愛麗絲漫游奇境記
Червневий південь золотий,
Ріки сяйливе скло,
В дрібних долоньках дітвори
Пручається весло,
І течією нас аж ген
Від дому віднесло.
Безжальні! В час, як червень нас
Спекотою повив,
Тоді, коли понад усе
Здрімнути я б волів, -
Вам зажадалося, щоб я
Вам казку оповів!
І квапить Перша: «Не барись!
Розкажеш казку! Згода ?»
А Друга: «Щоб у казці тій
Були чудні пригоди!»
А Третя всіх перебива,
Бо нетерпляча зроду.
Та ось мовчанка залягла,
І, наче уві сні,
Нечутно дівчинка іде
В країні чарівній,
І бачить силу дивних див
В підземній глибині.
Гай-гай!.. Уяви джерело
Вже струменем не б'є.
«Кінець опісля розкажу -
Ось слово вам моє!»
«Опісля, - всі кричать гуртом,
За хвилю настає!..»
Снується нитка спроквола
Моєї диво-казки,
Вже й сонечко ясне сіда -
Доходить до розв'язки...
Гайда додому, день погас
І ніч вдягає маски.
Алісо, казку давніх днів
Сховай до сивини
В тім тайничку, де бережеш
Дитячі любі сни,
Немов прочанин квітку з піль
Своєї сторони!
第 1 篇
Розділ перший
掉进兔子洞
Униз і вглиб кролячою норою
愛麗絲靠著姐姐坐在河岸邊很久了，由于沒有什么事情可做，她開始感到厭 倦，她一次又─次地瞧瞧姐姐正在讀的那本書，可是書里沒有圖畫，也沒有對話， 愛麗絲想：“要是一本書里沒有圖畫和對話，那還有什么意思呢？”
Аліса тяжко занудьгувала, сидячи на березі без діла. Разів зо два зазирнула вона до книжки, яку читала її сестра, але не знайшла там ні малюнків, ні розмов.
- Чого варта книжка без малюнків та розмов? - зітхнула Аліса.
天熱得她非常困，甚至迷糊了，但是愛麗絲還是認真地盤算著，做一只雛菊 花環的樂趣，能不能抵得上摘雛菊的麻煩呢？就在這時，突然一只粉紅眼睛的白 兔，貼著她身邊跑過去了。
Вона сиділа й думала (наскільки це можливо у спеку, коли туманіє голова й злипаються повіки), піти чи не піти нарвати квіток - це ж бо така втіха сплести собі з них віночок...
愛麗絲并沒有感到奇怪，甚至于听到兔子自言自語地說：“哦，親愛的，哦， 親愛的，我太遲了。”愛麗絲也沒有感到离奇，雖然過后，她認為這事應該奇怪， 可當時她的确感到很自然，但是兔于竟然從背心口袋里襲里掏出一塊怀表看看， 然后又匆匆忙忙跑了。這時，愛麗絲跳了起來，她突然想到：從來沒有見過穿著 有口袋背心的兔子，更沒有見到過兔子還能從口袋里拿出─塊表來，她好奇地穿 過田野，緊緊地追赶那只兔子，剛好看見兔子跳進了矮樹下面的一個大洞。
Аж тут повз неї промайнув Кролик - білий, з рожевими очима. Диво, звісно, невелике, як не дивина було й почути, що Кролик бубонить собі під ніс:
- Ой лишенько, лишенько, як я забарився!
(Згадуючи про це опісля, вона подумала, що мала б таки здивуватися, але тієї миті все видавалося цілком звичайним.) Та коли Кролик раптом добув із нагрудної кишеньки годинника й, зиркнувши на нього, поспішив далі, Аліса схопилася на ноги: зроду-віку ще не траплявся їй Кролик із нагрудною кишенькою та ще й при годиннику. Аж тремтячи з цікавості, вона кинулася за ним навздогін - і, на щастя, ще встигла помітити, як він гулькнув у велику кролячу нору під живоплотом.
愛麗絲也緊跟著跳了進去，根本沒考慮怎么再出來。
Аліса з розгону пірнула слідом за Кроликом, навіть не подумавши, як буде звідти вибиратися.
這個兔子洞開始像走廊，筆直地向前，后來就突然向下了，愛麗絲還沒有來 得及站住，就掉進了─個深井里。
Якусь часину кроляча нора йшла рівненько, немов тунель, а тоді зненацька урвалася - так зненацька, аж Аліса й не зчулась, як жухнула навсторч у якийсь глибоченний колодязь.
也許是井太深了，也許是她自己感到下沉得太慢，因此，她有足夠的時間去 東張西望，而且去猜測下一步會發生什么事，首先，她往下看，想知道會掉到什 么地方。但是下面太黑了，什么都看不見，于是，她就看四周的井壁，只見井壁 上排滿了碗櫥和書架，以及挂在釘子上的地圖和圖畫，她從一個架子上拿了一個 罐頭，罐頭上寫著“桔子醬”，卻是空的，她很失望，她不敢把空罐頭扔下去， 怕砸著下面的人，因此，在繼續往下掉的時候，她就把空罐頭放到另一個碗櫥里 去了。
Чи то колодязь був просто таки бездонний, а чи так повільно вона падала, але дорогою їй не бракувало часу роззирнутися і поміркувати, що ж буде далі. Найперше Аліса глянула вниз, щоб бачити, куди вона падає, - але там було темно, хоч в око стрель. Тоді вона оглянула стіни колодязя: на них була сила-силенна маленьких мисників та книжкових полиць; подекуди на кілочках висіли мапи й картини. З одного мисника вона прихопила баночку з наліпкою «ПОМАРАНЧЕВЕ ВАРЕННЯ» - та ба! - виявилося, що вона порожня. Викидати її було лячно (ще вб'є когось унизу), тож Аліса примудрилася тицьнути її на одну з поличок, повз яку пролітала.
“好啊，”愛麗絲想，“經過了這次鍛煉，我從樓梯上滾下來就不算回事。 家里的人都會說我多么勇敢啊，嘿，就是從屋頂上掉下來也沒什么了不起，”─ ─這點倒很可能是真的，屋頂上摔下來，會摔得說不出話的。
- Овва! - чудувалася Аліса. - Після такого падіння не страшно й зі сходів скотитися! Ото вдома дивуватимуться, яка я хоробра! Та що там сходи! Тепер я й не писнула б, якби впала навіть із даху! (І це, мабуть, було правдою.)
掉啊，掉啊，掉啊，難道永遠掉不到底了嗎？愛麗絲大聲說：“我很知道掉 了多少英里了，我一定已經靠近地球中心的一個地方啦！讓我想想：這就是說已 經掉了大約四千英里了，我想……”（你瞧，愛麗絲在學校里已經學到了一點這 類東西，雖然現在不是顯示知識的時机，因為沒一個人在听她說話，但是這仍然 是個很好的練習。）“……是的，大概就是這個距离。那么，我現在究竟到了什 么經度和緯度了呢？”（愛麗絲不明白經度和緯度是什么意思，可她認為這是挺 時髦的字眼，說起來怪好听的。）
Униз, униз, униз... От би падати так до безкінечності!
- Цікаво, скільки миль я вже пролетіла? - міркувала Аліса вголос. Мабуть, уже й до центру Землі недалеко. Ану прикиньмо: по-моєму, до нього ще десь чотири тисячі миль.
(Аліса, бач, просвітилася в цих питаннях на уроках у школі, і хоч зараз була не найкраща нагода хизуватися знаннями - слухати нікому! - а все ж попрактикуватися ніколи не завадить.)
- Так, здається, саме стільки, але тоді постає питання: на якій я широті й довготі?
(Аліса уявлення не мала, що таке "широта" й "довгота", але ці поважно-вчені слова неабияк тішили її вухо.)
不一會儿，她又說話了：“我想知道我會不會穿過地球，到那些頭朝下走路 的人們那里，這該多么滑稽呀！我想這叫做‘對稱人’（19世紀中學地理教科書 上流行個名洞，叫“對跖人”，意思是說地球直徑兩端的人，腳心對著腳心。愛 麗絲對“地球對面的人”的概念模糊，以為他們是“頭朝下”走路的，而且把 “對跖人”錯念成“對稱人”了。）吧？”這次她很高興沒人听她說話，因為 “對稱人”這個名詞似乎不十分正确。“我想我應該問他們這個國家叫什么名稱： 太太，請問您知道這是新西蘭，還是澳大利亞？”（她說這話時，還試著行個屈 膝禮，可是不成。你想想看，在空中掉下來時行這樣的屈膝禮，行嗎，）“如果 我這樣問，人們一定會認為我是一個無知的小姑娘哩。不，永遠不能這樣問，也 許我會看到它寫在哪儿的吧！”
Трохи згодом вона знову заходилася міркувати вголос:
- А що, як я провалюся наскрізь*? Ото буде кумедно - вигулькнути серед людей, що ходять униз головою! Антипади, чи як їх там (вона була навіть рада, що ніхто зараз її не чує, бо слово пролунало якось трохи не так).
- І тоді, зрозуміло, мені доведеться запитати, в яку країну я потрапила: «Перепрошую, добродійко, це Австралія чи Нова Зеландія?" - Тут Аліса спробувала зробити реверанс. (Уяви собі реверанс у повітрі і спитай себе, що з того вийшло б?)
- Тільки що вона про мене подумає? Що я якась невігласка? Е, ні, питати не годиться: може, десь буде написано...
掉啊，掉啊，掉啊，除此之外，沒別的事可干了。因此，過一會儿愛麗絲又 說話了：“我敢肯定，黛娜今晚一定非常想念我。”（黛娜是只貓）“我希望他 們別忘了午茶時給她准備一碟牛奶。黛娜，我親愛的，我多么希望你也掉到這里 來，同我在一起呀，我怕空中沒有你吃的小老鼠，不過你可能捉到一只蝙蝠，你 要知道，它很像老鼠。可是貓吃不吃蝙蝠呢？”這時，愛麗絲開始瞌睡了，她困 得迷迷糊糊時還在說：“貓吃蝙蝠嗎？貓吃蝙蝠嗎？”有時又說成：“蝙蝠吃貓 嗎？”這兩個問題她哪個也回答不出來，所以，她怎么問都沒關系，這時候，她 已經睡著了，開始做起夢來了。她夢見正同黛娜手拉著手走著，并且很認真地問： “黛娜，告訴我，你吃過蝙蝠嗎？，就在這時，突然“砰”地一聲，她掉到了一 堆枯枝敗葉上了，總算掉到了底了！
Униз, униз, униз... Знічев'я Аліса знову заговорила:
- Уявляю, як Діні буде сумно сьогодні без мене! (Діна - це кішка.) Хоч би ж не забули, як питимуть чай, поставити і їй блюдечко з молоком. Діно, кицюню моя! Як жаль, що ти не зі мною! Миші так глибоко, боюся, не водяться, але кроти - близькі мишачі родичі, тут, мабуть, є. От лише... чи їдять коти кротів?
Тут Алісу почав змагати сон, і вона вже бубоніла собі під ніс, немов крізь дрімоту:
"Чи їдять коти кротів?.. Чи їдять коти кротів?.."
Часом виходило щось таке:
"Чи їдять кроти котів?..", бо коли не знаєш відповіді на питання, то байдуже, з якого боку його ставити. Аліса відчула, що дрімота вже заволоділа нею і їй почало снитися, ніби вона гуляє попідручки з Діною і цілком серйозно запитує: "Ну-бо, Діно, признавайся: чи ти колись їла кротів?"
Коли це враз - гу-гуп! - і вона опинилася на купі хмизу й сухого листя: політ закінчено!
愛麗絲一點儿也沒摔坏，她立即站起來，向上看看，黑洞洞的。朝前一看， 是個很長的走廊，她又看見了那只白兔正急急忙忙地朝前跑。這回可別錯過時机， 愛麗絲像一陣風似地追了過去。她听到兔子在拐彎時說：“哎呀，我的耳朵和胡 子呀，現在太遲了！”這時愛麗絲已經离兔子很近了，但是當她也赶到拐角，兔 子卻不見了。她發現自己是在一個很長很低的大廳里，屋頂上懸挂著一串燈，把 大廳照亮了。
Аліса нітрохи не забилась і швиденько схопилася на ноги. Підвела голову догори - там усе тонуло в темряві; зате попереду виднів ще один довгий коридор, і в ньому миготіла, швидко віддаляючись, постать Білого Кролика. Гаятись не можна було й хвилини - Аліса як вітер помчала за ним і ще встигла почути, як він проказав, звертаючи за ріг:
- Ох, бідні мої вушка! Мої вусики! Як же я запізнююсь!
Здавалося, він був зовсім близько, та коли Аліса й собі звернула за ріг, за Кроликом і слід пропав, а вона опинилася в довгому низькому коридорі, освітленому рядочком підвішених до стелі ламп.
大廳四周都是門，全都鎖著，愛麗絲從這邊走到那邊，推一推，拉一拉，每 扇門都打不開，她傷心地走到大廳中間，琢磨著該怎么出去。
Довкола було багато дверей, але всі позамикані. Аліса пройшла коридором з одного боку, вернулася з протилежного (дорогою вона торгала усі двері поспіль), і тепер сумно брела серединою, розмірковуючи, як же їй звідси вибратися.
突然，她發現了一張三條腿的小桌，桌子是玻璃做的。桌上除了一把很小的 金鑰匙，什么也沒有，愛麗絲一下就想到這鑰匙可能是哪個門上的。可是，哎呀， 要么就是鎖太大了，要么就是鑰匙太小了，哪個門也用不上。不過，在她繞第二 圈時，突然發現剛才沒注意到的一個低帳幕后面，有一扇約十五英寸高的小門。 她用這個小金鑰匙往小門的鎖眼里一插，太高興了，正合适。
Раптом Аліса наштовхнулася на маленький триногий столик, весь із суцільного скла. На ньому не було нічого, опріч крихітного золотого ключика, й Алісі відразу спало на думку, що це, мабуть, ключ від котрихось дверей. Та ба! Чи то замки були завеликі, а чи ключик замалий - у кожному разі він не підходив до жодних дверей. Однак за другим обходом вона раптом нагледіла маленьку завісочку, якої не помітила спершу, а за нею - дверцята заввишки з п'ятнадцять дюймів*. Вона засунула золотого ключика в замок і-о, радість! - він підійшов!
愛麗絲打開了門，發現門外是一條小走廊，比老鼠洞還小，她跪下來，順著 走廊望出去，見到一個從沒見過的美麗花園。她多想离開這個黑暗的大廳，到那 些美麗的花圃和清涼的噴泉中去玩呀！可是那門框連腦袋都過不去，可怜的愛麗 絲想：“哎，就算頭能過去，肩膀不跟著過去也沒用，我多么希望縮成望遠鏡里 的小人呀（愛麗絲常常把望遠鏡倒著看，一切東西都變得又遠又小，所以她認為 望遠鏡可以把人放大或縮小。），我想自己能變小的，只要知道變的方法就行了。” 你看，一連串稀奇古怪的事，使得愛麗絲認為沒有什么事是不可能的了。
Дверцята відчинилися у вузесенький прохід, мало що більший за мишачу нору. Аліса стала навколішки й угледіла в глибині небаченої краси сад. І так їй закортіло вибратися з цього темного коридору між оті барвисті квітники та прохолодні водограї! Проте у дверцята не пролазила навіть її голова. «А якби й пролізла, - подумала бідолашна Аліса, - то який у тому сенс? Кому потрібна голова без плечей. Якби ж то я могла складатись, як підзорна труба! Я напевно склалася б, аби лиш знаття, з якого кінця почати». Бачиш, останнім часом Алісу спіткало стільки всіляких дивовиж, що вона почала сумніватися, чи в цьому світі так уже й багато справді неможливих речей.
看來， 守在小門旁沒意思了，于是，她回到桌子邊，希望還能再找到一把鑰匙，至少也 得找到一本教人變成望遠鏡里小人的書，可這次，她發現桌上有一只小瓶。愛麗 絲說：“這小瓶剛才确實不在這里。”瓶口上系著一張小紙條，上面印著兩個很 漂亮的大平：“喝我”。
Збагнувши, що біля дверцят вона нічого не вистоїть, Аліса повернулася до столика - не без надії знайти там якогось іншого ключа чи бодай інструкцію для тих, хто хоче скластися, як підзорна труба. Цього разу на столику вона вгледіла маленьку пляшечку ("Раніше її точно не було", - подумала Аліса) з прив'язаним до шийки папірцем, де гарними великими літерами було видрукувано: «ВИПИЙ МЕНЕ».
說“喝我”倒不錯，可是聰明的小愛麗絲不會忙著去喝的。她說：“不行， 我得先看看，上面有沒有寫著‘毒藥’兩個字。”因為她听過一些很精彩的小故 事，關于孩子們怎樣被燒傷、被野獸吃掉，以及其它一些令人不愉快的事情，所 有這些，都是因為這些孩子們沒有記住大人的話，例如：握撥火棍時間太久就會 把手燒坏；小刀割手指就會出血，等等。愛麗絲知道喝了寫著“毒藥”瓶里的藥 水，遲早會受害的。
Коли тобі пропонують «Випий мене» - це, звісно, чудово, але мудра маленька Аліса не збиралася діяти зопалу.
- Ні, - сказала вона собі, - спочатку я гляну, чи нема тут де напису «Отрута».
Бачте, вона читала кілька гарних історійок про дітей, які або попеклися, або потрапили в пазурі диких звірів чи в які інші халепи - і все через те, що не хотіли пам'ятати простих порад своїх друзів, які, скажімо, застерігали, що коли довго тримати розжарену кочергу, то вона попече долоні, і що коли сильно чикнути ножем по пальцю, то неодмінно піде кров. А ще вона ніколи не забувала, що коли напитися з пляшечки з позначкою «Отрута», то з цього майже напевно нічого доброго не вийде, рано чи пізно.
然而瓶子上沒有“毒藥”字樣，所以愛麗絲冒險地嘗了嘗，感到非常好吃， 它混合著櫻桃餡餅、奶油蛋糕、菠蘿、烤火雞、牛奶糖、熱奶油面包的味道。愛麗絲一口气就把一瓶喝光了。
Проте на цій пляшечці такого напису не було, тож Аліса таки відважилася з неї надсьорбнути. Виявилося, що це доволі смачно (як пиріг з вишнями, заварний крем, ананас, смажена індичка, іриски й гарячі грінки разом узяті), й Аліса хильцем спорожнила пляшечку.
“多么奇怪的感覺呀！”愛麗絲說，“我一定變成望遠鏡里的小人了。”
- Цікаве відчуття! - мовила Аліса. - Здається, я стягуюсь, як підзорна труба.
的确是這樣，她高興得眉飛色舞，現在她只有十英寸高了，已經可以到那個 可愛的花園里去了。不過，她又等了几分鐘，看看會不會繼續縮小下去。想到這 點，她有點不安了。“究竟會怎么收場呢？”愛麗絲對自己說，“或許會像蜡燭 的火苗那樣，全部縮沒了。那么我會怎么樣呢？”她又努力試著想象蜡燭滅了后 的火焰會是個什么樣几。因為她從來沒有見過那樣的東西。
І справді: тепер вона заледве сягала десяти дюймів і аж проясніла на думку, що такий зріст дасть їй. нарешті змогу пройти крізь дверцята в той чарівний садок. Та, про всяк випадок, вона перечекала ще кілька хвилин, аби мати певність, що більше не зменшується (це й досі її трохи бентежило).
- Чого доброго, ще зійду нанівець, як свічка, - сказала собі Аліса. - Цікаво, як би я тоді виглядала?
І вона спробувала бодай уявити, як світить свічка після того, коли згорить дотла, бо досі, наскільки вона пам'ятає, такого бачити їй не траплялося.
過了一小會，好像不會再發生什么事情了，她決定立刻到花園去。可是，哎 喲！可怜的愛麗絲！她走到門口，發覺忘拿了那把小金鑰匙。在回到桌子前准備 再拿的時候，卻發現自己已經夠不著鑰匙，她只能通過玻璃桌面清楚地看到它， 她盡力攀著桌腿向上爬，可是桌腿太滑了，她一次又一次地溜了下來，弄得她精 疲力竭。于是，這個可怜的小家伙坐在地上哭了起來。
Упевнившись, що з нею нічого більше не діється, вона вирішила мерщій податися до саду. Бідна Аліса!.. Біля дверцят вона похопилася, що забула золотого ключика, а коли вернула до столика, то зрозуміла, що тепер до ключика їй не дотягтися. Вона виразно бачила його знизу крізь скло і навіть пробувала вилізти вгору по ніжці, але ніжка була заслизька. Натомившись від мар них зусиль, бідолашка сіла й заплакала.
“起來，哭是沒用的！”愛麗絲嚴厲地對自己說，“限你─，分鐘內就停止 哭！”她經常愛給自己下個命令（雖然她很少听從這种命令），有時甚至把自己 罵哭了。記得有一次她同自己比賽槌球，由于她騙了自己，她就打了自己一記耳 光，這個小孩很喜歡裝成兩個人，“但是現在還裝什么兩個人呢？”可怜的小愛 麗絲想，“唉！現在我小得連做一個像樣的人都不夠了。”
- Годі! Сльозами тут не поможеш! - наказала вона сама собі. - Раджу тобі зараз же перестати!
Зазвичай Аліса давала собі непогані поради (хоча й рідко до них прислухалася), а подеколи картала себе аж до сліз. Якось, пригадується, навіть спробувала нам'яти собі вуха за те, що змахлювала, граючи сама з собою в крокет. Ця мала химерниця страх любила вдавати двох осіб воднораз. «Але тепер, - подумала Аліса, - нема сенсу отак роздвоюватися. - Мене заледве й на одну вистачає!»
不．一會儿，她的眼光落在桌子下面的一個小玻璃盒子上。打開一看，里面 有塊很小的點心，點心上用葡萄干精致地嵌著“吃我”兩個字，“好，我就吃它，” 愛麗絲說，“如果它使我變大，我就能夠著鑰匙了；如果它使我變得更小，我就 可以從門縫下面爬過去，反正不管怎樣，我都可以到那個花園里去了。因此無論 怎么變，我都不在乎。”
Аж ось її погляд упав на невеличку скляну скриньку під столом: вона відкрила її й побачила там малесеньке тістечко, на якому красувалися викладені смородинками слова: «З'ЇЖ МЕНЕ».
- А що ж, і з'їм! - промовила Аліса. - І коли від того побільшаю, то дістану ключа, а здрібнію ще дужче, то просунуся під дверцятами. Так чи інак, а в садок я потраплю однаково.
她只吃了一小口，就焦急地問自己：“是哪一种，變大還是變小？”她用手 摸摸頭頂，想知道變成哪种樣子。可是非常奇怪，一點沒變，說實話，這本來是 吃點心的正常現象，可是愛麗絲已經習慣了稀奇古怪的事了，生活中的正常事情 倒顯得難以理解了。
Вона відкусила шматочок і збуджено подумала:
"Так чи інак? Так чи інак?"
Притиснувши долоню до маківки голови, щоб відчувати, в якому напрямку росте, Аліса, на превеликий свій подив, виявила, що зріст її не змінився. Певна річ, так зазвичай і буває, коли їси тістечка, проте Аліса вже настільки звикла до суцільних дивовиж, що коли життя знову пішло своїм звичаєм, воно здалося їй нудним і дурним.
于是，她又吃開了，很塊就把一塊點心吃完了。
Тож вона відкусила ще шматочок і незабаром доїла все тістечко.