Es war Ende November und Holmes und ich saßen an einem rauen und nebligen Abend vor einem lodernden Kaminfeuer in unserem Wohnzimmer in der Baker Street. Seit dem tragischen Ausgang unseres Besuchs in Devonshire war er mit zwei Fällen höchster Bedeutung beschäftigt gewesen; im ersten hatte er das abscheuliche Betragen von Colonel Upwood in Verbindung mit dem berühmten Spielkartenskandal des Nonpareil-Clubs enthüllt, im zweiten hatte er die unglückliche Madame Montpensier vor der Mordanklage gerettet, die ihr in Zusammenhang mit dem Tod ihrer Stieftochter, Mademoiselle Carere, drohte, jener jungen Dame, die, wie sich jeder erinnert, sechs Monate später wohlauf und verheiratet in New York aufgefunden wurde. Mein Freund war so guter Laune auf Grund des Erfolges in dieser Reihe so schwieriger und wichtiger Fälle, dass es mir möglich war, ihn dazu zu bringen, mit mir über Einzelheiten des Baskerville-Falls zu reden. Geduldig hatte ich auf diese Gelegenheit gewartet, denn ich wusste, dass er es niemals zuließ, dass sich Fälle überlappten und sein klarer und logischer Geist von seiner gegenwärtigen Arbeit abgelenkt würde, um sich vergangener Fälle zu erinnern. Gerade befanden Sir Henry und Dr. Mortimer sich in London, um zu der langen Reise aufzubrechen, die zur Wiederherstellung von Sir Henrys angegriffenen Nerven geplant war. Sie hatten uns am selben Nachmittag aufgesucht, so dass es nur natürlich war, über das Thema erneut zu debattieren.
Був кінець листопада. Сирого, туманного вечора ми з Холмсом сиділи по обидва боки палаючого каміна в нашій невеличкій вітальні на Бейкер-стріт. З часу трагедії, якою закінчилася наша поїздка в Девоншір, мій друг розслідував ще дві надзвичайно важливі справи — в першій з них він викрив мерзенну поведінку полковника Апвуда, замішаного в знаменитому скандалі, що розігрався за картярським столом у клубі «Ідеал», а в другій — захистив нещасну мадам Монпансьє, знявши з неї звинувачення в убивстві власної падчерки мадмуазель Карер, молодої леді, яку через півроку, як відомо, було знайдено в Нью-Йорку живою та ще й одруженою. Холмс перебував у чудовому настрої, успішно завершивши підряд дві такі важкі й важливі справи, і мені вдалося схилити його до обговорення деяких деталей загадкової баскервільської історії. Я терпляче чекав цієї нагоди, бо знав, що він ніколи не дозволяє собі розбігатися думками зразу по кількох справах і що його ясний і логічний розум не так просто відволікти від поточної роботи й переключити на спогади про минуле. Треба також сказати, що в Лондон приїхали були й сер Генрі з доктором Мортімером, які готувалися до подорожі, рекомендованої баронету для зміцнення його розхитаної нервової системи. Вдень вони зробили нам візит, отож тема розмови виникла цілком природно.
„Der ganze Ablauf der Ereignisse, vom Standpunkt des Mannes aus betrachtet, der sich Stapleton nannte, war einfach und geradlinig, obwohl uns, die wir anfangs das Motiv seiner Handlungen nicht kannten und die Fakten nur Stück für Stück erfuhren, alles äußerst verwickelt schien. Ich hatte den Vorteil zweier Unterhaltungen mit Mrs. Stapleton, und der ganze Fall ist nunmehr so vollständig aufgeklärt, dass ich mir keines Umstands bewusst bin, der für uns ein Rätsel geblieben ist. Du wirst ein paar Notizen zu dem Fall unter dem Buchstaben B in meinen Unterlagen fi nden.“
— З точки зору людини, яка називала себе Степлтоном, всі події розгорталися просто й зрозуміло,— почав Холмс,— хоч нам усе це здавалося надзвичайно складним, оскільки на початку у нас не було способу дізнатися про мотиви його дій і ми змогли вивчити тільки частину фактів. Я мав нагоду двічі поговорити з місіс Степлтон, і тепер та справа настільки прояснилася, що я впевнений: ніяких таємниць у ній для нас більше не залишилося. Можете подивитися кілька записів про неї в моїй картотеці під літерою «Б».
„Vielleicht möchtest du mir freundlicherweise einen Überblick über die Ereignisse aus dem Gedächtnis geben.“
— А може, ви розповісте про те, як розгорталися події, по пам'яті?
„Sicher, doch ich kann nicht garantieren, dass ich alle Tatsachen im Kopf habe. Intensive geistige Konzentration führt seltsamerweise dazu, dass Vergangenes aus dem Gedächtnis gelöscht wird. Ein Anwalt, der alle Fakten eines bestimmten Falles im Kopf hat und mit Sachverständigen darüber diskutieren kann, wird feststellen, dass er nach einer oder zwei Wochen Verhandlungen über einen anderen Fall den vorigen wieder vergessen hat. So ersetzt auch jeder meiner Fälle vollständig den vorhergehenden, und Mademoiselle Carere hat meine Erinnerung an Baskerville Hall getrübt. Morgen kann ein anderes Problem meine Aufmerksamkeit fesseln und seinerseits die hübsche französische Dame und den widerwärtigen Upwood verdrängen. Doch was den Fall jenes Hundes anbelangt, so will ich dir die Ereignisse so gut ich kann schildern, und du wirst einspringen, wenn ich etwas vergessen habe.“
— Із задоволенням, але я не поручуся, що нічого не пропущу. Концентрація розумових зусиль на чомусь одному має цікаву особливість: вона викреслює з пам'яті те, що вже відбулося. Баристер, який знає чергову судову справу як свої п'ять пальців і здатний обговорювати її в дебатах з найменшими подробицями, через тиждень або після двох інших судових засідань переконується, що вона геть вилетіла в нього з голови. Отак і в мене: кожна попередня справа поступається місцем наступній, а тому мадемуазель Карер затьмарила мої спогади про замок Баскервілів. Завтра, не виключено, мені трапиться яка-небудь нова загадка і в свою чергу відсуне в моїй свідомості кудись далеко і чарівну француженку, і негідника Апвуда. А втім, про події, що стосуються собаки Баскервілів, я охоче розповім вам з усією можливою точністю, а коли щось забуду, ви те мені підкажете.
„Meine Untersuchungen ergaben zweifelsfrei, dass das Familienporträt nicht getäuscht hat und dieser Kerl wirklich ein Baskerville war. Es handelte sich um einen Sohn von Rodger Baskerville, dem jüngeren Bruder von Sir Charles, der einen schlechten Ruf hatte und sich nach Südamerika absetzte, wo er unverheiratet gestorben sein soll. Tatsächlich hatte er jedoch geheiratet und einen Sohn, unseren Mann, dessen wirklicher Name genau wie der seines Vaters lautete. Er heiratete Beryl Garcia, eine der Schönheiten von Costa Rica, und nachdem er eine beträchtliche Summe öffentlicher Gelder veruntreut hatte, änderte er seinen Namen in Vandeleur und fl oh nach England, wo er im Osten von Yorkshire eine Schule gründete. Der Grund für diese besondere Berufswahl lag darin, dass er auf der Heimreise die Bekanntschaft eines schwindsüchtigen Lehrers gemacht und die Fähigkeiten dieses Mannes dazu genutzt hatte, um sein Unternehmen zum Erfolgt zu führen. Fraser, der Lehrer, starb jedoch bald, und die Schule, die anfangs gut lief, sank tiefer und tiefer, so dass die Vandeleurs es angebracht fanden, ihren Namen in Stapleton zu ändern. Dann brachte er die Reste seines Vermögens, seine Zukunftspläne und sein Interesse an Insektenkunde in den Süden von England. Im Britischen Museum habe ich erfahren, dass er eine anerkannte Autorität auf diesem Gebiet war und der Name Vandeleur für immer mit einem Falter verbunden bleiben wird, den er während seiner Zeit in Yorkshire als erster beschrieben hat.“
Розслідування, до якого я вдався, незаперечно довело, що родинний портрет не бреше і що цей чоловік справді з роду Баскервілів. Він виявився сином того Роджера Баскервіля, меншого брата сера Чарльза, якому довелося, діставши недобру репутацію, втекти в Південну Африку, де він, як подейкували, вмер неодруженим. Фактично ж він був одружений і мав сина, справжнє прізвище якого таке ж, як і в його батька. Цей молодик одружився з Беріл Гарсія, однією з красунь Коста-Ріки, привласнив чималу суму державних грошей, поміняв прізвище Баскервіль на Ванделер і втік в Англію, де відкрив школу в східній частині графства Йоркшір. Причина вибору такого специфічного роду діяльності полягала в тому, що по дорозі додому він познайомився з одним хворим на сухоти домашнім учителем і зумів скористатися із здібностей цього чоловіка,— шкільні справи пішли добре. Проте Фрейзер, учитель, помер, і школа спочатку втратила добру репутацію, а далі зажила й досить поганої слави. Подружжя Ванделерів вирішило за краще поміняти прізвище і перетворилося відтоді на Степлтонів, і новий містер Степлтон із залишками своїх статків, планами на майбутнє і любов'ю до ентомології опинився на Півдні Англії. Я довідався в Британському музеї, що він є визнаним авторитетом у цій галузі і що ім'ям «Ванделер» названо одного нічного метелика, вперше описаного ним ще тоді, коли він перебував у Йоркшірі.
„Nun kommen wir zu jenem Teil seines Lebens, der für uns von Interesse war. Offenbar hatte der Bursche Nachforschungen angestellt und herausgefunden, dass zwischen ihm und einem beträchtlichen Erbe nur zwei Leben standen. Ich vermute, dass seine Pläne nicht sonderlich ausgefeilt waren, als er nach Devonshire zog, doch dass er von Anfang an Böses vorhatte, ist aus dem Umstand zu ersehen, dass er seine Frau als seine Schwester ausgab. Die Idee, sie als Köder zu benutzen, stand ihm schon klar vor Augen, auch wenn er sich über die Einzelheiten seines Vorhabens noch nicht sicher gewesen sein mag. Am Ende wollte er jedenfalls Baskerville Hall erben und war bereit, alles dafür zu tun und jedes Risiko einzugehen. Sein erster Schritt war, sich dem Haus seiner Vorfahren so nahe wie möglich niederzulassen, der zweite, sich mit den Nachbarn und mit Sir Charles anzufreunden.“
Тепер ми підходимо до того періоду в його житті, який виявився для нас найбільш цікавим. Цей чоловік, очевидно, навів довідки і з'ясував, що від багатого маєтку його відділяє тільки два життя. Коли він подався в Девоншір, його плани були, я в цьому переконаний, ще надто туманними, але з самого початку він замислив лихе — це очевидно з того, що він привіз туди свою дружину, видавши її за сестру. Думка скористатися з неї як з принади вже встигла зродитися у нього в голові, хоч, мабуть, тоді він ще чітко собі не уявляв, як саме здійснити окремі деталі свого заміру. В кінцевому підсумку він розраховував заволодіти маєтком і був ладний вдатися до будь-яких засобів і піти на будь-який ризик заради досягнення цієї мети. Для початку ж він оселився якнайближче до родового маєтку своїх предків, потім зав'язав дружні стосунки з сером Чарльзом та з іншими сусідами.
„Der Baronet selbst hat ihm von dem Familiengespenst erzählt und so seine eigene Todesart vorbereitet. Stapleton, wie ich ihn weiterhin nennen möchte, wusste von dem schwachen Herzen des alten Mannes und dass ein Schock ihn töten könnte. So viel hatte er von Dr. Mortimer erfahren. Außerdem hörte er, dass Sir Charles abergläubisch sei und diese Legende sehr ernst nehme. Sein erfi nderisches Hirn entwickelte umgehend eine Idee, wie der Baronet getötet werden und es doch kaum möglich sein könnte, dem wahren Mörder die Schuld nachzu208 weisen.“
Старий баронет сам розповів йому легенду про собаку Баскервілів і цим уторував стежку, по якій до нього прийшла смерть. Степлтон, я й далі його так називатиму, знав, що в старого хворе серце і що велике потрясіння вб'є його. Про все це він дізнався від доктора Мортімера. Степлтон чув також, що сер Чарльз людина забобонна і що він ставиться до цієї похмурої легенди дуже серйозно. Винахідливий розум Степлтона негайно підказав йому, як заподіяти старому баронету смерть і водночас зробити так, щоб знайти справжнього вбивцю було неможливо.
„Nachdem ihm also diese Idee gekommen war, führte er sie mit beträchtlicher Raffi nesse aus. Ein gewöhnlicher Verbrecher hätte sich mit einem wilden Hund begnügt. Dass er mit künstlichen Mitteln ein diabolisches Geschöpf aus ihm machte, war einer von Stapletons Geniestreichen. Den Hund kaufte er in London bei Ross und Mangles, der Tierhandlung in der Fulham Road. Es war der stärkste und wildeste, den sie hatten. Er brachte ihn mit der Nord-Devon-Linie hinunter und lief eine große Strecke über das Moor, um ihn ohne Aufsehen zu sich zu bringen. Wie man in das Grimpener Moor gelangt, hatte er schon bei seinen Insektenjagden gelernt, und so hatte er auch ein sicheres Versteck für den Hund gefunden. Dort kettete er ihn an und wartete auf eine Gelegenheit.
Розробивши план дій, Степлтон надзвичайно тонко почав його здійснювати. Простакуватий злочинець задовольнився б звичайнісіньким лютим собакою. Але Степлтону сяйнула геніальна думка з допомогою штучних засобів зробити з тварини щось диявольське. Пса він купив у Лондоні в Росса й Менглса, ділків з Фулхем-роуд, вибравши найсильнішого й найлютішого з усіх, які в них були. Потім проїхав залізницею через Південний Девон і пройшов пустищем чималу відстань, аби в такий спосіб дістатися домівки, нікому не потрапивши на очі. Полюючи на метеликів, Степлтон знайшов шлях у глиб Грімпенської трясовини, де влаштував безпечну схованку для свого звіра. Там у розвалюсі він його й тримав, чекаючи слушної нагоди.
„Doch das dauerte eine Weile. Der alte Herr war nachts nicht aus seinem Haus zu locken. Mehrmals lauerte ihm Stapleton mit dem Hund erfolglos auf. Während dieser fruchtlosen Ausfl üge wurde er, oder besser gesagt, sein Verbündeter von Bauern gesehen, so dass die Legende des Höllenhundes neue Nahrung bekam. Er hatte gehofft, dass seine Frau Sir Charles in den Untergang locken könnte, doch hier erwies sie sich als ausgesprochen eigenwillig. Sie war nicht bereit, Sir Charles zu einer sentimentalen Bindung zu verführen, die ihn seinem Feind ausliefern würde. Drohungen und, ich bedauere das sagen zu müssen, selbst Schläge konnten sie nicht umstimmen. Sie wollte damit nichts zu tun haben, und ausnahmsweise befand sich Stapleton in einer Sackgasse.“
Проте час минав, а такої нагоди не траплялося. Старого джентльмена не можна було виманити вночі за межі парку. Не один раз Степлтон потай приходив до баскервільського замку із своїм собацюрою, але даремно. Саме під час цих марних блукань він, або швидше його спільник, і потрапляв на очі селянам, і таким чином легенда про гемонського собаку дістала нове підтвердження. Степлтон сподівався, що занапастити сера Чарльза йому допоможе його дружина, але тут вона раптом виявила свою незалежну вдачу. Місіс Степлтон рішуче відмовилася заманювати старого джентльмена в сіті ніжних симпатій, внаслідок чого він потрапив би до рук свого ворога. Ні погрози, ні навіть,— хоч як сумно про це казати,— побої не змогли нічого змінити. Вона просто не бажала мати нічого спільного з усім цим, і на якийсь час Степлтон потрапив у глухий кут.
„Jedoch fand er durch Zufall einen Weg aus seinen Schwierigkeiten. Sir Charles, der sich mit ihm angefreundet hatte, übertrug ihm die Verantwortung für die Hilfe im Fall jener unglücklichen Mrs. Laura Lyons. Indem er sich ihr gegenüber als unverheiratet ausgab, gewann er vollständigen Einfl uss auf sie und ließ sie glauben, er werde sie heiraten, sobald sie die Scheidung von ihrem Mann erlangte. Sein Plan musste abrupt in die Tat umgesetzt werden, als er erfuhr, dass Sir Charles auf Anraten von Dr. Mortimer, dessen Meinung er selbst zu teilen vorgab, Baskerville Hall verlassen würde. Er musste sofort handeln, oder sein Opfer würde sich außerhalb seines Machtbereichs befi nden. Daher setzte er Mrs. Lyons unter Druck, diesen Brief zu schreiben, in welchem sie den alten Mann anfl ehte, sich vor seiner Abreise nach London mit ihr zu treffen. Dann hielt er sie mit einer raffi nierten Ausrede davon ab, die Verabredung einzuhalten, und hatte so die Gelegenheit, auf die er gewartet hatte.“
Але він знайшов вихід із скрути завдяки тому, що сер Чарльз, який почав відчувати до нього приязнь, зробив його своїм посередником у благодійній справі, бажаючи надати допомогу нещасній жінці на ім'я Лаура Лайонз. Удаючи з себе самотню людину, Степлтон цілком підкорив собі цю Лауру Лайонз, давши їй зрозуміти, що одружиться з нею, якщо вона зможе розлучитися з своїм чоловіком. І тут раптом ситуація надзвичайно загострилася: йому стало відомо, що за порадою доктора Мортімера сер Чарльз мав ось-ось покинути баскервільський замок і виїхати в Лондон,— Степлтон для годиться удав, ніби теж поділяє цю думку. Отже, йому треба було діяти негайно, бо інакше жертва ставала для нього недосяжною. Через це він змусив Лауру Лайонз написати листа, в якому вона благала старого баронета про зустріч напередодні його від'їзду. Потім під лицемірним приводом він не дав їй піти до сера Чарльза і в такий спосіб дістав довго очікувану можливість для здійснення свого задуму.
„Als er am Abend von Coombe Tracey zurückfuhr, hatte er Zeit genug, seinen Hund zu holen, ihn mit der teufl ischen Farbe zu bemalen und das Untier zu der Pforte zu bringen, an welcher er Sir Charles vermutete. Der von seinem Herrn aufgehetzte Hund sprang über das Tor und jagte dem unglücklichen Baronet nach, der die Taxusallee hinunter fl oh. Es muss wirklich schrecklich gewesen sein, diese riesige schwarze Kreatur mit ihren fl ammenden Lefzen und glühenden Augen in diesem düsteren Tunnel hinter sich her jagen zu sehen. Am Ende der Allee brach Sir Charles aus Angst und wegen seines Herzleidens tot zusammen. Der Hund hatte sich auf dem grasbewachsenen Rand gehalten, während der Baronet den Weg entlang gerannt war, so dass außer den Spuren von Sir Charles keine anderen zu sehen waren. Wahrscheinlich hat sich die Bestie dem still daliegenden Toten genähert, um ihn zu beschnüffeln, doch da er sich nicht mehr rührte, wandte sie sich von ihm ab. Dabei hat sie wohl die Abdrücke hinterlassen, die von Dr. Mortimer entdeckt wurden. Der Hund wurde zurückgerufen und zu seinem Unterschlupf im Grimpener Moor gebracht, und ein Rätsel blieb zurück, das die Behörden verblüffte, die Landbevölkerung in Angst versetzte und schließlich den Fall zu unserer Kenntnis brachte.“
Повернувшись увечері з Кумбі-Трейсі, Степлтон устиг збігати за собакою, намастив його тим чортовим мазилом і привів до хвіртки, бо розраховував знайти там старого джентльмена, який мав чекати Лауру Лайонз. Собака, нацькований хазяїном, перестрибнув через хвіртку і погнався за нещасним баронетом, який з криком кинувся тікати тисовою алеєю. В її похмурому тунелі то було, мабуть, справді страшне видовище — погоня величезного чорного звіра з вогненною мордою і палаючими очима за своєю жертвою. В кінці алеї через хворе серце й від переляку сер Чарльз упав мертвим. Він тікав доріжкою, а собака гнався за ним обіч неї по траві, тому видно було тільки сліди старого баронета. Побачивши, що він лежить непорушно, собака, очевидно, обнюхав його, переконався, що людина мертва, і відійшов. Але залишив сліди, які й помітив доктор Мортімер. Степлтон покликав свого спільника і мерщій відвів його в схованку посеред Грімпенської трясовини,— отака історія таємниці, яка завдала клопоту поліції, перелякала всю округу і кінець кінцем стала об'єктом наших досліджень.
„So viel zum Tod von Sir Charles Baskerville. Du nimmst die teufl ische Gerissenheit wahr, denn es ist wirklich so gut wie unmöglich, dem wahren Mörder daraus einen Strick zu drehen. Der einzige Komplize, den er hatte, konnte niemals gegen ihn aussagen, und die groteske und unglaubliche Art des Plans machte ihn nur um so wirksamer. Beide der in den Fall verwickelten Frauen, Mrs. Stapleton und Mrs. Lyons, hatten einen starken Verdacht gegen Stapleton. Mrs. Stapleton wusste von seinen Absichten gegen den alten Mann und auch von der Existenz des Hundes. Mrs. Lyons hatte zwar von beidem keine Ahnung, aber ihr war klar, dass Sir Charles zur Zeit der nicht abgesagten Verabredung starb, die ansonsten nur Mr. Stapleton bekannt war. Doch standen beide Frauen unter seinem Einfl uss und er hatte von ihnen nichts zu befürchten. Die erste Hälfte der Aufgabe war vollbracht, aber der schwierigere Teil lag noch vor ihm.“
Оце й усе, що стосується смерті сера Чарльза Баскервіля. Тепер ви розумієте, до якої диявольської хитрості вдався злочинець: адже порушити судову справу проти справжнього вбивці було за цих умов майже неможливо. Єдиний спільник взагалі ніколи й нічого не зміг би виказати, а фантастичність, неймовірність самого плану робили його ще більш ефективним. В обох жінок, вплутаних у цю справу,— у місіс Степлтон і місіс Лаури Лайонз,— виникли щодо Степлтона великі підозри. Місіс Степлтон знала про лихі заміри свого чоловіка стосовно старого баронета, знала вона також про існування собаки. Місіс Лаурі Лайонз нічого не було відомо ні про перше, ні про друге, але її вразило те, що смерть сера Чарльза сталася саме о призначеній нею для зустрічі годині, про яку ніхто, крім Степлтона, не знав і яку вона не відмінила. Але обидві вони перебували під його впливом, і Степлтон міг їх не боятися. Отже, першу частину завдання було успішно виконано, але залишалася ще друга, значно складніша.
„Möglicherweise wusste Stapleton nichts von der Existenz eines Erben in Kanada. Auf jeden Fall hat er davon sehr bald durch seinen Freund Dr. Mortimer erfahren, und dieser hat ihm auch alle Einzelheiten über die Ankunft von Henry Baskerville erzählt. Stapletons erster Plan war, diesen jungen Fremden aus Kanada vielleicht schon in London umzubringen, bevor er überhaupt erst nach Devonshire fuhr. Seit seine Frau sich geweigert hatte, Sir Charles eine Falle zu stellen, misstraute er ihr, und deshalb wagte er es nicht, sie lange allein zu lassen aus Angst, er könne seinen Einfl uss auf sie verlieren. Daher nahm er sie mit nach London. Ich habe herausgefunden, dass sie im Mexborough Private Hotel in der Craven Street wohnten, eines der Hotels, die Cartwright auf der Suche nach der Seite der Times durchforstete. Er schloss seine Frau in ihr Zimmer ein, während er, mit einem Bart verkleidet, Dr. Mortimer in die Baker Street folgte und später zum Bahnhof und ins Northumberland Hotel. Zwar hatte seine Frau eine Ahnung von seinen Plänen, doch fürchtete sie ihren Mann so sehr – diese Furcht war wegen seiner brutalen Misshandlungen wohl begründet –, dass sie es nicht wagte, Sir Henry vor den Gefahren, von denen sie wusste, zu warnen. Sie wäre ihres eigenen Lebens nicht mehr sicher gewesen, sollte dieser Brief Stapleton in die Hände fallen. So verfi el sie auf die Idee, die Wörter, wie wir wissen, aus der Zeitung auszuschneiden und die Adresse mit verstellter Schrift zu schreiben. Der Brief erreichte den Baronet und war die erste Warnung vor der Gefahr, die ihn erwartete.“
Цілком можливо, що Степлтон навіть не підозрював про існування спадкоємця в Канаді. Але він швидко дізнався про це від свого друга доктора Мортімера, який між іншим повідомив, коли саме Генрі Баскервіль прибуде в Лондон. Перше, про що подумав Степлтон, було таке: чи не можна вкоротити віку невідомому йому молодому хлопцю з Канади ще в Лондоні, щоб у Девоншірі він навіть не з'являвся. Дружині він не довіряв ще відтоді, коли вона відмовилася допомогти йому влаштувати пастку старому Баскервілю, а тому боявся надовго залишати її саму, щоб не втрачати на неї впливу. З цієї причини Степлтон узяв її з собою в Лондон. Вони зупинилися, я так вважаю, в готелі «Мексборо» на Крейвен-стріт, куди Картрайт також заходив, шукаючи порізану газетну сторінку. Степлтон замкнув там свою дружину в кімнаті, а сам, начепивши фальшиву бороду, подався слідом за доктором Мортімером спочатку на Бейкер-стріт, потім на вокзал і в готель «Нортумберленд». Місіс Степлтон трохи підозрювала, які плани в її чоловіка, але вона відчувала до нього такий страх — страх, викликаний його брутальним поводженням, що не насмілювалася навіть написати листа, щоб попередити людину, якій, вона це знала, загрожує небезпека. Якби такий лист потрапив Степлтону до рук, її власне життя повисло б на волосинці. Кінець кінцем, як нам відомо, вона знайшла вихід: вирізала потрібні слова з газети і написала адресу на конверті зміненим почерком. Лист дійшов до баронета і був йому першим попередженням про небезпеку.
„Es war natürlich wesentlich für Stapleton, einen persönlichen Gegenstand von Sir Henry zu ergattern, um den Hund, sofern er ihn benutzen wollte, auf dessen Fährte setzen zu können. Mit für ihn charakteristischer Promptheit und Kühnheit setzte er dies in die Tat um, und wir können davon ausgehen, dass er dazu den Schuhputzer des Hotels oder das Zimmermädchen bestochen hat. Zufällig war jedoch der erste Schuh, den er erhielt, ein noch ungetragener und daher für seine Zwecke wertloser. Daher ließ er ihn zurückbringen und einen anderen entwenden – ein sehr lehrreicher Zwischenfall, denn er bewies meinem Verstand einwandfrei, dass wir es mit einem richtigen Hund zu tun hatten, denn es konnte keine andere Erklärung dafür geben, dass ein alter und kein ungetragener Schuh benötigt wurde. Je ungewöhnlicher und grotesker ein Vorfall ist, um so sorgfältiger muss er analysiert werden, und gerade der Punkt, der einen Fall scheinbar kompliziert werden lässt, ist, wenn er genau und wissenschaftlich untersucht wird, meist derjenige, der den Fall aufklärt.“
Степлтону було дуже важливо роздобути яку-небудь річ з гардероба сера Генрі на той випадок, якщо доведеться скористатися з собаки, щоб пустити його по сліду нового спадкоємця. З властивою йому швидкістю й сміливістю він негайно почав діяти, і немає сумнівів, що і коридорний, і покоївка в готелі дістали непоганого хабаря за сприяння у здійсненні цього задуму. Випадково перший черевик виявився новим, його ще ні разу не взували, і тому взяти по ньому слід було неможливо. Степлтон повернув його і одержав інший — цей красномовний епізод остаточно довів мені, що ми маємо справу з реальним собакою, бо ж тільки цим можна було пояснити палке бажання ентомолога заволодіти старим черевиком і його цілковиту байдужість до нового. Що більш outre й безглуздішим здається нам який-небудь випадок, то більшої уваги він заслуговує на те, щоб його уважно дослідили, а та деталь, яка нібито тільки ускладнює справу, якщо її належним чином дослідити і по-науковому витлумачити, найчастіше й стає ключем до розв'язання цієї справи.
„Am nächsten Morgen besuchten uns unsere Freunde, beschattet von Stapleton in der Droschke. Nach seiner Kenntnis unserer Wohnung und meiner Erscheinung sowie von seinem gesamten Verhalten her neige ich zu der Ansicht, dass Stapletons Karriere als Verbrecher sich nicht auf die Baskerville- Affäre beschränkt. Es fällt auf, dass während der letzten drei Jahre vier erwähnenswerte Einbrüche im Westen getätigt wurden, bei welchen niemals ein Schuldiger verhaftet worden ist. Der letzte davon, in Folkestone Court im Mai, ist durch die Kaltblütigkeit aufgefallen, mit welcher der junge Diener, der den maskierten, allein arbeitenden Einbrecher überrascht hat, erschossen wurde. Ich habe keinerlei Zweifel, dass Stapleton auf diese Weise seine schwindenden fi nanziellen Mittel aufstockte und schon seit vielen Jahren ein gefährlicher und zu allem fähiger Mann ist.“
Наступного ранку наші друзі завітали до нас, а Степлтон тінню їхав за ними в кебі. Судячи з усієї його поведінки, а також з того, що йому була відома наша адреса і що він знав мене в обличчя я схильний вважати: його злочинна кар'єра аж ніяк не обмежувалася баскервільською справою. На такі роздуми наводить і те, що протягом останніх трьох років у західних графствах мали місце чотири чималі нічні крадіжки, а злочинців не знайшли. Остання з них — вона була в Фолкстоун-корт у травні — відома тим, що там не обійшлося без крові: грабіжник у масці пострілом з револьвера вбив хлопчину-слугу, який застукав його на гарячому. Тепер у мене немає сумнівів, що в такий спосіб Степлтон поповнював свої змізернілі фінансові ресурси і що він уже давно зробився відчайдушною й небезпечною людиною.
„Ein Beispiel für seine Geistesgegenwart hat er uns an jenem Morgen geliefert, als er uns so erfolgreich entkommen ist und die Kühnheit besaß, mir meinen eigenen Namen durch den Kutscher zu senden. Von jenem Augenblick an war ihm klar, dass ich den Fall in London übernommen hatte und es daher für ihn dort keine Gelegenheit zu handeln gab. Daher kehrte er nach Dartmoor zurück, um auf die Ankunft des Baronets zu warten.“
Познайомитися з його спритністю, винахідливістю й зухвальством ми мали можливість ще того ранку, коли він так хитро втік від нас, а потім сказав кебмену, ніби він — Шерлок Холмс, знаючи, що я неодмінно до цього кебмена доберуся. І саме тоді він зрозумів, що за цю справу взявся я і що розраховувати на успіх у Лондоні марна річ. Тоді він повернувся в Дартмур і почав чекати приїзду баронета.
„Einen Moment“, unterbrach ich ihn. „Du hast zweifellos die Reihenfolge der Ereignisse richtig beschrieben, aber einen Punkt hast du nicht erklärt. Was wurde aus dem Hund, während sein Herr in London weilte?“
— Хвилиночку! — перебив я Холмса. — Згоден, ви розповіли про всі ці події в тій послідовності, як вони відбувалися, проте одна деталь для мене лишається незрозумілою. Що було з собакою, поки його хазяїн пропадав у Лондоні?
„Dieser Frage habe ich einige Aufmerksamkeit gewidmet und er ist ohne Zweifel von Bedeutung. Es steht außer Frage, dass Stapleton einen Vertrauten gehabt haben musste, obwohl es nicht wahrscheinlich ist, dass er ihn je vollständig in seine Pläne eingeweiht hat. Es gab in Merripit House einen alten Diener namens Anthony. Seine Verbindung zu den Stapletons kann mehrere Jahre lang zurückverfolgt werden bis zu den Tagen, als er Schulleiter war, so dass dieser gewusst haben muss, dass die beiden in Wirklichkeit Mann und Frau waren. Dieser Mann ist verschwunden und hat wohl das Land verlassen. Anthony ist in England kein sehr verbreiteter Name, wohingegen Antonio in spanischen und spanisch-amerikanischen Ländern sehr geläufi g ist. Wie Mrs. Stapleton sprach auch dieser Mann gut englisch, wenn auch mit einem seltsam lispelnden Akzent. Ich habe ihn selbst beobachtet, wie er den von Stapleton markierten Weg durch das Grimpener Moor gegangen ist. Daher ist es wahrscheinlich, dass er sich in Stapletons Abwesenheit um den Hund gekümmert hat, auch wenn er womöglich nicht gewusst hat, zu welchem Zweck das Tier gebraucht wurde.“
— Питання, безперечно, важливе, мене теж воно цікавило. Не викликає сумніву, що в Степлтона був спільник, але навряд чи той мав над ним бодай найменшу владу — адже Степлтон не з тих, хто віддається в чужі руки, розповідаючи про свої плани. В Мерріпіт-хаус був старий слуга на ім'я Ентоні. Його зв'язки із Степлтонами простежуються на протязі кількох років, аж до часів педагогічної діяльності, отож він не міг не знати, що його хазяїн і хазяйка — насправді чоловік і жінка. Цей Ентоні зник, його взагалі немає в Англії. Подумайте також про те, що ім'я Ентоні зустрічається не так часто, як ім'я Антоніо в Іспанії та в іспаномовних країнах. Старий слуга, як і місіс Степлтон, розмовляв англійською мовою добре, але з якоюсь чудернацькою шепелявістю. Я сам бачив, як він ходив по Грімпенській трясовині стежкою, що її позначив тичками Степлтон. А тому цілком імовірно, що у відсутність хазяїна про собаку дбав саме він, хоч, можливо, і не здогадувався про мету, для якої призначався цей звір.
„Die Stapletons fuhren also zurück nach Devonshire, wohin ihnen Sir Henry und du bald folgten. Ein Wort dazu, wie mein Wissensstand zu diesem Zeitpunkt war. Vielleicht erinnerst du dich daran, dass ich den Brief mit den aufgeklebten Wörter sehr genau nach einem Wasserzeichen untersuchte. Als ich das tat, hielt ich ihn dicht vor meine Augen, wobei mir ein leichter Parfümgeruch auffi el, der mir als ‚Weißer Jasmin‘ bekannt ist. Es gibt fünfundsiebzig Parfümarten, die ein Verbrechensexperte zu unterscheiden in der Lage sein sollte, und es gibt genug Fälle, deren Aufklärung davon abhing, dass sie sofort erkannt wurden. Der Geruch ließ auf die Gegenwart einer Dame schließen und schon begann ich an die Stapletons zu denken. So wusste ich also von der Existenz des Hundes und ahnte schon, wer der Verbrecher war, bevor wir überhaupt einen Fuß nach Devonshire gesetzt hatten.“
З Лондона Степлтони повернулися в Девоншір, слідом за ними туди прибули ви з сером Генрі. А тепер кілька слів про те, що робив я сам. Ви, мабуть, пригадуєте, що коли я вивчав папір, на який було наклеєно вирізані з газети літери, то спробував знайти на ньому водяні знаки. Для цього довелося піднести його дуже близько до очей, і тут я вловив слабенький аромат парфумів, відомих як «Білий жасмин». Існує сімдесят п'ять сортів парфумів, які досвідчений криміналіст повинен уміти відрізнити один від одного, це йому просто необхідно — я на власному досвіді не один раз переконувався, що успішне розслідування злочину часто залежить від того, чи швидко вдається розпізнати, з якими парфумами маєш справу. Запах жасмину свідчив, що до листа причетна жінка, і я вже почав звертатися думкою до Сте-плтонів. Таким чином я переконався в існуванні собаки і здогадався, хто злочинець, ще до того, як ми сюди приїхали.
„Meine Aufgabe war es nun, Stapleton zu beobachten. Es lag nun auf der Hand, dass ich dies nicht tun konnte, wenn ich mit euch zusammen war, denn er würde natürlich auf der Hut sein. Daher täuschte ich alle, dich eingeschlossen, über meine Absichten und fuhr heimlich dorthin, während mich jeder in London vermutete. Mein Ungemach war längst nicht so groß, wie du dir vorgestellt hast, doch dürfen solche trivialen Details ohnehin niemals die Untersuchung eines Falls beeinfl ussen. Die meiste Zeit über blieb ich in Coombe Tracey und nutzte die Hütte im Moor nur, wenn es angebracht war, dem Geschehen nahe zu sein. Cartwright war mit mir gekommen und in seiner Verkleidung als Junge vom Land eine große Hilfe, da ich, was Essen und saubere Wäsche betraf, von ihm abhängig war. Während ich Stapleton beobachtete, folgte Cartwright häufi g dir, so dass ich in der Lage war, alle Fäden in Händen zu halten.“
В планах у мене було простежити за Степлтоном. Проте я розумів, що не зможу зробити цього, залишаючись із вами, бо в такому разі він був би весь час насторожі. Тому я обманув усіх, включаючи вас, і таємно приїхав сюди, коли всі думали, що я в Лондоні. Злигодні, що я їх зазнав, зовсім не такі великі, як ви собі уявляєте, до того ж подібні дрібниці й не повинні братися до уваги, коли розкриваєш злочин. Більшу частину часу я перебував у Кумбі-Трейсі, а халупою в пустищі користувався лише тоді, коли необхідно було наблизитися до місця подій. Картрайт приїхав разом зі мною і, удаючи з себе сільського хлопця, дуже мені допоміг. Він носив мені їсти, а також чисту білизну. Коли я стежив за Степлтоном, він частенько стежив за вами — як бачите, всі нитки були у мене в руках.
„Wie ich dir schon gesagt habe, erreichten mich deine Berichte rasch, indem sie umgehend aus der Baker Street nach Coombe Tracey weitergeleitet wurden. Sie leisteten mir große Dienste, vor allem jenes zufällig wahre Stück aus Stapletons Biografi e. So konnte ich die tatsächliche Identität der beiden feststellen und wusste daher genau, woran ich war. Der Fall wurde allerdings beträchtlich erschwert durch den entfl ohenen Sträfl ing und die Verbindung zwischen ihm und den Barrymores, aber das hast du ja auch auf sehr effi ziente Weise aufgeklärt, auch wenn ich durch meine eigenen Beobachtungen schon zu demselben Schluss gekommen war.“
Я вже казав вам, що ваші звіти доходили до мене швидко, бо їх негайно пересилали з Бейкер-стріт у Кумбі-Трейсі. Вони стали мені у великій пригоді, особливо той, де випадково було згадано один правдивий епізод з біографії Степлтона. Я дістав можливість встановити особу чоловіка і жінки й нарешті остаточно зрозуміти, з ким маю справу. Але розслідування значно ускладнилося втечею каторжника і його взаєминами з подружжям Берріморів. Ви з цим також розібралися дуже вправно, хоч я вже й сам на підставі власних спостережень дійшов таких самих висновків.
„Zu dem Zeitpunkt, da du mich im Moor entdeckt hast, hatte ich umfassende Kenntnis der ganzen Angelegenheit, aber noch keinen Fall, den ich der Gerichtsbarkeit übergeben konnte. Nicht einmal Stapletons Angriff auf Sir Henry in jener Nacht, der mit dem Tod des unglücklichen Sträfl ings endete, konnte uns den Beweis eines Mordes liefern. Es gab anscheinend keine Alternative, als ihn auf frischer Tat zu ertappen, und dazu mussten wir Sir Henry benutzen, allein und scheinbar ungeschützt, als Lockvogel. Das taten wir mit dem Risiko, unserem Kunden einen schweren Schock zu verursachen, doch konnten wir unseren Fall erfolgreich abschließen und Stapleton seinem Untergang zuführen. Dass Sir Henry dieser Situation ausgesetzt wurde, ist, das muss ich zugeben, ein Vorwurf gegen die Art, wie ich den Fall gehandhabt habe, aber wir konnten wirklich nicht vorhersehen, welch schreckliches und lähmendes Schauspiel der Hund uns gab, noch konnten wir den Nebel vorhersehen, der es ihm gestattete, erst so spät vor unseren Augen aufzutauchen. Doch erreichten wir unser Ziel zu einem Preis, den mir sowohl der Spezialist als auch Dr. Mortimer als einen vorübergehenden zusicherten. Auf ihrer langen Reise werden sich nicht nur die Nerven unseres Freundes erholen, sondern er wird auch von den seelischen Wunden genesen. Seine Liebe zu Mrs. Stapleton war tief und aufrichtig, und für ihn war der traurigste Teil dieser ganzen dunklen Affäre, dass er von ihr getäuscht wurde.“
На той час, коли ви знайшли мене в пустищі, я вже вивчив картину злочину в усіх деталях, але передавати справу до суду присяжних підстав ще не було. Навіть невдалий нічний замах на життя сера Генрі, що закінчився смертю нещасного каторжника, не дуже годився, щоб висунути проти Степлтона звинувачення у вбивстві. Залишалося одне: застукати його на місці злочину, а для цього нам довелося використати сера Генрі як принаду — самотню й абсолютно беззахисну. Так ми й зробили і ціною величезного нервового потрясіння, яке довелося пережити нашому клієнту, не тільки завершили розслідування, а й довели Степлтона до загибелі. Признаюсь, піддавши сера Генрі такому тяжкому випробуванню, я заслуговую на докір за погане ведення слідства, але ми аж ніяк не могли передбачити, свідками якого страшного, приголомшливого видовища нам доведеться бути, не могли також знати наперед, що буде туман, з якого зненацька просто на нас вистрибне отой собацюра. Ми досягли своєї мети, але ціна, яку ми заплатили, виявилася надто високою, хоч обидва — і спеціаліст-невропатолог, і доктор Мортімер — запевняють мене, що все це тимчасове явище. Тривала подорож допоможе нашому другу не тільки зміцнити розхитану нервову систему, а й загоїти сердечні рани. Він любив цю жінку глибоко й щиро, і те, що вона його обдурила, обернулось для нього найчорнішим лихом.
„Bleibt nur noch der Anteil zu klären, den sie an der ganzen Sache hatte. Es kann keinen Zweifel geben, dass Stapleton großen Einfl uss auf sie ausübte, mag es Angst, Liebe oder sehr wahrscheinlich beides gewesen sein, da das zwei miteinander nicht unvereinbare Gefühle sind. Jedenfalls war es letzten Endes wirkungsvoll. Auf seine Anordnung hin gab sie sich als seine Schwester aus, doch erreichte er die Grenzen seiner Macht über sie, als sie ihm direkte Hilfe bei seinen Morden leisten sollte. Sie war bereit dazu, Sir Henry zu warnen, sofern sie das tun konnte, ohne ihren Ehemann zu belasten, was sie mehrfach versuchte. Stapleton selbst war zu Eifersucht fähig, und als er sah, wie der Baronet seiner Frau den Hof machte – obwohl das Teil seines Plans war –, ging er mit einem leidenschaftlichen Gefühlsausbruch dazwischen, wodurch er sein hitziges Gemüt offenbarte, welches sonst sein selbstbeherrschtes Auftreten so geschickt verbarg. Indem er diese Vertrautheit noch ermutigte, stellte er sicher, dass Sir Henry oft nach Merripit House käme und sich ihm so früher oder später die gewünschte Gelegenheit böte. Am Tag der Entscheidung jedoch stellte sich seine Frau plötzlich gegen ihn. Sie hatte vom Tod des Sträfl ings erfahren und wusste, dass der Hund an jenem Abend, als Sir Henry zum Essen kam, im Gartenhaus versteckt war. Als sie ihren Mann mit dem beabsichtigten Verbrechen konfrontierte, kam es zu einer heftigen Auseinandersetzung, in deren Verlauf er sie zum ersten Mal wissen ließ, dass sie eine Rivalin hatte. Sofort kehrte sich ihre Treue in erbitterten Hass, und er erkannte, dass sie ihn verraten würde. Daher fesselte er sie, damit sie keine Gelegenheit bekäme, Sir Henry zu warnen, und bestimmt hoffte er, dass, wenn die ganze Grafschaft den Tod des Baronets wie zu erwarten auf den Familienfl uch schieben würde, er seine Frau wieder dazu bringen könne, eine vollendete Tatsache zu akzeptieren und Stillschweigen zu bewahren. Hier hatte er sich meiner Ansicht nach verrechnet, und auch ohne unser Zutun wäre sein Schicksal besiegelt gewesen. Eine Frau von spanischem Blut verzeiht solches Unrecht nicht so leicht. Und jetzt, mein lieber Watson, kann ich dir kein detaillierteres Bild dieses seltsamen Falles geben, ohne in meinen Aufzeichnungen nachzulesen. Mir fällt nichts Wesentliches ein, das unerklärt geblieben ist.“
Тепер мені лишається розповісти, яку роль відіграла в усій цій історії місіс Степлтон. Не підлягає сумніву, Степлтон цілком підкорив її своїй волі, а це можна пояснити або любов'ю, або страхом, або й тим, і тим разом, оскільки обидва ці почуття чомусь цілком сумісні. В усякому разі, його вплив на неї був абсолютно незаперечний. За наказом чоловіка вона згодилася видавати себе за його сестру, проте Степлтон побачив і межі своєї влади над нею, коли спробував зробити її прямою співучасницею вбивства. Вона не раз намагалася попередити сера Генрі про небезпеку, але тільки так, щоб підозра не впала на чоловіка. Степлтон, здається, був здатний ревнувати, і коли він побачив, що баронет упадає коло його дружини — хоч це була частина його задуму,— то не зміг стриматись від емоційного вибуху й перебив їм розмову, виявивши всю пристрасність своєї натури, яку приховував за стриманими манерами. Степлтон і далі заохочував ці залицяння, домагаючись, щоб сер Генрі частіше приходив у Мерріпіт-хаус, і сподіваючись раніше чи пізніше дістати нагоду здійснити бажане. Проте у вирішальний день дружина раптом перестала його слухатися. Вона, очевидно, дещо почула про смерть каторжника і їй, мабуть, стало відомо, що того вечора, коли сер Генрі мав прийти до них на обід, собака вже сидів у сарайчику біля будинку. Вона почала докоряти чоловікові за навмисний злочин, а далі відбулася жахлива сцена, під час якої вона дізналася, що в неї є суперниця. Її відданість умить перетворилася на глибоку ненависть, і Степлтон зрозумів, що вона його зрадить. Тому він зв'язав її, щоб вона не змогла попередити сера Генрі. Степлтон, безумовно, розраховував на те, що місцева людність припише смерть баронета, як уже було, прокляттю, яке тяжіє над родом Баскервілів, а далі поверне собі дружину, переконавши її погодитися з доконаним фактом і тримати язика за зубами про відомі їй речі. Та в цьому він також допустився прорахунку, і навіть якби не побіг через трясовину, його долю все одно було вирішено. Жінка, в жилах якої струмує іспанська кров, нізащо не простила б зради. А тепер, мій любий Вотсоне, не зазирнувши в свої нотатки, я більше нічого не зможу розповісти вам про цей химерний випадок. Та я, здається, нічого суттєвого не пропустив.
„Er konnte nicht darauf bauen, Sir Henry mit seinem Geisterhund ebenso zu Tode zu erschrecken, wie es ihm bei dem alten Onkel gelungen ist.“
— Невже Степлтон розраховував налякати своїм собакою-привидом сера Генрі до смерті, як він зробив це з його старим дядьком?
„Die Bestie war wild und halb verhungert. Wenn ihre Erscheinung ihr Opfer nicht schon zu Tode erschreckt hätte, so hätte sie wenigstens den Widerstand gelähmt.“
— То був зовсім дикий звір, до того ж Степлтон тримав його впроголодь. Якби поява такого собаки й не злякала жертву до смерті, її сили було б паралізовано і вона не змог-га б вчинити ніякого опору.
„Kein Zweifel. Doch eine Schwierigkeit bleibt. Wenn Stapleton die Nachfolge angetreten hätte, wie hätte er den Umstand erklärt, dass er, der Erbe, unter falschem Namen so nahe am Sitz seiner Familie lebte? Wie hätte er seinen Anspruch geltend gemacht, ohne einen Verdacht und Untersuchungen auszulösen?“
— Мабуть, що так. Але залишається ще одне питання. Якби Степлтон став спадкоємцем замку Баскервілів, то як би він пояснив, чому він, спадкоємець, жив під чужим ім'ям та ще так близько від маєтку? Хіба це не викликало б підозрінь?
„Das ist ein außerordentliches Problem, aber ich fürchte, dass du mich zu viel fragst, wenn du von mir erwartest, es zu lösen. Die Vergangenheit und die Gegenwart sind Gegenstand meiner Nachforschungen, aber was ein Mann in der Zukunft tun könnte, ist eine kaum zu beantwortende Frage. Mrs. Stapleton hat ihren Gatten dieses Problem zu verschiedenen Gelegenheiten diskutieren hören. Dabei ergaben sich drei mögliche Wege: Er hätte sein Recht von Südamerika einfordern, seine Identität den britischen Behörden vor Ort beweisen und so das Vermögen erlangen können, ohne überhaupt nach England zu kommen. Oder er hätte sich für die kurze Zeit, die er sich in London hätte aufhalten müssen, eine ausgefeilte Verkleidung zulegen können; oder aber er hätte einen Komplizen mit den Beweisen und Dokumenten versehen, diesen als Erben ausgegeben und dann von ihm seinen Anteil eingefordert. Nach allem, was wir über ihn wissen, gibt es keinen Zweifel, dass er einen Weg gefunden hätte, diese Schwierigkeit zu umgehen. Und jetzt, mein lieber Watson, hatten wir einige Wochen harter Arbeit, und so könnten wir einen Abend lang unsere Gedanken in eine angenehmere Richtung lenken. Ich habe eine Loge für ‚Die Hugenotten‘. Hast du schon die De Reszkes gehört? Dürfte ich dich dann bitten, in einer halben Stunde ausgehfertig zu sein, dann könnten wir noch bei Marcini‘s vorbei, um ein kleines Abendessen einzunehmen.“
— Це було б надзвичайно важко, і я боюсь, що не зможу задовольнити вашу цікавість. Галузь моїх досліджень — минуле й сучасне, але що чоловік робитиме в майбутньому — для мене складне запитання. Місіс Степлтон сказала, що її чоловік не один раз обмірковував цю проблему. Було три можливих варіанти. Перший: поїхати в Південну Америку, засвідчити там у британському посольстві справжню особу і одержати баскервільський замок у спадщину, навіть не з'являючись в Англію. Другий: протягом короткого перебування в Лондоні змінити свою зовнішність до невпізнання. І третє: зберігаючи право на одержання певної частини прибутку, видати за спадкоємця свого спільника, забезпечивши його всіма потрібними паперами. Знаючи Степлтона, можна не сумніватися, що якийсь вихід із такого скрутного становища він би обов'язково знайшов. Що ж, любий Вотсоне, кілька тижнів ми тяжко працювали, і хоч на один вечір нехай нам буде дозволено звернути наші думки в більш приємному напрямку. Я взяв ложу в оперу на «Гугенотів». Ви слухали Де Рецке? Так от, будьте ласкаві зібратися за півгодини, ми ще встигнемо по дорозі підобідати у Марціні.