Las aventuras de Alicia en el País de las Maravillas

   -¡Estoy aquí! -gritó Alicia.

Y olvidando, en la emoción del momento, lo mucho que había crecido en los últimos minutos, se puso en pie con tal precipitación que golpeó con el borde de su falda el estrado de los jurados, y todos los miembros del jurado cayeron de cabeza encima de la gente que había debajo, y quedaron allí pataleando y agitándose, y esto le recordó a Alicia intensamente la pecera de peces de colores que ella había volcado sin querer la semana pasada.

   - Я тут! - гукнула Аліса і, геть забувши, як вона виросла за останні кілька хвилин, підхопилася так рвучко, що подолом спідниці змела з лави всіх присяжних просто на голови публіці. Бідолахи заборсалися на підлозі, наче золоті рибки з акваріума, якого вона перекинула ненароком на минулому тижні.

   -¡Oh, les ruego me perdonen! -exclamó Alicia en tono consternado.

Y empezó a levantarlos a toda prisa, pues no podía apartar de su mente el accidente de la pecera, y tenía la vaga sensación de que era preciso recogerlas cuanto antes y devolverlos al estrado, o de lo contrario morirían.

   - Ой, даруйте - зойкнула перестрашена Аліса й кинулася гарячкове їх підбирати.

    Їй і досі не йшов з голови випадок із золотими рибками, і чомусь здавалося, що коли присяжних негайно не позбирати й не посадовити назад, вони неодмінно повмирають.

   -El juicio no puede seguir -dijo el Rey con voz muy grave- hasta que todos los miembros del jurado hayan ocupado debidamente sus puestos... todos los miembros del jurado -repitió con mucho énfasis, mirando severamente a Alicia mientras decía estas palabras.

   - Суд не продовжить роботи, - оголосив Король замогильним голосом, - доки всі присяжні не будуть на своїх місцях.

    - Усі! - повторив він з притиском і блимнув спідлоба на Алісу.

   Alicia miró hacia el estrado del jurado, y vio que, con las prisas, había colocado a la Lagartija cabeza abajo, y el pobre animalito, incapaz de incorporarse, no podía hacer otra cosa que agitar melancólicamente la cola. Alicia lo cogió inmediatamente y lo colocó en la postura adecuada.

«Aunque no creo que sirva de gran cosa», se dijo para sí. «Me parece que el juicio no va a cambiar en nada por el hecho de que este animalito esté de pies o de cabeza.»

   Аліса глянула на лаву й побачила, що зопалу посадовила Ящура Крутихвоста догори ногами, і тепер бідолаха тільки скорботно помахував хвостиком, неспроможний перевернутися. Вона мерщій вихопила його звідти й посадовила як слід. "А втім, це йому мало допоможе, - сказала вона подумки. - Вниз головою чи вгору - користь однакова".

   Tan pronto como el jurado se hubo recobrado un poco del shock que había sufrido, y hubo encontrado y enarbolado de nuevo sus tizas y pizarras, se pusieron todos a escribir con gran diligencia para consignar la historia del accidente. Todos menos la Lagartija, que parecía haber quedado demasiado impresionada para hacer otra cosa que estar sentada allí, con la boca abierta, los ojos fijos en el techo de la sala.

   Тільки-но присяжні трохи очуняли й повіднаходили свої таблички та пера, вони заходилися завзято писати історію цього нещасливого випадку - всі, окрім Ящура, який, видно, був надто ошелешений, аби щось робити. Він тільки сидів, роззявивши рота і вп'явши очі у стелю.

   -¿Qué sabes tú de este asunto? -le dijo el Rey a Alicia.

   - Що тобі відомо по суті справи? - звернувся Король до Аліси.

   -Nada -dijo Alicia.

   - Нічого, - відповіла вона.

   -¿Nada de nada? -insistió el Rey.

   - Зовсім нічого? - напосідав Король.

   -Nada de nada -dijo Alicia.

   - Зовсім, - повторила Аліса.

   -Esto es algo realmente trascendente -dijo el Rey, dirigiéndose al jurado.

Y los miembros del jurado estaban empezando a anotar esto en sus pizarras, cuando intervino a toda prisa el Conejo Blanco: -Naturalmente, Su Majestad ha querido decir intrascendente –dijo en tono muy respetuoso, pero frunciendo el ceño y haciéndole signos de inteligencia al Rey mientras hablaba.

Intrascendente es lo que he querido decir, naturalmente -se apresuró a decir el Rey.

   - Це дуже важливо! - відзначив Король для присяжних.

    Ті вже кинулись були писати, коли це втрутився Білий Кролик.

    - Неважливої Ваша величність, звісно, це мали на увазі, чи не так? - проказав він вельми шанобливо, хоч лице йому кривилося в жахливих гримасах.

   Y empezó a mascullar para sí: «Trascendente... intrascendente... trascendente... intrascendente...», como si estuviera intentando decidir qué palabra sonaba mejor.

   - Я Неважливо, так, так, звичайно, я це мав на увазі - квапливо поправився Король і забубонів собі під ніс: "Важливо-неважливо, важливо-неважливо..." - мовби пробував на вагу, котре слово краще.

   Parte del jurado escribió «trascendente», y otra parte escribió «intrascendente». Alicia pudo verlo, pues estaba lo suficiente cerca de los miembros del jurado para leer sus pizarras. «Pero esto no tiene la menor importancia», se dijo para sí.

   Дехто з присяжних записав «важливо», дехто «неважливо». Аліса це дуже добре бачила, бо вже виросла так, що могла легко зазирнути до їхніх табличок. "Але яке це має значення", - вирішила вона про себе.

   En este momento el Rey, que había estado muy ocupado escribiendo algo en su libreta de notas, gritó: « ¡Silencio!», y leyó en su libreta:

-Artículo Cuarenta y Dos. Toda persona que mida más de un kilómetro tendrá que abandonar la sala.

   Зненацька Король, який ось уже кілька хвилин грамузляв щось у записнику, вигукнув:

    - Тихо! - і зачитав:

    "Закон Сорок другий. Всім особам заввишки в одну милю* і вищим покинути судову залу».

   Todos miraron a Alicia.

   Всі прикипіли очима до Аліси.

   -Yo no mido un kilómetro -protestó Alicia.

   *0дна миля дорівнює приблизно 1,6 км. - Це я - заввишки в одну милю? - перепитала Аліса.

   -Sí lo mides -dijo el Rey.

   - Так, - сказав Король.

   -Mides casi dos kilómetros añadió la Reina.

   - А, може, і в дві, - докинула Королева.

   -Bueno, pues no pienso moverme de aquí, de todos modos -aseguró Alicia-. Y además este artículo no vale: usted lo acaba de inventar.

   - Ну й нехай, але я не вийду, - сказала Аліса. - Тим більше, що це не правильне правило - ви його щойно вигадали.

   -Es el artículo más viejo de todo el libro -dijo el Rey.

   - Це найдавніший закон у записнику, - заперечив Король.

   -En tal caso, debería llevar el Número Uno -dijo Alicia.

   - Тоді це мав би бути Закон Перший.

   El Rey palideció, y cerró a toda prisa su libro de notas.

-¡Considerad vuestro veredicto! -ordenó al jurado, en voz débil y temblorosa.

   Король зблід і поквапливо згорнув записника.

    - Обміркуйте вирок, - тихим тремтячим голосом звернувся він до присяжних.

   -Faltan todavía muchas pruebas, con la venia de Su Majestad –dijo el Conejo Blanco, poniéndose apresuradamente de pie-. Acaba de encontrarse este papel.

   - Даруйте, але це ще не все, ваша величносте, - підскочив до нього Білий Кролик. - Ось письмове свідчення, щойно знайдене.

   -¿Qué dice este papel? -preguntó la Reina.

   - І що там? - спитала Королева.

   -Todavía no lo he abierto -contestó el Conejo Blanco-, pero parece ser una carta, escrita por el prisionero a... a alguien.

   - Я ще не дивився, - відповів Кролик, - але, схоже, це лист, написаний підсудним до... до когось.

   -Así debe ser -asintió el Rey-, porque de lo contrario hubiera sido escrita a nadie, lo cual es poco frecuente.

   - Звичайно, до когось, - озвався Король, - бо писати до нікого було б, знаєте, просто неграмотно.

   -¿A quién va dirigida? -preguntó uno de los miembros del jurado.

   - А кому він адресований? - запитав один з присяжних.

   -No va dirigida a nadie -dijo el Conejo Blanco-. No lleva nada escrito en la parte exterior. -Desdobló el papel, mientras hablaba, y añadió-: Bueno, en realidad no es una carta: es una serie de versos.

   - Нікому. Зверху взагалі нічого не написано, - відповів Кролик, розгортаючи аркуш, і додав:

    - Та це ніякий і не лист, це - вірш.

   -¿Están en la letra del acusado? -preguntó otro de los miembros del jurado.

   - Написаний рукою підсудного? - поцікавився інший присяжний.

   -No, no lo están -dijo el Conejo Blanco-, y esto es lo más extraño de todo este asunto. (Todos los miembros del jurado quedaron perplejos.)

   - Ні, - відповів Кролик, - і це мене найбільше дивує. (Присяжні спантеличились.)

   -Debe de haber imitado la letra de otra persona -dijo el Rey. (Todos los miembros del jurado respiraron con alivio.)

   - Він, певно, підробив чужу руку, - вирішив Король. (Обличчя присяжних просвітліли.)

   -Con la venia de Su Majestad -dijo el Valet-, yo no he escrito este papel, y nadie puede probar que lo haya hecho, porque no hay ninguna firma al final del escrito.

   - Даруйте, ваша величносте, - озвався Валет, - я вірша не писав, і ніхто цього не доведе: там нема мого підпису.

   -Si no lo has firmado -dijo el Rey-, eso no hace más que agravar tu culpa. Lo tienes que haber escrito con mala intención, o de lo contrario habrías firmado con tu nombre como cualquier persona honrada.

   - Якщо ти не поставив підпису, - зауважив Король, - то тим гірше для тебе. Без сумніву, ти мав якийсь лихий намір, - інакше підписався б, як усі порядні люди.

   Un unánime aplauso siguió a estas palabras: en realidad, era la primera cosa sensata que el Rey había dicho en todo el día.

   Ці слова зняли бурю оплесків: вперше за цілий день Король озвався справді розумним словом.

   -Esto prueba su culpabilidad, naturalmente -exclamó la Reina-. Por lo tanto, que le corten...

   - Це доводить його провину! - мовила Королева.

   -¡Esto no prueba nada de nada! -protestó Alicia-. ¡Si ni siquiera sabemos lo que hay escrito en el papel!

   - Нічого це не доводить! - сказала Аліса. - Ви ж навіть не знаєте, про що той вірш.

   -Léelo -ordenó el Rey al Conejo Blanco.

   - Читай вірша! - звелів Король.

   El Conejo Blanco se puso las gafas. -¿Por dónde debo empezar, con la venia de Su Majestad? -preguntó.

   Білий Кролик надяг окуляри.

    - Звідки починати, ваша величносте? - запитав він.

   -Empieza por el principio -dijo el Rey con gravedad- y sigue hasta llegar al final; allí te paras.

   - З початку, - глибокодумно відповів Король, - і читай до кінця. А тоді - закінчуй.

   Se hizo un silencio de muerte en la sala, mientras el Conejo Blanco leía los siguientes versos:

   І Білий Кролик прочитав такого вірша:

   Dijeron que fuiste a verla Y que a él le hablaste de mí: Ella aprobó mi carácter Y yo a nadar no aprendí.

Я знаю від них, що ви в неї були
 Й сказали про всіх навпростець.
 Вважає вона, що я гідний хвали,
 з мене поганий плавець.

   Él dijo que yo no era (Bien sabemos que es verdad): Pero si ella insistiera ¿Qué te podría pasar?

Він їм передав, що я не пішов
 (Ми знаємо, звідки й куди):
 Якщо вона справу порушить ізнов,
 То вам не минути біди.

   Yo di una, ellos dos, Tú nos diste tres o más, Todas volvieron a ti, y eran Mías tiempo atrás.

Я дав їй один, вона йому - два,
 А ви нам, здається, три.
 Та всі повернулись від нього до вас.
 Все ясно: крути - не крути.

   Si ella o yo tal vez nos vemos Mezclados en este lío, Él espera tú los libres Y sean como al principio.

Коли ж доведеться мені чи їй
 Відповідати за те,
 Він вірить, що ви їх, як нас колись,
 воленьку віддасте.

   Me parece que tú fuiste (Antes del ataque de ella), Entre él, y yo y aquello Un motivo de querella.

Ще доки на неї дур не найшов,
 ви в понятті моїм
 муром, який недоречно зійшов
 Між нами, між ними й між ним.

   No dejes que él sepa nunca Que ella los quería más, Pues debe ser un secreto Y entre tú y yo ha de quedar.

Що їй вони любі - йому не кажіть,
 (Ціну треба знати словам):
 До вічного віку секрет бережіть,
 Мені лиш відомий та вам.

   -¡Ésta es la prueba más importante que hemos obtenido hasta ahora! -dijo el Rey, frotándose las manos-. Así pues, que el jurado proceda a...

   - Це найважливіше свідчення, яке ми сьогодні чули, - потер руки Король. - Отож нехай присяжні...

   -Si alguno de vosotros es capaz de explicarme este galimatías, -dijo Alicia (había crecido tanto en los últimos minutos que no le daba ningún miedo interrumpir al Rey) -le doy seis peniques.Yo estoy convencida de que estos versos no tienen pies ni cabeza.

   - Якщо хтось із них розтлумачить цей вірш, - перебила його Аліса (за останні хвилини вона так виросла, що вже анітрохи не боялася перебити Короля), - я дам йому шість пенсів. Я не бачу в ньому ані крихти глузду!

   Todos los miembros del jurado escribieron en sus pizarras: «Ella está convencida de que estos versos no tienen pies ni cabeza», pero ninguno de ellos se atrevió a explicar el contenido del escrito.

   Присяжні занотували в табличках: «Вона не бачить у ньому ані крихти глузду», - але розтлумачити вірш не зохотився ніхто.

   -Si el poema no tiene sentido -dijo el Rey-, eso nos evitará muchas complicaciones, porque no tendremos que buscárselo. Y, sin embargo -siguió, apoyando el papel sobre sus rodillas y mirándolo con ojos entornados-, me parece que yo veo algún significado... Y yo a nadar no aprendí... Tú no sabes nadar, ¿o sí sabes? -añadió, dirigiéndose al Valet.

   - Якщо у вірші нема глузду, - сказав Король, - то нам і гора з пліч, бо тоді не треба його й шукати.

    Він розправив аркуш на коліні і, заглядаючи туди одним оком, додав:

    - А втім, а втім... Певний глузд, бачиться, тут усе-таки є... «Хоч з мене поганий плавець»?.. Ти теж чомусь не любиш плавати, га? - звернувся він до Валета.

   El Valet sacudió tristemente la cabeza.

-¿Tengo yo aspecto de saber nadar? -dijo. (Desde luego no lo tenía, ya que estaba hecho enteramente de cartón.)

   Валет сумно похитав головою.

    - Хіба по мені видно? - запитав він. (Не видно було б хіба сліпому - він був картонний.)

   -Hasta aquí todo encaja -observó el Rey, y siguió murmurando para sí mientras examinaba los versos-: Bien sabemos que es verdad... Evidentemente se refiere al jurado... Pero si ella insistiera... Tiene que ser la Reina... ¿Qué te podría pasar?... ¿Qué, en efecto? Yo di una, ellos dos... Vaya, esto debe ser lo que él hizo con las tartas...

   - Поки що сходиться, - сказав Король і далі забурмотів. - «Ми знаємо, звідки й куди...» - це, звісно, стосується присяжних... «Я дав їй один, вона йому - два» - то ось що він робив із пиріжками!..

   -Pero después sigue todas volvieron a ti -observó Alicia.

   - Але далі сказано: «Та всі повернулись від нього до вас», - зауважила Аліса.

   -¡Claro, y aquí están! -exclamó triunfalmente el Rey, señalando las tartas que había sobre la mesa. Está más claro que el agua. Y más adelante... Antes del ataque de ella... ¿Tú nunca tienes ataques, verdad, querida? -le dijo a la Reina.

   - Певно, що повернулись! - тріумфально вигукнув Король, показуючи на таріль з пиріжками. - «Все ясно, крути - не крути...»

    - А далі це: «Ще доки на неї дур не найшов...» На тебе ж, любонько, здається, ніколи дур не находить? - звернувся він до Королеви.

   -¡Nunca! -rugió la Reina furiosa, arrojando un tintero contra la pobre Lagartija.

(La infeliz Lagartija había renunciado ya a escribir en su pizarra con el dedo, porque se dio cuenta de que no dejaba marca, pero ahora se apresuró a empezar de nuevo, aprovechando la tinta que le caía chorreando por la cara, todo el rato que pudo.)

   - Ніколи! - ревнула Королева й пожбурила чорнильницею в Ящура.

    (Горопашний Крутихвіст облишив був писати пальцем, побачивши, що це марна трата часу, але тепер, коли чорнило патьоками стікало йому по обличчю, почав підставляти пальця під нього і знову гарячково водив ним по табличці.)

   -Entonces las palabras del verso no pueden atacarte a ti -dijo el Rey, mirando a su alrededor con una sonrisa.

Había un silencio de muerte.

   - Правда, не находить? - перепитав Король, лукаво мружачи очі.

    - Ні! Ні! - затупотіла ногами Королева.

    - Тоді суддя тут правди не знаходить, - сказав Король, з усміхом обводячи очима залу.

    Запала гробова тиша.

   -¡Es un juego de palabras! -tuvo que explicar el Rey con acritud.

Y ahora todos rieron.

-¡Que el jurado considere su veredicto! -ordenó el Rey, por centésima vez aquel día.

   - Це каламбур, - ображено додав він, і всі засміялися.

    - Нехай присяжні обміркують вирок, - повторив Король уже чи не вдвадцяте за день.

   -¡No! ¡No! -protestó la Reina-. Primero la sentencia... El veredicto después.

   - Ні, ні! - урвала Королева. - Спершу страта, а тоді вирок!

   -¡Valiente idiotez! -exclamó Alicia alzando la voz-. ¡Qué ocurrencia pedir la sentencia primero!

   - Нісенітниця! - голосно вигукнула Аліса. - Як могло вам таке прийти в голову!

   -¡Cállate la boca! -gritó la Reina, poniéndose color púrpura.

   - Замовкни! - крикнула Королева, буряковіючи.

   -¡No quiero! -dijo Alicia.

   - Не замовкну! - відповіла Аліса.

   -¡Que le corten la cabeza! -chilló la Reina a grito pelado.

Nadie se movió.

   - Відтяти їй голову! - вереснула Королева.

    Ніхто не ворухнувся.

   -¿Quién le va a hacer caso? -dijo Alicia (al llegar a este momento ya había crecido hasta su estatura normal)-. ¡No sois todos más que una baraja de cartas!

   - Та хто вас боїться! - сказала Аліса, яка на той час уже виросла до своїх звичних розмірів. - Ви ж просто колода карт!

   Al oír esto la baraja se elevó por los aires y se precipitó en picada contra ella. Alicia dio un pequeño grito, mitad de miedo y mitad de enfado, e intentó sacárselos de encima... Y se encontró tumbada en la ribera, con la cabeza apoyada en la falda de su hermana, que le estaba quitando cariñosamente de la cara unas hojas secas que habían caído desde los árboles.

   Тут раптом усі карти знялися в повітря й ринули на неї. Аліса ойкнула - чи то з переляку, чи спересердя, - почала від них відбиватися і... побачила, що лежить на березі, поклавши голову сестрі на коліна, а та обережно змахує їй з обличчя сухі листочки, звіяні вітром з найближчого дерева.

   -¡Despierta ya, Alicia! -le dijo su hermana-. ¡Cuánto rato has dormido!

   - Алісо, люба, прокинься! - сказала сестра. - Та й довго ж ти спала!

   -¡Oh, he tenido un sueño tan extraño! -dijo Alicia.

Y le contó a su hermana, tan bien como sus recuerdos lo permitían, todas las sorprendentes aventuras que hemos estado leyendo. Y, cuando hubo terminado, su hermana le dio un beso y le dijo:

-Realmente, ha sido un sueño extraño, cariño. Pero ahora corre a merendar. Se está haciendo tarde.

Así pues, Alicia se levantó y se alejó corriendo de allí, y mientras corría no dejó de pensar en el maravilloso sueño que había tenido.

   - Зате який дивний сон я бачила! - сказала Аліса і стала переповідати все-все, що їй запам'яталося з незвичайних пригод, про які ти щойно прочитав.

    Коли вона скінчила, сестра поцілувала її, мовивши:

    - Що й казати, моє золотко, сон і справді дивний. Але вже вечоріє - біжи-но пити чай.

    Аліса підвелася і щодуху побігла додому, не перестаючи дивуватися, який же чудовий їй наснився сон.

   Pero su hermana siguió sentada allí, tal como Alicia la había dejado, la cabeza apoyada en una mano, viendo cómo se ponía el sol y pensando en la pequeña Alicia y en sus maravillosas aventuras. Hasta que también ella empezó a soñar a su vez, y éste fue su sueño:

   А сестра так і залишилася сидіти, підперши голову рукою. Вона дивилася, як сідає сонце, і думала про малу Алісу, про всі її дивовижні пригоди, аж поки й сама не поринула в сон...

   Primero, soñó en la propia Alicia, y le pareció sentir de nuevo las manos de la niña apoyadas en sus rodillas y ver sus ojos brillantes y curiosos fijos en ella. Oía todos los tonos de su voz y veía el gesto con que apartaba los cabellos que siempre le caían delante de los ojos. Y mientras los oía, o imaginaba que los oía, el espacio que la rodeaba cobró vida y se pobló con los extraños personajes del sueño de su hermana.

   І найперше наснилася їй сама Аліса: тендітні руки малої знов обплели її коліна, а ясні, жваві оченята заглядали їй у вічі... Вона чула всі відтінки її голосу, бачила, як Аліса звично стріпує головою, відкидаючи непокірні пасма волосся, що вічно спадали їй на очі. І доки вона отак уважно слухала (так їй, принаймні, здавалося), все довкола стало оживати й повнитися чудернацькими істотами з Алісиного сну...

   La alta hierba se agitó a sus pies cuando pasó corriendo el Conejo Blanco; el asustado Ratón chapoteó en un estanque cercano; pudo oír el tintineo de las tazas de porcelana mientras la Liebre de Marzo y sus amigos proseguían aquella merienda interminable, y la penetrante voz de la Reina ordenando que se cortara la cabeza a sus invitados; de nuevo el bebé-cerdito estornudó en brazos de la Duquesa, mientras platos y fuentes se estrellaban a su alrededor; de nuevo se llenó el aire con los graznidos del Grifo, el chirriar de la tiza de la Lagartija y los aplausos de los «reprimidos» conejillos de indias, mezclado todo con el distante sollozar de la Falsa Tortuga.

   Ось пробіг Білий Кролик, шелеснувши високою травою біля самих її ніг... десь у сусідньому ставку захлюпотілася, тікаючи, нажахана Миша... чутно було, як дзенькають чашки на нескінченній гостині Шаленого Зайця та його приятелів... як пронизливо верещить Королева, посилаючи на страту своїх безталанних гостей... і знов дитина-порося чхала на колінах у Герцогині, а довкола брязкали тарілки та полумиски... знову в повітрі чувся Грифонів крик, порипування Ящурового пера та кректання придушених морських свинок, зливаючись із далекими схлипами горопашного Казна-Що-Не-Черепахи...

   La hermana de Alicia estaba sentada allí, con los ojos cerrados, y casi creyó encontrarse ella también en el País de las Maravillas. Pero sabía que le bastaba volver a abrir los ojos para encontrarse de golpe en la aburrida realidad. La hierba sería sólo agitada por el viento, y el chapoteo del estanque se debería al temblor de las cañas que crecían en él. El tintineo de las tazas de té se transformaría en el resonar de unos cencerros, y la penetrante voz de la Reina en los gritos de un pastor. Y los estornudos del bebé, los graznidos del Grifo, y todos los otros ruidos misteriosos, se transformarían (ella lo sabía) en el confuso rumor que llegaba desde una granja vecina, mientras el lejano balar de los rebaños sustituía los sollozos de la Falsa Tortuga.

   Отак сиділа вона, приплющивши очі, й майже вірила у країну чудес, хоча знала, що досить їх розплющити, і все знову стане цілком звичайним: то просто вітер шелестітиме травою, і під його подмухами братиметься жмурами й шарудітиме очеретами сусідній став; дзенькіт чашок стане дзеленчанням дзвіночків на шиях овець, а верески Королеви - голосом вівчарика; чхання немовляти, Грифонів крик та решта чудних звуків зіллються в гармидер селянської господи, а далеке мукання корів заступить тяжкі схлипи Казна-Що-Не-Черепахи...

   Por último, imaginó cómo sería, en el futuro, esta pequeña hermana suya, cómo sería Alicia cuando se convirtiera en una mujer. Y pensó que Alicia conservaría, a lo largo de los años, el mismo corazón sencillo y entusiasta de su niñez, y que reuniría a su alrededor a otros chiquillos, y haría brillar los ojos de los pequeños al contarles un cuento extraño, quizás este mismo sueño del País de las Maravillas que había tenido años atrás; y que Alicia sentiría las pequeñas tristezas y se alegraría con los ingenuos goces de los chiquillos, recordando su propia infancia y los felices días del verano.

   А далі вона уявила собі, як її мала сестричка стане колись дорослою жінкою і, зберігши до зрілих літ щире й лагідне дитяче серце, збере довкола себе інших дітей і засвічуватиме їм оченята своїми незвичайними оповідями. Можливо, розповідатиме вона їм і про Країну Чудес, що наснилася їй багато років тому; вона перейматиметься їхніми нехитрими жалями і простими радощами, пам'ятаючи своє власне дитинство і щасливі літні дні...