爱丽丝漫游奇境记
第 6 篇
Розділ шостий
小猪和胡椒
Порося та перець
她站在小房跟前看了一两分钟，想着下一步该干什么。突然间，一个穿着制 服的仆人（她认为仆人是由于穿着仆人的制服，如果只看他的脸，会把他看成一 条鱼的）从树林跑来，用脚使劲儿地踢著门。另一个穿着制服，长着圆脸庞和像 青蛙一样大眼睛的仆人开了门，爱丽丝注意到这两个仆人，都戴着涂了脂的假发。 她非常想知道这到底是怎么回事，于是就从树林里探出头来听，
Хвилину-другу вона дивилася на будиночок, гадаючи, як бути далі. Раптом з лісу вибіг лакей у лівреї і гучно затарабанив у двері кісточками пальців. (Що то лакей, вона здогадалася завдяки лівреї, бо з лиця то був радше карась.) Відчинив йому другий лакей - кругловидий, з лупатими очима, схожий на жабу. Аліса завважила, що обидва мали дрібно закручене й напудрене волосся. Їй страшенно закортіло дізнатися, що ж буде далі, - вона висунулася з гущавини й наставила вуха.
鱼仆人从胳膊下面拿出一封很大的信，这信几乎有他身子那么大，然后把信 递给那一个，同时还用严肃的声调说：“致公爵夫人：王后邀请她去玩槌球。” 那位青蛙仆人只不过把语序变了一下，用同样严肃的声调重复著说：“王后的邀 请：请公爵夫人去玩槌球。”
Лакей-Карась видобув з-під пахви величезного - завбільшки, як він сам, листа і, простягши його Жабунові, врочисто оголосив:
- Для Герцогині. Запрошення від Королеви на крокет.
Лакей-Жабун узяв листа і тим самим тоном повторив ті самі слова, ледь змінивши їхній порядок:
- Від Королеви. Запрошення на крокет для Герцогині.
然后他们俩都深深地鞠了个躬，这使得他们的假发缠在一起了。
Відтак обидва вдарили один одному чолом - так низько, аж посплутувалися кучериками.
这情景惹得爱丽丝要发笑了，她不得不远远地跑进树林里，免得被他们听到。 她再出来偷看时，鱼仆人已经走了，另一位坐在门口的地上，呆呆地望着天空愣 神。
Аліса мусила втекти назад у хащу, щоб не чутно було її сміху. Коли вона визирнула знову, лакея-Карася вже не було, а Жабун сидів біля дверей і тупо зирив у небо.
爱丽丝怯生生地走到门口，敲了门。
Аліса несміливо підступила до дверей і постукала.
“敲门没用。”那位仆人说，“这有两个原因：第一，因为我同你一样，都 在门外，第二，他们在里面吵吵嚷嚷，根本不会听到敲门声。”确实，里面传来 了很特別的吵闹声：有不断的嚎叫声，有打喷嚏声，还不时有打碎东西的声音， 好像是打碎盘子或瓷壺的声音。
- З вашого стуку, як з риби пір'я, - зауважив лакей, - і то з двох причин. По-перше, я по той самий бік, що й ви, а по-друге, там такий шарварок, що вас однак не почують.
І справді, гармидер усередині стояв пекельний: хтось верещав, хтось чхав, і час від часу чувся оглушливий брязкіт, наче там били посуд.
“那么，请告诉我，”爱丽丝说，“我怎么进去呢？”
- Тоді скажіть, будь ласка, - озвалася Аліса, - як мені туди зайти?
“如果这扇门在我们之间，你敲门，可能还有意义，”那仆人并不注意爱丽 丝，继续说着，“假如，你在里面敲门，我就能让你出来。”他说话时，一直盯 著天空，爱丽丝认为这是很不礼貌的。“也许他没有办法，”她对自己说，“他 的两只眼睛几乎长到头顶上了，但至少是可以回答问题的，我该怎样进去呢？” 因此，她又大声重复地说。
- Ваш стук мав би якийсь сенс, - провадив Жабун, не зважаючи на неї, - якби двері були між нами. Приміром, коли б ви постукали з того боку - я б вас, звичайно, випустив.
Кажучи так, він не переставав дивитися в небо. Алісі це здалося жахливою нечемністю. "Хоча, можливо, він і не винен, - сказала вона про себе. - Просто очі в нього майже на маківці. Але принаймні він міг би відповідати на запитання".
- То як мені туди зайти? - голосно повторила Аліса.
“我坐在这里，”那仆人继续说他的，“直到明天……”
- Я тут сидітиму, - зауважив лакей, - аж до завтрього...
就在这时，这个房子的门开了，一只大盘子朝仆人的头飞来，掠过他的鼻子， 在他身后的一棵树上撞碎了。
Тут двері розчахнулися, і звідти вилетів великий таріль - він бринів просто лакеєві в голову, але в останню мить тільки черкнув по носі й розбився об дерево в нього за плечима.
“……或者再过一天。”仆人继续用同样的口吻说，就像什么也没发生过。
- ... а може, й до післязавтрього, - тим самісіньким тоном провадив лакей, мовби нічого й не сталося.
“我该怎么进去呢？”爱丽丝更大声地问，
- Як же мені туди зайти? - ще голосніше повторила Аліса.
“你到底要不要进去呢？”仆人说，“要知道这是该首先决定的问题，”
- А це ще, знаєте, не вгадано, - сказав лакей, - чи вам взагалі треба туди заходити. Ось головне питання, чи не так?
这当然是对的，不过爱丽丝不愿意承认这点，“真讨厌，”她对自己喃喃地 说道，“这些生物讨论问题的方法真能叫人发疯。”
Так, звичайно, - та тільки Аліса не любила, коли з нею розмовляли таким тоном. "Це просто жахливо, - проказала вона сама до себе, - як вони всі тут люблять сперечатися!"
那仆人似乎认为是重复自己的话的好机会，不过稍微改变了一点儿说法： “我将从早到晚坐在这几，一天又一天地坐下去。”
Лакей-Жабун, схоже, вирішив, що саме час повторити своє зауваження на інший лад.
- Я сидітиму тут, - сказав він, - вряди-годи, день у день...
“可是我该干什么呢？”爱丽丝说，
- А що робити мені? - запитала Аліса.
“你想干什么就干什么？”仆人说服就吹起口哨来了。
- Що завгодно, - відповів Жабун і засвистав.
“唉，同他说话没用！”爱丽丝失望地说，“他完全是个白痴！”然后她就 推开门自己进去了。
- Ет, що з ним балакати! - розпачливо подумала Аліса. - Він же дурний, аж світиться! - і вона штовхнула двері й переступила поріг.
这门直通一间大厨房，厨房里充满了烟雾，公爵夫人在房子中间，坐在─只 三腿小凳上照料一个小孩。厨师俯身在炉子上的一只人锅里搅拌著，锅里好像盛 满了汤。
У просторій кухні дим стояв аж під саму стелю. Посередині на триногому дзиґлику сиділа Герцогиня й чукикала немовля; кухарка схилилася над вогнищем і помішувала щось у величезному казані - з усього видно, юшку.
“汤里的胡椒确实太多了！”爱丽丝费劲儿地对自己说，并不停地打着喷嚏。
- Їхня юшка явно переперчена! - сказала Аліса сама до себе, чхаючи за кожним словом.
空气里的胡椒味也确实太浓了，连公爵夫人也常常打喷嚏。至于那个婴孩， 不是打喷嚏就是嚎叫，一刻也不停。这间厨房里只有两个生物不打喷嚏，就是女 厨师和一只大猫，那只猫正趴在炉子旁，咧著嘴笑哩。
Навіть їхнє повітря - і те було переперчене. Чхала навіть Герцогиня; що ж до немовляти, то воно без угаву ревло і чхало, чхало і ревло. Не чхали в кухні лише двоє: кухарка та дебелий, з усмішкою від вуха до вуха, кіт, який сидів на припічку.
“请告诉我，”爱丽丝有点胆怯地问，因为她还不十分清楚自己先开口合不 合规矩，“为什么你的猫能笑呢？”
- Чи не сказали б ви мені ласкаво, - трохи боязко спитала Аліса, бо не була цілком певна, чи годилося їй озиватися першою, - чому ваш кіт такий дурносміх?
“它是柴郡猫（郡：英国的行政区域单位，柴郡为一个郡的名称，由于本书 影响，现在西方人都把露齿傻笑的人称为柴郡猫。），”公爵夫人说，“这就是 为什么它会笑了。猪！”
- Бо він - чеширський!* - пояснила Герцогиня. - Ох ти ж порося!
公爵夫人凶狠地说出的最后的─个字，把爱丽丝吓了一大跳。但是，爱丽丝 马上发觉她正在同婴孩说话，而不是对自己说，于是她又鼓起了勇气，继续说：
Останнє слово пролунало так зненацька і з такою нестямною люттю, що Аліса аж підскочила. Проте вона зараз же збагнула, що це стосується не її, а немовляти, і, набравшись духу, повела далі:
“我还不知道柴郡猫经常笑，实际上，我压根儿不知道猫会笑的。”
- А я й не знала, що чеширські коти вміють сміятися.
“它们都会的，”公爵夫人说，“起码大多数都会笑的。”
- Коти із графства Чешир сміються на весь шир, - сказала Герцогиня. - Майже всі.
“我连一只都没见过。”爱丽丝非常有礼貌地说，并对这场开始了的谈话感 到高兴。
- Я таких котів ще не бачила, - чемно мовила Аліса, рада-радісінька, що розмова налагодилася.
“你知道的太少了，”公爵夫人说，“这是个事实。”
- Ти ще багато чого не бачила, - сказала Герцогиня. - Це зрозуміло.
爱丽丝不喜欢这种谈话的口气，想最好换个话题，她正在想话题的时候，女 厨师把汤锅从火上端开了，然后立即把她随手能拿着的每件东西扔向公爵夫人和 婴孩。火钩子第一个飞来，然后，平底锅、盆子、盘子像暴风雨似地飞来了。公 爵夫人根本不理会，甚至打到身上都没反应。而那婴孩早已经拼命地嚎叫了，也 不知道这些东西打到了他身上没有。
Алісі не дуже сподобався тон цього зауваження, і вона подумала, що не завадило б перевести розмову на щось інше. Поки вона підшукувала тему, кухарка зняла з вогню казан і заходилася шпурляти чим попало в Герцогиню та немовля. Першими полетіли кочерга зі щипцями, за ними градом посипалися блюдця, тарілки й полумиски, та Герцогиня і бровою не повела, хоч дещо в неї й поцілило; а немовля й доти ревма ревло, тож зрозуміти, болить йому від ударів чи ні, було неможливо.
“喂，当心点！”爱丽丝喊着，吓得心头不住地跳，“哎哟，他那小鼻子完 了。”真的，一只特大平底锅紧擦著鼻子飞过，差点就把鼻子削掉了。
- Ой, що ви робите? Схаменіться! Благаю! - кричала Аліса, підстрибуючи зі страху. - Ой, просто в ніс! Бідний носик!
У цю мить страхітливих розмірів баняк прохурчав так близько від немовляти, що ледь не відбив йому носа.
“如果每个人都关心自己的事，”公爵夫人嘶哑著嗓子嘟喷著说，“地球就 会比现在转得快一些。”
- Якби ніхто не пхав свого носа до чужого проса, - хрипким басом сказала Герцогиня, - земля крутилася б куди шпаркіше.
“这没好处，”爱丽丝说，她很高兴有个机会显示一下自己的知识，“你想 想这会给白天和黑夜带来什么结果呢？要知道地球绕轴转一回要用二十四个钟头。”
- Ну й що б це дало? - зауважила Аліса, рада похизуватися своїми знаннями. - Подумайте лишень, що сталося б із днем і ніччю. Земля оберталася б навколо осі швидше, ніж...
“说什么？”公爵夫人说，“把她的头砍掉！”
- До речі, про ніж! - сказала Герцогиня. - Відтяти їй голову!
爱丽丝相当不安地瞧了女厨师一眼，看她是不是准备执行这个命令，女厨师 正忙着搅汤，好像根本没听到，于是爱丽丝又继续说：“我想是二十四个小时， 或许是十二个小时，我……”
Аліса тривожно глипнула на кухарку, але та пустила ці слова повз вуха і знай собі помішувала юшку. Тож Аліса докінчила:
- ...ніж раз на добу, себто раз на двадцять чотири години... чи, може, на дванадцять?..
“唉，別打扰我！”公爵夫人说，“我受不了数字！”她说着照料孩子去了， 她哄孩子时唱著一种催睡曲，唱到每句的末尾，都要把孩子猛烈地摇儿下。
- О, дай мені спокій! - урвала її Герцогиня. - Зроду не терпіла арифметики!
Вона завела щось наче колискову і заходилася чукикати немовля, люто стрясаючи його наприкінці кожного рядка.
“对你的小男孩要粗暴地说话，
在他打喷嚏的时候就读他，
因为他这样只是为了捣乱，
他只不过是在撒娇和卖傻。”
Бурчи, кричи на немовля*,
Лупи його, як чхає,
Що те чхання нам дошкуля,
Маля прекрасно знає...
合唱（女厨师和小孩也参加）：
哇！哇！哇！
Хор
(З участю кухарки та маляти):
Гу! Гу! Гу!
公爵夫人唱第二段歌时，把婴孩猛烈地扔上扔下，可怜的小家伙没命地嚎哭， 所以爱丽丝几乎都听不清唱词了：
Співаючи другу строфу, Герцогиня не переставала несамовито трясти немовля, а воно, сердешне, так репетувало, що Алісі нелегко було розібрати слова:
“我对我的小孩说话严厉，
他一打喷嚏我就读他个够味，
因为他只要高兴，
随时可以欣赏胡椒的味道。”
Бурчу, кричу на немовля,
Луплю його, як чхає.
Нехай маля не дошкуля -
До перчику звикає!
合唱：
哇！哇！哇！
Хор:
Гу!Гу!Гу!
“来！如果你愿意的话，抱他一会儿！”公爵夫人一边对爱丽丝说，一边就 把小孩扔给她，“我要同王后玩链球去了，得准备一下。”说着就急忙地走出了 房间。她往外走时，女厨师从后自向她扔了只炸油锅，但是没打着。
- Тримай! - крикнула раптом Герцогиня до Аліси і швиргонула в неї немовлям. - Можеш трохи поняньчити, як маєш охоту! Мені пора збиратися до Королеви на крокет!
І вона хутко вийшла. Кухарка жбурнула їй навздогін сковороду, але, на диво, схибила.
爱丽丝费劲儿地抓住那个小孩，因为他是个样子奇特的小生物，他的胳膊和 腿向各个方向伸展，“真像只海星，”爱丽丝想，她抓着他时，这可怜的小家伙 像蒸汽机样地哼哼着，还把身子一会儿蜷曲起来，一会儿伸开，就这样不停地折 腾，搞得爱丽丝在最初的一两分钟里，只能勉强把他抓住。
Спіймати дитину виявилося не так просто: руки й ноги в того чудернацького створіннячка були розчепірені на всі боки ("Достоту, як у морської зірки", - подумала Аліса), а само воно пихтіло, як паровик, і без упину пручалося.
她刚找到─种拿住他的办法（把他像打结一样团在一起，然后抓紧他的右耳 朵和左脚，他就不能伸开了）时，就把他带到屋子外面的露天地方去了。“如果 我不把婴孩带走，”爱丽丝想，“她们肯定在一两天里就会把他打死的。把他扔 在这里不就害了他吗？”最后一句她说出声来了，那小家伙咕噜了一声作为回答 （这段时间他已经不打喷嚏了）。別咕噜，”爱丽丝说，“你这样太不像样子了。”
Нарешті вона знайшла належний спосіб укоськати немовля: скрутила його у вузол, міцно схопила за праве вушко та ліву ніжку (щоб не розкрутилося), і вийшла з ним на свіже повітря.
- Якщо його звідси не забрати, - подумала Аліса, - то вони напевне його приб'ють, - як не нині, то завтра. Було б злочинно його покинути, правда ж?
Останні слова вона проказала вголос, і маля рохнуло їй у відповідь (чхати воно вже перестало)^.
- Не рохкай, - сказала Аліса. - Висловлюй свої почуття у якийсь інший спосіб!
那婴孩又咕噜了一声，爱丽丝很不安地看了看他的脸，想知道是怎么回事。 只见他鼻子朝天，根本不像个常人样，倒像个猪鼻子；他的眼睛也变得很小不像 个婴孩了。爱丽丝不喜欢这副模样。“也许他在哭吧，”爱丽丝想。她就看看他 的眼睛，有没有眼泪。
Та немовля рохнуло знову, й Аліса прискіпливо зазирнула йому в личко, аби з'ясувати причину. Ніс у нього був, без сумніву, аж надміру кирпатий, більше схожий на рильце, ніж на справжнього носа, та й очі зробилися підозріло маленькі як на дитину. Словом, його вигляд Алісі не сподобався. "А може, то воно так схлипує?" - подумала вона і зазирнула маляті в очі, чи не видно там сліз.
没有，一点儿眼泪也没有。“如果你变成了一只猪，”爱丽丝严肃地说， “听著，我可再不理你了！”那可怜的小家伙又抽泣了一声（或者说又咕噜了─ 声，很难说到底是哪种），然后他们就默默地走了一会儿。
Ба ні, жодної сльозинки!..
- Якщо ти, золотко, збираєшся перекинутися поросям, - поважно мовила Аліса, - я не буду з тобою панькатися. Закарбуй це собі на носі!
Немовля знову схлипнуло (а чи зрохнуло - важко було сказати), й Аліса якийсь час несла його мовчки.
爱丽丝正在想：“我回家可把这小生物怎么办呢？，这时，他又猛烈地咕噜 了一声，爱丽丝马上警觉地朝下看他的脸。这次一点儿都不会错了，它完全是只 猪。她感到如果再带着它就太可笑了。
Вона вже починала хвилюватися - ото буде клопіт із цим чудом удома! - коли це раптом воно знову рохнуло, та так виразно, що Аліса не без тривоги ще раз глянула йому в обличчя. Так, цього разу помилитися було годі: перед нею було найсправжнісіньке порося! Носитися з ним далі було безглуздо.
于是她把这小生物放下，看着它很快地跑进树林，感到十分轻松。“如果它 长大的话，爱丽丝对自己说，“一定会成为可怕的丑孩子，要不就成为个漂亮的 猪。”然后，她去一个个想她认识的孩子，看看谁如果变成猪更像样些，她刚想 对自己说：“只要有人告诉他们变化的办法……”，这时，那只柴郡猫把她吓了 一跳，它正坐在几码远的树枝上。
Вона опустила порося на землю і вельми втішилась, коли воно спокійнісінько потрюхикало собі в хащу.
- З нього виросла б страх яка бридка дитина, - подумала Аліса. - А як порося, по-моєму, воно досить симпатичне.
І вона стала пригадувати деяких знайомих їй дітей, з яких могли б вийти незгірші поросята ("Аби лиш знаття, як міняти їхню подобу", - подумала вона), і раптом здригнулася з несподіванки: за кілька кроків від неї на гілляці сидів Чеширський Кіт.
猫对爱丽丝只是笑，看起来倒是好脾气。爱丽丝想，不过它还是有很长的爪 子和许多牙齿，因此还应该对它尊敬点。
Кіт натомість лише усміхнувся.
"На вигляд наче добродушний, - подумала Аліса, - але які в нього пазурі та зуби!.. Варто з ним триматися шанобливо".
“柴郡猫，”她胆怯地说。还不知道它喜欢不喜欢这个名字，可是，它的嘴 笑得咧开了。“哦，它很高兴，”爱丽丝想，就继续说了：“请你告诉我，离开 这里应该走哪条路？”
- Мурчику-Чеширчику, - непевно почала вона, не знаючи, чи сподобається йому таке звертання.
Кіт, однак, знову всміхнувся, тільки трохи ширше. "Ніби сподобалося," - подумала Аліса, й повела далі:
- Чи не були б ви такі ласкаві сказати, як мені звідси вибратися?
“这要看你想上哪儿去，”猫说。
- Залежить, куди йти, - відказав Кіт.
“去哪里，我不大在乎。”爱丽丝说。
- Власне, мені однаково, куди йти... - почала Аліса.
“那你走哪条路都没关系。”猫说。
- Тоді й однаково, яким шляхом, - зауважив Кіт.
“只要．能走到一个地方。”爱丽丝又补充说了一句。
-... аби лиш кудись дійти, - докінчила Аліса.
“哦，那行，”猫说，“只要你走得很远的话。”
- О, кудись та дійдеш, - сказав Кіт. - Треба тільки достатньо пройти.
爱丽丝感到这话是没法反对的，所以她就试着提了另外的一个问题：“这周 围住些什么？”
Цьому годі було заперечити, тож Аліса спитала дещо інше:
- А які тут люди проживають?
“这个方向”猫说着，把右爪子挥了一圈，“住着个帽匠；那个方向，”猫 又挥动另一个爪子，“住着一只三月兔。你喜欢访问谁就访问谁，他们俩都是疯 子。”
- Он там, - Кіт махнув правою лапою, - живе Капелюшник, - а отам (він махнув лівою) - Шалений Заєць. - Завітай до кого хочеш: у них обох не всі вдома*.
“我可不想到疯子中间去。”爱丽丝回答。
- Але я з такими не товаришую, - зауважила Аліса.
“啊，这可没法，”猫说，“我们这儿全都是疯的，我是疯的，你也是疯的。”
- Іншої ради нема, - сказав Кіт. - У нас у всіх не всі вдома. У мене не всі вдома. У тебе не всі вдома.
“你怎么知道我是疯的？”爱丽丝问。
- Хто сказав, що у мене не всі вдома? - запитала Аліса.
“一定的，”猫说，“不然你就不会到这里来了。”
- Якщо у тебе всі вдома, - сказав Кіт, - то чого ти тут?
爱丽丝想这根本不能说明问题，不过她还是继续问：“你又怎么知遏你是疯 子呢？”
Аліса вважала, що це ще ніякий не доказ, проте не стала сперечатися, а лише спитала:
- А хто сказав, що у вас не всі вдома?
“咱们先打这里说起，”猫说，“狗是不疯的，你同意吗？”
- Почнімо з собаки, - мовив Кіт. - Як гадаєш, у собаки всі вдома?
“也许是吧！爱丽丝说。
- Мабуть, так, - сказала Аліса.
“好，那么，”猫接着说，“你知道，狗生气时就叫，高兴时就摇尾巴，可 是我，却是高兴时就叫，生气时就摇尾巴。所以，我是疯子。”
- А тепер - дивися, - вів далі Кіт. - Собака спересердя гарчить, а з утіхи меле хвостом. А я мелю хвостом - спересердя, а від радощів гарчу. Отже, у мене не всі вдома.
“我把这说成是打呼噜，不是叫。”爱丽丝说。
- Я називаю це мурчанням, а не гарчанням, - зауважила Аліса.
“你怎么说都行，”猫说，“你今天同王后玩槌球吗？”
- Називай як хочеш, - відказав Кіт. - Чи граєш ти сьогодні в крокет у Королеви?
“我很喜欢玩槌球，”爱丽丝说，“可是到现在还没有邀请我嘛！”
- Я б залюбки, - відповіла Аліса, - тільки мене ще не запрошено.
“你，会在那儿看到我！”猫说着突然消失了。
- Побачимося там, - кинув Кіт і щез із очей.
爱丽丝对这个并不太惊奇，她已经习惯这些不断发生的怪事了。她看着猫坐 过的地方，这时，猫又突然出现了。
Аліса не дуже й здивувалася: вона вже почала звикати до всяких чудес. Вона стояла й дивилася на ту гілку, де щойно сидів Кіт, коли це раптом він вигулькнув знову.
“顺便问一声，那个婴孩变成什么了？”猫说，“我差一点忘了。”
- Між іншим, що сталося з немовлям? - поцікавився Кіт. - Ледь не забув спитати.
“已经变成一只猪了。”爱丽丝平静地回答说，就好像猫再次出现是正常的。
- Воно перекинулося в порося, - не змигнувши оком, відповіла Аліса.
“我就想它会那样的。”猫说着又消失了。
- Я так і думав, - сказав Кіт і знову щез.
爱丽丝等了一会，还希望能再看见它，可是它再没出现。于是，她就朝着三 月兔住的方向走去。“帽匠那儿，我也要去的。”她对自己说，“三月兔一定非 常有趣，现在是五月，也许它不至于太疯──至少不会比三月份疯吧。”就在说 这些话时，一抬头又看见那只猫，坐在一根树枝上。
Аліса трохи почекала - ану ж він з'явиться ще раз, - а тоді подалася в той бік, де, як було їй сказано, мешкав Шалений Заєць.
- Капелюшників я вже бачила, - мовила вона подумки, - а от Шалений Заєць - це значно цікавіше. Можливо, тепер, у травні, він буде не такий шалено лютий, як, скажімо, у лютому...
Тут вона звела очі й знову побачила Кота.
“你刚才说的是猪，还是竹？”猫问。
- Як ти сказала? - спитав Кіт. - У порося чи в карася?
“我说的是猪，”爱丽丝回答，“我希望你的出现和消失不要太突然，这样， 把人搞得头都晕了。”
- Я сказала "в порося", - відповіла Аліса. - І чи могли б ви надалі з'являтися й зникати не так швидко: від цього йде обертом голова.
“好，”猫答应著。这次它消失得非常慢，从尾巴尖开始消失，一直到最后 看不见它的笑脸，那个笑脸在身体消失后好久，还停留了好一会儿。
- Гаразд, - сказав Кіт, і став зникати шматками: спочатку пропав кінчик його хвоста, а насамкінець - усміх, що ще якийсь час висів у повітрі.
“哎哟，我常常看见没有笑脸的猫，”爱丽丝想，“可是还从没见过没有猫 的笑脸呢。这是我见过的最奇怪的事儿了。”
- Гай-гай! - подумала Аліса. - Котів без усмішки я, звичайно, зустрічала, але усмішку без кота!.. Це найбільша дивовижа в моєму житті!
她没走多远，就见到了一间房子，她想这一定是三月兔的房子了，因为烟囪 像长耳朵，屋顶铺著兔子毛。房子很大，使她不敢走近。她咬了口左手的蘑菇， 使自己长到了二英尺高，才胆怯地走去，一边对自己说：“要是它疯得厉害可怎 么办？我还不如去看看帽匠呢！”
До Шаленого Зайця довго йти не довелося: садиба, яку вона невдовзі побачила, належала, безперечно, йому, бо два димарі на даху виглядали, як заячі вуха, а дах був накритий хутром. Сама садиба виявилася такою великою, що Аліса не квапилася підходити ближче, поки не відкусила чималий кусник гриба в лівій руці й довела свій зріст до двох футів. Але й тепер вона рушила з осторогою. "А що, як він і досі буйний?" - думала вона. - Краще б я загостила до Капелюшника!"