ALENKA V ŘÍŠI DIVŮ

   Housenka s Alenkou se na sebe chvíli dlívaly mlčky, konečněvyňala Housenka dýmku z úst a oslovila Alenku mdlým, ospalým hlasem.

   Якусь часину Гусінь і Аліса мовчки дивилися одна на одну. Нарешті Гусінь вийняла люльку з рота й озвалася млосним оспалим голосом:

   "Kdo jste?" řekla Housenka.

   - Ти хто?

   Takovéhle oslovení k hovoru zrovna nepovzbuzovalo. Alenka odpověděla poněkud zaraženě: "Já - já - ani sama v tomto okamžiku nevím - totiž vím, kdo jsem byla, když jsem dnes ráno vstávala, ale od té doby jsem se, myslím, několikrát musila proměnit."

   Що й казати, не вельми підбадьорливий початок розмови!

    - Я?.. Я, пані, й сама вже не знаю... - ледь зніяковіла Аліса. - Знаю хіба, ким була сьогодні зранку, але відтоді я, по-моєму, кілька разів мінялася.

   "Co tím chcete říci?" řekla Housenka přísně. "Vysvětlete to svými slovy!"

   - Що ти хочеш цим сказати? - суворо запитала Гусінь. - Ти при своєму глузді?

   "Ale když to svými slovy nemohu, paní Housenko," řekla Alenka, "protože já nejsem já, rozumíte?"

   - Боюсь, пані, що при чужому, - відказала Аліса. - Бачте, я-не зовсім я...

   "Nerozumím," řekla Housenka.

   - Не бачу, - сказала Гусінь.

   "Obávám se, že to jasněji povědět nedovedu," odvětila Alenka velmi zdvořile, "neboťtomu za prvé sama nerozumím; a tak hle projít v jednom dni tolika různými velikostmi, to člověka strašnězmate."

   - Боюся, пані, я не зумію висловитися ясніше, - щонайчемніше відповіла Аліса. - Я й сама не все розумію: стільки перетворень за один день будь-кого зіб'ють з пантелику.

   "Nezmate," řekla Housenka.

   - Ба ні! - заперечила Гусінь.

   "No, snad jste to ještěnezkusila," řekla Alenka; "ale až se budete mít zakuklit - a to budete jednou muset - a pak se z kukly proměnit v motýla, tak si myslím, že se vám to bude také zdát trochu podivné, ne?"

   - Може, ви зараз так і не думаєте, - сказала Аліса. - Та коли вам прийде пора обертатися на лялечку (а це, ви знаєте, неминуче), а тоді на метелика, то вам, напевно, буде якось трохи дивно...

   "Ani dost málo," řekla Housenka.

   - Аж ніяк! - сказала Гусінь.

   "Nu, vy to tedy snad berete jinak," řekla Alenka; "já vím jen tolik, pro mne že by tobyl velmi podivný pocit."

   - Ну, можливо, у вас інші відчуття, - припустила Аліса. - Але я твердо знаю, що почувалася б дуже дивно.

   "Pro vás!" řekla Housenka pohrdavě. "Kdo vůbec jste?"

   - Ти! - зневажливо кинула Гусінь. - А ти хто така?

   Což je přivedlo zas tam, kde byly, když začaly. Alenku trochu popuzovalo, že Housenka dělá tak velmi úsečné poznámky - postavila se tedy zpříma a řekla velmi vážně: "Myslím, že je na vás, abyste mi napřed řekla, kdo jste vy."

   Це знов повернуло їх до початку розмови! Алісу трохи дратувала манера Гусені вести розмову. Випроставшись, вона вельми поважно промовила:

    - Гадаю, спершу вам годилося б сказати, хто ви така?

   "Proč?" řekla Housenka.

   - Чому? - запитала Гусінь.

   To byl nový hlavolam; a jelikož Alenka nedovedla nalézti vhodnou odpověďa Housenka se zdála být ve velmi nepříjemné náladě, obrátila se k odchodu.

   Питання загнало Алісу в глухий кут. Вона марно шукала якогось переконливого пояснення, а що Гусінь, з усього видно, була в лихому гуморі, то Аліса обернулася й пішла геть.

   "Vraťte se!" zavolala za ní Housenka. "Mám vám něco důležitého říci!"

   - Вернися! - гукнула Гусінь їй услід. - Я маю сказати щось важливе.

   To znělo slibně: Alenka se obrátila a šla zpět.

   Це вже був добрий знак, і Аліса повернулася.

   "Nerozčilujte se," řekla Housenka.

   - Май терпець! - сказала Гусінь.

   "A to je všechno?" řekla Alenka, potlačujíc svůj hněv, jak nejlépe dovedla.

   - Оце й усе? - спитала Аліса, ледь тамуючи гнів.

   "Ne," řekla Housenka.

   - Ні, - відказала Гусінь.

   Alenka si pomyslila, že vlastněnemá co dělat a že tedy může počkat; snad nakonec přece jen uslyší něco, co bude stát za poslechnutí. Housenka nějakou chvíli bafala z dýmky a neříkala nic; konečněvšak rozdělala založené ruce, vyňala dýmku z úst a řekla: "Tak vy si tedy myslíte, že jste se proměnila, není-liž pravda?"

   Аліса вирішила трохи потерпіти: робити й так нічого, а раптом Гусінь повідомить щось варте того, щоб його слухати. Кілька хвилин Гусінь мовчки пахкала димом, нарешті розімкнула руки, вийняла з рота люльку й запитала:

    - Отже, на твою думку, ти змінилася, так?

   "Obávám se, že ano," řekla Alenka; "nepamatuji si věci jako jindy - a ani deset minut nedovedu zůstat stejněvelká!"

   - Боюся, що так, - зітхнула Аліса. - Я щодесять хвилин міняю свій зріст і нічого не пам'ятаю!

   "Nepamatujete si jaké věci?" řekla Housenka.

   - Чому нічого? - запитала Гусінь.

   "Nu, zkoušela jsem říkat Běžel zajíc kolem plotu a odříkávala jsem něco docela jiného!" odvětila Alenka smutně.

   - Ось, наприклад, я пробувала читати напам'ять "Хорошу перепілоньку ", а вийшло казна-що! - журно відповіла Аліса.

   "Tak mi odříkejte Večer před svatým Janem," řekla Housenka.

   - То прочитай "Ти старий любий діду", - запропонувала Гусінь.

   Alenka složila způsobně ruce a začala:

   Аліса схрестила руки й почала:

"Večer před svatým Janem
 hovoří syn s Tomanem:
 ,Jste už stár, váš vlas je bílý,
 a přec ještěkaždou chvíli
 na hlavěvás vidím stát.
 Myslíte, ve vašem stáří
 že je zdrávo hospodáři,
 aby tenhle sport měl rád?`

- Ти старий, любий діду, - сказав молодик, -
     І волосся у тебе вже сиве.
 А стоїш вверх ногами й до цього вже звик, -
     На твій вік це не дуже красиво.

, Ve svém mládí, ` Toman vece,
 ,strach jsem měl, že by tím přece
 sportem mozek újmu vzal.
 Zjistiv však, na místo mozku
 že mám hlavu plnou vosku,
 stojky stavím dál a dál. `

- Молодим, - мовив дід, - я боявсь неспроста,
     Що це може відбитись на мізку,
 Та моя голова - я вже знаю - пуста,
     На ній можна стояти без риску.

, Ve svém stáří, ` vece mladý,
 ,netrpíte jistěhlady;
 ztloustl jste po celém těle.
 Myslíte, ve vašem věku
 že se dožijete vděku,
 kozelce metaje smělé?`

- Ти старий, - знову каже юнак до дідка, -
     І, нівроку, гладкий, як діжчина,
 А в переверти йдеш, крутиш хвацько млинка,
     Ти скажи мені, в чому причина ?

,Pročbych pochybou těmučil?`
 mudřec dí, ,v mládí jsem učil
 touto mastí svoje oudy
 pružnosti: Kup! drahá není,
 učiníš mi potěšení,
 uživ rozkoší těch proudy. `

- Молодим, - мовив дід, - всі суглоби собі
     Розтирав я чарівною мастю,
 Коли хочеш - за гроші хороші й тобі
     Дам коробочку-дві того щастя.

Dí syn: ,Stár jste, já jsem mladší,
 člověk by řek, že vám stačí
 zuby tak na prosnou kaší
 nebo měkkou buchtu s mákem.
 Jak, že s kostmi, se zobákem
 slup jste celou husu naši?`

- Ти старий, в тебе щелепи наче й слабкі,
     Не вжувати їм навіть кандьору, -
 Та ти гуску з кістками строщив залюбки,
     Де ти взяв таку силу бадьору?

, V mládí studoval jsem práva, `
 Toman dí, ,kde vlastní hlava
 nepronikla změtí záhad,
 s ženou jsem věc prohádat.
 Tento cvik jurisprudence
 prospěl mněi mojí Lence:
 odučil nás oba váhat
 a mněsílu v čelist dal. `

- Молодим, - мовив дід, - я постійно сваривсь
     Із дружиною вдень по три рази.
 І від того мій рот на весь вік укріпивсь,
     Мов стальні, моїх щелепів м'язи.

,Stár jste, ` dí syn, ,hrbíte se,
 celé tělo se vám třese
 dole, ba i nahoře.
 Čím to, na nosu že špici
 dovedete jako svíci
 balancovat úhoře?`

- Ти старий, - каже хлопець, - і, справа ясна,
     Твої очі вже добре не бачать,
 А на кінчику носа ти держиш в'юна, -
     Хто навчив тебе, діду, трюкачить?

Otec Toman smračil čelo
 a promluvil neveselo:
 ,Otázek jsem do třetice
 zodpověděl, to je dosti.
 Nedost-li tvé zvědavosti,
 vykopnu těze světnice.`"

- Скільки можна дурних задавати питань!
     Ти схибнувсь, чи об'ївся метеликів?
 Все, терпець мій урвався, благаю: відстань!
     Вимітайся, бо дам духопеликів!

   "To nebylo správně," řekla Housenka.

   - Це не те, - сказала Гусінь.

   "Ne zcela správně, obávám se," řekla Alenka zaraženě. "Některá slova se změnila."

   - Не зовсім те, - знічено мовила Аліса. - Декотрі слова немовби змінилися.

   "Bylo to špatněod začátku do konce," řekla Housenka rozhodně, a několik minut bylo ticho.

   - Це зовсім не те. Від початку і до кінця! - твердо сказала Гусінь. Запала хвилинна мовчанка.

   Housenka opět promluvila první.

   Гусениця озвалася перша.

   "Jak veliká chcete být?" zeptala se.

   - Тобі який зріст потрібен? - спитала вона.

   "Ó, co se týče velikosti, na tom by mi tolik nezáleželo," odpověděla Alenka spěšně; "jen se mi nelíbí to stálé měněni, víte."

   - Ох, байдуже який, - поквапливо сказала Аліса. - Просто, знаєте, всі оті переміни, дуже прикрі...

   "Nevím," řekla Housenka.

   - Не знаю, - сказала Гусінь.

   Alenka neřekla nic. Nikdy v životějí předtím nikdo tolik neodporoval a ona cítila, že ztrácí trpělivost.

   Аліса промовчала: зроду-віку їй ніхто стільки не перечив, і вона відчула, що втрачає терпець.

   "Jste spokojena teď?" ptala se Housenka.

   - А цим ти задоволена? - поцікавилася Гусінь.

   "Nu, raději bych byla trochu větší, paní, není-li vám to proti mysli," řekla Alenka, "tři palce je taková hloupá výška."

   - Якщо ваша ласка, пані, - сказала Аліса, - то я б не проти трішки підрости. Три дюйми - такий нікудишній зріст!

   "Tři palce je velmi dobrá výška," řekla Housenka hněvivě, vztyčujíc se (byla přesnětři palce dlouhá).

   - Ба ні, це зріст хочкудишній - вигукнула Гусінь і стала дибки. (Вона сягала рівно три дюйми заввишки.)

   "Ale já na ni nejsem zvyklá!" hájila se ubohá Alenka žalostným hlasem. A pro sebe si pomyslila: "Kéž by se tato zvířátka tak snadno neurážela!"

   - Але я до нього не звикла, - жалібно сказала бідолашна Аліса. А про себе подумала: "Яке лихо, що всі вони тут такі вразливі!"

   "Časem si na to zvyknete," řekla Housenka, strčila dýmku do úst a začala opět kouřit.

   - З часом звикнеш, - сказала Гусінь і знов запахкала люлькою.

   Tentokrát Alenka čekala trpělivě, až se Housence opět uráčilo promluvit. Za nějakou minutu nebo dvěvyňala Housenka dýmku z úst, jednou nebo dvakrát zívla a otřásla se. Pak slezla z hřibu a odplazila se do trávy, poznamenávajícjen jako mimochodem: "Jedna strana vás natáhne, druhá strana vás zkrátí."

   Аліса терпляче ждала, поки вона зволить озватися. Невдовзі Гусінь вийняла з рота люльку, раз чи два позіхнула, стріпнулася усім тілом і стала сповзати з гриба.

    - Один край зробить тебе вищою, а другий - нижчою, - кинула вона Алісі на прощання.

   "Jedna strana čeho? Druhá strana čeho?" pomyslila si Alenka.

   "Один край чого?. Другий край чого?" - спантеличено подумала Аліса.

   "Hřibu," řekla Housenka, docela jako kdyby se byla Alenka zeptala nahlas; a v okamžiku byla z dohledu.

   - Гриба, - відповіла Гусінь достоту так, наче запитання прозвучало вголос, і за мить щезла в траві.

   Alenka se zamyšlenězadívala na hřib uvažujíc, které jsou ty jeho dvěstrany; a ježto byl úplněkulatý, bylo to velmi nesnadno rozhodnouti. Nakonec však roztáhla ruce, objala hřib jak daleko mohla, a každou rukou ulomila kousek okraje jeho klobouku.

   Якусь часину Аліса задумливо дивилася на гриба, силкуючись з'ясувати, де ж оті два його краї, а що гриб був круглий-круглісінький, то це завдання видалося надважким. Нарешті вона обхопила гриба наскільки сягали її руки і відломила по шматочку з кожного краю.

   "A teďkterá je která?" řekla si k soběa uzobla malinký kousekúlomku, který držela v pravé ruce, aby viděla, co se stane; v následujícím okamžiku pocítila prudkou ránu do brady a vrazila bradou do koleni.

   - А тепер побачимо - так чи інак? - подумала вона, надгризаючи шматок у правій руці.

    Тієї ж миті вона відчула сильний удар у підборіддя: воно буцнулося об ногу!

   Tato náhlá změna ji velmi polekala a Alenka si uvědomila, že nesmí ztratit ani chvíli, nechce-li se zkrátit v úplné nic; tak se ihned dala do práce, aby snědla kousek úlomku z levé ruky. Bradu měla přitisknutu tak těsněke kolenům, že jí skoro nezbývalo místa, aby otevřela ústa; konečněse jí to však podařilo a ona spolkla ždibeček úlomku z levé ruky.

   Така нагла зміна її вельми налякала. Збагнувши, що вона хутко зменшується, а отже, не можна гаяти й хвилини, Аліса мерщій узялася до другого шматочка. Проте її підборіддя так щільно вперлося в ногу, що вона ніяк не могла відкрити рота. Нарешті їй вдалося вхопити дрібку з лівої руки.

   "Tak konečněmám volnou hlavu!" řekla Alenka s velkým uspokojením; to se však za okamžik změnilo ve zděšení, když shledala, že nevidísvých ramen: vše, co viděla, když pohlédla dolů, byla nesmírná délka krku, který se zdál vyrůstati jako stéblo z moře zeleného listí, rostoucího hluboko pod ní.

   - Ху-у, нарешті голова вільна! - радісно вигукнула Аліса, і відразу ж тривожно змовкла: десь поділися її плечі. Вона поглянула вниз, але побачила тільки шию неймовірної довжини, яка стриміла, немов стеблина, над морем зелені.

   "Co může být všechna ta zeleň?" řekla Alenka. "A kam se jen poděla má ramena? A - ó, mé ubohé ruce, jak se to stalo, že vás nevidím?" Pohybovala rukama, jak mluvila, ale neviděla žádného účinku, leda nepatrné chvění ve vzdáleném zeleném listí.

   - Цікаво, що то за зелень? - сказала Аліса. - І куди поділися мої плечі? А мої бідолашні руки! Чого це я їх не бачу?

    З цими словами вона порухала руками, але, здавалося, тільки й спромоглася, що викликати легке колихання зеленого листя далеко внизу.

   Ježto se nezdálo, že se jí podaří dosáhnouti si rukama k hlavě, pokusila se dostati sehlavou k rukám a s potěšením shledala, že může svůj dlouhý krk ohýbati na všechny strany jako had. Zrovna se jí podařilo prohnouti jej v elegantní oblouk a chystala se ponořiti hlavu do zeleně- která, jak shledala, nebyla nic jiného než vrcholky stromů, pod kterými se byla procházela když uslyšela ostré syknutí, které ji přinutilo, aby spěšněuhnula: velký holub jí vlétl do tváře a bil ji zuřivěsvými křídly.

   Оскільки дотягтися руками до голови було справою безнадійною, вона спробувала нахилити голову до рук, і з радістю виявила, що її шия, наче змія, легко гнеться на всі боки. Аліса вигнула її граційною кривулькою, і саме намірилась пірнути в зелену гущавину (вона вже зрозуміла, що це були крони дерев, під якими во на щойно блукала), коли раптом почулося різке сичання. Аліса рвучко відсахнулася. Велика Горлиця, налетівши на неї, несамовито била її крильми по обличчю.

   "Had!" křičel Holub.

   - Гадюка! - репетувала Горлиця.

   "Já nejsem had," řekla Alenka uraženě, "dejte mi pokoj!"

   - Ніяка я не гадюка - обурилася Аліса. - Дайте мені спокій!

   "Had, pravím znovu!" opětoval Holub, ale již tišeji, a dodal s jakýmsi vzlyknutím: "Zkoušel jsem to na všechny způsoby a nic se jim nezdá vyhovovati!"

   - А я кажу - гадюка! - повторила Горлиця вже не так голосно і, майже схлипуючи, додала: - Я вже все перепробувала, але від них ніде нема рятунку!

   "Nemám nejmenšího ponětí, o čem mluvíte," řekla Alenka.

   - Не збагну, про що ви говорите, - сказала Аліса.

   "Zkoušel jsem kořeny stromůa zkoušel jsem břehy a zkoušel jsem křoviny," pokračoval Holub, nevšímaje si její poznámky, "ale ti hadi - nelze se jim zavděčit!

   - Між корінням дерев, на річкових кручах, у чагарниках, - не зважаючи на Алісині слова, провадила Горлиця, - скрізь оці гадюки! Їм не догодиш!..

   Alenka byla stále víc a více zmatena, pomyslilasi však, že není nic platno mluviti, dokud Holub neskončí.

   Аліса розуміла все менше й менше, проте вирішила не озиватися, поки Горлиця не виговориться.

   "Jako kdyby to nedalo dost práce snášet vajíčka," řekl Holub, "ještěabych dnem a nocí byl na stráži proti hadům! A už tři týdny jsem oka nezahmouřil!"

   - Мало мені мороки з висиджуванням яєць, - не вгавала Горлиця, - то я ще мушу день і ніч пильнувати їх від гадюк! Я вже три тижні не стуляю очей!

   "Je mi velmi líto, že jste byl obtěžován," řekla Alenka, která začínala rozumět smyslu Holubova nářku.

   - Мені вас дуже жаль, - сказала Аліса: вона вже починала розуміти, про що йдеться.

   "A zrovna když jsem si udělal hnízdo na nejvyšším stroměv celém lese," pokračoval Holub, zvedaje hlas v ostré úpění, "a zrovna když jsem se začal těšit, že od nich budu mít konečně pokoj, musí se připlazit ze samé oblohy! Uf, Hade!"

   - І саме тоді, як я вибрала найвище в лісі дерево, - правила своєї Горлиця, зриваючись на крик, - саме тоді, як я повірила, що нарешті їх здихалася, вони вже знову тут як тут - бач, уже й з неба лізуть! У-у, гадюка!

   "Ale vždyťvám povídám, že nejsem had," řekla Alenka, "já jsem - já jsem - - "

   - Кажу ж вам, ніяка я не гадюка! - мовила Аліса. - Я... я...

   "Co jste?" řekl Holub. "Vidím, že se pokoušíte něco vymyslet !"

   - Ну, ну? Хто ж ти? Хто? - питала Горлиця. - Ще не надумала?

   "Já - já jsem malé děvčátko," řekla Alenka trochu nejistě, vzpomenuvši si na všechny změny, kterými toho dne prošla.

   - Я... я... дівчинка, - промовила Аліса без особливої певності, бо згадала, скільки разів вона за цей день мінялася.

   "Velmi chytře vymyšleno!" řekl Holub hlasem, vyjadřujícím nejhlubší pohrdání. "Viděl jsem ve svém životěpěkných pár děvčátek, ale ani jedno s takovýmhle krkem! Ne, ne! Vy jste had, a nic vám to není platno zapírat. Ještěmi budete chtít namluvit,že jste nikdy neokusila vajíčka!"

   - Гарна баєчка, що й казати, - з глибокою зневагою пирхнула Горлиця. - На своєму віку я набачилася різних дівчаток, але з такою шиєю - жодної. Е, ні-і, ти - гадюка! І не відмагайся. Може, ще скажеш, що ти й яєць ніколи не їла?

   "Nu, vajíčka jsem okusila, to jistě," řekla Alenka, která byla dítkem pravdomluvným, "ale děvčátka jedí vajíčka jako hadi, víte ?

   - Певно, що їла, - сказала Аліса. (Вона завше казала правду.) - Розумієте, дівчатка також їдять яйця.

   "Tomu nevěřím," řekl Holub; "ale je-li to pravda, pak jsou to také hadi, a to je všechno, co mohu říci."

   - Я не певна, - засумнівалася Горлиця, - але коли це так, то вони теж гадючого поріддя, ясно?

   To byla pro Alenku myšlenka tak nová, že na nějakou chvíli zůstala beze slova, což poskytlo Holubu příležitost, aby dodal: "Hledáte vajíčka, to vím velmi dobře; a co mi na tom záleží, jste-li děvčátko, nebo had?"

   Такий несподіваний висновок так вразив Алісу, що вона заніміла. Горлиця негайно скористалася нагодою і додала:

    - Я знаю одне: ти шукаєш яєць! І мені байдуже, хто ти - дівчинка чи гадюка!

   "Mněna tom záleží velmi mnoho," řekla Alenka spěšně, "ale náhodou nehledám vajíčka, a kdybych je hledala, tak nestojím o vaše: nemám je ráda syrová."

   - Зате мені - не байдуже, - заперечила Аліса. - Хоча яєць, щоб ви знали, я не шукаю. А якби й шукала, то вже ж не ваших - сирих я не люблю.

   "Tak se odsud kliďte!" řekl Holub nevrle, usedaje zase do svého hnízda. Alenka se shýbala mezi stromy, jak nejlépe mohla, neboťse jí krk stále zaplétal do větví a každou chvíli musela zastavit a vyplést jej. Po chvíli si vzpomněla, že ještědrží v rukou úlomky hřibu, a pozorněse dala do práce, ukusujíc tu z jedné, tu z druhé ruky, chvílemi vyrůstajíc a chvílemi se zmenšujíc, až se jí podařilo najít pravou výšku. Bylo tomu již tak dlouho, co neměla svou pravou míru, že se jí to zprvu zdálo docela podivné; ale v několika minutách si na to opět zvykla a počala k soběmluvit jako obvykle.

   - Тоді вимітайся! - похмуро буркнула Горлиця і знову вмостилась у своє гніздо.

    Аліса стала опускатися нижче, але це виявилося штукою непростою: її шия раз у раз заплутувалась у гіллі. Доводилося частенько зупинятися, щоб її виплутати. Трохи згодом вона похопилася, що й досі тримає в руках шматочки гриба, й обережно, по най меншій дрібочці, почала відкушувати то від того, то від того - стаючи то вищою, то нижчою, аж поки підігнала себе до своїх звичайних розмірів.

   "Nu tak, teďjsem tedy hotova s polovinou svého plánu! Jak podivné jsou všechny tyto změny! Nikdy si nejsem jista, co se se mnou stane v příští chvíli! Nicméněteďjsem se tedy vrátila do své pravé velikosti: teďmi jen zbývá dostat se do té krásné zahrady - jen jak to provést, to bych ráda věděla!" Po těchto slovech vyšla náhle na mýtinu, na které stál malý domek, asi čtyři stopy vysoký. "Aťsi tu bydlí kdo chce," pomyslila si Alenka, "nemohu k němu přijít takhle veliká; vždyťby leknutím ztratil rozum!" Začala tedy opatrněukusovati úlomku, který ještědržela v pravé ruce, a neodvážila sejít poblíž domu, dokud se nezmenšila asi na devět palců.

   Відтоді, як вона була ще свого зросту, збігло стільки часу, що тепер їй було аж якось дивно, та за кілька хвилин вона оговталась і почала знову розмовляти сама з собою:

    - Ну ось, половину плану виконано! Які дивовижні всі оці переміни! Ніколи не вгадаєш, ким станеш за хвилину! Та хай там що, а тепер я дійшла свого справжнього зросту: лишається тільки пробратися у той чарівний сад... але як це зробити, як?

    З цими словами вона вийшла на узлісся, де стояв крихітний, із чотири фути заввишки, будиночок.

    - Хоч би хто там жив, - вирішила Аліса, - з'являтись їм на очі отакою ніяк не годиться: вони ж можуть побожеволіти зі страху!

    Тож вона почала потрошку надкушувати гриба з правої руки і не виходила з лісу доти, доки не поменшала до дев'яти дюймів.