爱丽丝漫游奇境记

Аліса в Країні Чудес

   第 2 篇

   Розділ другий

   眼泪的池塘

   Озеро сліз

   “奇怪啊奇怪,”爱丽丝喊道,她那么惊奇,霎时,竟说不成话了,“现在 我一定变成最大的望远镜里的人了。再见了,我的双脚!”她俯视自己的脚,远 得快看不见了。“哦,我的可怜的小脚哟!谁再给你们穿鞋和系鞋带呢,亲爱的, 我可不能了,我离你们太远了,没法再照顾你们了,以后你们只好自己照顾自己 吧!……但是我必须对它们好一些,”爱丽丝又想道,“否则它们会不愿走到我 想去的地方的,对啦,每次圣诞节我一定要送它们一双新的长统靴。”

   - Все дивасніше й дивасніше! - вигукнула Аліса (з великого зачудування вона раптом забула як правильно говорити). - Тепер я розтягуюсь наче найбільша в світі підзорна труба! До побачення, ноги! (Бо ніг своїх вона вже майже не бачила - так хутко вони віддалялися).

    - О бідні мої ноженята, хто ж вас тепер взуватиме, у панчішки вбиратиме? Напевно не я!.. Тепер ми надто далеко одне від одного, щоб я могла дбати про вас: мусите давати собі раду самі...

    "А все ж я повинна їм догоджати, - додала подумки Аліса. - Бо ще ходитимуть не туди куди я хочу!.. О, вже знаю: я на кожне Різдво даруватиму їм нові чобітки".

   她继续盘算该怎么送礼:“我得把礼物打成包裹寄给它们,”她想,“呀, 多滑稽,给自己的脚寄礼物鼠这地址写起来可太离奇了:

   І вона почала міркувати, як це найкраще зробити.

    - Чобітки доведеться слати з посланцем, метикувала вона. - От комедія - слати дарунки своїм власним ногам! І ще з якою чудернацькою адресою:

   壁炉边搁脚拦杆上
    爱丽丝的右脚收
    爱丽丝寄

Ш-ній ПРАВІЙ НОЗІ АЛІСИНІЙ
 КИЛИМОК-ПІД-КАМІНОМ
             ВІД АЛІСИ, 3 ЛЮБОВ'Ю

   “哦,亲爱的,我说的什么废话呀!

   - О людоньки, що за дурниці я верзу!

   ”就在这一剎那,她的头撞到了大厅的 屋顶上。她现在至少有九英尺高了,她急忙拿起小金钥匙向小花园的门跑去。

   Тут вона стукнулася головою об стелю: ще б пак, її зріст сягав тепер за дев'ять футів! Вона мерщій схопила золотого ключика й гайнула до садових дверцят.

   可怜的爱丽丝!现在最多只能侧身躺在地下,用一只眼睛往花园里望,更没 有可能进去了,于是她又哭了。

   Бідолашна Аліса! Єдине, що вона могла зробити, лежачи на підлозі, - це зазирнути в садок одним оком. Надії дістатися туди лишалося ще менше, ніж досі. Вона сіла і знову зайшлася плачем.

   “你不害澡吗?”爱丽丝对自己说,“像你这么大的姑娘(说得很对),还 要哭。马上停止,我命令你!”但她还不停地哭,足足掉了一桶眼泪。她还继续 哭,直到身边成了个大池塘,有四英尺深,半个大厅都变成池塘了。

   - Як тобі не сором! - сказала собі Аліса. - Щоб отака велика дівчинка (чим не до речі сказано?) отак розпустила рюмси! Зараз же перестань, чуєш?

    Але вона все плакала й плакала, розливаючись потоками сліз, аж поки наплакала ціле озерце, завглибшки з чотири дюйми і завширшки на півкоридора.

   过了一会儿,她听到远处轻微的脚步声,她急忙擦干眼泪,看看谁来了。原 来那只小白兔又回来了,打扮得漂漂亮亮的,一只手里本著一双白羊羔皮手套, 另一只手里拿着一把大扇子,正急急忙忙地小跑着过来。小白兔一边走.一边喃 喃自语地说:“哦,公爵夫人,公爵夫人!唉!假如我害她久等了,她可別生气 呵!”爱丽丝很希望来个人帮助自己,因此见到小白兔很失望。但是在小白兔走 近时,她还是怯生生地小声说:“劳驾,先生……”这可把兔子吓了一跳,扔掉 了白羔皮手套和扇子,拼命地跑进暗处去了。

   Тут до її слуху долинуло дрібне лопотіння ніг. Аліса похапцем утерла очі, аби глянути, хто це. То повертався Білий Кролик: вишукано вбраний, з парою білих лайкових рукавичок в одній руці і віялом - у другій. Він дуже поспішав і бурмотів сам до себе:

    - Ой, Герцогиня! Ой-ой Герцогиня! Вона ж оскаженіє, коли я змушу її чекати!

    З розпачу Аліса ладна була просити помочі в кого завгодно, тож коли Кролик порівнявся з нею, вона знічено озвалася:

    - Перепрошую, пане...

    Кролик аж звився на місці - кинув віяло й рукавички, і очамріло дременув у темряву.

   爱丽丝拾起了扇子和手套。这时屋里很热,她就一边搧著扇子,一边自言自 语地说:“亲爱的,亲爱的,今天可净是怪事,昨天还是那么正常,是不是夜里 发生的变化?让我想想:我早晨起来时是不是还是我自己,我想起来了,早晨就 觉得有点不对头。但是,要是我不是自己的话,那么我能是谁呢,唉!这可真是 个谜啊!”于是她就挨个儿地去想和她相同年龄的女孩子,她是变成了她们中的 哪一个了?

   Аліса підняла одне й друге, і стала обмахуватися віялом: задуха в коридорі стояла страшенна.

    - Який божевільний день! - сказала вона. - Ще вчора все йшло нормально... Цікаво, може, це я за ніч так перемінилася? Ану пригадаймо: коли я прокинулась - чи була я такою, як завжди? Щось мені пригадується, ніби я почувалася інакше. А якщо я не та, що була, то, скажіть-но, хто я тепер?.. Оце так головоломка...

    І вона почала перебирати в пам'яті усіх своїх ровесниць, аби з'ясувати, чи не перетворилася вона часом на одну з них.

   “我敢说,我不是爱达,”爱丽丝说,“因为她是长长的卷发,而我的根本 不卷。我肯定不是玛贝尔,因为我知道各种各祥的事情,而她,哼!她什么也不 知道。而且,她是她,我是我,哎哟!亲爱的,把我迷惑住了,真叫人伤脑筋。 我试试看,还记得不自己得过去知道的事情。让我想一想四乘五是十二,四乘六 是十三,四乘七……唉,这样背下去永远到不了二十;况且乘法表也没大意思。 让我试试地理知识看:伦敦是巴黎的首都,而巴黎是罗马的首都,罗马是……不, 不,全错了。我一定,一定已经变成了玛贝尔了。让我再试试背《小鳄鱼怎样……》。” 于是她把手交叉地放在膝盖上,就像背课文那样,一本正经地背起来了。她的声 音嘶哑、古怪,吐字也和平时不一样:

   - Безперечно, я - не Ада, - розмірковувала вона. - В Ади волосся спадає кучерями, а в мене - не в'ється зовсім. І, безперечно, я не Мейбл: я ж бо знаю стільки всякої всячини, а вона - ой, вона така невігласка! Крім того, вона - то вона, а я - це я, а... О людоньки, як важко в усьому цьому розібратися!.. Ану перевірмо, чи знаю я те, що знала? Отже: чотири по п'ять дванадцять, чотири по шість - тринадцять, чотири по сім - е, так я ніколи не дійду до двадцяти! Втім, таблиця множення - ще не аґрумент... Перевірмо географію: Лондон - столиця Парижу, а Париж - Риму, а Рим... Ні, все неправильно! Мабуть, я таки не я, а Мейбл! Ану, прочитаю вірша "Хороша перепілонька..."

    І схрестивши руки на колінах, так ніби вона проказувала вголос уроки, Аліса стала читати з пам'яті. Але й голос її звучав хрипко та дивно, і слова були не ті:

   小鳄鱼怎样保养
    它闪亮的尾巴,
    把尼罗河水灌进
    每一片金色的鳞甲。

Хороший крокодилонько
 Качається в піску,
 Пірнає в чисту хвиленьку,
 Споліскує луску.

   它笑得多么快乐,
    伸开爪子的姿势多么文雅,
    它在欢迎那些小鱼
    游进它温柔微笑着的嘴巴。

Як він покаже зубоньки,
 Привітно сміючись,
 То рибоньки-голубоньки
 Самі у рот плись-плись!

   “我相信背错了。”可怜的爱丽丝一边说着,一边又掉下了眼泪:“我一定 真的成了玛贝尔了,我得住在破房子里,什么玩具也没有,还得学那么多的功课。 不行!我拿定主意了,如果我是玛贝尔,我就呆在这井下,他们把头伸到井口说: ‘上来吧!亲爱的!”我只往上问他们:‘你们先得告诉我,我是谁,如果变成 我喜欢的人,我就上来,如果不是,我就一直呆在这里,除非我再变成什么人’…… 可是,亲爱的!”爱丽丝突然哭起来:“我真想让他们来叫我上去呀!实在不愿 意孤零零地呆在这儿了。”

   - Це явно не ті слова, - зітхнула бідолашна Аліса зі слізьми на очах. - Я таки й справді Мейбл, і доведеться мені жити в убогому будиночку, де й гратися немає чим, зате ого скільки уроків треба вчити! Ні, цього не буде: якщо я Мейбл, то залишуся тут, унизу! Нехай скільки завгодно заглядають сюди і благають: "Вернися до нас, золотко!"

    Я тільки зведу очі й запитаю: "Спершу скажіть, хто я є, і, коли мені ця особа підходить - я вийду нагору, а коли ні - не вийду. Сидітиму тут, аж доки стану кимось іншим".

    Тут знову з її очей бризнули сльози.

    - Чому ніхто сюди навіть не загляне!.. Я так втомилася бути сама!

   她说话时,无意中看了一下自己的手,见到一只手上戴了小白兔的白羊羔皮 手套,她奇怪极了,“这怎么搞的?”她想,“我一定又变小了,”她起来步到 桌子边,量一量自己,正像她猜测的那样,她现在大约只有二英寸高了,而且还 在迅速地缩下去,她很快发现是拿着的那把扇子在作怪,于是她赶紧扔掉扇子, 总算快,要不就缩得没有了。

   З цими словами вона опустила очі і з подивом помітила, що, розмовляючи сама з собою, натягла на руку одну з Кроликових білих рукавичок.

    - І як це мені вдалося? - майнуло у неї в голові. - Напевно, я знову меншаю?

    Вона звелася й пішла до столика, аби примірятись: так і є - вона зменшилася десь до двох футів і швидко меншала далі. Причиною, як незабаром з'ясувалося, було віяло в її руці, тож Аліса прожогом його відкинула: ще мить - і вона зникла б зовсім!

   “好险呀!”爱丽丝说。她真的吓坏了,但总算自己还存在,因此很高兴, “现在,该去花园了!”她飞快地跪到小门那儿,但是,哎哟,小门又锁上了, 小金钥匙像从前一样仍在玻璃桌子上。“现在更糟糕了,”可怜的小爱丽丝想, “因为我还没有这样小过,从来没有重我该说这太糟了!太糟了!”

   - Ху-у! Ледь урятувалася! - сказала вона, вельми налякана цими змінами, але й невимовне рада, що живе ще на світі.

    - А тепер - до саду! - І вона чимдуж помчала до дверцят. Та ба! Дверцята знову виявилися замкнені, а ключик, як і перше, лежав на скляному столику.

    "Кепські справи, кепські, далі нікуди, - подумала нещасна дитина. - Ніколи-ніколи я ще не була такою манюсінькою! І треба ж отаке лихо на мою голову!"

   她说话时,突然滑倒了,“扑通”一声,咸咸的水已经淹到她的下巴了。她 第一个念头是掉进海里了。她对自己说:“那么我可以坐火车回去了,”──爱 丽丝到海边去过,看到海滨有许多更衣车,孩子们在沙滩上用木铲挖洞玩。还有 一排出租的住房,住房后面是个火车站──然而不久,她就明白了,自己是在一 个眼泪的池塘里,这是她九英尺高的时候流出来的眼泪。

   На останньому слові вона посковзнулася і - шубовсть! - по шию опинилася в солоній воді. Спочатку вона подумала, що якимось дивом упала в море.

    - А коли так, - сказала вона собі, - то додому я повернуся залізницею.

    (Аліса тільки раз у житті побувала біля моря і дійшла загального висновку, що там усюди є купальні кабінки*, дітлахи, що длубаються в піску дерев'яними лопатками, вишикувані в рядок готелі, а за ними - залізнична станція.) Проте вона хутко здогадалася, що плаває в озері сліз, яке сама наплакала ще бувши велеткою.

   “但愿我刚才没哭得这么厉害!”爱丽丝说话时来回游著,想找条路游出去, 现在我受报应了,我的眼沼快要把自己淹死啦!这又是桩怪事,说真的,今天尽 是怪事!”

   - І чого було аж так ридати? - бідкалася Аліса, плаваючи туди-сюди в пошуках берега. - За те мені й кара!.. Ще потону у власних сльозах! Ото була б дивина! Щоправда, сьогодні - все дивина.

   就在这时,她听到不远的地方有划水声,就向前游去,想看看是什么,起初, 她以为这一定是只海象或者河马。然而,她一想起自己是多么小的时候,就立即 明白了,这不过是只老鼠,是像自己一样滑进水里来的。

   Тут Аліса почула, як поблизу неї хтось хлюпочеться, і попливла на хлюпіт, аби з'ясувати, хто це. Спершу вона подумала, ніби то морж чи гіпопотам, але, згадавши, яка вона тепер маленька, зрозуміла, що то - звичайна миша, яка теж звалилась у воду.

   “它来有什么用处呢?”爱丽丝想,“同一只老鼠讲话吗?这井底下的事情 都是那么奇怪,也许它会说话的,不管怎样,试试也没害处,”于是,爱丽丝就 说,“喂,老鼠!你知道从池塘里出去的路吗?我已经游得很累了。喂,老鼠!” 爱丽丝认为这是同老鼠谈话的方式,以前,她没有做过这种事,可她记得哥哥的 《拉丁文语法》中有:“一只老鼠……一只老鼠……喂,老鼠!”现在这老鼠狐 疑地看着她,好像还把一只小眼睛向她眨了眨,但没说话。

   - Чи є зараз якийсь сенс, - подумала Аліса, - заходити в балачку з цією мишею? Тут усе таке незвичайне, що балакати вона напевно вміє... Та, зрештою, треба спробувати.

    І вона звернулася до неї:

    - О, Мишо, чи не знаєте ви, де тут берег? Я вже дуже стомилася плавати, о, Мишо!

    Аліса вирішила, що до мишей слід звертатися саме так. Правда, досі подібної нагоди їй не випадало, але колись у братовому підручнику з граматики вона бачила табличку відмінювання:

    Наз. миша Род. миші Дав. миші Знах. мишу Оруд. мишею Місц. на миші Клич. мишо!

    Миша пильно глянула на Алісу й немовби підморгнула їй крихітним очком, але не озвалася й словом.

   “也许它不懂英语,”爱丽丝想,“她是同征服者威廉(威廉(1027或1028 -1087)原为诺曼第(现法国的诺曼第半岛)公爵,后来征服并统一了英国)一起 来的,”(尽管爱丽丝有些历史知识,可搞不清这些事情已经多久了。)于是, 她又用法语说:“我的猫在哪里,”这是她的法文课本的第一句话。老鼠一听这 话,突然跳出水面,吓得浑身发抖,爱丽丝怕伤害了这个可怜的小动物的感情, 赶快说:“请原谅我!我忘了你不喜欢猫。”

   "Може, вона не тямить по-нашому? - подумала Аліса. - Може, це французька миша, що припливла з Вільгельмом Завойовником?" (Треба сказати, що попри всю свою обізнаність з історії, Аліса трохи плуталася в давності подій.)

    - Ou est ma chatte? - заговорила вона знову, згадавши найперше речення зі свого підручника французької мови.

    Миша мало не вискочила з води і, здавалося, вся затремтіла з жаху.

    - Перепрошую! - зойкнула Аліса, відчувши, що скривдила бідолашне звірятко. - Я зовсім забула, що ви недолюблюєте котів.

   “不喜欢猫!”老鼠激动而尖声地喊着,“假如你是我的话,你喜欢猫吗?”

   - Недолюблюю котів?! - вереснула Миша. - А ти б їх долюблювала на моєму місці?!

   “也许不,”爱丽丝抚慰着说,“別生我的气了。可是我还是希望你能够看 到我的猫──,黛娜,只要你看到她,就会喜欢猫了,她是一个多么可爱而又安 静的小东西呀。”爱丽丝一面懒散地游著,一面自言自语地继续说,“她坐在火 炉边打起呼噜来真好玩,还不时舔舔爪子,洗洗脸,摸起来绵软得可爱。还有, 她抓起老鼠来真是个好样的……,哦,请原谅我。”这次真把老鼠气坏了。爱丽 丝又喊道:“如果你不高兴的话,咱们就不说她了。”

   - Мабуть, що ні, - примирливо відказала Аліса. - Тільки не гнівайтесь... А все ж таки жаль, що я не можу показати вам нашу Діну. Ви б лише глянули - і одразу б закохалися в котів. Діна така мила і спокійна, - гомоніла Аліса чи то до Миші, чи то до себе, ліниво плаваючи в солоній воді, - сидить собі біля каміна і так солодко муркоче, лиже лапки і вмивається... А що вже пухнаста - так і кортить її погладити! А бачили б ви, як вона хвацько ловить мишей... Ой, вибачте, вибачте!.. - знову зойкнула Аліса, бо цього разу Миша вся наїжачилась, і Аліса збагнула, що образила її до глибини душі.

    - Ми більше не говоритимем про це, якщо вам не до вподоби.

   “还说‘咱们’呢!”老鼠喊着,连尾巴梢都发抖了,“好像我愿意说似的! 我们家族都仇恨猫,这种可恶的、下贱的、粗鄙的东西!再別让我听到这个名字 了!”

   - Ми?! Ми не говоритимем!.. - заверещала Миша, тремтячи усім тілом аж до кінчика хвоста. - Начебто я говорила про таке!.. Наш рід споконвіку ненавидить котів - огидні, ниці, вульгарні створіння! Чути про них не хочу!

   “我不说了,真的!”爱丽丝说着,急忙改变了话题,“你……喜欢……喜 欢……狗吗?”老鼠没回答,于是,爱丽丝热心地说了下去,“告诉你,我家不 远有一只小狗,─只眼晴明亮的小猎狗,你知道,它长着那么长的棕色卷毛。它 还会接住你扔的东西,又会坐起来讨吃的,还会玩各式各样的把戏,它是一个农 民的,你可知道,那个农民说它真顶用,要值一百英镑哪!说它还能杀掉所有的 老鼠……哦,亲爱的!”爱丽丝伤心地说,“我怕又惹你生气了。”老鼠已经拼 命游远了,它游开时,还弄得池塘的水一阵波动。

   - Я більше не буду! - промовила Аліса і поквапилася змінити тему. - А чи любите ви со... собак?

    Миша мовчала, й Аліса палко повела далі:

    - Знали б ви, який милий песик живе з нами в сусідстві! Тер'єрчик - очка блискучі, шерсточка довга-предовга, руда й кучерява! Він уміє всілякі штучки: приносить, що кинуть, служить на задніх лапках - всього й не пригадаєш! А господар його, фермер, каже, що цьому песикові ціни нема, бо він, каже, вигублює до ноги всіх довколишніх щурів... 0-о-ой! - розпачливо зойкнула Аліса. - Я знов її образила!

    І справді, Миша щодуху пливла геть, женучи озером рясні жмури.

   爱丽丝跟在老鼠的后面柔声细气地招呼它:“老鼠啊,亲爱的,你还是回来 吧,你不喜欢的话,咱们再也不谈猫和狗了!”老鼠听了这话,就转过身慢慢地 向她游来,它脸色苍白(爱丽丝想一定是气成这样的),用低而颤抖的声音说: “让我们上岸去吧,然后我将把我的历史告诉你,这样你就会明白我为什么也恨 猫和狗了。”

   - Мишечко! шкряботушечко! - лагідно погукала Аліса. - Верніться, прошу вас! Ми вже не будемо говорити ні про котів, ні про собак, якщо вони вам такі немилі!

    Зачувши ці слова, Миша розвернулася і поволеньки попливла назад: обличчя в неї було бліде ("від гніву!" - вирішила Аліса), а голос - тихий і тремкий.

    - Ось вийдемо на берег, - мовила Миша, - і я розкажу тобі свою історію. Тоді ти зрозумієш, чому я так ненавиджу котів та собак.

   真是该走了,因为池塘里已经有了一大群鸟兽,有一只鸭子、─只渡渡鸟 (一种现已绝种的鸟,原产非洲毛里求斯。)、一只鹦鹉,一只小鹰和一些稀奇 古怪的动物。爱丽丝领著路,和这群鸟兽一起自岸边游去。

   А виходити був саме час, бо в озерце набилося чимало птахів та звірів. Були тут і такий собі Качур, і Додо, і Папужка Лорі, й Орлятко, і ще якісь химерні істоти. І вся ця компанія на чолі з Алісою потягла на берег.

Text from angelibrary.com
Text from ae-lib.org.ua