Аліса в Країні Чудес

   І вона почала міркувати, як це найкраще зробити.

    - Чобітки доведеться слати з посланцем, метикувала вона. - От комедія - слати дарунки своїм власним ногам! І ще з якою чудернацькою адресою:

   E andava nel cervello mulinando come dovesse fare. "Li manderò per mezzo del procaccia, — ella pensava, — ma sarà curioso mandar a regalar le scarpe ai propri piedi! E che strano indirizzo!

Ш-ній ПРАВІЙ НОЗІ АЛІСИНІЙ
 КИЛИМОК-ПІД-КАМІНОМ
             ВІД АЛІСИ, 3 ЛЮБОВ'Ю

Al signor Piedestro d’Alice
   Tappeto
     Accanto al parafuoco
       (con i saluti di Alice)

   - О людоньки, що за дурниці я верзу!

   "Poveretta me! quante sciocchezze dico!"

   Тут вона стукнулася головою об стелю: ще б пак, її зріст сягав тепер за дев'ять футів! Вона мерщій схопила золотого ключика й гайнула до садових дверцят.

   In quel momento la testa le urtò contro la volta della sala: aveva più di due metri e settanta di altezza! Subito afferrò la chiavettina d’oro e via verso la porta del giardino.

   Бідолашна Аліса! Єдине, що вона могла зробити, лежачи на підлозі, - це зазирнути в садок одним оком. Надії дістатися туди лишалося ще менше, ніж досі. Вона сіла і знову зайшлася плачем.

   Povera Alice! Non potè far altro che sedersi in terra, poggiandosi di fianco per guardare il giardino con la coda dell’occhio; ma entrarvi era più difficile che mai: si sedè di nuovo dunque e si rimise a piangere.

   - Як тобі не сором! - сказала собі Аліса. - Щоб отака велика дівчинка (чим не до речі сказано?) отак розпустила рюмси! Зараз же перестань, чуєш?

    Але вона все плакала й плакала, розливаючись потоками сліз, аж поки наплакала ціле озерце, завглибшки з чотири дюйми і завширшки на півкоридора.

   — Ti dovresti vergognare, — si disse Alice, — figurarsi, una ragazzona come te (e davvero lo poteva dire allora) mettersi a piangere. Smetti, ti dico! — Pure continuò a versar lagrime a fiotti, tanto che riuscì a formare uno stagno intorno a sè di più d’un decimetro di altezza, e largo più di metà della sala.

   Тут до її слуху долинуло дрібне лопотіння ніг. Аліса похапцем утерла очі, аби глянути, хто це. То повертався Білий Кролик: вишукано вбраний, з парою білих лайкових рукавичок в одній руці і віялом - у другій. Він дуже поспішав і бурмотів сам до себе:

    - Ой, Герцогиня! Ой-ой Герцогиня! Вона ж оскаженіє, коли я змушу її чекати!

    З розпачу Аліса ладна була просити помочі в кого завгодно, тож коли Кролик порівнявся з нею, вона знічено озвалася:

    - Перепрошую, пане...

    Кролик аж звився на місці - кинув віяло й рукавички, і очамріло дременув у темряву.

   Qualche minuto dopo sentì in lontananza come uno scalpiccio; e si asciugò in fretta gli occhi, per vedere chi fosse. Era il Coniglio bianco di ritorno, splendidamente vestito, con un paio di guanti bianchi in una mano, e un gran ventaglio nell’altra: trotterellava frettolosamente e mormorava: "Oh! la Duchessa, la Duchessa! Monterà certamente in bestia. L’ho fatta tanto attendere!" Alice era così disperata, che avrebbe chiesto aiuto a chiunque le fosse capitato: così quando il Coniglio le passò accanto, gli disse con voce tremula e sommessa: — "Di grazia, signore..." Il Coniglio sussultò, lasciò cadere a terra i guanti e il ventaglio, e in mezzo a quel buio si mise a correre di sghembo precipitosamente.

   Аліса підняла одне й друге, і стала обмахуватися віялом: задуха в коридорі стояла страшенна.

    - Який божевільний день! - сказала вона. - Ще вчора все йшло нормально... Цікаво, може, це я за ніч так перемінилася? Ану пригадаймо: коли я прокинулась - чи була я такою, як завжди? Щось мені пригадується, ніби я почувалася інакше. А якщо я не та, що була, то, скажіть-но, хто я тепер?.. Оце так головоломка...

    І вона почала перебирати в пам'яті усіх своїх ровесниць, аби з'ясувати, чи не перетворилася вона часом на одну з них.

   Alice raccolse il ventaglio e i guanti, e perchè la sala sembrava una serra si rinfrescò facendosi vento e parlando fra sè: — Povera me! Come ogni cosa è strana oggi! Pure ieri le cose andavano secondo il loro solito. Non mi meraviglierei se stanotte fossi stata cambiata! Vediamo: non son stata io, io in persona a levarmi questa mattina? Mi pare di ricordarmi che mi son trovata un po’ diversa. Ma se non sono la stessa dovrò domandarmi: Chi sono dunque? Questo è il problema. — E ripensò a tutte le bambine che conosceva, della sua stessa età, per veder se non fosse per caso una di loro.

   - Безперечно, я - не Ада, - розмірковувала вона. - В Ади волосся спадає кучерями, а в мене - не в'ється зовсім. І, безперечно, я не Мейбл: я ж бо знаю стільки всякої всячини, а вона - ой, вона така невігласка! Крім того, вона - то вона, а я - це я, а... О людоньки, як важко в усьому цьому розібратися!.. Ану перевірмо, чи знаю я те, що знала? Отже: чотири по п'ять дванадцять, чотири по шість - тринадцять, чотири по сім - е, так я ніколи не дійду до двадцяти! Втім, таблиця множення - ще не аґрумент... Перевірмо географію: Лондон - столиця Парижу, а Париж - Риму, а Рим... Ні, все неправильно! Мабуть, я таки не я, а Мейбл! Ану, прочитаю вірша "Хороша перепілонька..."

    І схрестивши руки на колінах, так ніби вона проказувала вголос уроки, Аліса стала читати з пам'яті. Але й голос її звучав хрипко та дивно, і слова були не ті:

   — Certo non sono Ada, — disse, — perchè i suoi capelli sono ricci e i miei no. Non sono Isabella, perchè io so tante belle cose e quella poverina è tanto ignorante! e poi Isabella è Isabella e io sono io. Povera me! in che imbroglio sono! Proviamo se mi ricordo tutte le cose che sapevo una volta: quattro volte cinque fanno dodici, e quattro volte sei fanno tredici, e quattro volte sette fanno... Oimè! Se vado di questo passo non giungerò mai a venti! Del resto la tavola pitagorica non significa niente: proviamo la geografia: Londra è la capitale di Parigi, e Parigi è la capitale di Roma, e Roma... no, sbaglio tutto! Davvero che debbo essere Isabella! Proverò a recitare "La vispa Teresa"; incrociò le mani sul petto, come se stesse per ripetere una lezione, e cominciò a recitare quella poesiola, ma la sua voce sonava strana e roca, e le parole non le uscivano dalle labbra come una volta:

Хороший крокодилонько
 Качається в піску,
 Пірнає в чисту хвиленьку,
 Споліскує луску.

La vispa Teresa
 avea su una fetta
 di pane sorpresa
 gentile cornetta;

Як він покаже зубоньки,
 Привітно сміючись,
 То рибоньки-голубоньки
 Самі у рот плись-плись!

e tutta giuliva
 a chiunque l’udiva
 gridava a distesa:
 — L’ho intesa, l’ho intesa! —

   - Це явно не ті слова, - зітхнула бідолашна Аліса зі слізьми на очах. - Я таки й справді Мейбл, і доведеться мені жити в убогому будиночку, де й гратися немає чим, зате ого скільки уроків треба вчити! Ні, цього не буде: якщо я Мейбл, то залишуся тут, унизу! Нехай скільки завгодно заглядають сюди і благають: "Вернися до нас, золотко!"

    Я тільки зведу очі й запитаю: "Спершу скажіть, хто я є, і, коли мені ця особа підходить - я вийду нагору, а коли ні - не вийду. Сидітиму тут, аж доки стану кимось іншим".

    Тут знову з її очей бризнули сльози.

    - Чому ніхто сюди навіть не загляне!.. Я так втомилася бути сама!

   — Mi pare che le vere parole della poesia non siano queste, — disse la povera Alice, e le tornarono i lagrimoni. — Insomma, — continuò a dire, — forse sono Isabella, dovrò andare ad abitare in quella stamberga, e non aver più balocchi, e tante lezioni da imparare! Ma se sono Isabella, caschi il mondo, resterò qui! Inutilmente, cari miei, caccerete il capo dal soffitto per dirmi: "Carina, vieni su!" Leverò soltanto gli occhi e dirò: "Chi sono io? Ditemi prima chi sono. Se sarò quella che voi cercate, verrò su; se no, resterò qui inchiodata finchè non sarò qualche altra." "Ma oimè! — esclamò Alice con un torrente di lagrime: — Vorrei che qualcuno s’affacciasse lassù! Son tanto stanca di esser qui sola!"

   З цими словами вона опустила очі і з подивом помітила, що, розмовляючи сама з собою, натягла на руку одну з Кроликових білих рукавичок.

    - І як це мені вдалося? - майнуло у неї в голові. - Напевно, я знову меншаю?

    Вона звелася й пішла до столика, аби примірятись: так і є - вона зменшилася десь до двох футів і швидко меншала далі. Причиною, як незабаром з'ясувалося, було віяло в її руці, тож Аліса прожогом його відкинула: ще мить - і вона зникла б зовсім!

   E si guardò le mani, e si stupì vedendo che s’era infilato uno dei guanti lasciati cadere dal Coniglio. — Come mai, — disse, — sono ridiventata piccina? Si levò, s’avvicinò al tavolo per misurarvisi; e osservò che s’era ridotta a circa sessanta centimetri di altezza e che andava rapidamente rimpicciolendosi: indovinò che la cagione di quella nuova trasformazione era il ventaglio che aveva in mano. Lo buttò subito a terra. Era tempo; se no, si sarebbe assottigliata tanto che sarebbe interamente scomparsa.

   - Ху-у! Ледь урятувалася! - сказала вона, вельми налякана цими змінами, але й невимовне рада, що живе ще на світі.

    - А тепер - до саду! - І вона чимдуж помчала до дверцят. Та ба! Дверцята знову виявилися замкнені, а ключик, як і перше, лежав на скляному столику.

    "Кепські справи, кепські, далі нікуди, - подумала нещасна дитина. - Ніколи-ніколи я ще не була такою манюсінькою! І треба ж отаке лихо на мою голову!"

   — L’ho scampata bella! — disse Alice tutta sgomenta di quell’improvviso cambiamento, ma lieta di esistere ancora. — E ora andiamo in giardino! — Si diresse subito verso l’usciolino; ma ahi! l’usciolino era chiuso, e la chiavettina d’oro era sul tavolo come prima. "Si va male, — pensò la bambina disperata, — non sono stata mai così piccina! E dichiaro che tutto questo non mi piace, non mi piace, non mi piace!"

   На останньому слові вона посковзнулася і - шубовсть! - по шию опинилася в солоній воді. Спочатку вона подумала, що якимось дивом упала в море.

    - А коли так, - сказала вона собі, - то додому я повернуся залізницею.

    (Аліса тільки раз у житті побувала біля моря і дійшла загального висновку, що там усюди є купальні кабінки*, дітлахи, що длубаються в піску дерев'яними лопатками, вишикувані в рядок готелі, а за ними - залізнична станція.) Проте вона хутко здогадалася, що плаває в озері сліз, яке сама наплакала ще бувши велеткою.

   Mentre diceva così, sdrucciolò e punfete! affondò fino al mento nell’acqua salsa. Sulle prime credè di essere caduta in mare e: "In tal caso, potrò tornare a casa in ferrovia" — disse fra sè. (Alice era stata ai bagni e d’allora immaginava che dovunque s’andasse verso la spiaggia si trovassero capanni sulla sabbia, ragazzi che scavassero l’arena, e una fila di villini, e di dietro una stazione di strada ferrata). Ma subito si avvide che era caduta nello stagno delle lagrime versate da lei quando aveva due e settanta di altezza.

   - І чого було аж так ридати? - бідкалася Аліса, плаваючи туди-сюди в пошуках берега. - За те мені й кара!.. Ще потону у власних сльозах! Ото була б дивина! Щоправда, сьогодні - все дивина.

   Peccato ch’io abbia pianto tanto! — disse Alice, nuotando e cercando di giungere a riva. — Ora sì che sarò punita, naufragando nelle mie stesse lagrime! Sarà proprio una cosa straordinaria! Ma tutto è straordinario oggi!

   Тут Аліса почула, як поблизу неї хтось хлюпочеться, і попливла на хлюпіт, аби з'ясувати, хто це. Спершу вона подумала, ніби то морж чи гіпопотам, але, згадавши, яка вона тепер маленька, зрозуміла, що то - звичайна миша, яка теж звалилась у воду.

   E sentendo qualche cosa sguazzare nello stagno, si volse e le parve vedere un vitello marino o un ippopotamo, ma si ricordò d’essere in quel momento assai piccina, e s’accorse che l’ippopotamo non era altro che un topo, cascato come lei nello stagno.

   - Чи є зараз якийсь сенс, - подумала Аліса, - заходити в балачку з цією мишею? Тут усе таке незвичайне, що балакати вона напевно вміє... Та, зрештою, треба спробувати.

    І вона звернулася до неї:

    - О, Мишо, чи не знаєте ви, де тут берег? Я вже дуже стомилася плавати, о, Мишо!

    Аліса вирішила, що до мишей слід звертатися саме так. Правда, досі подібної нагоди їй не випадало, але колись у братовому підручнику з граматики вона бачила табличку відмінювання:

    Наз. миша Род. миші Дав. миші Знах. мишу Оруд. мишею Місц. на миші Клич. мишо!

    Миша пильно глянула на Алісу й немовби підморгнула їй крихітним очком, але не озвалася й словом.

   Pensava Alice: "Sarebbe bene, forse, parlare a questo topo. Ogni cosa è strana quaggiù che non mi stupirei se mi rispondesse. A ogni modo, proviamo." — E cominciò: — O topo, sai la via per uscire da questo stagno? O topo, io mi sento veramente stanca di nuotare qui. — Alice pensava che quello fosse il modo migliore di parlare a un topo: non aveva parlato a un topo prima, ma ricordava di aver letto nella grammatica latina di suo fratello: "Un topo — di un topo — a un topo — un topo. —" Il topo la guardò, la squadrò ben bene co’ suoi occhiettini ma non rispose.

   "Може, вона не тямить по-нашому? - подумала Аліса. - Може, це французька миша, що припливла з Вільгельмом Завойовником?" (Треба сказати, що попри всю свою обізнаність з історії, Аліса трохи плуталася в давності подій.)

    - Ou est ma chatte? - заговорила вона знову, згадавши найперше речення зі свого підручника французької мови.

    Миша мало не вискочила з води і, здавалося, вся затремтіла з жаху.

    - Перепрошую! - зойкнула Аліса, відчувши, що скривдила бідолашне звірятко. - Я зовсім забула, що ви недолюблюєте котів.

   — Forse non capisce la mia lingua, — disse Alice; — forse è un francese, ed è venuto qui con l’esercito napoleonico: — Con tutte le sue nozioni storiche, Alice non sapeva esattamente quel che si dicesse. E riprese: "Où est ma chatte?" che era la prima frase del suo libriccino di francese. Il topo fece un salto nell’acqua e tremò come una canna al vento. — Scusami, — soggiunse Alice, avvedendosi di aver scossi i nervi delicati della bestiola. — Non ho pensato che a te non piacciono i gatti.

   - Недолюблюю котів?! - вереснула Миша. - А ти б їх долюблювала на моєму місці?!

   — Come mi possono piacere i gatti? — domandò il topo con voce stridula e sdegnata — Piacerebbero a te i gatti, se fossi in me?

   - Мабуть, що ні, - примирливо відказала Аліса. - Тільки не гнівайтесь... А все ж таки жаль, що я не можу показати вам нашу Діну. Ви б лише глянули - і одразу б закохалися в котів. Діна така мила і спокійна, - гомоніла Аліса чи то до Миші, чи то до себе, ліниво плаваючи в солоній воді, - сидить собі біля каміна і так солодко муркоче, лиже лапки і вмивається... А що вже пухнаста - так і кортить її погладити! А бачили б ви, як вона хвацько ловить мишей... Ой, вибачте, вибачте!.. - знову зойкнула Аліса, бо цього разу Миша вся наїжачилась, і Аліса збагнула, що образила її до глибини душі.

    - Ми більше не говоритимем про це, якщо вам не до вподоби.

   — Forse no, — rispose Alice carezzevolmente, — ma non ti adirare, sai! E pure, se ti facessi veder Dina, la mia gatta, te ne innamoreresti. È una bestia così tranquilla e bella. — E nuotando di mala voglia e parlando a volte a sè stessa, Alice continuava: — E fa così bene le fusa quando si accovaccia accanto al fuoco, leccandosi le zampe e lavandosi il muso, ed è così soffice e soave quando l’accarezzo, ed è così svelta ad acchiappare i topi... Oh! scusa! — esclamò di nuovo Alice, perchè il topo aveva il pelo tutto arruffato e pareva straordinariamente offeso. — No, non ne parleremo più, se ti dispiace.

   - Ми?! Ми не говоритимем!.. - заверещала Миша, тремтячи усім тілом аж до кінчика хвоста. - Начебто я говорила про таке!.. Наш рід споконвіку ненавидить котів - огидні, ниці, вульгарні створіння! Чути про них не хочу!

   — Già, non ne parleremo, — gridò il Topo, che aveva la tremarella fino alla punta dei baffi. — Come se stessi io a parlar di gatti! La nostra famiglia ha odiato sempre i gatti; bestie sozze, volgari e basse! non me li nominare più.

   - Я більше не буду! - промовила Аліса і поквапилася змінити тему. - А чи любите ви со... собак?

    Миша мовчала, й Аліса палко повела далі:

    - Знали б ви, який милий песик живе з нами в сусідстві! Тер'єрчик - очка блискучі, шерсточка довга-предовга, руда й кучерява! Він уміє всілякі штучки: приносить, що кинуть, служить на задніх лапках - всього й не пригадаєш! А господар його, фермер, каже, що цьому песикові ціни нема, бо він, каже, вигублює до ноги всіх довколишніх щурів... 0-о-ой! - розпачливо зойкнула Аліса. - Я знов її образила!

    І справді, Миша щодуху пливла геть, женучи озером рясні жмури.

   — No, no! — rispose volonterosa Alice, e cambiando discorso, aggiunse: — Di’, ti piacciono forse... ti piacciono... i cani? — Il topo non rispose, e Alice continuò: — vicino a casa mia abita un bellissimo cagnolino, se lo vedessi! Ha certi begli occhi luccicanti, il pelo cenere, riccio e lungo! Raccoglie gli oggetti che gli si gettano e siede sulle gambe di dietro per chiedere lo zucchero, e fa tante altre belle cosettine... non ne ricordo neppure la metà... appartiene a un fattore, il quale dice che la sua bestiolina vale un tesoro, perchè gli è molto utile, e uccide tutti i topi... oimè! — esclamò Alice tutta sconsolata: — Temo di averti offeso di nuovo! — E veramente l’aveva offeso, perchè il Topo si allontanò, nuotando in furia e agitando le acque dello stagno.

   - Мишечко! шкряботушечко! - лагідно погукала Аліса. - Верніться, прошу вас! Ми вже не будемо говорити ні про котів, ні про собак, якщо вони вам такі немилі!

    Зачувши ці слова, Миша розвернулася і поволеньки попливла назад: обличчя в неї було бліде ("від гніву!" - вирішила Аліса), а голос - тихий і тремкий.

    - Ось вийдемо на берег, - мовила Миша, - і я розкажу тобі свою історію. Тоді ти зрозумієш, чому я так ненавиджу котів та собак.

   Alice lo richiamò con tono soave: — Topo caro, vieni qua; ti prometto di non parlar più di gatti e di cani! — Il Topo si voltò nuotando lentamente: aveva il muso pallido (d’ira, pensava Alice) e disse con voce tremante: — Approdiamo, e ti racconterò la mia storia. Comprenderai perchè io detesti tanto i gatti e i cani.

   А виходити був саме час, бо в озерце набилося чимало птахів та звірів. Були тут і такий собі Качур, і Додо, і Папужка Лорі, й Орлятко, і ще якісь химерні істоти. І вся ця компанія на чолі з Алісою потягла на берег.

   Era tempo d’uscire, perchè lo stagno si popolava di uccelli e d’altri animali cadutivisi dentro: un’anitra, un Dronte, un Lori, un Aquilotto, ed altre bestie curiose. Alice si mise alla loro testa e tutti la seguirono alla riva.