La Aventuroj de Alicio en Mirlando

   La kunvenintoj sur la bordo prezentis tre strangan aspekton. Jen birdoj kun plumoj malordigitaj, jen bestoj kun felo algluiĝinta al la korpo: ĉiuj estis akvogutantaj, malkomfortaj, malagrablaj.

   Товариство, що зібралося на березі, виглядало вельми чудернацько: пір'я у птахів позаболочувалося, а на звірятах позлипалася шерсть. З усіх капотіла вода, усі були в лихому гуморі й почувалися вкрай незатишно.

   Kompreneble la unua demando estis: kiamaniere resekiĝi? Ili interkonsiliĝis pri tio, kaj post kelke da minutoj ŝajnis al Alicio tute ordinara afero trovi sin babilanta kun ili kvazaŭ al personoj jam longe konataj. Ŝi havis longan argumentadon kun la Loro, kiu en la fino fariĝis malagrabla kaj volis diri nenion krom “mi estas la pli aĝa, kaj pro tio mi scias pli.” Ĉar Alicio rifuzis konsenti al tio, ne sciante kiom da jaroj li havas, kaj ĉar la Loro absolute rifuzis doni tiun sciigon, restis nenio plu direbla.

   Звісно, відразу постало питання, як обсохнути, тож вони почали радитися. За кілька хвилин Аліса вже розмовляла з кожним запанібрата, наче знала їх усе життя. Щоправда, вона мала довгеньку суперечку з Лорі, яка врешті набурмосилась і сказала:

    - Я за тебе старша, і мені краще знати!

    Аліса не могла з цим погодитись, бо не знала скільки Лорі має років, а позаяк та вперто відмовлялася назвати свій вік, то більше говорити не було про що.

   Fine la Muso, kiu ŝajne estis aŭtoritatulo, ekkriis: “Vi sidiĝu ĉiuj, kaj aŭskultu min. Mi tre baldaŭ igos vin sufiĉe sekaj!”

Ili do sidiĝis, ĉiuj en unu granda rondo, kun la Muso en la centro.

Alicio fikse kaj atente rigardadis la Muson, ĉar ŝi havis fortan antaŭsenton, ke ŝi nepre suferos malvarmumon, se ŝi ne baldaŭ re­sekiĝos.

   Нарешті Миша (здається, найавторитетніша тут особа) гукнула:

    - Прошу всіх сідати і слухати мене уважно! Зараз ви в мене й не зогледитесь, як будете сухі!

    Усі слухняно посідали кружкома, а Миша стала посередині. Аліса не зводила з неї очей - потерпала, що схопить нежить, якщо зараз же не обсохне.

   “Hm,” komencis la Muso kun tre impona mieno “ĉu ĉiuj estas pretaj? Jen la plej bona sekigaĵo kiun mi konas. Silentu ĉiuj, mi petas! ‘Vilhelmo Venkinto, kies aferon la papo subtenis, baldaŭ subigis la anglan popolon, kiu pro manko de probatalantoj alkutimiĝis dum la lastaj jaroj al uzurpado kaj venkiĝo. Edvino kaj Morkaro, grafoj de Mercio kaj Nortumbrio——’”

   - Кх-кх! - діловито прокашлялася Миша. - Готові? Викладаю найсухіший у світі матеріал. Прошу уваги! "З благословення папи римського Вільгельм Завойовник хутко підкорив англійців, яким бракувало вождів і для яких узурпація та завоювання стали річчю вельми звичайною. Едвін, граф Мерсійський, та Моркар, граф Нортумбрійський...

   “Ho, ve!” ĝemis la Loro, frosttremante.

   - Бр-р-р! - здригнулася Лорі.

   “Pardonu,” diris la Muso tre ĝentile (kvankam li tre sulkigis la brovojn), “ĉu vi parolis?”

   - Даруйте! - підкреслено чемно мовила Миша, насупившись. - Ви щось сказали?

   “Ne mi,” la Loro rapide respondis.

   - Ні, ні, то не я, - заперечила Лорі.

   “Mi kredis ke jes,” diris la Muso. “Sed mi daŭrigu. ‘Edvino kaj Morkaro grafoj de Mercio kaj Nortumbrio fariĝis liaj partianoj, kaj eĉ Stigando la patrujama ĉefepiskopo de Canterbury trovis ĝin konsilinda——”

   - А мені здалося, що ви, - мовила Миша. - Отже, слухайте далі: Едвін, граф Мерсійський, та Моркар, граф Нортумбрійський, виступили на підтримку Вільгельма, і навіть Стиганд, єпископ Кентерберійський і великий патріот, вельми доцільним знайшов те...

   “Trovis kion?” diris la Anaso.

   - Знайшов що? - поцікавився Качур.

   “Trovis ĝin,” la Muso respondis iom malafable. “Ĉu vi ne komprenas kion signifas ‘ĝi’?”

   - Знайшов те, - з серцем відповіла Миша. - Ви не знаєте, що означає "те"?

   “Nu, mi tre bone komprenas kion ‘ĝi’ signifas, kiam mi trovas ion. Plej ofte ‘ĝi’ estas rano aŭ vermo. Tamen la demando estas: kion trovis la ĉefepiskopo?”

   - Знаю, і дуже добре, коли це "те" знаходжу я, - заявив Качур. - Найчастіше це жаба або хробак. А що, скажіть, будь ласка, знайшов єпископ?

   “Tiun demandon la Muso ne atentis sed daŭrigis rapide: ‘trovis ĝin konsilinda iri kun Edgar Atheling por renkonti Vilhelmon kaj proponi al li la kronon. Sed la insulta fiero de liaj Normanoj—‘ kiel vi sentas vin nun, mia kara?” ĝi diris abrupte, alparolante Alicion.

   Миша пустила це запитання повз вуха і квапливо повела далі:

    - ...вельми доцільним знайшов те, аби вийти разом із Едгаром Ателінгом Вільгельмові назустріч і запропонувати йому корону. Спершу Вільгельм поводився стримано, але нахабство його норманів..." Ну, як ти, голубонько? - звернулася вона до Аліси.

   “Malseka, same malseka kiel en la komenco,” Alicio respondis iom melankolie. “Via rakonto ne sekigas min.”

   - Мокра як хлющ, - журливо відповіла Аліса. - По-моєму, від цього сухого матеріалу я ані трохи не обсихаю.

   “Kon‐sid‐er‐ad‐inte la ĵus anonc‐itan rezult‐at‐on,” ekdiris solene la Dodo, “mi proponas ke ĉi tiu kunsido tuj fermiĝu por ke oni el‐kon‐sid‐er‐adu kaj senprokraste ef‐ekt‐iv‐ig‐u pli energiajn ri‐med‐ojn.”

   - У такому разі, - врочисто заявив Додо, підводячись на ноги, - у такому разі я пропоную проголосувати за ухвалу про закриття нашого зібрання заради негайного вжиття енергійніших заходів...

   “Kian lingvon vi parolas?” demandis la Agleto. “De tiuj longaj vortoj mi ne scias la signifon, kaj plue mi kredas ke vi ne scias mem.”

   - Говори по-людському! - сказало Орлятко. - Я не знаю й половини усіх цих учених слів! Втім, хтозна, чи ти й сам їх знаєш!

    І Орлятко нахилило голову, приховуючи посмішку. Декотрі птахи захихотіли, не криючись.

   La Agleto deklinis la kapon por kaŝi sian mokridon, sed kelkaj el la birdoj sibleridis aŭdeble. La Dodo per voĉo ofendita reparolis pli simple: “Jen kion mi intencis diri: la plej bona rimedo por sekigi nin estus la ‘Kaŭko’‐vetkuro.”

   - Я хотів просто сказати, - ображено озвався Додо, - що нема кращого способу обсохнути, як Гасай-Коло!

   “Kio do estas Kaŭko?” diris Alicio. Tiun demandon ŝi faris, ne dezirante la informon, sed nur ĉar ŝi rimarkis ke la Dodo paŭzas kaj ŝajne opinias ke iu devas paroli, kaj ĉar neniu alia montris la inklinon paroli.

   - Скажіть, а що воно таке - Гасай-Коло? - спитала Аліса не з цікавості, а через те, що Додо значливо замовк - мабуть, сподівався на питання, якого, здається, ніхто не збирався ставити.

   La Dodo respondis ke: “La plej bona rimedo por klarigi ĝin estas per la ago mem.” (Kaj ĉar ian vintran tagon vi eble volos mem eks­perimenti la ludon, mi klarigos kiamaniere la Dodo aranĝis ĝin.)

   - О! - вигукнув Додо. - Я вам не скажу, зате покажу.

    (Можливо, одного зимового дня воно тобі теж стане в пригоді, тому я розповім, що затіяв Додо.)

   Unue, ĝi markis per kreto rondforman kurejon (la preciza formo ne gravas). Due, ĝi starigis ĉiujn partoprenontojn ĉe diversaj punktoj de la kretstreko. Oni ne diris, laŭ angla kutimo, “unu, du, tri, FOR!” sed ĉiu devis komenci kaj ĉesi la kuradon laŭ sia propra inklino, kaj pro tio ne estis facile kompreni kiam la afero finiĝis. Tamen post longa kurado, eble duonhora, ĉiuj tute resekiĝis, kaj la Dodo subite ekkriis: “La Kaŭko finiĝis.”

Ĉiuj amasiĝis ĉirkaŭ la Dodo, spiregante kaj demandante: “Sed kiu venkis?”

   Найперше він накреслив маршрут Гасай-Кола у формі неправильного кола ("Правильність форми не має значення", - зазначив Додо), а тоді уздовж нього розставив учасників - кого де. Команди "Раз, два, три - руш!" не було - всі пускалися бігти самі й спинялися коли заманеться, тому визначити, коли Гасай-Колу кінець, було не так то й просто. Десь через півгодини, коли всі вже були сухісінькі, Додо зненацька вигукнув:

    - Гасай-Колу кінець!

    Усі з'юрмилися довкола нього, тяжко відсапуючи і допитуючись:

    - А хто ж переможець?

   Tiun demandon la Dodo en la unua momento ne povis respondi.

Ĝi sidis longan tempon kun unu fingro premata sur la frunto (en tiu sama sintenado kiun ordinare havas Ŝejkspir en niaj bildoj). En la fino la Dodo diris:—“Ĉiuj venkis, kaj ĉiu devas ricevi premion.”

   На таке запитання Додо не вмів відповісти, не покрутивши добряче мізками. Він довго сидів непорушно з притиснутим до чола пальцем (поза, в якій найчастіше можна бачити Шекспіра на портретах), а всі тим часом мовчки ждали. Нарешті Додо оголосив:

    - Переможці - всі, і кожен повинен дістати приз.

   Plena ĥoro da voĉoj demandis samtempe: “Sed kiu la premiojn disdonos?”

   - А хто їх роздаватиме? - озвався цілий хор голосів.

   “Ja ŝi kompreneble,” diris la Dodo, kaj montris per unu fingro sur Alicion. Sekve, la tuta aro amasiĝis ĉirkaŭ ŝi kaj kriis konfuze “La premiojn, la premiojn.”

   - Як це хто? Вона! - сказав Додо, вказавши пальцем на Алісу.

    Всі одразу оточили Алісу, безладно лементуючи:

    - Призи! Призи!

   Kion fari? La kompatinda Alicio havanta alian ideon neniun, enŝovis la manon en sian poŝon kaj feliĉe trovis tie pakaĵeton da sukeraĵoj (kiujn per bonŝanco la sala akvo ne difektis) kaj ilin ŝi disdonacis kiel premiojn. Sufiĉis ĝuste por donaci al ĉiuj po unu.

   Аліса й поняття не мала, що робити; в розпачі вона сягнула рукою до кишені і вийняла звідти пакетик цукатів (на щастя, він не розмок у солоній воді). Кожен дістав по цукатику - вистачило якраз усім.

   “Sed ŝi mem nepre rajtas ricevi premion,” diris la Muso.

   - Але і їй належиться приз, - зауважила Миша.

   “Certe,” tre serioze respondis la Dodo, kaj turnis sin al Alicio dirante:

“Kion alian vi havas en la poŝo?”

   - Певна річ, - дуже поважно відповів Додо.

    І, повернувшись до Аліси, спитав:

    - А що ще є у тебе в кишені?

   Alicio respondis malĝoje ke “nur fingroingon.”

   - Тільки наперсток, - скрушно відказала Аліса.

   “Ĝin transdonu al mi,” diris la Dodo.

   - Давай сюди, - сказав Додо.

   Denove ĉiuj amasiĝis ĉirkaŭ ŝi, dum la Dodo solene prezentis la fingroingon dirante: “Ni petas ke vi bonvolu akcepti ĉi tiun elegantan fingroingon.” Ĉe la fino de tiu mallonga parolo ĉiuj aplaŭdis. La Dodo solene prezentas al Alicio ŝian propran fingroingon.

   Тоді всі знову з'юрмилися навколо Аліси, і Додо урочисто вручив їй наперсток.

    - Зробіть нам таку ласку, - сказав він, - прийміть цей найелегантніший у світі наперсток!

    Коротеньку його промову було зустрінуто загальними оплесками.

   Alicio pensis interne ke la tuta afero estas absurda, sed ĉiuj tenadis sin tiel serioze ke ŝi ne kuraĝis ridi. Ankaŭ ĉar ŝi ne povis elpensi ion dirindan, ŝi nur simple klinis respekte la kapon akceptante la ingon, kaj tenadis sin kiel eble plej serioze.

   Така церемонність здалася Алісі безглуздям, але всі мали такий поважний вигляд, що вона не посміла зареготати. Вона не знала, що й казати, тож просто вклонилася і взяла наперсток з якомога урочистішим виглядом.

   Kaj nun sekvis la manĝado de la sukeraĵoj. Tio kaŭzis ne malmulte da bruo kaj konfuzo. Grandaj birdoj plendis ke ili ne povas gustumi siajn; malgrandaj aliflanke sufokiĝis, kaj estis necese kuraci ilin per la dorsfrapada kuraco. Tamen ĉio fine elfariĝis. Ili sidigis sin denove en la rondo kaj petis al la Muso ke ĝi rakontu al ili ion plu.

   Далі прийшла пора ласувати цукатами, і тут не обійшлося без ґвалту й колотнечі, позаяк великі птахи ремствували, що не встигли розкуштувати свого приза, а маленькі ним давилися, і їх раз у раз доводилося гупати по спині. Нарешті, коли було вже по всьому, вони знову посідали кружкома і попрохали Мишу розповісти щось іще.

   “Vi ja promesis rakonti al mi vian historion,” diris Alicio, “kaj la kaŭzon pro kiu vi malamas la... la... la... Ko kaj Ho.” Tiujn komencajn literojn ŝi aldonis per tre mallaŭta flustro, ektimante ke ĝi ree ofendiĝos.

   - Пам'ятаєте, ви мені обіцяли розказати свою історію, - нагадала Аліса, - звідки можна буде дізнатися, чому ви ненавидите ко... і со... - додала вона пошепки, остерігаючись, як би не образити її знов.

   “Mia tejlo,” diris la Muso, “estas tre longa kaj tre malĝoja.”

   - Моя історія, хвакт звісний, довга і сумна, - з зітханням промовила Миша.

   “Mi vidas ke ĝi estas longa,” diris Alicio rigardante kun miro ĝian voston, “sed kial vi ĝin nomas malĝoja?” Kaj dum la daŭro de la rakonto ŝi tiel konfuzis sin pri tiu enigmo ke ŝia koncepto pri ĝi enhavis kune la ideojn de ambaŭ tejlaĵoj. Jen la vostrakonto aŭ rakont­vosto:

   - Як хвіст мій? - перепитала Аліса, не розчувши гаразд Мишиного "хвакт звісний" (саме так у неї вийшло). Авжеж, він у вас і справді довгий, але чому сумний - ніяк не збагну.

    І, доки Миша говорила, Аліса не переставала гадати, до чого тут мишачий хвіст. Тож історія Миші в її уяві прибрала десь та кого звивистого вигляду:

  Furi’ diris al
    Mus’, kiun
     trafis
      li ĵus,
       ‘Ni havu
        proceson,
         procesos mi
        vin! Ne ekpenu
       rifuzi; tio,
      nur por amuzi
     min, estas
    necesa; defendu
   do vin!’
    ‘Ne utilus,
     sinjor’;
      diris mus’ kun
       fervor’—
        ‘Sen juĝistoj
         procesi
          tempperdo
         ja estas.’
         ‘Mi vin
        juĝos
       tutsole’
       —diris li
        ruzparole.
         Li muson
          kondamnis;
           nun
            sola
             li
              restas.

              Стрів
               Мурко мишку
                 в хаті і почав
             їй казати: "Я тебе
 позиваю, ходім,
    мишко, на суд;
          відкладать
              не годить-
                  ся: будем
                      нині су-
                         диться,
                             бо на мене
                               з безділля
                       напав уже
                 нуд". Каже
             мишка Мур-
         кові: "Що за
           суд безго-
                  ловий?
                     Ні судці, ні
                             підсудка
                                   ми не
                                     знайде-
                            мо тут".
                     "Сам я вис-
               туплю хутко
         за суддю
   й за під-
             судка;
                         вже
                                   і ви-
                                             рок
                                                     го-
                                                 то-
                                            вий:
                                          то-
                                     бі,
                                 ми-
                                         ш-
                                                ко,
                                                        ка-
                                                             пу-
                                                         т
                                                     !

   “Vi ne atentas,” diris la Muso al Alicio kun severa mieno. “Pri kio vi pensas?”

   - Ти не слухаєш! - гримнула на Алісу Миша. - Про що ти думаєш?

   “Pardonu,” respondis ŝi tre humile, “vi jam alvenis ĉe la kvina vostkurbo, ĉu ne?”

   - Вибачте, будь ласка, - сумирно сказала Аліса. - Ви вже, мабуть, чи не на п'ятій звивині зі слів?

   “Mi ne!” ekkriis la Muso.

   - На п'ятому з ослів! - люто крикнула Миша.

   “Mine’, mine’,” ripetis Alicio “do vi certe estas franca Muso; sed kial vi, katmalamanto, nun alvokas katon?”

   - На п'ятому з вузлів? - спантеличено перепитала Аліса. - Ой, дайте, я допоможу розплутати!.. (Вона завжди готова була стати комусь у пригоді.)

   La kolerema Muso tuj levis sin kaj ekforiris, ĵetante post si la riproĉon:

“Ne tolereble estas ke vi insultu min per tia sensencaĵo.”

   - Нема що давати! - сказала Миша, підвівшись і йдучи геть. - Знущаєшся, так? Наплела сім мішків гречаної вовни!

   “Mi ne intencis ofendi, vere ne!” ekkriis Alicio per petega voĉo “kaj vi ja estas tre ofendema.” Anstataŭ respondi, la Muso nur graŭlis kolere.

   - Я ж не зумисне! - промовила бідолашна Аліса. - Ви така вразлива, далебі!

   Миша тільки забурчала у відповідь.

   “Revenu, mi petegas, kaj finu la rakonton,” Alicio laŭte kriis al la foriranta Muso. Poste ĉiuj kriis ĥore: “Jes, revenu, revenu.” Tamen la Muso nur skuis malpacience la kapon, plirapidigis la paŝojn, kaj malaperis.

   - Будь ласка, верніться і докажіть свою історію! - гукнула їй услід Аліса.

    - Будь ласка! - загукали хором усі решта.

    Але Миша лише роздратовано тріпнула головою і наддала ходи.

   La Loro malkontente diris: “Estas domaĝo ke ĝi ne volis reveni,” unu maljuna krabino profitis la okazon por diri al la filino: “Ha, mia kara, tio estu por vi solena averto por ke neniam vi perdu la bonhumoron,” kaj la malre­spekta krabido akre respondis: “Vi fermu la buŝon, panjo; vi ja difektus la paciencon eĉ al ostro.”

   - Як шкода, що вона пішла! - зітхнула Лорі, тільки-но Миша зникла з очей.

    А стара Крабиха скористалася з нагоди, щоб напутити свою дочку:

    - Отак-то, рибонько! Це тобі наука: треба стримуватися в косючих ситуаціях!

    - Прикуси язика, мам! - огризнулося Крабеня. - Ти навіть устрицю виведеш із терпіння!

   “Ho, kiel mi volus ke nia Dajna estu tie ĉi,” Alicio diris tion al neniu aparte sed kvazaŭ ŝi volis mem aŭdi siajn pensojn, “ŝi ja kapablus tuj reporti ĝin.”

   - От якби тут була наша Діна, - голосно сказала Аліса, не звертаючись ні до кого зосібна. - Вона б швидко принесла її назад!

   “Kiu do estas Dajna, se estas permesite tion demandi,” diris ĝentile la Loro.

   - А хто така Діна, дозволь спитати? - озвалася Лорі.

   Alicio re­spondis avide, ĉar ĉiam ŝi estis preta paroli pri sia kara katinjo. “Dajna estas mia kato. Ŝi estas la plej bona muskaptisto kiun vi povus eĉ imagi; kaj se vi vidus ŝin birdkaptanta, …”

   Аліса аж засяяла, бо ладна була день і ніч говорити про свою пестунку.

    - Діна - то наша киця. Вона так хвацько ловить мишей! А бачили б ви, як вона полює на пташок: раз - і нема!

   Tiuj vortoj kaŭzis inter la ĉeestantoj vere rimarkindajn sentojn. Kelkaj el la birdoj tuj forportis sin. Unu maljuna pigo tre zorge enfaldis sin per la vestoj kaj anoncis ke, ĉar la noktaj vaporoj malbone efikas sur la gorĝo, ŝi devas hejmeniĝi. La kanario kriis per trem­pepanta voĉo al siaj idoj: “Forvenu, karuletoj, la horo jam pasis, je kiu vi devis kuŝiĝi.”

Pro diversaj tiaj pretekstoj ĉiuj foriris unu post alia, ĝis Alicio restis tute sola.

   Ця тирада справила на товариство глибоке враження. Декотрі пташки відразу поспішили від біди чимдалі. Стара Сорока стала дуже ретельно кутатися в шалик, примовляючи:

    - Думайте, що хочете, але я мушу йти додому. Нічне повітря - не на моє горло!

    А Канарка тремтячим голосом почала скликати своїх діток:

    - Ходімо, любесенькі! Вам давно пора в люлю!

    Отак, під різними приводами, всі розійшлися, й Аліса зосталася сама.

   “Se nur mi ne estus nominta Dajna’n!” ŝi diris melan­kolie. “Supre en la hejmo ĉiuj ŝatas ŝin, ĉi tie funde, neniu. Tamen, laŭ mi, ŝi estas la plej bona kato en la tuta mondo. Ho, Dajna, vi kara Dajna, ĉu jam neniam mi revidos vin?” Kaj nun sentante sin tre sola kaj tre malĝoja, ŝi denove ekploris.

Post iom da tempo, ekaŭdante kelkajn pied­paŝetaĵojn, ŝi avide direktis la rigardojn al ili, en la espero ke eble la Muso regajnis la bon­humoron kaj nun revenas por fini sian rakonton.

   - І хто мене тягнув за язика згадувати Діну! - сумно подумала вона. - Здається тут, унизу, ніхто її не любить, а я певна, що вона - найкраща киця у світі! О, Дінонько, Діно! Чи ми ще стрінемося знову, чи вже навіки розійшлись?..

    І бідолашна Аліса знову залилася слізьми - так самотньо й пригнічено вона почувалася.

    Однак трохи згодом до неї долинуло дрібне тупотіння, і вона рвучко підвела голову: може, то Миша передумала і вертається доказати свою історію?