Аліса в Країні Чудес

   Перед будинком, під деревом, був виставлений стіл, за яким пили чай Шалений Заєць та Капелюшник. Між ними спав як убитий Сонько-Гризун*, правлячи їм за подушку. Заєць із Капелюшником спиралися на нього ліктями і перемовлялись через його голову. "Страх незручно для Сонька, - подумала Аліса. - Але, якщо він спить, то, мабуть, йому байдуже".

   ER stond een tafel onder een boom tegenover het huis en daaraan zaten de Maartse Haas en de Hoedenmaker thee te drinken; een Zevenslaper zat vast in slaap tussen hen in en de twee anderen gebruikten hem als kussen, leunden met hun ellebogen op hem en praatten over zijn hoofd heen. ‘Erg ongemakkelijk voor de Zevenslaper,’ dacht Alice, ‘alleen, nu hij slaapt, komt het er niet veel op aan ook.’

   Стіл був великий, але всі троє тислися з одного його краю.

    - Нема місця! Нема місця! - загукали вони, помітивши Алісу.

    - Місця скільки завгодно! - обурилася Аліса й сіла у велике крісло кінець столу.

   De tafel was heel groot, maar de drie thee-drinkers zaten op elkaar gedrongen aan een hoekje. ‘Geen plaats, geen plaats!’ riepen zij, toen zij Alice aan zagen komen. ‘Er is plaats genoeg!’ zei Alice verontwaardigd en zij ging in een grote leunstoel zitten aan het ene eind van de tafel.

   - Скуштуй вина, - люб'язно запропонував Шалений Заєць.

   ‘Neem wat wijn,’ zei de Maartse Haas aanmoedigend.

   Аліса кинула оком по столу, але, крім чаю, нічого не побачила.

    - Не бачу тут ніякого вина, - сказала Аліса.

   Alice keek de hele tafel rond, maar zager enkel thee op staan - ‘Ik zie helemaal geen wijn,’ merkte ze op.

   - А ніякого й нема, - знизав плечима Шалений Заєць.

   ‘Die is er ook niet,’ zei de Maartse Haas.

   - Тоді не вельми ґречно мені його пропонувати! - сердито мовила Аліса.

   ‘Dan was het niet erg beleefd van je om die aan te bieden,’ zei Alice boos.

   - Так само, як і сідати за стіл без запрошення, - сказав Шалений Заєць.

   ‘Het was niet erg beleefd van jou om zo maar te gaan zitten,’ zei de Maartse Haas.

   - А я не знала, що його накрито тільки для вас, - відказала Аліса. - Тут далеко більше, ніж три чашки.

   ‘Ik wist niet dat het uw tafel was,’ zei Alice, ‘hij is voor veel meer dan drie mensen gedekt.’

   - Тобі слід постригтися, - сказав Капелюшник. (Він уже давненько пас її цікавими очима й ось нарешті озвався.)

   ‘Je haar moet geknipt worden,’ zei de Hoedenmaker. Hij had Alice een hele tijd nieuwsgierig op zitten nemen en dit was het eerste wat hij zei.

   - А вам слід навчитися не зачіпати приватних тем, - з притиском мовила Аліса. - Це дуже нечемно!

   ‘U moet niet zo persoonlijk worden,’ zei Alice streng, ‘dat is erg grof.’

   Капелюшник витріщив на неї очі, але сказав ось що:

    - Чим крук схожий на капшук?

   De Hoedenmaker deed zijn ogen wijd open toen hij dit hoorde; toen zei hij enkel: ‘Waarom lijkt een raaf op een schrijftafel?’

   "Ну, тепер буде веселіше! - подумала Аліса. - Люблю загадки!"

    - Думаю, я розлущу ваш горішок, - промовила вона вголос.

   ‘Kom, nu zal het leuk worden,’ dacht Alice, ‘ik ben blij dat ze raadsels op gaan geven. Ik geloof wel dat ik dat kan raden.’ voegde ze er hardop aan toe.

   - Ти думаєш, що зумієш знайти відповідь: ти це хотіла сказати? - мовив Шалений Заєць.

   ‘Bedoel je, dat je denkt dat je het antwoord erop kan vinden?’ zei de Maartse Haas.

   - Саме це, - відповіла Аліса.

   ‘Ja,’ zei Alice.

   - Тоді думай, що кажеш, - мовив Заєць.

   ‘Dan moet je zeggen wat je bedoelt,’ antwoordde de Maartse Haas.

   - Я завжди думаю! - поквапливо сказала Аліса. - Принаймні... принаймні кажу, що думаю... Зрештою, це одне й те саме!

   ‘Dat doe ik,’ antwoorde Alice haastig, ‘tenminste ik bedoel wat ik zeg - dat is hetzelfde, ziet u.’

   - Аніскілечки! - скрикнув Капелюшник. - Ти ще скажи, ніби: «я бачу, що їм» і «я їм, що бачу» - одне й те саме.

   ‘Dat is helemaal niet hetzelfde,’ zei de Hoedenmaker, ‘je kunt even goed zeggen dat “ik zie wat ik eet” hetzelfde is als “ik eet wat ik zie”!’

   - Ти ще скажи, - докинув Шалений Заєць, - ніби «я люблю те, що маю» і «я маю те, що люблю» - одне й те саме!

   ‘Dan kun je even goed zeggen,’ voegde de Maartse Haas er aan toe, ‘dat “ik houd van wat ik krijg” hetzelfde is als “ik krijg waarvan ik houd”!’

   - Ти ще скажи, - підпрягся Сонько із заплющеними, мов у сновиди, очима, що «я дихаю, коли сплю» і «я сплю, коли дихаю» - одне й те саме!

   ‘Dan kun je evengoed zeggen,’ zei de Zevenslaper, die blijkbaar in zijn slaap praatte, ‘dat “ik adem als ik slaap,” hetzelfde is als “ik slaap als ik adem”!’

   - Щодо тебе, друзяко, то це й справді одне й те саме, - зауважив Капелюшник, і на тому розмова урвалася.

    Якусь часину товариство сиділо мовчки, й Аліса намагалася пригадати все з тієї дещиці, яку знала про круків та капшуки.

   ‘Dat is hetzelfde bij jou,’ zei de Hoedenmaker en hier brak het gesprek af en zweeg het gezelschap een paar minuten, terwijl Alice over alles nadacht, wat haar over raven en schrijftafels te binnen wou schieten en dat was niet veel.

   Капелюшник перший порушив мовчанку.

    - Яке сьогодні число? - звернувся він до Аліси, добувши з кишені годинника. Він дивився на нього тривожними очима, тоді струснув ним і приклав до вуха.

   De Hoedenmaker was de eerste die weer begon te praten. ‘De hoeveelste is het?’ zei hij en wendde zich tot Alice; hij had zijn horloge uit zijn zak gehaald en keek er nijdig naar, schudde het zo nu en dan en hield het dan aan zijn oor.

   - Четверте, - хвильку подумавши, мовила Аліса.

   Alice dacht even na en zei toen ‘De vierde.’

   - На два дні відстає, - зітхнув Капелюшник, і додав, світячи лихими очима на Шаленого Зайця:

    - Я ж тебе застерігав: масло не годиться для годинників.

   ‘Twee dagen achter,’ zuchtte de Hoedenmaker, ‘ik heb je wel gezegd dat boter niet goed voor het uurwerk is,’ voegde hij er aan toe en keek de Maartse Haas boos aan.

   - Але ж то було масло найвищого ґатунку, - сумирно відповів той.

   ‘Het was toch beste boter,’ antwoordde de Maartse Haas deemoedig.

   - Так, але в нього могли потрапити крихти, - буркнув Капелюшник. - Додумався - мастити кухонним ножем!

   ‘Maar er zaten vast broodkruimels in,’ mopperde de Hoedenmaker, ‘je had de boter er ook niet met het broodmes in moeten stoppen.’

   Шалений Заєць узяв годинника й похмуро вп'явся в нього очима, тоді вмочив його у свій чай і глянув ще раз, після чого не знайшов нічого кращого, як повторити:

    - Але ж масло було найвищого ґатунку!

   De Maartse Haas nam het horloge weer op en keek er somber naar; toen stopte hij het in zijn kop thee en keek er weer naar, maar hij kon niets beters bedenken dan zijn vroegere opmerking: ‘Het was toch beste boter.’

   - Який кумедний годинник, - зауважила Аліса, що з цікавістю зазирала Зайцеві через плече. - Показує дні, але не показує годин!

   Alice had nieuwsgierig over zijn schouder gekeken. ‘Wat een grappig horloge!’ zei ze, ‘je kunt er op zien welke dag het is en niet eens hoe laat het is.’

   - Ну то й що? - промимрив Капелюшник. - Може, твій годинник показує роки?

   ‘En wat dan nog?’ mompelde de Hoedenmaker, ‘kan je op jouw horloge zien welk jaar het is?’

   - Певне, що ні, - жваво відказала Аліса. - А все тому, що рік триває дуже довго.

   ‘Natuurlijk niet,’ antwoordde Alice, ‘maar dat is omdat het zolang hetzelfde jaar blijft.’

   - Отак і мій - сказав Капелюшник.

   ‘Precies zoals met het mijne,’ zei de Hoedenmaker.

   Аліса розгубилася. Капелюшникові слова, здавалось, були позбавлені будь-якого глузду, хоча вона добре розчула кожне слово.

    - Я не зовсім вас розумію, - сказала вона якомога чемніше.

   Hier begreep Alice niets van. Wat de Hoedenmaker zei, scheen volkomen onzin en toch was het goed Nederlands. ‘Dat begrijp ik niet helemaal,’ zei ze zo beleefd als ze kon.

   - Сонько знову спить, - зауважив Капелюшник і хлюпнув йому на ніс гарячого чаю.

   ‘De Zevenslaper slaapt weer,’ zei de Hoedenmaker en hij goot hem een beetje hete thee op zijn neus.

   Сонько нетерпляче труснув головою й озвався, не розплющуючи очей:

    - Звичайно, звичайно, те самісіньке хотів сказати і я!

   De Zevenslaper schudde ongeduldig zijn hoofd en zei zonder zijn ogen op te slaan: ‘Natuurlijk, natuurlijk, dat wou ik juist zeggen.’

   - Ну, як там загадка? Ще не відгадала? - запитав Капелюшник, знову повернувшись до Аліси.

   ‘Heb je het raadsel al opgelost?’ zei de Hoedenmaker en wendde zich weer tot Alice.

   - Здаюся! - сказала Аліса. - І яка ж відповідь?

   ‘Nee, ik geef het op,’ antwoordde Alice, ‘wat is de oplossing?’

   - Уявлення не маю, - сказав Капелюшник.

   ‘Ik heb er geen flauw idee van,’ zei de Hoedenmaker.

   - Я так само, - озвався Шалений Заєць.

   ‘Ik evenmin,’ zei de Maartse Haas.

   Аліса стомлено зітхнула:

    - І треба ж було вбити стільки часу на загадку, яка не має відповіді!

   Alice moest er van zuchten. ‘Je kunt je tijd toch wel beter besteden,’ zei ze, ‘dan haar met raadsels te verknoeien, waar geen antwoord op is.’

   - Якби ти знала Час так, як я, - насупився Капелюшник, - ти б цього не казала, бо Він - живий.

   ‘Als je de Tijd even goed kende als ik,’ zei de Hoedenmaker, ‘zou je niet over haar praten. Het is hem.’

   - Не розумію, - сказала Аліса.

   ‘Ik begrijp niet wat u bedoelt,’ zei Alice.

   - Ще б пак! - зневажливо тріпнув головою Капелюшник. - Ти ж, мабуть, із Часом ніколи й словом не перекинулася!

   ‘Natuurlijk niet!’ zei de Hoedenmaker en schudde minachtend zijn hoofd, ‘ik wed dat jij nooit met de Tijd hebt gepraat.’

   - Здається, ні... - обережно відповіла Аліса. - Знаю лише, що іноді неправильно його вживаю, коли пишу завдання з мови.

   ‘Misschien niet,’ antwoordde Alice voorzichtig, ‘maar ik moet altijd erg op de tijd passen als ik piano studeer.’

   - Ага! Тоді все ясно! - сказав Капелюшник. З Часом треба поводитися правильно! Бач якби ти з ним дружила, він робив би з годинником усе, що захочеш. Ось, припустімо, зараз дев'ята ранку - якраз час початку уроків, а ти береш і шепочеш Часові одне слівце - і стрілки я-ак забігають!.. Пів на другу, час обідати.

   ‘Daar heb je het!’ zei de Hoedenmaker, ‘hij houdt er niet van als er op hem gepast wordt. Nee, als je maar zorgt, dat je op goede voet met hem staat, doet hij alles wat je wilt met de klok. Bijvoorbeeld, als het negen uur is en de school begint, dan hoef je de Tijd maar even iets in zijn oor te fluisteren en in een oogopslag is het twaalf uur: etenstijd!’

   - Хотів би я, щоб настав час обіду, - тихенько зітхнув Шалений Заєць.

   (‘Ik wou dat het waar was,’ fluisterde de Maartse Haas bij zichzelf).

   - Звісно, це було б чудово, - задумливо мовила Аліса, - тільки до того часу я ще, мабуть не встигну зголодніти. '

   ‘Dat zou prachtig zijn,’ zei Alice, ‘maar dan zou ik nog geen honger hebben.’

   - Мабуть, - погодився Капелюшник. - Але його можна затримати на половині другої й тримати скільки завгодно.

   ‘Eerst niet,’ zei de Hoedenmaker, ‘maar je kunt het net zo lang twaalf uur laten blijven als je wilt.’

   - Так і ви робите? - запитала Аліса.

   ‘Doet u dat dan ook zo?’ vroeg Alice.

   Капелюшник скрушно похитав головою.

    - Аби ж то... Ми з Часом розбили глека ще в березні, якраз перед тим, коли оцей добродій (він показав чайною ложечкою на Шаленого Зайця) ошалів, - на великому королівському концерті. Я мав співати:

   De Hoedenmaker schudde treurig het hoofd. ‘Helaas,’ antwoordde hij, ‘we hebben in Maart - net voor hij gek werd - (hier wees hij met zijn theelepeltje naar de Maartse Haas) ruzie gekregen. Het was op het grote concert dat de Hartenkoningin gaf en ik moest zingen:

Іди, іди, борщику,
 Зварю тобі дощику
 В олив'янім горщику...

Knipoog vleermuis, knipoog zoet,
 Zeg mij toch wat of gij doet.

   - Знаєш цю пісню?

   ‘Ken je dat liedje?’

   - Та наче щось таке чула, - відповіла Аліса.

   ‘Ik heb wel eens zo iets gehoord,’ zei Alice.

   - Там є ще продовження, - і Капелюшник заспівав:

   ‘Zo gaat het verder,’ vervolgde de Hoedenmaker:

Мені каша, тобі дощ
 Щоб періщив густий борщ!
 Іди, іди, борщику...

Boven d' aarde scheert uw vlucht Als een theeblad door de lucht.
 Knipoog Vleermuis -

   Тут Сонько стрепенувся і крізь сон заспівав: «Іди-іди-іди-іди-іди...» Він співав так довго, аж решті чаєпивців довелося його вщипнути, аби він перестав.

   Hier kwam er wat beweging in de Zevenslaper en hij begon in zijn slaap te zingen ‘Knipoog, knipoog, knipoog, knipoog, knipoog’ en ging daar zo lang mee door dat ze hem knijpen moesten om hem weer stil te krijgen.

   - Ну так от, - повів далі Капелюшник, - доспівую я перший куплет, коли це Королева як підскочить та як зарепетує: «Це марнування Часу! Він убиває Час! Відтяти йому голову!»

   ‘Ik had amper het eerste couplet gezongen,’ zei de Hoedenmaker, ‘toen de Koningin opsprong en schreeuwde ‘Hij is de Tijd aan het doden. Sla zijn hoofd af!’

   - Яке дикунство! - вигукнула Аліса.

   ‘Wat afschuwelijk wreed,’ riep Alice uit.

   - І відтоді, - тоскно додав Капелюшник, - Час для мене пальцем об палець не хоче вдарити! Відтоді у нас завжди шоста година.

   ‘En sindsdien,’ ging de Hoedenmaker treurig verder, ‘doet hij nooit meer wat ik vraag. Het is nu altijd vier uur.’

   Нараз Алісу осяяв здогад.

    - І через те стіл накритий до чаю*? - спитала вона.

   Nu ging Alice een licht op. ‘Staat daarom al die theeboel op tafel?’ vroeg ze.

   - Атож, саме через те, - зітхнув Капелюшник. - У нас завжди пора чаю, нам навіть ніколи помити посуд.

   ‘Ja, zo is het,’ zei de Hoedenmaker met een zucht, ‘het is altijd theetijd en we hebben geen tijd om de vaten onderwijl om te wassen.’

   - Виходить, ви просто пересуваєтесь по колу, чи не так? - спитала Аліса.

   ‘Dan schuiven jullie dus steeds op,’ zei Alice.

   - Достеменно так, - відповів Капелюшник. - Вип'ємо чашку і пересідаємо до другої.

   ‘Precies,’ zei de Hoedenmaker, ‘wanneer de boel te vuil wordt.’

   - А що ви робите, коли доходите до того місця, звідки починали? - ризикнула спитати Аліса.

   ‘En wat doen jullie dan als je weer aan het begin gekomen bent?’ waagde Alice te vragen.

   - Давайте міняти тему! - втрутився, позіхаючи, Шалений Заєць. - Це вже починає набридати. Пропоную: нехай наша панянка розкаже нам казку.

   ‘Laten we over wat anders gaan praten,’ zei de Maartse Haas geeuwend, ‘ik heb hier genoeg van. Ik vind dat de jonge dame ons wel een verhaal kan vertellen.

   -Боюсь, я не знаю жодної, - збентежилася Аліса.

   ‘Ik weet er geen’ zei Alice, die schrok van dit voorstel.

   - Тоді розкаже Сонько! - скрикнули обидва чаєпивці. - Гей, Сонько, прокинься! - І вони ущипнули його відразу з обох боків.

   ‘Dan moet de Zevenslaper het doen!’ riepen zij beiden uit, ‘Zevenslaper, word wakker!’ En zij knepen hem plotseling ieder in een zij.

   Сонько спроквола розплющив очі.

    - Я не спав, - озвався він хрипким голосочком. - Я чув, хлопці, кожне ваше слово.

   De Zevenslaper deed langzaam zijn ogen open. ‘Ik sliep niet,’ zei hij met een hese en zwakke stem, ‘ik heb ieder woord gehoord, dat jullie zeiden.’

   - Розказуй казку! - зажадав Шалений Заєць.

   ‘Vertel ons een verhaal,’ zei de Maartse Haas.

   - Будь ласка, - підхопила Аліса.

   ‘Ja als-t-u-blieft,’ smeekte Alice.

   - Але хутко, - докинув Капелюшник, - бо знову заснеш і не докажеш до кінця.

   ‘En begin een beetje gauw,’ voegde de Hoedenmaker er aan toe, ‘want anders slaap je weer in.’

   - Колись давно жили собі три сестрички, - швидко заторохтів Сонько, - і звали їх Олша, Асіла і Тільда*. І жили вони на дні криниці.

   ‘Er waren eens drie zusjes,’ begon de Zevenslaper haastig, ‘en zij heetten Trinie, Minie en Linie en zij woonden op de bodem van een put -’

   - І що вони там їли? - запитала Аліса, яку завжди цікавили проблеми харчування.

   ‘Waar leefden ze van?’ vroeg Alice, die het altijd erg interessant vond wat mensen aten en dronken.

   - Мелясу, - сказав Сонько, хвилину подумавши.

   ‘Van stroop,’ zei de Zevenslaper na een ogenblikje te hebben nagedacht.

   - Не могло такого бути, - лагідно зауважила Аліса, - адже вони всі були б недужі.

   ‘Dat kan toch nooit,’ merkte Alice vriendelijk op, ‘dan zouden ze toch ziek worden.’

   - А вони й були недужі, - сказав Сонько. - Дуже недужі...

   ‘Dat waren ze ook,’ zei de Zevenslaper, ‘erg ziek.’

   Аліса спробувала уявити, як то можна все життя харчуватися самою мелясою, і це тільки посилило її сумніви.

    - А чому вони жили на дні криниці? - допитувалася вона далі.

   Alice trachtte zich die buitengewone manier van leven voor te stellen, maar zij vond het wel een erg moeilijk probleem en daarom ging ze verder: ‘Maar waarom leefden ze op de bodem van een put?’

   - Чому ти не п'єш більше чаю? - цілком серйозно мовив Шалений Заєць.

   ‘Neem gerust wat meer thee,’ zei de Maartse Haas heel ernstig tot Alice.

   - Більше? - образилася Аліса. - Я ще взагалі його не пила!

    - Більше чаю вона не хоче, - задумливо сказав Шалений Заєць.

   ‘Ik heb nog niets gehad,’ zei Alice boos, ‘dus kan ik onmogelijk meer nemen.’

   - Ти хочеш сказати, менше чаю вона не хоче, - втрутився Капелюшник, - адже випити більше, ніж нічого, дуже просто.

   ‘Je bedoelt dat je niet minder kunt nemen,’ zei de Hoedenmaker, ‘het is heel gemakkelijk om meer te nemen dan niets.’

   - А вашої думки ніхто не питав, - зауважила Аліса.

   ‘Niemand heeft jou iets gevraagd,’ zei Alice.

   - То хто тут зачіпає приватні теми? - переможно запитав Капелюшник.

   ‘En wie is er nu persoonlijk?’ vroeg de Hoedenmaker triomfantelijk.

   Відповісти на це було нічого, тож Аліса взяла собі чаю і хліба з маслом, а тоді знов повернулася до Сонька.

    - То чому ж вони жили на дні криниці?

   Alice wist hierop niets te zeggen; daarom schonk ze zichzelf wat thee in, nam een boterham met boter, wendde zich tot de Zevenslaper en herhaalde haar vraag: ‘waarom woonden ze op de bodem van een put?’

   Сонько знову трохи подумав і промовив:

    - Бо то була мелясна криниця.

   De Zevenslaper dacht weer een poosje na en zei toen: ‘Het was een stroopput.’

   - Таких не буває! - сердито сказала Аліса.

    - Тс!.. тс!.. - засичали на неї Капелюшник і Шалений Заєць.

    - Як моє не в лад - я з своїм назад! Докінчуй казку сама, - набурмосився Сонько.

   ‘Er bestaan geen stroopputten’ begon Alice erg boos, maar de Hoedenmaker en de Maartse Haas riepen: ‘St, st’ en de Zevenslaper merkte knorrig op: ‘Als je je niet behoorlijk gedragen kunt, kun je het verhaal beter zelf afmaken.’

   - Ні, ні, будь ласка, розказуйте далі! - покірно сказала Аліса. - Я більше не перебиватиму. Мабуть, один такий колодязь усе ж був.

   ‘Nee, gaat u alstublieft verder,’ zei Alice, ‘ik zal u niet meer onderbreken. Het kan eigenlijk best waar zijn.’

   - Один! Аякже! - запирхав Сонько. Проте оповідати далі не відмовився.

    - Отже, ці три сестрички... вони, бачте, жили собі, лижучи...

   ‘Natuurlijk kan het,’ zei de Zevenslaper verontwaardigd. En hij vertelde verder: ‘En die drie zusjes, die leerden scheppend werk, weet je.’

   - Лежачи? - засумнівалася Аліса, забувши про свою обіцянку.

   ‘Wat voor scheppend werk?’ vroeg Alice, die haar belofte weer vergeten had.

   - Не лежача, а лижучи - вони лизали мелясу! - випалив Сонько, цього разу без жодних роздумів.

   ‘Stroop scheppen,’ zei de Zevenslaper, zonder na te denken dit keer.

   - Мені потрібна чиста чашка, - перебив Капелюшник. - Пересуньмося на одне місце.

   ‘Ik moet een schoon bordje hebben,’ onderbrak de Hoedenmaker, ‘laten we een plaats opschuiven.’

   І тут-таки пересів на сусідній стілець. Сонько посунувся на його місце, Шалений Заєць - на місце Сонька, й Алісі, хоч-не-хоч, довелося сісти на місце Шаленого Зайця. Капелюшник єдиний виграв від такого переміщення, зате Алісі було найгірше, оскільки Шалений Заєць устиг перекинути у своє блюдце глечик з молоком.

   Hij stond op terwijl hij dit zei en de Zevenslaper nam zijn plaats in; de Maartse Haas ging op de stoel van de Zevenslaper zitten en Alice nogal tegen haar zin op die van de Maartse Haas. De Hoedenmaker was de enige, die enig voordeel had van deze verandering en Alice was er nu heel wat slechter aan toe, want de Maartse Haas had net de melkkan over zijn bord omgegooid.

   Алісі не хотілося знов ображати Сонька-Гризуна, тож вона спитала дуже обережно.

    - І все ж я не розумію: як вони там жили?

   Alice wilde de Zevenslaper niet opnieuw ergeren en daarom vroeg zij heel voorzichtig: ‘Maar ik begrijp het niet goed. Waar schepten zij die stroop dan uit?’

   - Як, як? - озвався Капелюшник. - Лизнуть меляси, та й точать ляси... Второпала, дурненька?

   ‘Je kan water scheppen uit een waterput,’ zei de Hoedenmaker; ‘dan kan je volgens mij stroopscheppen uit een stroopput, is het niet, Domoor?’

   - Перепрошую, а що таке ляси? - спитала Аліса, пускаючи повз вуха останнє Капелюшникове слово.

   ‘Maar ze waren in die put,’ zei Alice tegen de Zevenslaper zonder veel acht te slaan op deze opmerking.

   - Ляси - це баляндраси, - пояснив Сонько.

   ‘Zeker,’ zei de Zevenslaper, ‘inderdaad, heel diep er in.’

   Спантеличена такою відповіддю, бідна Аліса аж кілька хвилин не перебивала Сонькової оповіді.

   Dit antwoord verbaasde de arme Alice zo, dat zij de Zevenslaper een poosje door liet vertellen zonder hem in de rede te vallen.

   - Отак вони й жили, - вів спроквола Сонько-Гризун, позіхаючи й тручи очі, бо його починав морити сон, - лизнуть меляси, поточать ляси, та й малюють всякі вихиляси - усе, що починається з літери Б.

   ‘Zij leerden dus scheppen,’ ging de Zevenslaper verder, terwijl hij alsmaar geeuwde en in zijn ogen wreef van slaap, ‘en ze schiepen een heleboel dingen, alles wat met een B begint.’

   - Чому саме з Б? - поцікавилася Аліса.

   ‘Waarom met een B?’ zei Alice.

   - А чом би й ні? - рвучко підвів голову Шалений Заєць.

   ‘Waarom niet?’ zei de Maartse Haas.

   Аліса знову вмовкла.

   Alice zweeg.

   Сонько-Гризун став западати в дрімоту, та коли Капелюшник його вщипнув, він тоненько вискнув і заговорив далі:

    - ... з літери Б, наприклад: баляндраси, блідий місяць, байдики, багацько... До речі, чи траплялося тобі бачити таку штукенцію, як багацько?

   De Zevenslaper had zijn ogen gesloten en ging langzamerhand onder zeil, maar toen de Hoedenmaker hem kneep, werd hij met een gilletje wakker en ging verder: ‘Alles wat begint met een B, bijvoorbeeld bakblikken, beenbreuken, brandingen en behagen; - je hebt natuurlijk wel eens horen zeggen: ‘hij schept er behagen in’, maar heb je dat ooit iemand er uitzien scheppen!’

   - М... м... м... Як би вам сказати, - остаточно розгубилася Аліса. - Я не думаю...

   ‘Nee, nu u het vraagt,’ zei Alice verbaasd, ‘ik denk niet...’

   - То й не кажи нічого! - озвався Капелюшник.

   ‘Dan moet je ook niets zeggen,’ zei de Hoedenmaker.

   Такої нетактовності Аліса стерпіти вже не могла: вона встала й подалася геть. Сонько миттю заснув, а на решту чаєпивців Алісин відхід не справив належного враження, хоча вона й озиралася раз чи двічі - чи не покличуть її назад. Оглянувшись востаннє, вона побачила, як Заєць із Капелюшником запихають Сонька у чайник.

   Deze grofheid was Alice toch te bar; zij stond verontwaardigd op en wandelde weg; de Zevenslaper viel op hetzelfde ogenblik in slaap en niemand van de anderen scheen notitie te nemen van haar vertrek; toch keek zij nog een paar keer om, half in de hoop dat zij haar terug zouden roepen. Het laatste wat zij zag, was, dat zij probeerden de Zevenslaper in de theepot te stoppen.

   - Ну й нехай, усе одно я більше туди не піду! - казала собі Аліса, пробираючись крізь хащі. - Скільки живу, дурнішої компанії не бачила!

   ‘In elk geval ga ik daar nooit meer naar toe,’ zei Alice, toen zij haar wandeling door het hos voortzette, ‘dit was de malste theevisite, die ik in mijn leven mee gemaakt heb.’

   Не встигла вона це доказати, як раптом у стовбурі одного з дерев угледіла двері.

    - Оце цікаво! - подумала вона. - А втім, сьогодні цікаве все. Гадаю, мені можна туди ввійти?

   Juist toen zij dit zei, zag zij in één van de bomen een deur. ‘Dat is wel heel gek,’ dacht ze, ‘maar tenslotte is vandaag alles even gek. Ik vind dat ik best eens naar binnen kan gaan.’ En zij ging naar binnen.

   Вона увійшла, і... знов опинилася у довгому коридорі з тим самим скляним столиком.

    - Тепер я вже буду мудріша, - сказала вона подумки і почала з того, що взяла золотого ключика й відчинила дверцята до саду. Далі вона відшукала в кишені шматочок гриба і гризла його доти, доки не зменшилася вдвоє.

    І ось, пробравшись крізь вузенький прохід, вона вступила нарешті до чарівного саду з барвистими квітниками й прохолодними водограями.

   Ze kwam weer in de lange zaal, dicht bij het glazen tafeltje. ‘Nu zal ik beter oppassen,’ zei ze bij zichzelf en nam eerst het sleuteltje van de tafel en deed daarmee de deur naar de tuin open. Toen knabbelde ze weer wat aan de paddestoel (ze had een stuk in haar zak gestopt) tot zij nog dertig centimeter groot was en liep door de smalle gang en toen - toen kwam zij eindelijk in de mooie tuin met de kleurige bloemenbedden en de koele fonteinen.