Alice nel Paese delle meraviglie

   Il Bruco e Alice si guardarono a vicenda per qualche tempo in silenzio; finalmente il Bruco staccò la pipa di bocca, e le parlò con voce languida e sonnacchiosa:

   Якусь часину Гусінь і Аліса мовчки дивилися одна на одну. Нарешті Гусінь вийняла люльку з рота й озвалася млосним оспалим голосом:

   Chi sei? — disse il Bruco.

   - Ти хто?

   Non era un bel principio di conversazione. Alice rispose con qualche timidezza: — Davvero non te lo saprei dire ora. So dirti chi fossi, quando mi son levata questa mattina, ma d’allora credo di essere stata cambiata parecchie volte.

   Що й казати, не вельми підбадьорливий початок розмови!

    - Я?.. Я, пані, й сама вже не знаю... - ледь зніяковіла Аліса. - Знаю хіба, ким була сьогодні зранку, але відтоді я, по-моєму, кілька разів мінялася.

   — Che cosa mi vai contando? — disse austeramente il Bruco. — Spiegati meglio.

   - Що ти хочеш цим сказати? - суворо запитала Гусінь. - Ти при своєму глузді?

   — Temo di non potermi spiegare, — disse Alice, — perchè non sono più quella di prima, come vedi.

   - Боюсь, пані, що при чужому, - відказала Аліса. - Бачте, я-не зовсім я...

   — Io non vedo nulla, — rispose il Bruco.

   - Не бачу, - сказала Гусінь.

   — Temo di non potermi spiegare più chiaramente, — soggiunse Alice in maniera assai gentile, — perchè dopo esser stata cambiata di statura tante volte in un giorno, non capisco più nulla.

   - Боюся, пані, я не зумію висловитися ясніше, - щонайчемніше відповіла Аліса. - Я й сама не все розумію: стільки перетворень за один день будь-кого зіб'ють з пантелику.

   — Non è vero! — disse il Bruco.

   - Ба ні! - заперечила Гусінь.

   — Bene, non l’hai sperimentato ancora, — disse Alice, — ma quando ti trasformerai in crisalide, come ti accadrà un giorno, e poi diventerai farfalla, certo ti sembrerà un po’strano, — non è vero?

   - Може, ви зараз так і не думаєте, - сказала Аліса. - Та коли вам прийде пора обертатися на лялечку (а це, ви знаєте, неминуче), а тоді на метелика, то вам, напевно, буде якось трохи дивно...

   — Niente affatto, — rispose il Bruco.

   - Аж ніяк! - сказала Гусінь.

   — Bene, tu la pensi diversamente, — replicò Alice; — ma a me parrebbe molto strano.

   - Ну, можливо, у вас інші відчуття, - припустила Аліса. - Але я твердо знаю, що почувалася б дуже дивно.

   — A te! — disse il Bruco con disprezzo. — Chi sei tu?

   - Ти! - зневажливо кинула Гусінь. - А ти хто така?

   E questo li ricondusse di nuovo al principio della conversazione. Alice si sentiva un po’ irritata dalle brusche osservazioni del Bruco e se ne stette sulle sue, dicendo con gravità: — Perchè non cominci tu a dirmi chi sei?

   Це знов повернуло їх до початку розмови! Алісу трохи дратувала манера Гусені вести розмову. Випроставшись, вона вельми поважно промовила:

    - Гадаю, спершу вам годилося б сказати, хто ви така?

   — Perchè? — disse il Bruco.

   - Чому? - запитала Гусінь.

   Era un’altra domanda imbarazzante. Alice non seppe trovare una buona ragione. Il Bruco pareva di cattivo umore e perciò ella fece per andarsene.

   Питання загнало Алісу в глухий кут. Вона марно шукала якогось переконливого пояснення, а що Гусінь, з усього видно, була в лихому гуморі, то Аліса обернулася й пішла геть.

   — Vieni qui! — la richiamò il Bruco. — Ho qualche cosa d’importante da dirti.

   - Вернися! - гукнула Гусінь їй услід. - Я маю сказати щось важливе.

   La chiamata prometteva qualche cosa: Alice si fece innanzi.

   Це вже був добрий знак, і Аліса повернулася.

   — Non arrabbiarti! — disse il Bruco.

   - Май терпець! - сказала Гусінь.

   — E questo è tutto? — rispose Alice, facendo uno sforzo per frenarsi.

   - Оце й усе? - спитала Аліса, ледь тамуючи гнів.

   — No, — disse il Bruco.

   - Ні, - відказала Гусінь.

   Alice pensò che poteva aspettare, perchè non aveva niente di meglio da fare, e perchè forse il Bruco avrebbe potuto dirle qualche cosa d’importante. Per qualche istante il Bruco fumò in silenzio, finalmente sciolse le braccia, si tolse la pipa di bocca e disse: — E così, tu credi di essere cambiata?

   Аліса вирішила трохи потерпіти: робити й так нічого, а раптом Гусінь повідомить щось варте того, щоб його слухати. Кілька хвилин Гусінь мовчки пахкала димом, нарешті розімкнула руки, вийняла з рота люльку й запитала:

    - Отже, на твою думку, ти змінилася, так?

   — Ho paura di sì, signore, — rispose Alice. — Non posso ricordarmi le cose bene come una volta, e non rimango della stessa statura neppure per lo spazio di dieci minuti!

   - Боюся, що так, - зітхнула Аліса. - Я щодесять хвилин міняю свій зріст і нічого не пам'ятаю!

   — Che cosa non ricordi? — disse il Bruco.

   - Чому нічого? - запитала Гусінь.

   — Ecco, ho tentato di dire "La vispa Teresa" e l’ho detta tutta diversa! — soggiunse melanconicamente Alice.

   - Ось, наприклад, я пробувала читати напам'ять "Хорошу перепілоньку ", а вийшло казна-що! - журно відповіла Аліса.

   — Ripetimi "Sei vecchio, caro babbo", — disse il Bruco.

   - То прочитай "Ти старий любий діду", - запропонувала Гусінь.

   Alice incrociò le mani sul petto, e cominciò:

   Аліса схрестила руки й почала:

"Sei vecchio, caro babbo" — gli disse il ragazzino —
 "sulla tua chioma splende — quasi un candore alpino;
 eppur costantemente — cammini sulla testa:
 ti sembra per un vecchio — buona maniera questa?"

- Ти старий, любий діду, - сказав молодик, -
     І волосся у тебе вже сиве.
 А стоїш вверх ногами й до цього вже звик, -
     На твій вік це не дуже красиво.

"Quand’ero bambinello" — rispose il vecchio allora —
 "temevo di mandare — il cerebro in malora;
 ma adesso persuaso — di non averne affatto,
 a testa in giù cammino — più agile d’un gatto."

- Молодим, - мовив дід, - я боявсь неспроста,
     Що це може відбитись на мізку,
 Та моя голова - я вже знаю - пуста,
     На ній можна стояти без риску.

"Sei vecchio, caro babbo" — gli disse il ragazzino —
 e sei capace e vasto — più assai d’un grosso tino:
 e pur sfondato hai l’uscio — con una capriola;
 "dimmi di quali acrobati — andasti, babbo, a scuola?"

- Ти старий, - знову каже юнак до дідка, -
     І, нівроку, гладкий, як діжчина,
 А в переверти йдеш, крутиш хвацько млинка,
     Ти скажи мені, в чому причина ?

"Quand’ero bambinello." — rispose il padre saggio,
 per rafforzar le membra, — io mi facea il massaggio
 sempre con quest’unguento. — Un franco alla boccetta.
 "chi comperarlo vuole, — fa bene se s’affretta"

- Молодим, - мовив дід, - всі суглоби собі
     Розтирав я чарівною мастю,
 Коли хочеш - за гроші хороші й тобі
     Дам коробочку-дві того щастя.

"Sei vecchio, caro babbo," — gli disse il ragazzino, —
 "e tu non puoi mangiare — che pappa nel brodino;
 pure hai mangiato un’oca — col becco e tutte l’ossa
 Ma dimmi, ove la pigli, — o babbo, tanta possa?"

- Ти старий, в тебе щелепи наче й слабкі,
     Не вжувати їм навіть кандьору, -
 Та ти гуску з кістками строщив залюбки,
     Де ти взяв таку силу бадьору?

"Un dì apprendevo legge." — il padre allor gli disse, —
 "ed ebbi con mia moglie continue liti e risse,
 e tanta forza impressi — alle ganasce allora,
 tanta energia, che, vedi, — mi servon bene ancora."

- Молодим, - мовив дід, - я постійно сваривсь
     Із дружиною вдень по три рази.
 І від того мій рот на весь вік укріпивсь,
     Мов стальні, моїх щелепів м'язи.

"Sei vecchio. caro babbo," — gli disse il ragazzino
 "e certo come un tempo — non hai più l’occhio fino:
 pur reggi in equilibrio — un pesciolin sul naso:
 or come così desto — ti mostri in questo caso?"

- Ти старий, - каже хлопець, - і, справа ясна,
     Твої очі вже добре не бачать,
 А на кінчику носа ти держиш в'юна, -
     Хто навчив тебе, діду, трюкачить?

"A tutte le domande — io t’ho risposto già,
 "e finalmente basta!" — risposegli il papà:
 "se tutto il giorno poi — mi vuoi così seccare.
 ti faccio con un calcio — le scale ruzzolare"

- Скільки можна дурних задавати питань!
     Ти схибнувсь, чи об'ївся метеликів?
 Все, терпець мій урвався, благаю: відстань!
     Вимітайся, бо дам духопеликів!

   — Non l’hai detta fedelmente, — disse il Bruco.

   - Це не те, - сказала Гусінь.

   — Temo di no, — rispose timidamente Alice, — certo alcune parole sono diverse.

   - Не зовсім те, - знічено мовила Аліса. - Декотрі слова немовби змінилися.

   — L’hai detta male, dalla prima parola all’ultima, — disse il Bruco con accento risoluto. Vi fu un silenzio per qualche minuto.

   - Це зовсім не те. Від початку і до кінця! - твердо сказала Гусінь. Запала хвилинна мовчанка.

   Il Bruco fu il primo a parlare:

   Гусениця озвалася перша.

   — Di che statura vuoi essere? — domandò.

   - Тобі який зріст потрібен? - спитала вона.

   — Oh, non vado tanto pel sottile in fatto di statura, — rispose in fretta Alice; — soltanto non è piacevole mutar così spesso, sai.

   - Ох, байдуже який, - поквапливо сказала Аліса. - Просто, знаєте, всі оті переміни, дуже прикрі...

   — Io non ne so nulla, — disse il Bruco.

   - Не знаю, - сказала Гусінь.

   Alice non disse sillaba: non era stata mai tante volte contraddetta, e non ne poteva proprio più.

   Аліса промовчала: зроду-віку їй ніхто стільки не перечив, і вона відчула, що втрачає терпець.

   — Sei contenta ora? — domandò il Bruco.

   - А цим ти задоволена? - поцікавилася Гусінь.

   — Veramente vorrei essere un pochino più grandetta, se non ti dispiacesse, — rispose Alice, — una statura di otto centimetri è troppo meschina!

   - Якщо ваша ласка, пані, - сказала Аліса, - то я б не проти трішки підрости. Три дюйми - такий нікудишній зріст!

   — Otto centimetri fanno una magnifica statura! — disse il Bruco collerico, rizzandosi come uno stelo, mentre parlava (egli era alto esattamente otto centimetri).

   - Ба ні, це зріст хочкудишній - вигукнула Гусінь і стала дибки. (Вона сягала рівно три дюйми заввишки.)

   — Ma io non ci sono abituata! — si scusò Alice in tono lamentoso. E poi pensò fra sè: "Questa bestiolina s’offende per nulla!"

   - Але я до нього не звикла, - жалібно сказала бідолашна Аліса. А про себе подумала: "Яке лихо, що всі вони тут такі вразливі!"

   — Col tempo ti ci abituerai, — disse il Bruco, e rimettendosi la pipa in bocca ricominciò a fumare.

   - З часом звикнеш, - сказала Гусінь і знов запахкала люлькою.

   Questa volta Alice aspettò pazientemente che egli ricominciasse a parlare. Dopo due o tre minuti, il Bruco si tolse la pipa di bocca, sbadigliò due o tre volte, e si scosse tutto. Poi discese dal fungo, e se ne andò strisciando nell’erba, dicendo soltanto queste parole: — Un lato ti farà diventare più alta e l’altro ti farà diventare più bassa.

   Аліса терпляче ждала, поки вона зволить озватися. Невдовзі Гусінь вийняла з рота люльку, раз чи два позіхнула, стріпнулася усім тілом і стала сповзати з гриба.

    - Один край зробить тебе вищою, а другий - нижчою, - кинула вона Алісі на прощання.

   "Un lato di che cosa? L’altro lato di che cosa?" pensò Alice fra sè.

   "Один край чого?. Другий край чого?" - спантеличено подумала Аліса.

   — Del fungo, — disse il Bruco, come se Alice lo avesse interrogato ad alta voce; e subito scomparve.

   - Гриба, - відповіла Гусінь достоту так, наче запитання прозвучало вголос, і за мить щезла в траві.

   Alice rimase pensosa un minuto guardando il fungo, cercando di scoprirne i due lati, ma siccome era perfettamente rotondo, trovò la cosa difficile. A ogni modo allungò più che le fu possibile le braccia per circondare il fungo, e ne ruppe due pezzetti dell’orlo a destra e a sinistra.

   Якусь часину Аліса задумливо дивилася на гриба, силкуючись з'ясувати, де ж оті два його краї, а що гриб був круглий-круглісінький, то це завдання видалося надважким. Нарешті вона обхопила гриба наскільки сягали її руки і відломила по шматочку з кожного краю.

   — Ed ora qual è un lato e qual è l’altro? — si domandò, e si mise ad addentare, per provarne l’effetto, il pezzettino che aveva a destra; l’istante dopo si sentì un colpo violento sotto il mento. Aveva battuto sul piede!

   - А тепер побачимо - так чи інак? - подумала вона, надгризаючи шматок у правій руці.

    Тієї ж миті вона відчула сильний удар у підборіддя: воно буцнулося об ногу!

   Quel mutamento subitaneo la spaventò molto; ma non c’era tempo da perdere, perchè ella si contraeva rapidamente; così si mise subito ad addentare l’altro pezzo. Il suo mento era talmente aderente al piede che a mala pena trovò spazio per aprir la bocca; finalmente riuscì a inghiottire una briccica del pezzettino di sinistra.

   Така нагла зміна її вельми налякала. Збагнувши, що вона хутко зменшується, а отже, не можна гаяти й хвилини, Аліса мерщій узялася до другого шматочка. Проте її підборіддя так щільно вперлося в ногу, що вона ніяк не могла відкрити рота. Нарешті їй вдалося вхопити дрібку з лівої руки.

   — Ecco, la mia testa è libera finalmente! — esclamò Alice gioiosa; ma la sua allegrezza si mutò in terrore, quando si accorse che non poteva più trovare le spalle: tutto ciò che poteva vedere, guardando in basso, era un collo lungo lungo che sembrava elevarsi come uno stelo in un mare di foglie verdi, che stavano a una bella distanza al di sotto.

   - Ху-у, нарешті голова вільна! - радісно вигукнула Аліса, і відразу ж тривожно змовкла: десь поділися її плечі. Вона поглянула вниз, але побачила тільки шию неймовірної довжини, яка стриміла, немов стеблина, над морем зелені.

   — Che cosa è mai quel campo verde? — disse Alice. — E le mie spalle dove sono? Oh povera me! perchè non vi veggo più, o mie povere mani? — E andava movendole mentre parlava, ma non seguiva altro effetto che un piccolo movimento fra le foglie verdi lontane.

   - Цікаво, що то за зелень? - сказала Аліса. - І куди поділися мої плечі? А мої бідолашні руки! Чого це я їх не бачу?

    З цими словами вона порухала руками, але, здавалося, тільки й спромоглася, що викликати легке колихання зеленого листя далеко внизу.

   E siccome non sembrava possibile portar le mani alla testa, tentò di piegare la testa verso le mani, e fu contenta di rilevare che il collo si piegava e si moveva in ogni senso come il corpo d’un serpente. Era riuscita a curvarlo in giù in forma d’un grazioso zig-zag, e stava per tuffarlo fra le foglie (le cime degli alberi sotto i quali s’era smarrita), quando sentì un sibilo acuto, che glielo fece ritrarre frettolosamente: un grosso Colombo era volato su di lei e le sbatteva violentemente le ali contro la faccia.

   Оскільки дотягтися руками до голови було справою безнадійною, вона спробувала нахилити голову до рук, і з радістю виявила, що її шия, наче змія, легко гнеться на всі боки. Аліса вигнула її граційною кривулькою, і саме намірилась пірнути в зелену гущавину (вона вже зрозуміла, що це були крони дерев, під якими во на щойно блукала), коли раптом почулося різке сичання. Аліса рвучко відсахнулася. Велика Горлиця, налетівши на неї, несамовито била її крильми по обличчю.

   — Serpente! — gridò il Colombo.

   - Гадюка! - репетувала Горлиця.

   — Io non sono un serpente, — disse Alice indignata. — Vattene!

   - Ніяка я не гадюка - обурилася Аліса. - Дайте мені спокій!

   — Serpente, dico! — ripetè il Colombo, ma con tono più dimesso, e soggiunse singhiozzando: — Ho cercato tutti i rimedi, ma invano.

   - А я кажу - гадюка! - повторила Горлиця вже не так голосно і, майже схлипуючи, додала: - Я вже все перепробувала, але від них ніде нема рятунку!

   — Io non comprendo affatto di che parli, — disse Alice. —

   - Не збагну, про що ви говорите, - сказала Аліса.

   Ho provato le radici degli alberi, ho provato i clivi, ho provato le siepi, — continuò il Colombo senza badarle; — ma i serpenti! Oh, non c’è modo di accontentarli!

   - Між корінням дерев, на річкових кручах, у чагарниках, - не зважаючи на Алісині слова, провадила Горлиця, - скрізь оці гадюки! Їм не догодиш!..

   Alice sempre più confusa, pensò che sarebbe stato inutile dir nulla, sin che il Colombo non avesse finito.

   Аліса розуміла все менше й менше, проте вирішила не озиватися, поки Горлиця не виговориться.

   — Come se fosse poco disturbo covar le uova, — disse il Colombo. — Bisogna vegliarle giorno e notte! Sono tre settimane che non chiudo occhio!

   - Мало мені мороки з висиджуванням яєць, - не вгавала Горлиця, - то я ще мушу день і ніч пильнувати їх від гадюк! Я вже три тижні не стуляю очей!

   — Mi dispiace di vederti così sconsolato! disse Alice, che cominciava a comprendere.

   - Мені вас дуже жаль, - сказала Аліса: вона вже починала розуміти, про що йдеться.

   — E appunto quando avevo scelto l’albero più alto del bosco, — continuò il Colombo con un grido disperato, — e mi credevo al sicuro finalmente, ecco che mi discendono dal cielo! Ih! Brutto serpente!

   - І саме тоді, як я вибрала найвище в лісі дерево, - правила своєї Горлиця, зриваючись на крик, - саме тоді, як я повірила, що нарешті їх здихалася, вони вже знову тут як тут - бач, уже й з неба лізуть! У-у, гадюка!

   — Ma io non sono un serpente, ti dico! — rispose Alice. — lo sono una... Io sono una...

   - Кажу ж вам, ніяка я не гадюка! - мовила Аліса. - Я... я...

   — Bene, chi sei? — chiese il Colombo. — È chiaro che tu cerchi dei raggiri per ingannarmi!

   - Ну, ну? Хто ж ти? Хто? - питала Горлиця. - Ще не надумала?

   — Io... io sono una bambina, — rispose Alice, ma con qualche dubbio, perchè si rammentava i molti mutamenti di quel giorno.

   - Я... я... дівчинка, - промовила Аліса без особливої певності, бо згадала, скільки разів вона за цей день мінялася.

   — È una frottola! — disse il Colombo col tono del più amaro disprezzo. — Ho veduto molte bambine in vita mia, ma con un collo come il tuo, mai. No, no! Tu sei un serpente, è inutile negarlo. Scommetto che avrai la faccia di dirmi che non hai assaggiato mai un uovo!

   - Гарна баєчка, що й казати, - з глибокою зневагою пирхнула Горлиця. - На своєму віку я набачилася різних дівчаток, але з такою шиєю - жодної. Е, ні-і, ти - гадюка! І не відмагайся. Може, ще скажеш, що ти й яєць ніколи не їла?

   — Ma certo che ho mangiato delle uova, — soggiunse Alice, che era una bambina molto sincera. — Non son soli i serpenti a mangiare le uova; le mangiano anche le bambine.

   - Певно, що їла, - сказала Аліса. (Вона завше казала правду.) - Розумієте, дівчатка також їдять яйця.

   — Non ci credo, — disse il Colombo, — ma se così fosse le bambine sarebbero un’altra razza di serpenti, ecco tutto.

   - Я не певна, - засумнівалася Горлиця, - але коли це так, то вони теж гадючого поріддя, ясно?

   Questa idea parve così nuova ad Alice che rimase in silenzio per uno o due minuti; il Colombo colse quell’occasione per aggiungere: — Tu vai a caccia di uova, questo è certo, e che m’importa, che tu sia una bambina o un serpente?

   Такий несподіваний висновок так вразив Алісу, що вона заніміла. Горлиця негайно скористалася нагодою і додала:

    - Я знаю одне: ти шукаєш яєць! І мені байдуже, хто ти - дівчинка чи гадюка!

   — Ma importa moltissimo a me, — rispose subito Alice. — A ogni modo non vado in cerca di uova; e anche se ne cercassi, non ne vorrei delle tue; crude non mi piacciono.

   - Зате мені - не байдуже, - заперечила Аліса. - Хоча яєць, щоб ви знали, я не шукаю. А якби й шукала, то вже ж не ваших - сирих я не люблю.

   — Via dunque da me! — disse brontolando il Colombo, e si accovacciò nel nido. Alice s’appiattò come meglio potè fra gli alberi, perchè il collo le s’intralciava tra i rami, e spesso doveva fermarsi per distrigarnelo. Dopo qualche istante, si ricordò che aveva tuttavia nelle mani i due pezzettini di fungo, e si mise all’opera con molta accortezza addentando ora l’uno ora l’altro, e così diventava ora più alta ora più bassa, finchè riuscì a riavere la sua statura giusta.

   - Тоді вимітайся! - похмуро буркнула Горлиця і знову вмостилась у своє гніздо.

    Аліса стала опускатися нижче, але це виявилося штукою непростою: її шия раз у раз заплутувалась у гіллі. Доводилося частенько зупинятися, щоб її виплутати. Трохи згодом вона похопилася, що й досі тримає в руках шматочки гриба, й обережно, по най меншій дрібочці, почала відкушувати то від того, то від того - стаючи то вищою, то нижчою, аж поки підігнала себе до своїх звичайних розмірів.

   Era da tanto tempo che non aveva la sua statura giusta, che da prima le parve strano; ma vi si abituò in pochi minuti, e ricominciò a parlare fra sè secondo il solito. — Ecco sono a metà del mio piano! Sono pure strani tutti questi mutamenti! Non so mai che diventerò da un minuto all’altro! Ad ogni modo, sono tornata alla mia statura normale: ora bisogna pensare ad entrare in quel bel giardino... Come farò, poi? E così dicendo, giunse senza avvedersene in un piazzale che aveva nel mezzo una casettina alta circa un metro e venti. — Chiunque vi abiti, — pensò Alice, — non posso con questa mia statura fargli una visita; gli farei una gran paura! E cominciò ad addentare il pezzettino che aveva nella destra, e non osò di avvicinarsi alla casa, se non quando ebbe la statura d’una ventina di centimetri.

   Відтоді, як вона була ще свого зросту, збігло стільки часу, що тепер їй було аж якось дивно, та за кілька хвилин вона оговталась і почала знову розмовляти сама з собою:

    - Ну ось, половину плану виконано! Які дивовижні всі оці переміни! Ніколи не вгадаєш, ким станеш за хвилину! Та хай там що, а тепер я дійшла свого справжнього зросту: лишається тільки пробратися у той чарівний сад... але як це зробити, як?

    З цими словами вона вийшла на узлісся, де стояв крихітний, із чотири фути заввишки, будиночок.

    - Хоч би хто там жив, - вирішила Аліса, - з'являтись їм на очі отакою ніяк не годиться: вони ж можуть побожеволіти зі страху!

    Тож вона почала потрошку надкушувати гриба з правої руки і не виходила з лісу доти, доки не поменшала до дев'яти дюймів.