Alice's Abenteuer im Wunderland

   Die Raupe und Alice sahen sich eine Zeit lang schweigend an; endlich nahm die Raupe die Huhka aus dem Munde und redete sie mit schmachtender, langsamer Stimme an.

   Якусь часину Гусінь і Аліса мовчки дивилися одна на одну. Нарешті Гусінь вийняла люльку з рота й озвалася млосним оспалим голосом:

   „Wer bist du?“ fragte die Raupe.

   - Ти хто?

   Das war kein sehr ermuthigender Anfang einer Unterhaltung. Alice antwortete, etwas befangen: „Ich – ich weiß nicht recht, diesen Augenblick – vielmehr ich weiß, wer ich heut früh war, als ich aufstand; aber ich glaube, ich muß seitdem ein paar Mal verwechselt worden sein.“

   Що й казати, не вельми підбадьорливий початок розмови!

    - Я?.. Я, пані, й сама вже не знаю... - ледь зніяковіла Аліса. - Знаю хіба, ким була сьогодні зранку, але відтоді я, по-моєму, кілька разів мінялася.

   „Was meinst du damit?“ sagte die Raupe strenge. „Erkläre dich deutlicher!“

   - Що ти хочеш цим сказати? - суворо запитала Гусінь. - Ти при своєму глузді?

   „Ich kann mich nicht deutlicher erklären, fürchte ich, Raupe,“ sagte Alice, „weil ich nicht ich bin, sehen Sie wohl?“

   - Боюсь, пані, що при чужому, - відказала Аліса. - Бачте, я-не зовсім я...

   „Ich sehe nicht wohl,“ sagte die Raupe.

   - Не бачу, - сказала Гусінь.

   „Ich kann es wirklich nicht besser ausdrücken,“ erwiederte Alice sehr höflich, „denn ich kann es selbst nicht begreifen; und wenn man an einem Tage so oft klein und groß wird, wird man ganz verwirrt.“

   - Боюся, пані, я не зумію висловитися ясніше, - щонайчемніше відповіла Аліса. - Я й сама не все розумію: стільки перетворень за один день будь-кого зіб'ють з пантелику.

   „Nein, das wird man nicht,“ sagte die Raupe.

   - Ба ні! - заперечила Гусінь.

   „Vielleicht haben Sie es noch nicht versucht,“ sagte Alice, „aber wenn Sie sich in eine Puppe verwandeln werden, das müssen Sie über kurz oder lang wie Sie wissen – und dann in einen Schmetterling, das wird sich doch komisch anfühlen, nicht wahr?“

   - Може, ви зараз так і не думаєте, - сказала Аліса. - Та коли вам прийде пора обертатися на лялечку (а це, ви знаєте, неминуче), а тоді на метелика, то вам, напевно, буде якось трохи дивно...

   „Durchaus nicht,“ sagte die Raupe.

   - Аж ніяк! - сказала Гусінь.

   „Sie fühlen wahrscheinlich anders darin,“ sagte Alice; „so viel weiß ich, daß es mir sehr komisch sein würde.“

   - Ну, можливо, у вас інші відчуття, - припустила Аліса. - Але я твердо знаю, що почувалася б дуже дивно.

   „Dir!“ sagte die Raupe verächtlich. „Wer bist du denn?“

   - Ти! - зневажливо кинула Гусінь. - А ти хто така?

   Was sie wieder auf den Anfang der Unterhaltung zurückbrachte. Alice war etwas ärgerlich, daß die Raupe so sehr kurz angebunden war; sie warf den Kopf in die Höhe und sprach sehr ernst: „Ich dächte, Sie sollten mir erst sagen, wer Sie sind?“

   Це знов повернуло їх до початку розмови! Алісу трохи дратувала манера Гусені вести розмову. Випроставшись, вона вельми поважно промовила:

    - Гадаю, спершу вам годилося б сказати, хто ви така?

   „Weshalb?“ fragte die Raupe.

   - Чому? - запитала Гусінь.

   Das war wieder eine schwierige Frage; und da sich Alice auf keinen guten Grund besinnen konnte und die Raupe sehr schlechter Laune zu sein schien, so ging sie ihrer Wege.

   Питання загнало Алісу в глухий кут. Вона марно шукала якогось переконливого пояснення, а що Гусінь, з усього видно, була в лихому гуморі, то Аліса обернулася й пішла геть.

   „Komm zurück!“ rief ihr die Raupe nach, „ich habe dir etwas Wichtiges zu sagen!“

   - Вернися! - гукнула Гусінь їй услід. - Я маю сказати щось важливе.

   Das klang sehr einladend; Alice kehrte wieder um und kam zu ihr zurück.

   Це вже був добрий знак, і Аліса повернулася.

   „Sei nicht empfindlich,“ sagte die Raupe.

   - Май терпець! - сказала Гусінь.

   „Ist das Alles?“ fragte Alice, ihren Ärger so gut sie konnte verbergend.

   - Оце й усе? - спитала Аліса, ледь тамуючи гнів.

   „Nein,“ sagte die Raupe.

   - Ні, - відказала Гусінь.

   Alice dachte, sie wollte doch warten, da sie sonst nichts zu thun habe, und vielleicht würde sie ihr etwas sagen, das der Mühe werth sei. Einige Minuten lang rauchte die Raupe fort ohne zu reden; aber zuletzt nahm sie die Huhka wieder aus dem Munde und sprach: „Du glaubst also, du bist verwandelt?“

   Аліса вирішила трохи потерпіти: робити й так нічого, а раптом Гусінь повідомить щось варте того, щоб його слухати. Кілька хвилин Гусінь мовчки пахкала димом, нарешті розімкнула руки, вийняла з рота люльку й запитала:

    - Отже, на твою думку, ти змінилася, так?

   „Ich fürchte es fast, Raupe,“ sagte Alice, „ich kann Sachen nicht behalten wie sonst, und ich werde alle zehn Minuten größer oder kleiner!“

   - Боюся, що так, - зітхнула Аліса. - Я щодесять хвилин міняю свій зріст і нічого не пам'ятаю!

   „Kannst welche Sachen nicht behalten?“ fragte die Raupe.

   - Чому нічого? - запитала Гусінь.

   „Ach, ich habe versucht zu sagen: Bei einem Wirthe etc.; aber es kam ganz anders!“ antwortete Alice in niedergeschlagenem Tone.

   - Ось, наприклад, я пробувала читати напам'ять "Хорошу перепілоньку ", а вийшло казна-що! - журно відповіла Аліса.

   „Sage her: Ihr seid alt, Vater Martin,“ sagte die Raupe.

   - То прочитай "Ти старий любий діду", - запропонувала Гусінь.

   Alice faltete die Hände und fing an: –

   Аліса схрестила руки й почала:

„Ihr seid alt, Vater Martin,“ so sprach Junker Tropf,
 „Euer Haar ist schon lange ganz weiß;
 Doch steht ihr so gerne noch auf dem Kopf.
 Macht Euch denn das nicht zu heiß?“

- Ти старий, любий діду, - сказав молодик, -
     І волосся у тебе вже сиве.
 А стоїш вверх ногами й до цього вже звик, -
     На твій вік це не дуже красиво.

„Als ich jung war,“ der Vater zur Antwort gab,
 „Da glaubt’ ich, für’s Hirn sei’s nicht gut;
 Doch seit ich entdeckt, daß ich gar keines hab’,
 So thu’ ich’s mit fröhlichem Muth.“

- Молодим, - мовив дід, - я боявсь неспроста,
     Що це може відбитись на мізку,
 Та моя голова - я вже знаю - пуста,
     На ній можна стояти без риску.

„Ihr seid alt,“ sprach der Sohn, „wie vorhin schon gesagt,
 Und geworden ein gar dicker Mann;
 Drum sprecht, wie ihr rücklings den Purzelbaum schlagt.
 Potz tausend! wie fangt ihr’s nur an?“

- Ти старий, - знову каже юнак до дідка, -
     І, нівроку, гладкий, як діжчина,
 А в переверти йдеш, крутиш хвацько млинка,
     Ти скажи мені, в чому причина ?

„Als ich jung war,“ der Alte mit Kopfschütteln sagt’,
 „Da rieb ich die Glieder mir ein
 Mit der Salbe hier, die sie geschmeidig macht.
 Für zwei Groschen Courant ist sie dein.“

- Молодим, - мовив дід, - всі суглоби собі
     Розтирав я чарівною мастю,
 Коли хочеш - за гроші хороші й тобі
     Дам коробочку-дві того щастя.

„Ihr seid alt,“ sprach der Bub’, „und könnt nicht recht kau’n,
 Und solltet euch nehmen in Acht;
 Doch aßt ihr die Gans mit Schnabel und Klau’n;
 Wie habt ihr das nur gemacht?“

- Ти старий, в тебе щелепи наче й слабкі,
     Не вжувати їм навіть кандьору, -
 Та ти гуску з кістками строщив залюбки,
     Де ти взяв таку силу бадьору?

„Ich war früher Jurist und hab’ viel disputirt,
 Besonders mit meiner Frau;
 Das hat so mir die Kinnbacken einexercirt,
 Daß ich jetzt noch mit Leichtigkeit kau!“

- Молодим, - мовив дід, - я постійно сваривсь
     Із дружиною вдень по три рази.
 І від того мій рот на весь вік укріпивсь,
     Мов стальні, моїх щелепів м'язи.

„Ihr seid alt,“ sagt der Sohn, „und habt nicht viel Witz,
 Und doch seid ihr so geschickt;
 Balancirt einen Aal auf der Nasenspitz’!
 Wie ist euch das nur geglückt?“

- Ти старий, - каже хлопець, - і, справа ясна,
     Твої очі вже добре не бачать,
 А на кінчику носа ти держиш в'юна, -
     Хто навчив тебе, діду, трюкачить?

„Drei Antworten hast du, und damit genug,
 Nun laß mich kein Wort mehr hören;
 Du Guck in die Welt thust so überklug,
 Ich werde dich Mores lehren!“

- Скільки можна дурних задавати питань!
     Ти схибнувсь, чи об'ївся метеликів?
 Все, терпець мій урвався, благаю: відстань!
     Вимітайся, бо дам духопеликів!

   „Das ist nicht richtig,“ sagte die Raupe.

   - Це не те, - сказала Гусінь.

   „Nicht ganz richtig, glaube ich,“ sagte Alice schüchtern; „manche Wörter sind anders gekommen.“

   - Не зовсім те, - знічено мовила Аліса. - Декотрі слова немовби змінилися.

   „Es ist von Anfang bis zu Ende falsch,“ sagte die Raupe mit Entschiedenheit, worauf eine Pause von einigen Minuten eintrat.

   - Це зовсім не те. Від початку і до кінця! - твердо сказала Гусінь. Запала хвилинна мовчанка.

   Die Raupe sprach zuerst wieder.

   Гусениця озвалася перша.

   „Wie groß möchtest du gern sein?“ fragte sie.

   - Тобі який зріст потрібен? - спитала вона.

   „Oh, es kommt nicht so genau darauf an,“ erwiederte Alice schnell; „nur das viele Wechseln ist nicht angenehm, nicht wahr?“

   - Ох, байдуже який, - поквапливо сказала Аліса. - Просто, знаєте, всі оті переміни, дуже прикрі...

   „Nein, es ist nicht wahr!“ sagte die Raupe.

   - Не знаю, - сказала Гусінь.

   Alice antwortete nichts; es war ihr im Leben nicht so viel widersprochen worden, und sie fühlte, daß sie wieder anfing, empfindlich zu werden.

   Аліса промовчала: зроду-віку їй ніхто стільки не перечив, і вона відчула, що втрачає терпець.

   „Bist du jetzt zufrieden?“ sagte die Raupe.

   - А цим ти задоволена? - поцікавилася Гусінь.

   „Etwas größer, Frau Raupe, wäre ich gern, wenn ich bitten darf,“ sagte Alice; „drei und einen halben Zoll ist gar zu winzig.“

   - Якщо ваша ласка, пані, - сказала Аліса, - то я б не проти трішки підрости. Три дюйми - такий нікудишній зріст!

   „Es ist eine sehr angenehme Größe, finde ich,“ sagte die Raupe zornig und richtete sich dabei in die Höhe (sie war gerade drei Zoll hoch).

   - Ба ні, це зріст хочкудишній - вигукнула Гусінь і стала дибки. (Вона сягала рівно три дюйми заввишки.)

   „Aber ich bin nicht daran gewöhnt!“ vertheidigte sich die arme Alice in weinerlichem Tone. Bei sich dachte sie: „Ich wünschte, alle diese Geschöpfe nähmen nicht Alles gleich übel.“

   - Але я до нього не звикла, - жалібно сказала бідолашна Аліса. А про себе подумала: "Яке лихо, що всі вони тут такі вразливі!"

   „Du wirst es mit der Zeit gewohnt werden,“ sagte die Raupe, steckte ihre Huhka in den Mund und fing wieder an zu rauchen.

   - З часом звикнеш, - сказала Гусінь і знов запахкала люлькою.

   Diesmal wartete Alice geduldig, bis es ihr gefällig wäre zu reden. Nach zwei oder drei Minuten nahm die Raupe die Huhka aus dem Munde, gähnte ein bis zwei Mal und schüttelte sich. Dann kam sie von dem Pilze herunter, kroch in’s Gras hinein und bemerkte blos bei’m Weggehen: „Die eine Seite macht dich größer, die andere Seite macht dich kleiner.“

   Аліса терпляче ждала, поки вона зволить озватися. Невдовзі Гусінь вийняла з рота люльку, раз чи два позіхнула, стріпнулася усім тілом і стала сповзати з гриба.

    - Один край зробить тебе вищою, а другий - нижчою, - кинула вона Алісі на прощання.

   „Eine Seite wovon? die andere Seite wovon?“ dachte Alice bei sich.

   "Один край чого?. Другий край чого?" - спантеличено подумала Аліса.

   „Von dem Pilz,“ sagte die Raupe, gerade als wenn sie laut gefragt hätte; und den nächsten Augenblick war sie nicht mehr zu sehen.

   - Гриба, - відповіла Гусінь достоту так, наче запитання прозвучало вголос, і за мить щезла в траві.

   Alice blieb ein Weilchen gedankenvoll vor dem Pilze stehen, um ausfindig zu machen, welches seine beiden Seiten seien; und da er vollkommen rund war, so fand sie die Frage schwierig zu beantworten. Zuletzt aber reichte sie mit beiden Armen, so weit sie herum konnte, und brach mit jeder Hand etwas vom Rande ab.

   Якусь часину Аліса задумливо дивилася на гриба, силкуючись з'ясувати, де ж оті два його краї, а що гриб був круглий-круглісінький, то це завдання видалося надважким. Нарешті вона обхопила гриба наскільки сягали її руки і відломила по шматочку з кожного краю.

   „Nun aber, welches ist das rechte?“ sprach sie zu sich, und biß ein wenig von dem Stück in ihrer rechten Hand ab, um die Wirkung auszuprobiren; den nächsten Augenblick fühlte sie einen heftigen Schmerz am Kinn, es hatte an ihren Fuß angestoßen!

   - А тепер побачимо - так чи інак? - подумала вона, надгризаючи шматок у правій руці.

    Тієї ж миті вона відчула сильний удар у підборіддя: воно буцнулося об ногу!

   Über diese plötzliche Verwandlung war sie sehr erschrocken, aber da war keine Zeit zu verlieren, da sie sehr schnell kleiner wurde; sie machte sich also gleich daran, etwas von dem andern Stück zu essen. Ihr Kinn war so dicht an ihren Fuß gedrückt, daß ihr kaum Platz genug blieb, den Mund aufzumachen; endlich aber gelang es ihr, ein wenig von dem Stück in ihrer linken Hand herunter zu schlucken.

   Така нагла зміна її вельми налякала. Збагнувши, що вона хутко зменшується, а отже, не можна гаяти й хвилини, Аліса мерщій узялася до другого шматочка. Проте її підборіддя так щільно вперлося в ногу, що вона ніяк не могла відкрити рота. Нарешті їй вдалося вхопити дрібку з лівої руки.

   „Ah! endlich ist mein Kopf frei!“ rief Alice mit Entzücken, das sich jedoch den nächsten Augenblick in Angst verwandelte, da sie merkte, daß ihre Schultern nirgends zu finden waren: als sie hinunter sah, konnte sie weiter nichts erblicken, als einen ungeheuer langen Hals, der sich wie eine Stange aus einem Meer von grünen Blättern erhob, das unter ihr lag.

   - Ху-у, нарешті голова вільна! - радісно вигукнула Аліса, і відразу ж тривожно змовкла: десь поділися її плечі. Вона поглянула вниз, але побачила тільки шию неймовірної довжини, яка стриміла, немов стеблина, над морем зелені.

   „Was mag all das grüne Zeug sein?“ sagte Alice. „Und wo sind meine Schultern nur hingekommen? Und ach, meine armen Hände, wie geht es zu, daß ich euch nicht sehen kann?“ Sie griff bei diesen Worten um sich, aber es erfolgte weiter nichts, als eine kleine Bewegung in den entfernten grünen Blättern.

   - Цікаво, що то за зелень? - сказала Аліса. - І куди поділися мої плечі? А мої бідолашні руки! Чого це я їх не бачу?

    З цими словами вона порухала руками, але, здавалося, тільки й спромоглася, що викликати легке колихання зеленого листя далеко внизу.

   Da es ihr nicht gelang, die Hände zu ihrem Kopfe zu erheben, so versuchte sie, den Kopf zu ihnen hinunter zu bücken, und fand zu ihrem Entzücken, daß sie ihren Hals in allen Richtungen biegen und wenden konnte, wie eine Schlange. Sie hatte ihn gerade in ein malerisches Zickzack gewunden und wollte eben in das Blättermeer hinunter tauchen, das, wie sie sah, durch die Gipfel der Bäume gebildet wurde, unter denen sie noch eben herumgewandert war, als ein lautes Rauschen sie plötzlich zurückschreckte: eine große Taube kam ihr in’s Gesicht geflogen und schlug sie heftig mit den Flügeln.

   Оскільки дотягтися руками до голови було справою безнадійною, вона спробувала нахилити голову до рук, і з радістю виявила, що її шия, наче змія, легко гнеться на всі боки. Аліса вигнула її граційною кривулькою, і саме намірилась пірнути в зелену гущавину (вона вже зрозуміла, що це були крони дерев, під якими во на щойно блукала), коли раптом почулося різке сичання. Аліса рвучко відсахнулася. Велика Горлиця, налетівши на неї, несамовито била її крильми по обличчю.

   „Schlange!“ kreischte die Taube.

   - Гадюка! - репетувала Горлиця.

   „Ich bin keine Schlange!“ sagte Alice mit Entrüstung. „Laß mich in Ruhe!“

   - Ніяка я не гадюка - обурилася Аліса. - Дайте мені спокій!

   „Schlange sage ich!“ wiederholte die Taube, aber mit gedämpfter Stimme, und fuhr schluchzend fort: „Alles habe ich versucht, und nichts ist ihnen genehm!“

   - А я кажу - гадюка! - повторила Горлиця вже не так голосно і, майже схлипуючи, додала: - Я вже все перепробувала, але від них ніде нема рятунку!

   „Ich weiß gar nicht, wovon du redest,“ sagte Alice.

   - Не збагну, про що ви говорите, - сказала Аліса.

   „Baumwurzeln habe ich versucht, Flußufer habe ich versucht, Hecken habe ich versucht,“ sprach die Taube weiter, ohne auf sie zu achten; „aber diese Schlangen! Nichts ist ihnen recht!“

   - Між корінням дерев, на річкових кручах, у чагарниках, - не зважаючи на Алісині слова, провадила Горлиця, - скрізь оці гадюки! Їм не догодиш!..

   Alice verstand immer weniger; aber sie dachte, es sei unnütz etwas zu sagen, bis die Taube fertig wäre.

   Аліса розуміла все менше й менше, проте вирішила не озиватися, поки Горлиця не виговориться.

   „Als ob es nicht Mühe genug wäre, die Eier auszubrüten,“ sagte die Taube, „da muß ich noch Tag und Nacht den Schlangen aufpassen! Kein Auge habe ich die letzten drei Wochen zugethan!“

   - Мало мені мороки з висиджуванням яєць, - не вгавала Горлиця, - то я ще мушу день і ніч пильнувати їх від гадюк! Я вже три тижні не стуляю очей!

   „Es thut mir sehr leid, daß du so viel Verdruß gehabt hast,“ sagte Alice, die zu verstehen anfing, was sie meinte.

   - Мені вас дуже жаль, - сказала Аліса: вона вже починала розуміти, про що йдеться.

   „Und gerade da ich mir den höchsten Baum im Walde ausgesucht habe,“ fuhr die Taube mit erhobener Stimme fort, „und gerade da ich dachte, ich wäre sie endlich los, müssen sie sich sogar noch vom Himmel herunterwinden! Pfui! Schlange!“

   - І саме тоді, як я вибрала найвище в лісі дерево, - правила своєї Горлиця, зриваючись на крик, - саме тоді, як я повірила, що нарешті їх здихалася, вони вже знову тут як тут - бач, уже й з неба лізуть! У-у, гадюка!

   „Aber ich bin keine Schlange, sage ich dir!“ rief Alice, „ich bin ein – ich bin ein –“

   - Кажу ж вам, ніяка я не гадюка! - мовила Аліса. - Я... я...

   „Nun, was bist du denn?“ fragte die Taube. „Ich merke wohl, daß du dir etwas ausdenken willst!“

   - Ну, ну? Хто ж ти? Хто? - питала Горлиця. - Ще не надумала?

   „Ich – ich bin ein kleines Mädchen,“ sagte Alice etwas unsicher, da sie an die vielfachen Verwandlungen dachte, die sie den Tag über schon durchgemacht hatte.

   - Я... я... дівчинка, - промовила Аліса без особливої певності, бо згадала, скільки разів вона за цей день мінялася.

   „Eine schöne Ausrede, wahrhaftig!“ sagte die Taube im Tone tiefster Verachtung. „Ich habe mein Lebtag genug kleine Mädchen gesehen, aber nie eine mit solch einem Hals! Nein, nein! du bist eine Schlange! das kannst du nicht abläugnen. Du wirst am Ende noch behaupten, daß du nie ein Ei gegessen hast.“

   - Гарна баєчка, що й казати, - з глибокою зневагою пирхнула Горлиця. - На своєму віку я набачилася різних дівчаток, але з такою шиєю - жодної. Е, ні-і, ти - гадюка! І не відмагайся. Може, ще скажеш, що ти й яєць ніколи не їла?

   „Ich habe Eier gegessen, freilich,“ sagte Alice, die ein sehr wahrheitsliebendes Kind war; „aber kleine Mädchen essen Eier eben so gut wie Schlangen.“

   - Певно, що їла, - сказала Аліса. (Вона завше казала правду.) - Розумієте, дівчатка також їдять яйця.

   „Das glaube ich nicht,“ sagte die Taube; „wenn sie es aber thun, nun dann sind sie eine Art Schlangen, so viel weiß ich.“

   - Я не певна, - засумнівалася Горлиця, - але коли це так, то вони теж гадючого поріддя, ясно?

   Das war etwas so Neues für Alice, daß sie ein Paar Minuten ganz still schwieg; die Taube benutzte die Gelegenheit und fuhr fort: „Du suchst Eier, das weiß ich nur zu gut, und was kümmert es mich, ob du ein kleines Mädchen oder eine Schlange bist?“

   Такий несподіваний висновок так вразив Алісу, що вона заніміла. Горлиця негайно скористалася нагодою і додала:

    - Я знаю одне: ти шукаєш яєць! І мені байдуже, хто ти - дівчинка чи гадюка!

   „Aber mich kümmert es sehr,“ sagte Alice schnell; „übrigens suche ich zufällig nicht Eier, und wenn ich es thäte, so würde ich deine nicht brauchen können; ich esse sie nicht gern roh.“

   - Зате мені - не байдуже, - заперечила Аліса. - Хоча яєць, щоб ви знали, я не шукаю. А якби й шукала, то вже ж не ваших - сирих я не люблю.

   „Dann mach’, daß du fortkommst!“ sagte die Taube verdrießlich, indem sie sich in ihrem Nest wieder zurecht setzte. Alice duckte sich unter die Bäume so gut sie konnte; denn ihr Hals verwickelte sich fortwährend in die Zweige, und mehre Male mußte sie anhalten und ihn losmachen. Nach einer Weile fiel es ihr wieder ein, daß sie noch die Stückchen Pilz in den Händen hatte, und sie machte sich sorgfältig daran, knabberte bald an dem einen, bald an dem andern, und wurde abwechselnd größer und kleiner, bis es ihr zuletzt gelang, ihre gewöhnliche Größe zu bekommen.

   - Тоді вимітайся! - похмуро буркнула Горлиця і знову вмостилась у своє гніздо.

    Аліса стала опускатися нижче, але це виявилося штукою непростою: її шия раз у раз заплутувалась у гіллі. Доводилося частенько зупинятися, щоб її виплутати. Трохи згодом вона похопилася, що й досі тримає в руках шматочки гриба, й обережно, по най меншій дрібочці, почала відкушувати то від того, то від того - стаючи то вищою, то нижчою, аж поки підігнала себе до своїх звичайних розмірів.

   Es war so lange her, daß sie auch nur ungefähr ihre richtige Höhe gehabt hatte, daß es ihr erst ganz komisch vorkam; aber nach einigen Minuten hatte sie sich daran gewöhnt und sprach mit sich selbst wie gewöhnlich. „Schön, nun ist mein Plan halb ausgeführt! Wie verwirrt man von dem vielen Wechseln wird! Ich weiß nie, wie ich den nächsten Augenblick sein werde! Doch jetzt habe ich meine richtige Größe: nun kommt es darauf an, in den schönen Garten zu gelangen – wie kann ich das anstellen? das möchte ich wissen!“ Wie sie dies sagte, kam sie in eine Lichtung mit einem Häuschen in der Mitte, ungefähr vier Fuß hoch. „Wer auch darin wohnen mag, es geht nicht an, daß ich so groß wie ich jetzt bin hineingehe: sie würden vor Angst nicht wissen wohin!“ Also knabberte sie wieder an dem Stückchen in der rechten Hand, und wagte sich nicht an das Häuschen heran, bis sie sich auf neun Zoll herunter gebracht hatte.

   Відтоді, як вона була ще свого зросту, збігло стільки часу, що тепер їй було аж якось дивно, та за кілька хвилин вона оговталась і почала знову розмовляти сама з собою:

    - Ну ось, половину плану виконано! Які дивовижні всі оці переміни! Ніколи не вгадаєш, ким станеш за хвилину! Та хай там що, а тепер я дійшла свого справжнього зросту: лишається тільки пробратися у той чарівний сад... але як це зробити, як?

    З цими словами вона вийшла на узлісся, де стояв крихітний, із чотири фути заввишки, будиночок.

    - Хоч би хто там жив, - вирішила Аліса, - з'являтись їм на очі отакою ніяк не годиться: вони ж можуть побожеволіти зі страху!

    Тож вона почала потрошку надкушувати гриба з правої руки і не виходила з лісу доти, доки не поменшала до дев'яти дюймів.