Аліса в Країні Чудес

   Перед будинком, під деревом, був виставлений стіл, за яким пили чай Шалений Заєць та Капелюшник. Між ними спав як убитий Сонько-Гризун*, правлячи їм за подушку. Заєць із Капелюшником спиралися на нього ліктями і перемовлялись через його голову. "Страх незручно для Сонька, - подумала Аліса. - Але, якщо він спить, то, мабуть, йому байдуже".

   Sotto un albero di rimpetto alla casa c’era una tavola apparecchiata. Vi prendevano il tè la Lepre di Marzo e il Cappellaio. Un Ghiro profondamente addormentato stava fra di loro, ed essi se ne servivano come se fosse stato un guanciale, poggiando su di lui i gomiti, e discorrendogli sulla testa. "Un gran disturbo per il Ghiro, — pensò Alice, — ma siccome dorme, immagino che non se ne importi nè punto, nè poco."

   Стіл був великий, але всі троє тислися з одного його краю.

    - Нема місця! Нема місця! - загукали вони, помітивши Алісу.

    - Місця скільки завгодно! - обурилася Аліса й сіла у велике крісло кінець столу.

   La tavola era vasta, ma i tre stavano stretti tutti in un angolo: — Non c’è posto! Non c’è posto! — gridarono, vedendo Alice avvicinarsi. — C’è tanto posto! — disse Alice sdegnata, e si sdraiò in una gran poltrona, a un’estremità della tavola.

   - Скуштуй вина, - люб'язно запропонував Шалений Заєць.

   — Vuoi un po’ di vino? — disse la Lepre di Marzo affabilmente.

   Аліса кинула оком по столу, але, крім чаю, нічого не побачила.

    - Не бачу тут ніякого вина, - сказала Аліса.

   Alice osservò la mensa, e vide che non c’era altro che tè. — Non vedo il vino, — ella osservò.

   - А ніякого й нема, - знизав плечима Шалений Заєць.

   — Non ce n’è, replicò la Lepre di Marzo.

   - Тоді не вельми ґречно мені його пропонувати! - сердито мовила Аліса.

   — Ma non è creanza invitare a bere quel che non c’è, — disse Alice in collera.

   - Так само, як і сідати за стіл без запрошення, - сказав Шалений Заєць.

   — Neppure è stata creanza da parte tua sederti qui senza essere invitata, — osservò la Lepre di Marzo.

   - А я не знала, що його накрито тільки для вас, - відказала Аліса. - Тут далеко більше, ніж три чашки.

   — Non sapevo che la tavola ti appartenesse, — rispose Alice; — è apparecchiata per più di tre.

   - Тобі слід постригтися, - сказав Капелюшник. (Він уже давненько пас її цікавими очима й ось нарешті озвався.)

   — Dovresti farti tagliare i capelli, — disse il Cappellaio. Egli aveva osservato Alice per qualche istante con molta curiosità, e quelle furono le sue prime parole.

   - А вам слід навчитися не зачіпати приватних тем, - з притиском мовила Аліса. - Це дуже нечемно!

   — Tu non dovresti fare osservazioni personali, — disse Alice un po’ severa; — è sconveniente.

   Капелюшник витріщив на неї очі, але сказав ось що:

    - Чим крук схожий на капшук?

   Il Cappellaio spalancò gli occhi; ma quel che rispose fu questo: — Perchè un corvo somiglia a uno scrittoio?

   "Ну, тепер буде веселіше! - подумала Аліса. - Люблю загадки!"

    - Думаю, я розлущу ваш горішок, - промовила вона вголос.

   — Ecco, ora staremo allegri! — pensò Alice. —Sono contenta che hanno cominciato a proporre degli indovinelli... credo di poterlo indovinare, — soggiunse ad alta voce.

   - Ти думаєш, що зумієш знайти відповідь: ти це хотіла сказати? - мовив Шалений Заєць.

   — Intendi dire che credi che troverai la risposta? — domandò la Lepre di Marzo.

   - Саме це, - відповіла Аліса.

   — Appunto, — rispose Alice.

   - Тоді думай, що кажеш, - мовив Заєць.

   — Ebbene, dicci ciò che intendi, — disse la Lepre di Marzo.

   - Я завжди думаю! - поквапливо сказала Аліса. - Принаймні... принаймні кажу, що думаю... Зрештою, це одне й те саме!

   — Ecco, — riprese Alice in fretta; — almeno intendo ciò che dico... è lo stesso, capisci.

   - Аніскілечки! - скрикнув Капелюшник. - Ти ще скажи, ніби: «я бачу, що їм» і «я їм, що бачу» - одне й те саме.

   — Ma che lo stesso! — disse il Cappellaio. — Sarebbe come dire che "veggo ciò che mangio" sia lo stesso di "mangio quel che veggo."

   - Ти ще скажи, - докинув Шалений Заєць, - ніби «я люблю те, що маю» і «я маю те, що люблю» - одне й те саме!

   — Sarebbe come dire, — soggiunse la Lepre di Marzo, — che "mi piace ciò che prendo", sia lo stesso che "prendo ciò che mi piace?"

   - Ти ще скажи, - підпрягся Сонько із заплющеними, мов у сновиди, очима, що «я дихаю, коли сплю» і «я сплю, коли дихаю» - одне й те саме!

   — Sarebbe come dire, — aggiunse il Ghiro che pareva parlasse nel sonno, — che "respiro quando dormo", sia lo stesso che "dormo quando respiro?"

   - Щодо тебе, друзяко, то це й справді одне й те саме, - зауважив Капелюшник, і на тому розмова урвалася.

    Якусь часину товариство сиділо мовчки, й Аліса намагалася пригадати все з тієї дещиці, яку знала про круків та капшуки.

   — È lo stesso per te, — disse il Cappellaio. E qui la conversazione cadde, e tutti stettero muti per un poco, mentre Alice cercava di ricordarsi tutto ciò che sapeva sui corvi e sugli scrittoi, il che non era molto.

   Капелюшник перший порушив мовчанку.

    - Яке сьогодні число? - звернувся він до Аліси, добувши з кишені годинника. Він дивився на нього тривожними очима, тоді струснув ним і приклав до вуха.

   Il Cappellaio fu il primo a rompere il silenzio. — Che giorno del mese abbiamo? — disse, volgendosi ad Alice. Aveva cavato l’orologio dal taschino e lo guardava con un certo timore, scuotendolo di tanto in tanto, e portandoselo all’orecchio.

   - Четверте, - хвильку подумавши, мовила Аліса.

   Alice meditò un po’ e rispose: — Oggi ne abbiamo quattro.

   - На два дні відстає, - зітхнув Капелюшник, і додав, світячи лихими очима на Шаленого Зайця:

    - Я ж тебе застерігав: масло не годиться для годинників.

   — Sbaglia di due giorni! — osservò sospirando il Cappellaio. — Te lo avevo detto che il burro avrebbe guastato il congegno! — soggiunse guardando con disgusto la Lepre di Marzo.

   - Але ж то було масло найвищого ґатунку, - сумирно відповів той.

   — Il burro era ottimo, — rispose umilmente la Lepre di Marzo.

   - Так, але в нього могли потрапити крихти, - буркнув Капелюшник. - Додумався - мастити кухонним ножем!

   — Sì ma devono esserci entrate anche delle molliche di pane, — borbottò il Cappellaio, — non dovevi metterlo dentro col coltello del pane.

   Шалений Заєць узяв годинника й похмуро вп'явся в нього очима, тоді вмочив його у свій чай і глянув ще раз, після чого не знайшов нічого кращого, як повторити:

    - Але ж масло було найвищого ґатунку!

   La Lepre di Marzo prese l’orologio e lo guardò malinconicamente: poi lo tuffò nella sua tazza di tè, e l’osservò di nuovo: ma non seppe far altro che ripetere l’osservazione di dianzi: — Il burro era ottimo, sai.

   - Який кумедний годинник, - зауважила Аліса, що з цікавістю зазирала Зайцеві через плече. - Показує дні, але не показує годин!

   Alice, che l’aveva guardato curiosamente, con la coda dell’occhio, disse: — Che strano orologio! segna i giorni e non dice le ore.

   - Ну то й що? - промимрив Капелюшник. - Може, твій годинник показує роки?

   — Perchè? — esclamò il Cappellaio. — Che forse il tuo orologio segna in che anno siamo?

   - Певне, що ні, - жваво відказала Аліса. - А все тому, що рік триває дуже довго.

   — No, — si affrettò a rispondere Alice — ma l’orologio segna lo stesso anno per molto tempo.

   - Отак і мій - сказав Капелюшник.

   — Quello che fa il mio, — rispose il Cappellaio.

   Аліса розгубилася. Капелюшникові слова, здавалось, були позбавлені будь-якого глузду, хоча вона добре розчула кожне слово.

    - Я не зовсім вас розумію, - сказала вона якомога чемніше.

   Alice ebbe un istante di grande confusione. Le pareva che l’osservazione del Cappellaio non avesse alcun senso; e pure egli parlava correttamente. — Non ti comprendo bene! — disse con la maggiore delicatezza possibile.

   - Сонько знову спить, - зауважив Капелюшник і хлюпнув йому на ніс гарячого чаю.

   — Il Ghiro s’è di nuovo addormentato, — disse il Cappellaio, e gli versò sul naso un poco di tè bollente.

   Сонько нетерпляче труснув головою й озвався, не розплющуючи очей:

    - Звичайно, звичайно, те самісіньке хотів сказати і я!

   Il Ghiro scosse la testa con atto d’impazienza, e senza aprire gli occhi disse: — Già! Già! stavo per dirlo io.

   - Ну, як там загадка? Ще не відгадала? - запитав Капелюшник, знову повернувшись до Аліси.

   — Credi ancora di aver sciolto l’indovinello? — disse il Cappellaio, volgendosi di nuovo ad Alice.

   - Здаюся! - сказала Аліса. - І яка ж відповідь?

   — No, ci rinunzio, — rispose Alice. — Qual’è la risposta?

   - Уявлення не маю, - сказав Капелюшник.

   — Non la so, — rispose il Cappellaio.

   - Я так само, - озвався Шалений Заєць.

   — Neppure io, — rispose la Lepre di Marzo.

   Аліса стомлено зітхнула:

    - І треба ж було вбити стільки часу на загадку, яка не має відповіді!

   Alice sospirò seccata, e disse: — Ma credo potresti fare qualche cosa di meglio che perdere il tempo, proponendo indovinelli senza senso.

   - Якби ти знала Час так, як я, - насупився Капелюшник, - ти б цього не казала, бо Він - живий.

   — Se tu conoscessi il tempo come lo conosco io, — rispose il Cappellaio, — non diresti che lo perdiamo. Domandaglielo.

   - Не розумію, - сказала Аліса.

   — Non comprendo che vuoi dire, — osservò Alice.

   - Ще б пак! - зневажливо тріпнув головою Капелюшник. - Ти ж, мабуть, із Часом ніколи й словом не перекинулася!

   — Certo che non lo comprendi! — disse il Cappellaio, scotendo il capo con aria di disprezzo — Scommetto che tu non hai mai parlato col tempo.

   - Здається, ні... - обережно відповіла Аліса. - Знаю лише, що іноді неправильно його вживаю, коли пишу завдання з мови.

   — Forse no, — rispose prudentemente Alice; — ma so che debbo battere il tempo quando studio la musica.

   - Ага! Тоді все ясно! - сказав Капелюшник. З Часом треба поводитися правильно! Бач якби ти з ним дружила, він робив би з годинником усе, що захочеш. Ось, припустімо, зараз дев'ята ранку - якраз час початку уроків, а ти береш і шепочеш Часові одне слівце - і стрілки я-ак забігають!.. Пів на другу, час обідати.

   — Ahi, adesso si spiega, — disse il Cappellaio. — Il tempo non vuol esser battuto. Se tu fossi in buone relazioni con lui, farebbe dell’orologio ciò che tu vuoi. Per esempio, supponi che siano le nove, l’ora delle lezioni, basterebbe che gli dicessi una parolina all orecchio, e in un lampo la lancetta andrebbe innanzi! Mezzogiorno, l’ora del desinare!

   - Хотів би я, щоб настав час обіду, - тихенько зітхнув Шалений Заєць.

   ("Vorrei che fosse mezzogiorno," bisbigliò fra sè la Lepre di Marzo).

   - Звісно, це було б чудово, - задумливо мовила Аліса, - тільки до того часу я ще, мабуть не встигну зголодніти. '

   — Sarebbe magnifico, davvero — disse Alice pensosa: — ma non avrei fame a quell’ora, capisci.

   - Мабуть, - погодився Капелюшник. - Але його можна затримати на половині другої й тримати скільки завгодно.

   — Da principio, forse, no, — riprese il Cappellaio, — ma potresti fermarlo su le dodici fin quando ti parrebbe e piacerebbe.

   - Так і ви робите? - запитала Аліса.

   — E tu fai così? — domandò Alice.

   Капелюшник скрушно похитав головою.

    - Аби ж то... Ми з Часом розбили глека ще в березні, якраз перед тим, коли оцей добродій (він показав чайною ложечкою на Шаленого Зайця) ошалів, - на великому королівському концерті. Я мав співати:

   Il Cappellaio scosse mestamente la testa e rispose: — Io no. Nel marzo scorso abbiamo litigato... proprio quando diventò matta lei... — (e indicò col cucchiaio la Lepre di Marzo...) Fu al gran concerto dato dalla Regina di Cuori... ivi dovetti cantare:

Іди, іди, борщику,
 Зварю тобі дощику
 В олив'янім горщику...

Splendi, splendi, pipistrello!
 Su pel cielo vai bel bello!

   - Знаєш цю пісню?

   — Conosci tu quest’aria?

   - Та наче щось таке чула, - відповіла Аліса.

   — Ho sentito qualche cosa di simile, — disse Alice.

   - Там є ще продовження, - і Капелюшник заспівав:

   — Senti, è così, — continuò il Cappellaio:

Мені каша, тобі дощ
 Щоб періщив густий борщ!
 Іди, іди, борщику...

Non t’importa d’esser solo
 e sul mondo spieghi il volo.
 Splendi. splendi...

   Тут Сонько стрепенувся і крізь сон заспівав: «Іди-іди-іди-іди-іди...» Він співав так довго, аж решті чаєпивців довелося його вщипнути, аби він перестав.

   A questo il Ghiro si riscosse, e cominciò a cantare nel sonno: Teco il pane; teco il pane aggiungerò.... e via via andò innanzi fino a che gli dovettero dare dei pizzicotti per farlo tacere.

   - Ну так от, - повів далі Капелюшник, - доспівую я перший куплет, коли це Королева як підскочить та як зарепетує: «Це марнування Часу! Він убиває Час! Відтяти йому голову!»

   — Ebbene, avevo appena finito di cantare la prima strofa, — disse il Cappellaio, — quando la Regina proruppe infuriata: — Sta assassinando il tempo! Tagliategli la testa!

   - Яке дикунство! - вигукнула Аліса.

   — Feroce! — esclamò Alice.

   - І відтоді, - тоскно додав Капелюшник, - Час для мене пальцем об палець не хоче вдарити! Відтоді у нас завжди шоста година.

   — E d’allora, — continuò melanconicamente il Cappellaio, — il tempo non fa più nulla di quel che io voglio!

   Нараз Алісу осяяв здогад.

    - І через те стіл накритий до чаю*? - спитала вона.

   Segna sempre le sei! Alice ebbe un’idea luminosa e domandò: È per questo forse che vi sono tante tazze apparecchiate?

   - Атож, саме через те, - зітхнув Капелюшник. - У нас завжди пора чаю, нам навіть ніколи помити посуд.

   — Per questo, — rispose il Cappellaio, — è sempre l’ora del tè, e non abbiamo mai tempo di risciacquare le tazze negl’intervalli.

   - Виходить, ви просто пересуваєтесь по колу, чи не так? - спитала Аліса.

   — Così le fate girare a turno, immagino... disse Alice.

   - Достеменно так, - відповів Капелюшник. - Вип'ємо чашку і пересідаємо до другої.

   — Proprio così, — replicò il Cappellaio: a misura che le tazze hanno servito.

   - А що ви робите, коли доходите до того місця, звідки починали? - ризикнула спитати Аліса.

   — Ma come fate per cominciare da capo? s’avventurò a chiedere Alice.

   - Давайте міняти тему! - втрутився, позіхаючи, Шалений Заєць. - Це вже починає набридати. Пропоную: нехай наша панянка розкаже нам казку.

   — Se cambiassimo discorso? — disse la Lepre di Marzo sbadigliando, — Questo discorso mi annoia tanto. Desidero che la signorina ci racconti una storiella.

   -Боюсь, я не знаю жодної, - збентежилася Аліса.

   — Temo di non saperne nessuna, — rispose Alice con un po’ di timore a quella proposta.

   - Тоді розкаже Сонько! - скрикнули обидва чаєпивці. - Гей, Сонько, прокинься! - І вони ущипнули його відразу з обох боків.

   — Allora ce la dirà il Ghiro! — gridarono entrambi. — Risvegliati Ghiro! — e gli dettero dei forti pizzicotti dai due lati.

   Сонько спроквола розплющив очі.

    - Я не спав, - озвався він хрипким голосочком. - Я чув, хлопці, кожне ваше слово.

   Il Ghiro aprì lentamente gli occhi, e disse con voce debole e roca: — Io non dormivo! Ho sentito parola per parola ciò che avete detto.

   - Розказуй казку! - зажадав Шалений Заєць.

   — Raccontaci una storiella! — disse la Lepre di Marzo.

   - Будь ласка, - підхопила Аліса.

   — Per piacere, diccene una! — supplicò Alice.

   - Але хутко, - докинув Капелюшник, - бо знову заснеш і не докажеш до кінця.

   — E sbrigati! — disse il Cappellaio, — se no ti riaddormenterai prima di finirla.

   - Колись давно жили собі три сестрички, - швидко заторохтів Сонько, - і звали їх Олша, Асіла і Тільда*. І жили вони на дні криниці.

   — C’erano una volta tre sorelle, — cominciò in gran fretta il Ghiro. — Si chiamavano Elsa, Lucia e Tilla; e abitavano in fondo a un pozzo...

   - І що вони там їли? - запитала Аліса, яку завжди цікавили проблеми харчування.

   — Che cosa mangiavano? — domandò Alice, la quale s’interessava sempre molto al mangiare e al bere.

   - Мелясу, - сказав Сонько, хвилину подумавши.

   — Mangiavano teriaca, — rispose il Ghiro dopo averci pensato un poco.

   - Не могло такого бути, - лагідно зауважила Аліса, - адже вони всі були б недужі.

   — Impossibile, — osservò gentilmente Alice. — si sarebbero ammalate.

   - А вони й були недужі, - сказав Сонько. - Дуже недужі...

   — E infatti erano ammalate, — rispose il Ghiro, — gravemente ammalate.

   Аліса спробувала уявити, як то можна все життя харчуватися самою мелясою, і це тільки посилило її сумніви.

    - А чому вони жили на дні криниці? - допитувалася вона далі.

   Alice cercò di immaginarsi quella strana maniera di vivere, ma ne fu più che confusa e continuò: — Ma perchè se ne stavano in fondo a un pozzo?

   - Чому ти не п'єш більше чаю? - цілком серйозно мовив Шалений Заєць.

   — Prendi un po’ più di tè! — disse la Lepre di Marzo con molta serietà.

   - Більше? - образилася Аліса. - Я ще взагалі його не пила!

    - Більше чаю вона не хоче, - задумливо сказав Шалений Заєць.

   — Non ne ho avuto ancora una goccia, — rispose Alice in tono offeso, — così non posso prenderne un po’ di più.

   - Ти хочеш сказати, менше чаю вона не хоче, - втрутився Капелюшник, - адже випити більше, ніж нічого, дуже просто.

   — Vuoi dire che non ne puoi prendere meno. — disse il Cappellaio: — è molto più facile prenderne più di nulla che meno di nulla.

   - А вашої думки ніхто не питав, - зауважила Аліса.

   — Nessuno ha domandato il tuo parere, — soggiunse Alice.

   - То хто тут зачіпає приватні теми? - переможно запитав Капелюшник.

   — Chi è ora che fa delle osservazioni personali? — domandò il Cappellaio con aria di trionfo.

   Відповісти на це було нічого, тож Аліса взяла собі чаю і хліба з маслом, а тоді знов повернулася до Сонька.

    - То чому ж вони жили на дні криниці?

   Alice non seppe che rispondere; ma prese una tazza di tè con pane e burro, e volgendosi al Ghiro, gli ripetè la domanda: — Perchè se ne stavano in fondo a un pozzo?

   Сонько знову трохи подумав і промовив:

    - Бо то була мелясна криниця.

   Il Ghiro si prese un minuto o due per riflettere, e rispose: — Era un pozzo di teriaca.

   - Таких не буває! - сердито сказала Аліса.

    - Тс!.. тс!.. - засичали на неї Капелюшник і Шалений Заєць.

    - Як моє не в лад - я з своїм назад! Докінчуй казку сама, - набурмосився Сонько.

   — Ma non s’è sentita mai una cosa simile! interruppe Alice sdegnata. Ma la Lepre di Marzo e il Cappellaio facevano: — St! st! — e il Ghiro continuò burbero: — Se non hai educazione, finisciti da te la storiella.

   - Ні, ні, будь ласка, розказуйте далі! - покірно сказала Аліса. - Я більше не перебиватиму. Мабуть, один такий колодязь усе ж був.

   — No, continua pure! — disse Alice molto umilmente: — Non ti interromperò più. Forse esiste un pozzo così.

   - Один! Аякже! - запирхав Сонько. Проте оповідати далі не відмовився.

    - Отже, ці три сестрички... вони, бачте, жили собі, лижучи...

   — Soltanto uno! — rispose il Ghiro indignato. A ogni modo acconsentì a continuare: — E quelle tre sorelle... imparavano a trarne...

   - Лежачи? - засумнівалася Аліса, забувши про свою обіцянку.

   — Che cosa traevano? — domandò Alice, dimenticando che aveva promesso di tacere.

   - Не лежача, а лижучи - вони лизали мелясу! - випалив Сонько, цього разу без жодних роздумів.

   — Teriaca, — rispose il Ghiro, questa volta senza riflettere.

   - Мені потрібна чиста чашка, - перебив Капелюшник. - Пересуньмося на одне місце.

   — Mi occorre una tazza pulita, — interruppe il Cappellaio; — moviamoci tutti d’un posto innanzi.

   І тут-таки пересів на сусідній стілець. Сонько посунувся на його місце, Шалений Заєць - на місце Сонька, й Алісі, хоч-не-хоч, довелося сісти на місце Шаленого Зайця. Капелюшник єдиний виграв від такого переміщення, зате Алісі було найгірше, оскільки Шалений Заєць устиг перекинути у своє блюдце глечик з молоком.

   E mentre parlava si mosse, e il Ghiro lo seguì: la Lepre di Marzo occupò il posto del Ghiro, e Alice si sedette di mala voglia al posto della Lepre di Marzo. Il solo Cappellaio s’avvantaggiò dello spostamento: e Alice si trovò peggio di prima, perchè la Lepre di Marzo s’era rovesciato il vaso del latte nel piatto.

   Алісі не хотілося знов ображати Сонька-Гризуна, тож вона спитала дуже обережно.

    - І все ж я не розумію: як вони там жили?

   Alice, senza voler offender di nuovo il Ghiro disse con molta discrezione: — Non comprendo bene. Di dove traevano la teriaca?

   - Як, як? - озвався Капелюшник. - Лизнуть меляси, та й точать ляси... Второпала, дурненька?

   — Tu puoi trarre l’acqua da un pozzo d’acqua? — disse il Cappellaio; — così immagina, potresti trarre teriaca da un pezzo di teriaca... eh! scioccherella!

   - Перепрошую, а що таке ляси? - спитала Аліса, пускаючи повз вуха останнє Капелюшникове слово.

   — Ma esse erano nel pozzo, — disse Alice al Ghiro.

   - Ляси - це баляндраси, - пояснив Сонько.

   - Sicuro, e ci stavano bene, — disse il Ghiro.

   Спантеличена такою відповіддю, бідна Аліса аж кілька хвилин не перебивала Сонькової оповіді.

   - Отак вони й жили, - вів спроквола Сонько-Гризун, позіхаючи й тручи очі, бо його починав морити сон, - лизнуть меляси, поточать ляси, та й малюють всякі вихиляси - усе, що починається з літери Б.

   — Imparavano a trarre, — continuò il Ghiro, sbadigliando e stropicciandosi gli occhi, perchè cadeva di sonno; — e traevano cose d’ogni genere... tutte le cose che cominciano con una T...

   - Чому саме з Б? - поцікавилася Аліса.

   — Perchè con una T? — domandò Alice.

   - А чом би й ні? - рвучко підвів голову Шалений Заєць.

   — Perchè no? — gridò la Lepre di Marzo.

   Аліса знову вмовкла.

   Alice non disse più sillaba.

   Сонько-Гризун став западати в дрімоту, та коли Капелюшник його вщипнув, він тоненько вискнув і заговорив далі:

    - ... з літери Б, наприклад: баляндраси, блідий місяць, байдики, багацько... До речі, чи траплялося тобі бачити таку штукенцію, як багацько?

   Il Ghiro intanto aveva chiusi gli occhi cominciando a sonnecchiare; ma, pizzicato dal Cappellaio, si destò con un grido, e continuò: — Che cominciano con una T. come una trappola, un topo, una topaia, un troppo... già tu dici: "il troppo stroppia", oh, non hai mai veduto come si tira il troppo stroppia?"

   - М... м... м... Як би вам сказати, - остаточно розгубилася Аліса. - Я не думаю...

   — Veramente, ora che mi domandi, — disse Alice, molto confusa, — non saprei...

   - То й не кажи нічого! - озвався Капелюшник.

   — Allora stai zitta, — disse il Cappellaio.

   Такої нетактовності Аліса стерпіти вже не могла: вона встала й подалася геть. Сонько миттю заснув, а на решту чаєпивців Алісин відхід не справив належного враження, хоча вона й озиралася раз чи двічі - чи не покличуть її назад. Оглянувшись востаннє, вона побачила, як Заєць із Капелюшником запихають Сонька у чайник.

   Questo saggio di sgarbatezza sdegnò grandemente Alice, la quale si levò d’un tratto e se ne uscì. Il Ghiro si addormentò immediatamente, e nessuno degli altri due si accorse che Alice se n’era andata, benchè ella si fosse voltata una o due volte, con una mezza speranza d’essere richiamata: l’ultima volta vide che essi cercavano di tuffare il Ghiro nel vaso del tè.

   - Ну й нехай, усе одно я більше туди не піду! - казала собі Аліса, пробираючись крізь хащі. - Скільки живу, дурнішої компанії не бачила!

   — Non ci tornerò mai più, — disse Alice entrando nel bosco. — È la più stupida gente che io m’abbia mai conosciuta.

   Не встигла вона це доказати, як раптом у стовбурі одного з дерев угледіла двері.

    - Оце цікаво! - подумала вона. - А втім, сьогодні цікаве все. Гадаю, мені можна туди ввійти?

   Mentre parlava così osservò un albero con un uscio nel tronco. "Curioso, — pensò Alice. — Ma ogni cosa oggi è curiosa. Credo che farò bene ad entrarci subito". Ed entrò.

   Вона увійшла, і... знов опинилася у довгому коридорі з тим самим скляним столиком.

    - Тепер я вже буду мудріша, - сказала вона подумки і почала з того, що взяла золотого ключика й відчинила дверцята до саду. Далі вона відшукала в кишені шматочок гриба і гризла його доти, доки не зменшилася вдвоє.

    І ось, пробравшись крізь вузенький прохід, вона вступила нарешті до чарівного саду з барвистими квітниками й прохолодними водограями.

   Si trovò di nuovo nella vasta sala, e presso il tavolino di cristallo. — Questa volta saprò far meglio, — disse, e prese la chiavetta d’oro ed aprì la porta che conduceva nel giardino. Poi si mise a sbocconcellare il fungo (ne aveva conservato un pezzetto in tasca), finchè ebbe un trenta centimetri d’altezza o giù di lì: percorse il piccolo corridoio: e poi si trovò finalmente nell’ameno giardino in mezzo alle aiuole fulgide di fiori, e alle freschissime fontane.