愛麗絲漫游奇境記
第 6 篇
Розділ шостий
小豬和胡椒
Порося та перець
她站在小房跟前看了一兩分鐘，想著下一步該干什么。突然間，一個穿著制 服的仆人（她認為仆人是由于穿著仆人的制服，如果只看他的臉，會把他看成一 條魚的）從樹林跑來，用腳使勁儿地踢著門。另一個穿著制服，長著圓臉龐和像 青蛙一樣大眼睛的仆人開了門，愛麗絲注意到這兩個仆人，都戴著涂了脂的假發。 她非常想知道這到底是怎么回事，于是就從樹林里探出頭來听，
Хвилину-другу вона дивилася на будиночок, гадаючи, як бути далі. Раптом з лісу вибіг лакей у лівреї і гучно затарабанив у двері кісточками пальців. (Що то лакей, вона здогадалася завдяки лівреї, бо з лиця то був радше карась.) Відчинив йому другий лакей - кругловидий, з лупатими очима, схожий на жабу. Аліса завважила, що обидва мали дрібно закручене й напудрене волосся. Їй страшенно закортіло дізнатися, що ж буде далі, - вона висунулася з гущавини й наставила вуха.
魚仆人從胳膊下面拿出一封很大的信，這信几乎有他身子那么大，然后把信 遞給那一個，同時還用嚴肅的聲調說：“致公爵夫人：王后邀請她去玩槌球。” 那位青蛙仆人只不過把語序變了一下，用同樣嚴肅的聲調重复著說：“王后的邀 請：請公爵夫人去玩槌球。”
Лакей-Карась видобув з-під пахви величезного - завбільшки, як він сам, листа і, простягши його Жабунові, врочисто оголосив:
- Для Герцогині. Запрошення від Королеви на крокет.
Лакей-Жабун узяв листа і тим самим тоном повторив ті самі слова, ледь змінивши їхній порядок:
- Від Королеви. Запрошення на крокет для Герцогині.
然后他們倆都深深地鞠了個躬，這使得他們的假發纏在一起了。
Відтак обидва вдарили один одному чолом - так низько, аж посплутувалися кучериками.
這情景惹得愛麗絲要發笑了，她不得不遠遠地跑進樹林里，免得被他們听到。 她再出來偷看時，魚仆人已經走了，另一位坐在門口的地上，呆呆地望著天空愣 神。
Аліса мусила втекти назад у хащу, щоб не чутно було її сміху. Коли вона визирнула знову, лакея-Карася вже не було, а Жабун сидів біля дверей і тупо зирив у небо.
愛麗絲怯生生地走到門口，敲了門。
Аліса несміливо підступила до дверей і постукала.
“敲門沒用。”那位仆人說，“這有兩個原因：第一，因為我同你一樣，都 在門外，第二，他們在里面吵吵嚷嚷，根本不會听到敲門聲。”确實，里面傳來 了很特別的吵鬧聲：有不斷的嚎叫聲，有打噴嚏聲，還不時有打碎東西的聲音， 好像是打碎盤子或瓷壺的聲音。
- З вашого стуку, як з риби пір'я, - зауважив лакей, - і то з двох причин. По-перше, я по той самий бік, що й ви, а по-друге, там такий шарварок, що вас однак не почують.
І справді, гармидер усередині стояв пекельний: хтось верещав, хтось чхав, і час від часу чувся оглушливий брязкіт, наче там били посуд.
“那么，請告訴我，”愛麗絲說，“我怎么進去呢？”
- Тоді скажіть, будь ласка, - озвалася Аліса, - як мені туди зайти?
“如果這扇門在我們之間，你敲門，可能還有意義，”那仆人并不注意愛麗 絲，繼續說著，“假如，你在里面敲門，我就能讓你出來。”他說話時，一直盯 著天空，愛麗絲認為這是很不禮貌的。“也許他沒有辦法，”她對自己說，“他 的兩只眼睛几乎長到頭頂上了，但至少是可以回答問題的，我該怎樣進去呢？” 因此，她又大聲重复地說。
- Ваш стук мав би якийсь сенс, - провадив Жабун, не зважаючи на неї, - якби двері були між нами. Приміром, коли б ви постукали з того боку - я б вас, звичайно, випустив.
Кажучи так, він не переставав дивитися в небо. Алісі це здалося жахливою нечемністю. "Хоча, можливо, він і не винен, - сказала вона про себе. - Просто очі в нього майже на маківці. Але принаймні він міг би відповідати на запитання".
- То як мені туди зайти? - голосно повторила Аліса.
“我坐在這里，”那仆人繼續說他的，“直到明天……”
- Я тут сидітиму, - зауважив лакей, - аж до завтрього...
就在這時，這個房子的門開了，一只大盤子朝仆人的頭飛來，掠過他的鼻子， 在他身后的一棵樹上撞碎了。
Тут двері розчахнулися, і звідти вилетів великий таріль - він бринів просто лакеєві в голову, але в останню мить тільки черкнув по носі й розбився об дерево в нього за плечима.
“……或者再過一天。”仆人繼續用同樣的口吻說，就像什么也沒發生過。
- ... а може, й до післязавтрього, - тим самісіньким тоном провадив лакей, мовби нічого й не сталося.
“我該怎么進去呢？”愛麗絲更大聲地問，
- Як же мені туди зайти? - ще голосніше повторила Аліса.
“你到底要不要進去呢？”仆人說，“要知道這是該首先決定的問題，”
- А це ще, знаєте, не вгадано, - сказав лакей, - чи вам взагалі треба туди заходити. Ось головне питання, чи не так?
這當然是對的，不過愛麗絲不愿意承認這點，“真討厭，”她對自己喃喃地 說道，“這些生物討論問題的方法真能叫人發瘋。”
Так, звичайно, - та тільки Аліса не любила, коли з нею розмовляли таким тоном. "Це просто жахливо, - проказала вона сама до себе, - як вони всі тут люблять сперечатися!"
那仆人似乎認為是重复自己的話的好机會，不過稍微改變了一點儿說法： “我將從早到晚坐在這几，一天又一天地坐下去。”
Лакей-Жабун, схоже, вирішив, що саме час повторити своє зауваження на інший лад.
- Я сидітиму тут, - сказав він, - вряди-годи, день у день...
“可是我該干什么呢？”愛麗絲說，
- А що робити мені? - запитала Аліса.
“你想干什么就干什么？”仆人說服就吹起口哨來了。
- Що завгодно, - відповів Жабун і засвистав.
“唉，同他說話沒用！”愛麗絲失望地說，“他完全是個白痴！”然后她就 推開門自己進去了。
- Ет, що з ним балакати! - розпачливо подумала Аліса. - Він же дурний, аж світиться! - і вона штовхнула двері й переступила поріг.
這門直通一間大廚房，廚房里充滿了煙霧，公爵夫人在房子中間，坐在─只 三腿小凳上照料一個小孩。廚師俯身在爐子上的一只人鍋里攪拌著，鍋里好像盛 滿了湯。
У просторій кухні дим стояв аж під саму стелю. Посередині на триногому дзиґлику сиділа Герцогиня й чукикала немовля; кухарка схилилася над вогнищем і помішувала щось у величезному казані - з усього видно, юшку.
“湯里的胡椒确實太多了！”愛麗絲費勁儿地對自己說，并不停地打著噴嚏。
- Їхня юшка явно переперчена! - сказала Аліса сама до себе, чхаючи за кожним словом.
空气里的胡椒味也确實太濃了，連公爵夫人也常常打噴嚏。至于那個嬰孩， 不是打噴嚏就是嚎叫，一刻也不停。這間廚房里只有兩個生物不打噴嚏，就是女 廚師和一只大貓，那只貓正趴在爐子旁，咧著嘴笑哩。
Навіть їхнє повітря - і те було переперчене. Чхала навіть Герцогиня; що ж до немовляти, то воно без угаву ревло і чхало, чхало і ревло. Не чхали в кухні лише двоє: кухарка та дебелий, з усмішкою від вуха до вуха, кіт, який сидів на припічку.
“請告訴我，”愛麗絲有點膽怯地問，因為她還不十分清楚自己先開口合不 合規矩，“為什么你的貓能笑呢？”
- Чи не сказали б ви мені ласкаво, - трохи боязко спитала Аліса, бо не була цілком певна, чи годилося їй озиватися першою, - чому ваш кіт такий дурносміх?
“它是柴郡貓（郡：英國的行政區域單位，柴郡為一個郡的名稱，由于本書 影響，現在西方人都把露齒傻笑的人稱為柴郡貓。），”公爵夫人說，“這就是 為什么它會笑了。豬！”
- Бо він - чеширський!* - пояснила Герцогиня. - Ох ти ж порося!
公爵夫人凶狠地說出的最后的─個字，把愛麗絲嚇了一大跳。但是，愛麗絲 馬上發覺她正在同嬰孩說話，而不是對自己說，于是她又鼓起了勇气，繼續說：
Останнє слово пролунало так зненацька і з такою нестямною люттю, що Аліса аж підскочила. Проте вона зараз же збагнула, що це стосується не її, а немовляти, і, набравшись духу, повела далі:
“我還不知道柴郡貓經常笑，實際上，我壓根儿不知道貓會笑的。”
- А я й не знала, що чеширські коти вміють сміятися.
“它們都會的，”公爵夫人說，“起碼大多數都會笑的。”
- Коти із графства Чешир сміються на весь шир, - сказала Герцогиня. - Майже всі.
“我連一只都沒見過。”愛麗絲非常有禮貌地說，并對這場開始了的談話感 到高興。
- Я таких котів ще не бачила, - чемно мовила Аліса, рада-радісінька, що розмова налагодилася.
“你知道的太少了，”公爵夫人說，“這是個事實。”
- Ти ще багато чого не бачила, - сказала Герцогиня. - Це зрозуміло.
愛麗絲不喜歡這种談話的口气，想最好換個話題，她正在想話題的時候，女 廚師把湯鍋從火上端開了，然后立即把她隨手能拿著的每件東西扔向公爵夫人和 嬰孩。火鉤子第一個飛來，然后，平底鍋、盆子、盤子像暴風雨似地飛來了。公 爵夫人根本不理會，甚至打到身上都沒反應。而那嬰孩早已經拼命地嚎叫了，也 不知道這些東西打到了他身上沒有。
Алісі не дуже сподобався тон цього зауваження, і вона подумала, що не завадило б перевести розмову на щось інше. Поки вона підшукувала тему, кухарка зняла з вогню казан і заходилася шпурляти чим попало в Герцогиню та немовля. Першими полетіли кочерга зі щипцями, за ними градом посипалися блюдця, тарілки й полумиски, та Герцогиня і бровою не повела, хоч дещо в неї й поцілило; а немовля й доти ревма ревло, тож зрозуміти, болить йому від ударів чи ні, було неможливо.
“喂，當心點！”愛麗絲喊著，嚇得心頭不住地跳，“哎喲，他那小鼻子完 了。”真的，一只特大平底鍋緊擦著鼻子飛過，差點就把鼻子削掉了。
- Ой, що ви робите? Схаменіться! Благаю! - кричала Аліса, підстрибуючи зі страху. - Ой, просто в ніс! Бідний носик!
У цю мить страхітливих розмірів баняк прохурчав так близько від немовляти, що ледь не відбив йому носа.
“如果每個人都關心自己的事，”公爵夫人嘶啞著嗓子嘟噴著說，“地球就 會比現在轉得快一些。”
- Якби ніхто не пхав свого носа до чужого проса, - хрипким басом сказала Герцогиня, - земля крутилася б куди шпаркіше.
“這沒好處，”愛麗絲說，她很高興有個机會顯示一下自己的知識，“你想 想這會給白天和黑夜帶來什么結果呢？要知道地球繞軸轉一回要用二十四個鐘頭。”
- Ну й що б це дало? - зауважила Аліса, рада похизуватися своїми знаннями. - Подумайте лишень, що сталося б із днем і ніччю. Земля оберталася б навколо осі швидше, ніж...
“說什么？”公爵夫人說，“把她的頭砍掉！”
- До речі, про ніж! - сказала Герцогиня. - Відтяти їй голову!
愛麗絲相當不安地瞧了女廚師一眼，看她是不是准備執行這個命令，女廚師 正忙著攪湯，好像根本沒听到，于是愛麗絲又繼續說：“我想是二十四個小時， 或許是十二個小時，我……”
Аліса тривожно глипнула на кухарку, але та пустила ці слова повз вуха і знай собі помішувала юшку. Тож Аліса докінчила:
- ...ніж раз на добу, себто раз на двадцять чотири години... чи, може, на дванадцять?..
“唉，別打扰我！”公爵夫人說，“我受不了數字！”她說著照料孩子去了， 她哄孩子時唱著一种催睡曲，唱到每句的末尾，都要把孩子猛烈地搖儿下。
- О, дай мені спокій! - урвала її Герцогиня. - Зроду не терпіла арифметики!
Вона завела щось наче колискову і заходилася чукикати немовля, люто стрясаючи його наприкінці кожного рядка.
“對你的小男孩要粗暴地說話，
在他打噴嚏的時候就讀他，
因為他這樣只是為了搗亂，
他只不過是在撒嬌和賣傻。”
Бурчи, кричи на немовля*,
Лупи його, як чхає,
Що те чхання нам дошкуля,
Маля прекрасно знає...
合唱（女廚師和小孩也參加）：
哇！哇！哇！
Хор
(З участю кухарки та маляти):
Гу! Гу! Гу!
公爵夫人唱第二段歌時，把嬰孩猛烈地扔上扔下，可怜的小家伙沒命地嚎哭， 所以愛麗絲几乎都听不清唱詞了：
Співаючи другу строфу, Герцогиня не переставала несамовито трясти немовля, а воно, сердешне, так репетувало, що Алісі нелегко було розібрати слова:
“我對我的小孩說話嚴厲，
他一打噴嚏我就讀他個夠味，
因為他只要高興，
隨時可以欣賞胡椒的味道。”
Бурчу, кричу на немовля,
Луплю його, як чхає.
Нехай маля не дошкуля -
До перчику звикає!
合唱：
哇！哇！哇！
Хор:
Гу!Гу!Гу!
“來！如果你愿意的話，抱他一會儿！”公爵夫人一邊對愛麗絲說，一邊就 把小孩扔給她，“我要同王后玩鏈球去了，得准備一下。”說著就急忙地走出了 房間。她往外走時，女廚師從后自向她扔了只炸油鍋，但是沒打著。
- Тримай! - крикнула раптом Герцогиня до Аліси і швиргонула в неї немовлям. - Можеш трохи поняньчити, як маєш охоту! Мені пора збиратися до Королеви на крокет!
І вона хутко вийшла. Кухарка жбурнула їй навздогін сковороду, але, на диво, схибила.
愛麗絲費勁儿地抓住那個小孩，因為他是個樣子奇特的小生物，他的胳膊和 腿向各個方向伸展，“真像只海星，”愛麗絲想，她抓著他時，這可怜的小家伙 像蒸汽机樣地哼哼著，還把身子一會儿蜷曲起來，一會儿伸開，就這樣不停地折 騰，搞得愛麗絲在最初的一兩分鐘里，只能勉強把他抓住。
Спіймати дитину виявилося не так просто: руки й ноги в того чудернацького створіннячка були розчепірені на всі боки ("Достоту, як у морської зірки", - подумала Аліса), а само воно пихтіло, як паровик, і без упину пручалося.
她剛找到─种拿住他的辦法（把他像打結一樣團在一起，然后抓緊他的右耳 朵和左腳，他就不能伸開了）時，就把他帶到屋子外面的露天地方去了。“如果 我不把嬰孩帶走，”愛麗絲想，“她們肯定在一兩天里就會把他打死的。把他扔 在這里不就害了他嗎？”最后一句她說出聲來了，那小家伙咕嚕了一聲作為回答 （這段時間他已經不打噴嚏了）。別咕嚕，”愛麗絲說，“你這樣太不像樣子了。”
Нарешті вона знайшла належний спосіб укоськати немовля: скрутила його у вузол, міцно схопила за праве вушко та ліву ніжку (щоб не розкрутилося), і вийшла з ним на свіже повітря.
- Якщо його звідси не забрати, - подумала Аліса, - то вони напевне його приб'ють, - як не нині, то завтра. Було б злочинно його покинути, правда ж?
Останні слова вона проказала вголос, і маля рохнуло їй у відповідь (чхати воно вже перестало)^.
- Не рохкай, - сказала Аліса. - Висловлюй свої почуття у якийсь інший спосіб!
那嬰孩又咕嚕了一聲，愛麗絲很不安地看了看他的臉，想知道是怎么回事。 只見他鼻子朝天，根本不像個常人樣，倒像個豬鼻子；他的眼睛也變得很小不像 個嬰孩了。愛麗絲不喜歡這副模樣。“也許他在哭吧，”愛麗絲想。她就看看他 的眼睛，有沒有眼淚。
Та немовля рохнуло знову, й Аліса прискіпливо зазирнула йому в личко, аби з'ясувати причину. Ніс у нього був, без сумніву, аж надміру кирпатий, більше схожий на рильце, ніж на справжнього носа, та й очі зробилися підозріло маленькі як на дитину. Словом, його вигляд Алісі не сподобався. "А може, то воно так схлипує?" - подумала вона і зазирнула маляті в очі, чи не видно там сліз.
沒有，一點儿眼淚也沒有。“如果你變成了一只豬，”愛麗絲嚴肅地說， “听著，我可再不理你了！”那可怜的小家伙又抽泣了一聲（或者說又咕嚕了─ 聲，很難說到底是哪种），然后他們就默默地走了一會儿。
Ба ні, жодної сльозинки!..
- Якщо ти, золотко, збираєшся перекинутися поросям, - поважно мовила Аліса, - я не буду з тобою панькатися. Закарбуй це собі на носі!
Немовля знову схлипнуло (а чи зрохнуло - важко було сказати), й Аліса якийсь час несла його мовчки.
愛麗絲正在想：“我回家可把這小生物怎么辦呢？，這時，他又猛烈地咕嚕 了一聲，愛麗絲馬上警覺地朝下看他的臉。這次一點儿都不會錯了，它完全是只 豬。她感到如果再帶著它就太可笑了。
Вона вже починала хвилюватися - ото буде клопіт із цим чудом удома! - коли це раптом воно знову рохнуло, та так виразно, що Аліса не без тривоги ще раз глянула йому в обличчя. Так, цього разу помилитися було годі: перед нею було найсправжнісіньке порося! Носитися з ним далі було безглуздо.
于是她把這小生物放下，看著它很快地跑進樹林，感到十分輕松。“如果它 長大的話，愛麗絲對自己說，“一定會成為可怕的丑孩子，要不就成為個漂亮的 豬。”然后，她去一個個想她認識的孩子，看看誰如果變成豬更像樣些，她剛想 對自己說：“只要有人告訴他們變化的辦法……”，這時，那只柴郡貓把她嚇了 一跳，它正坐在几碼遠的樹枝上。
Вона опустила порося на землю і вельми втішилась, коли воно спокійнісінько потрюхикало собі в хащу.
- З нього виросла б страх яка бридка дитина, - подумала Аліса. - А як порося, по-моєму, воно досить симпатичне.
І вона стала пригадувати деяких знайомих їй дітей, з яких могли б вийти незгірші поросята ("Аби лиш знаття, як міняти їхню подобу", - подумала вона), і раптом здригнулася з несподіванки: за кілька кроків від неї на гілляці сидів Чеширський Кіт.
貓對愛麗絲只是笑，看起來倒是好脾气。愛麗絲想，不過它還是有很長的爪 子和許多牙齒，因此還應該對它尊敬點。
Кіт натомість лише усміхнувся.
"На вигляд наче добродушний, - подумала Аліса, - але які в нього пазурі та зуби!.. Варто з ним триматися шанобливо".
“柴郡貓，”她膽怯地說。還不知道它喜歡不喜歡這個名字，可是，它的嘴 笑得咧開了。“哦，它很高興，”愛麗絲想，就繼續說了：“請你告訴我，离開 這里應該走哪條路？”
- Мурчику-Чеширчику, - непевно почала вона, не знаючи, чи сподобається йому таке звертання.
Кіт, однак, знову всміхнувся, тільки трохи ширше. "Ніби сподобалося," - подумала Аліса, й повела далі:
- Чи не були б ви такі ласкаві сказати, як мені звідси вибратися?
“這要看你想上哪儿去，”貓說。
- Залежить, куди йти, - відказав Кіт.
“去哪里，我不大在乎。”愛麗絲說。
- Власне, мені однаково, куди йти... - почала Аліса.
“那你走哪條路都沒關系。”貓說。
- Тоді й однаково, яким шляхом, - зауважив Кіт.
“只要．能走到一個地方。”愛麗絲又補充說了一句。
-... аби лиш кудись дійти, - докінчила Аліса.
“哦，那行，”貓說，“只要你走得很遠的話。”
- О, кудись та дійдеш, - сказав Кіт. - Треба тільки достатньо пройти.
愛麗絲感到這話是沒法反對的，所以她就試著提了另外的一個問題：“這周 圍住些什么？”
Цьому годі було заперечити, тож Аліса спитала дещо інше:
- А які тут люди проживають?
“這個方向”貓說著，把右爪子揮了一圈，“住著個帽匠；那個方向，”貓 又揮動另一個爪子，“住著一只三月兔。你喜歡訪問誰就訪問誰，他們倆都是瘋 子。”
- Он там, - Кіт махнув правою лапою, - живе Капелюшник, - а отам (він махнув лівою) - Шалений Заєць. - Завітай до кого хочеш: у них обох не всі вдома*.
“我可不想到瘋子中間去。”愛麗絲回答。
- Але я з такими не товаришую, - зауважила Аліса.
“啊，這可沒法，”貓說，“我們這儿全都是瘋的，我是瘋的，你也是瘋的。”
- Іншої ради нема, - сказав Кіт. - У нас у всіх не всі вдома. У мене не всі вдома. У тебе не всі вдома.
“你怎么知道我是瘋的？”愛麗絲問。
- Хто сказав, що у мене не всі вдома? - запитала Аліса.
“一定的，”貓說，“不然你就不會到這里來了。”
- Якщо у тебе всі вдома, - сказав Кіт, - то чого ти тут?
愛麗絲想這根本不能說明問題，不過她還是繼續問：“你又怎么知遏你是瘋 子呢？”
Аліса вважала, що це ще ніякий не доказ, проте не стала сперечатися, а лише спитала:
- А хто сказав, що у вас не всі вдома?
“咱們先打這里說起，”貓說，“狗是不瘋的，你同意嗎？”
- Почнімо з собаки, - мовив Кіт. - Як гадаєш, у собаки всі вдома?
“也許是吧！愛麗絲說。
- Мабуть, так, - сказала Аліса.
“好，那么，”貓接著說，“你知道，狗生气時就叫，高興時就搖尾巴，可 是我，卻是高興時就叫，生气時就搖尾巴。所以，我是瘋子。”
- А тепер - дивися, - вів далі Кіт. - Собака спересердя гарчить, а з утіхи меле хвостом. А я мелю хвостом - спересердя, а від радощів гарчу. Отже, у мене не всі вдома.
“我把這說成是打呼嚕，不是叫。”愛麗絲說。
- Я називаю це мурчанням, а не гарчанням, - зауважила Аліса.
“你怎么說都行，”貓說，“你今天同王后玩槌球嗎？”
- Називай як хочеш, - відказав Кіт. - Чи граєш ти сьогодні в крокет у Королеви?
“我很喜歡玩槌球，”愛麗絲說，“可是到現在還沒有邀請我嘛！”
- Я б залюбки, - відповіла Аліса, - тільки мене ще не запрошено.
“你，會在那儿看到我！”貓說著突然消失了。
- Побачимося там, - кинув Кіт і щез із очей.
愛麗絲對這個并不太惊奇，她已經習慣這些不斷發生的怪事了。她看著貓坐 過的地方，這時，貓又突然出現了。
Аліса не дуже й здивувалася: вона вже почала звикати до всяких чудес. Вона стояла й дивилася на ту гілку, де щойно сидів Кіт, коли це раптом він вигулькнув знову.
“順便問一聲，那個嬰孩變成什么了？”貓說，“我差一點忘了。”
- Між іншим, що сталося з немовлям? - поцікавився Кіт. - Ледь не забув спитати.
“已經變成一只豬了。”愛麗絲平靜地回答說，就好像貓再次出現是正常的。
- Воно перекинулося в порося, - не змигнувши оком, відповіла Аліса.
“我就想它會那樣的。”貓說著又消失了。
- Я так і думав, - сказав Кіт і знову щез.
愛麗絲等了一會，還希望能再看見它，可是它再沒出現。于是，她就朝著三 月兔住的方向走去。“帽匠那儿，我也要去的。”她對自己說，“三月兔一定非 常有趣，現在是五月，也許它不至于太瘋──至少不會比三月份瘋吧。”就在說 這些話時，一抬頭又看見那只貓，坐在一根樹枝上。
Аліса трохи почекала - ану ж він з'явиться ще раз, - а тоді подалася в той бік, де, як було їй сказано, мешкав Шалений Заєць.
- Капелюшників я вже бачила, - мовила вона подумки, - а от Шалений Заєць - це значно цікавіше. Можливо, тепер, у травні, він буде не такий шалено лютий, як, скажімо, у лютому...
Тут вона звела очі й знову побачила Кота.
“你剛才說的是豬，還是竹？”貓問。
- Як ти сказала? - спитав Кіт. - У порося чи в карася?
“我說的是豬，”愛麗絲回答，“我希望你的出現和消失不要太突然，這樣， 把人搞得頭都暈了。”
- Я сказала "в порося", - відповіла Аліса. - І чи могли б ви надалі з'являтися й зникати не так швидко: від цього йде обертом голова.
“好，”貓答應著。這次它消失得非常慢，從尾巴尖開始消失，一直到最后 看不見它的笑臉，那個笑臉在身体消失后好久，還停留了好一會儿。
- Гаразд, - сказав Кіт, і став зникати шматками: спочатку пропав кінчик його хвоста, а насамкінець - усміх, що ще якийсь час висів у повітрі.
“哎喲，我常常看見沒有笑臉的貓，”愛麗絲想，“可是還從沒見過沒有貓 的笑臉呢。這是我見過的最奇怪的事儿了。”
- Гай-гай! - подумала Аліса. - Котів без усмішки я, звичайно, зустрічала, але усмішку без кота!.. Це найбільша дивовижа в моєму житті!
她沒走多遠，就見到了一間房子，她想這一定是三月兔的房子了，因為煙囪 像長耳朵，屋頂鋪著兔子毛。房子很大，使她不敢走近。她咬了口左手的蘑菇， 使自己長到了二英尺高，才膽怯地走去，一邊對自己說：“要是它瘋得厲害可怎 么辦？我還不如去看看帽匠呢！”
До Шаленого Зайця довго йти не довелося: садиба, яку вона невдовзі побачила, належала, безперечно, йому, бо два димарі на даху виглядали, як заячі вуха, а дах був накритий хутром. Сама садиба виявилася такою великою, що Аліса не квапилася підходити ближче, поки не відкусила чималий кусник гриба в лівій руці й довела свій зріст до двох футів. Але й тепер вона рушила з осторогою. "А що, як він і досі буйний?" - думала вона. - Краще б я загостила до Капелюшника!"