Sherlock Holmes possédait à un suprême degré la faculté de détacher son esprit des pensées les plus absorbantes. Pendant deux heures, il parut avoir oublié l’étrange affaire à laquelle nous étions mêlés, et il se plongea dans l’examen des peintures de l’école belge. Il ne voulut même parler que d’art — dont il n’avait d’ailleurs que des notions très imparfaites — pendant le trajet qui séparait Bond street de Northumberland hôtel.
Шерлок Холмс мав дивовижну здатність за бажанням відволікатися від думок, що обсідали його. На дві години він, здавалося, забув про дивну історію, в яку втягла нас доля, цілком поринувши в споглядання полотен сучасних бельгійських художників. Всю дорогу від картинної галереї до готелю «Нортумберленд» він говорив тільки про живопис і встиг переконати мене, що його уявлення про цей вид мистецтва відзначаються крайньою незрілістю.
« Sir Henry Baskerville vous attend dans sa chambre, nous dit le commis de l’hôtel. Il a bien recommandé qu’on le prévienne dès que vous serez arrivé.
— Сер Генрі Баскервіль чекає вас нагорі,— повідомив портьє. — Він просив мене провести вас до нього зразу ж, як тільки ви прийдете.
— Y aurait-il de l’indiscrétion à parcourir votre registre ? demanda Holmes.
— Ви дозволите подивитись ваш журнал реєстрації приїжджих?
— Pas du tout. »
— Будь ласка.
À la suite du nom de Baskerville, le livre ne contenait que celui de deux voyageurs ; Théophile Johnson et sa famille, de Newcastle, et Mme Oldmore et sa fille, de High Lodge, Alton.
Після запису про Баскервіля в ньому було зроблено ще два: один про Теофіля Джонсона з сім'єю з Ньюкасла, другий — про місіс Олдмор з покоївкою з Хай-лодж, Елтон.
— C’est certainement le Johnson que je connais, dit Holmes au portier…. Un avocat, n’est-ce pas ?… Avec toute la barbe grise… atteint d’une légère claudication ?
— Не маю сумніву, що це той самий Джонсон, з яким я колись був знайомий,— сказав Холмс до портьє. — Він адвокат, сивий і накульгує, так?
— Non, monsieur. Ce Johnson est un gros marchand de charbon, très ingambe, à peu près de votre âge.
— Ні, сер, містер Джонсон — власник вугільних шахт, дуже енергійний джентльмен і йому не більше років, ніж вам.
— Vous devez faire erreur sur sa profession.
— А ви не помиляєтесь, що він не адвокат?
— Non, monsieur. Depuis plusieurs années, il descend dans cet hôtel et nous le connaissons tous.
— Ні, сер! Він зупиняється в нашому готелі не в перший раз, і ми дуже добре його знаємо.
— Alors, c’est différent. Et Mme Oldmore ? Je crois me rappeler ce nom. Excusez ma curiosité ; mais souvent, en venant voir un ami, on en rencontre un autre.
— О, ви мене переконали. З місіс Олдмор так само: мені, здається, пригадується це ім'я. Пробачте мою цікавість, але часто трапляється так, що йдеш відвідати одного друга, а знаходиш іншого.
— Elle est impotente. Son mari a exercé pendant quelques années les fonctions de maire à Gloucester. Nous la comptons parmi nos meilleurs clients.
— Місіс Олдмор, сер, дуже хвора жінка. Її чоловік був колись мером Глочестера. Вона завжди зупиняється у нас, коли приїжджає в Лондон.
— Merci de votre explication. Je regrette de ne pouvoir me recommander auprès de vous de son amitié. » Tout en montant l’escalier, Sherlock Holmes reprit à voix basse : « Nous avons fixé un point important : nous savons que ceux qui s’occupent si activement de notre ami ne sont point logés dans le même hôtel que lui. Cela prouve que quelque intérêt qu’ils aient à l’espionner, ainsi que nous l’avons constaté, ils ne désirent pas être vus par lui. Ceci est très suggestif.
— Дякую вам, боюсь, ми з нею не знайомі... Цими питаннями, Вотсоне, ми встановили один дуже важливий факт,— стиха пояснив він, поки ми підіймалися сходами. — Тепер ми знаємо, що люди, які так цікавляться нашим другом, не живуть у цьому готелі. Це означає, що вони, дуже ретельно стежачи за сером Генрі, у чому ми з вами переконалися, так само ретельно дбають про те, щоб він їх не побачив. Так, цей факт не може не наводити на роздуми.
— En quoi ?
— На які?
— En ceci…. Mon Dieu ! mais que diable arrive-t-il ? »
— Та хоч би на те, що... Гей, друже, що трапилося?
Comme nous tournions dans le corridor de l’hôtel, nous nous heurtâmes à sir Henry Baskerville lui-même. Le visage rouge de colère, il tenait à la main une vieille bottine toute poudreuse. Il paraissait si furieux qu’il avait peine à parler. Quand il put donner un libre cours à son emportement, il s’exprima, en accentuant davantage le jargon du Far-West dont il s’était servi le matin.
Ми вийшли на верхню площадку сходів і лицем в лице зустрілися із сером Генрі Баскервілем. У руці він тримав старий брудний черевик і обличчя в нього було червоне від люті. Він настільки втратив самовладання, що йому аж подих перехопило, а коли заговорив, то зовсім збився на американський діалект, якого вранці ми майже не помічали.
« On se paye donc ma tête dans cet hôtel, criait-il. S’ils n’y prennent garde, je leur montrerai qu’on ne se moque pas du monde de la sorte ! Sacrebleu ! si le garçon ne retrouve pas la bottine qui me manque, il m’entendra ! Certes, monsieur Holmes, je comprends la plaisanterie ; mais celle-ci dépasse les bornes !…
— За кого вони мене мають у цьому готелі, за дурня, чи що?! — закричав він. — Не на того натрапили! Я їм покажу, як зі мною жартувати! Чорт забирай, якщо цей хлопець не знайде мій черевик, то клопоту не оббереться! Я розумію жарти, містере Холмсе, але цього разу тутешні жартівники трохи перестаралися!
— Vous cherchez encore votre bottine ?
— Все ще шукаєте свій черевик?
— Oui, monsieur,… et je prétends qu’il faudra bien qu’on la retrouve.
— Так, шукаю. І шукатиму, поки не знайду.
— Vous disiez qu’il s’agissait d’une bottine en cuir fauve ?
— Але ж, пам'ятаю, ви говорили про новий черевик коричневого кольору, так?
— Oui…. Mais, maintenant, c’est une noire qu’on a égarée.
— Так, сер, говорив. А тепер усе повторилося з старим чорним.
— Non ?
— Що? Ви хочете сказати...
— Je dis ce que dis. Je n’en ai que trois paires : des jaunes, neuves ; des noires, vieilles, et celles que je porte aux pieds. La nuit dernière, on m’a pris une bottine jaune et, ce matin, on m’en a pris une noire. Eh bien ! l’avez-vous ? Parlerez-vous, idiot, au lieu de rester là à me regarder ? »
— Саме це я й хочу сказати. У мене всього-на-всього три пари черевиків — нові коричневі, старі чорні і оці лаковані, що на мені. Вчора ввечері взяли один коричневий, а сьогодні поцупили чорний. Ну, знайшли? Відповідайте ж! Чого ви на мене витріщилися?
Un domestique, Allemand d’origine, venait d’apparaître :
На площадці з'явився схвильований служник-німець.
« Non, monsieur, répondit-il ; je ne l’ai pas…. Je l’ai demandée dans tout l’hôtel.
— Ні, сер. Я питав про черевик у всіх у готелі, але ніхто його не бачив.
— On retrouvera cette bottine avant ce soir ou je préviendrai le gérant que je quitte immédiatement sa boîte.
— Так от, або черевик буде повернуто мені до вечора, або я піду до управителя й заявлю йому, що виїжджаю від вас.
— On la retrouvera, monsieur,… je vous le promets, si vous daignez prendre patience.
— Черевик буде знайдено, сер... Обіцяю, що буде знайдено, тільки потерпіть ще трохи.
— Faites bien attention que c’est la dernière chose que je consens à perdre dans cette caverne de voleurs Je vous demande pardon, M. Holmes, de vous ennuyer de ces futilités.
— Подбайте, щоб черевик мені повернули, я не дозволю, щоб він пропав у цьому злодійському кублі... Пробачте, будь ласка, містере Холмсе, що я турбую вас через отой лист, бо це дрібниця, яка...
— Pas du tout,… la chose en vaut la peine.
— Я вважаю, що підстав турбуватися більше ніж досить.
— Est-ce vraiment votre avis ?
— О, бачу, ви ставитесь до листа дуже серйозно.
— Certainement. Mais comment expliquez-vous ceci ? questionna Holmes.
— А як ви самі пояснюєте його появу?
— Je ne cherche même pas à l’expliquer. C’est bien la chose la plus curieuse, la plus folle qui me soit jamais arrivée.
— Навіть і не пробую пояснити. Нічого дурнішого й дивнішого зі мною ще не траплялося.
— La plus curieuse… peut-être, répliqua Holmes, pensif.
— Дивнішого — можливо, але... — замислено мовив Холмс.
— Qu’en concluez-vous, vous même ? demanda à son tour sir Henry.
— А що ви самі думаєте про всю цю історію з листом?
— Rien encore. Votre cas est très compliqué. Si je rapproche de la mort de votre oncle les événements qui vous sont personnels, je ne crois pas que, sur les cinq cents affaires dont j’ai dû m’occuper, il y en ait une plus ardue. Mais nous tenons plusieurs fils, et il faut espérer que les uns et les autres nous conduiront à la solution. Peu importe que nous perdions du temps à débrouiller nos nombreux écheveaux…. Tôt ou tard nous mettrons la main sur le bon. »
— Ну, не буду вдавати, що я в ній розібрався. Вона дуже складна, сер Генрі. Якщо взяти її в зв'язку із смертю вашого дядька, то з п'ятисот справ, які мені довелося розплутати, не знайдеться більш складної. Але ми тримаємо в своїх руках кілька ниток, і є шанси, що коли не одна, то інша приведе нас до розгадки. Ми можемо змарнувати час, ухопившись не за ту, за яку слід би було, але раніше чи пізніше натрапимо й на потрібну.
Pendant le déjeuner, il fut peu question de ce qui nous avait réunis. Lorsque nous retournâmes au salon, Holmes demanda à Baskerville quelles étaient ses intentions.
Сніданок був гарний, і про справу, яка зібрала нас докупи, ми в розмові майже не згадували. І тільки тоді, коли перейшли до вітальні в номері Баскервіля, Холмс спитав у сера Генрі, які в того наміри.
« Retourner au château ?
— Їхати в баскервільський замок.
— Quand ?
— І коли?
— À la fin de la semaine.
— Наприкінці тижня.
— À tout prendre, dit Holmes, je considère que c’est le parti le plus sage. J’ai la conviction qu’on vous espionne à Londres. Or, au milieu de cette population de plusieurs millions d’habitants, il n’est pas facile de savoir en face de qui nous nous trouvons, pas plus que de découvrir le dessein que l’on poursuit. Puis, si l’on vous veut du mal, nous serons impuissants à l’empêcher…. Avez-vous remarqué, docteur Mortimer, qu’on vous suivait ce matin, depuis le moment où vous êtes sortis de l’hôtel jusqu’à celui où vous y êtes revenus ? »
— В цілому,— сказав Холмс,— я вважаю ваше рішення розумним. У Лондоні за вами постійно стежать,— доказів цьому в мене більше ніж треба,— а хто ці люди і яку мету вони ставлять собі, у цьому багатомільйонному місті виявити важко. Якщо наміри у них лихі, то вам загрожує небезпека, яку ми тут безсилі відвернути. Чи знаєте ви, докторе Мортімере, що сьогодні, коли ви вийшли від мене, за вами стежили?
Mortimer fit un soubresaut.
Доктор Мортімер аж підскочив.
« Suivis ! Par qui ?
— Стежили? Хто?
— Ça, je ne puis malheureusement pas vous l’apprendre. Existe-t-il, parmi vos voisins ou vos connaissances de Dartmoor, un homme portant une longue barbe noire ?
— Цього, на жаль, я не можу вам сказати. Серед ваших сусідів чи знайомих у Дартмурі є хтось з широкою й густою чорною бородою?
— Non. Attendez !… Si ; Barrymore, le valet de chambre de sir Charles, porte toute sa barbe… elle est noire.
— Ні... Стривайте, дайте подумати. Так, є. Це Беррімор, дворецький сера Генрі, у нього широка й густа чорна борода.
— Ah !… Où habite ce Barrymore ?
— Ха! А де зараз Беррімор?
— On lui a confié la garde du château.
— В баскервільському замку, доглядає його.
— Il faut que nous sachions s’il est là ou si, par hasard, il n’aurait pas déserté son poste pour venir à Londres.
— Треба переконатися, що він справді там, а не тут, у Лондоні.
— Comment faire ?
— А як ви можете це зробити?
— Donnez-moi une feuille de télégramme. » Sherlock Holmes griffonna quelques mots. Il lut : « Tout est-il préparé pour recevoir sir Henry ? » Cela suffira. J’envoie cette dépêche à M. Barrymore, château de Baskerville. Quel est le bureau de poste le plus proche ? Grimpen…. Très bien. Nous allons expédier au directeur de ce bureau un télégramme ainsi conçu : « Remettez en mains propres la dépèche destinée à M. Barrymore. Si absent, retournez-la à sir Henry Baskerville, Northumberland hôtel. » Nous apprendrons ainsi, avant ce soir, si, oui ou non, Barrymore est à son poste dans le Devonshire.
— Дайте мені телеграфний бланк. «Чи все готово приїзду сера Генрі?» Цього досить. Адреса така: «Містеру Беррімору, баскервільський замок». Де там найближчий телеграф? У Грімпені? Дуже добре, другу телеграму ми надішлемо в Грімпен начальнику телеграфної контори, ось таку: «Телеграму на ім'я Беррімора прохання вручити його власні руки. Разі відсутності телеграму надішліть назад серу Генрі Баскервілю, готель «Нортумберленд». Таким чином ми ще до вечора будемо знати, перебуває Беррімор на своєму посту в Девоншірі чи ні.
— Parfait, dit sir Henry. À propos, docteur Mortimer, parlez-nous un peu de ce Barrymore.
— Правильно,— погодився Баскервіль. — До речі, докторе Мортімере, що, кінець кінцем, являє собою цей Беррімор?
— Il est le fils d’un vieil intendant des Baskerville. Ils habitent le château depuis quatre générations. D’après ce que l’on m’a dit, sa femme et lui sont des gens très honorables.
— Він син покійного управителя маєтку. Це вже четверте покоління Берріморів, яке доглядає баскервільський замок. Наскільки я знаю, він і його дружина шановані в нашому графстві люди.
— Il n’en est pas moins vrai, dit Baskerville, que tant qu’aucun membre de la famille ne résidera au château, ces gens-là y trouveront un bon gîte et n’auront rien à faire.
— В той же час,— сказав Баскервіль,— цілком зрозуміло, що поки в баскервільському замку немає ніякого хазяїна, ці люди живуть як у Бога за дверима й нічого не роблять.
— C’est exact.
— Це правда.
— Les Barrymore figuraient-ils sur le testament de sir Charles ? demanda Holmes.
— Чи відписав що-небудь Беррімору сер Чарльз? — спитав Холмс.
— Pour cinq cents livres sterling chacun.
— Він і його дружина одержали по п'ятсот фунтів стерлінгів.
— Ah ! Connaissaient-ils cette libéralité ?
— Ха! А вони знали, що їм буде відписано такі гроші?
— Oui. Sir Charles aimait à parler de ses dispositions testamentaires.
— Так. Сер Чарльз любив поговорити про те, кому й скільки відпише.
— C’est très intéressant.
— Це дуже цікаво.
— J’aime à croire, fit Mortimer, que vos soupçons ne s’étendent pas à tous ceux qui ont reçu un legs de sir Charles… il m’a laissé mille livres.
— Сподіваюся,— сказав доктор Мортімер,— ви не будете ставитися з підозрою до кожного, хто від нього що-небудь одержав, бо мені він теж залишив тисячу фунтів.
— Vraiment !… Et à qui encore ?
— Он як! А ще кому?
— Il a légué à des particuliers des sommes insignifiantes et d’autres, très considérables, à des œuvres de bienfaisance.
— В духівниці було зазначено багато дрібних сум різним особам і чимало — на благодійність. Залишок пішов серові Генрі.
— À combien s’élevait le montant de sa fortune ?
— А що являє собою залишок?
— À sept cent quarante mille livres. »
— Сімсот сорок тисяч фунтів.
Holmes ouvrit de grands yeux étonnés. « Je ne me figurais pas que sir Charles possédât une somme aussi gigantesque.
Холмс здивовано звів брови.
— Я навіть не уявляв, що мається на увазі така величезна сума,— сказав він.
— Sir Charles passait pour être riche, mais jusqu’au jour de l’inventaire, nous ne soupçonnions pas l’étendue de sa fortune, dont le montant total approchait bien d’un million de livres.
— Сер Чарльз мав славу багатої людини, але ми й не підозрювали, який він багатий насправді, поки не ознайомилися з його цінними паперами. Загальна вартість майна наближається до мільйона.
— Peste ! Voilà un magot pour lequel un homme peut risquer son va-tout…. Encore une question, docteur Mortimer. En supposant qu’il arrive malheur à notre jeune ami — pardonnez-moi, sir Henry, cette désagréable hypothèse — à qui reviendra cette fortune ?
— Боже мій! Це така ставка, заради якої залюбки можна розпочати відчайдушну гру. Ще одне запитання, докторе Мортімере. Припустімо, з нашим молодим другом щось трапиться — пробачте, звичайно, за таку неприємну гіпотезу — хто успадкує все це багатство?
— Roger Baskerville, le plus jeune frère de sir Charles, étant mort garçon, cette fortune irait à des cousins éloignés, les Desmond. James Desmond est un vieux clergyman du Westmoreland.
— Оскільки Роджер Баскервіль, менший брат сера Чарльза, помер неодруженим, усе майно перейде до Десмондів, його далеких родичів. Джеймс Десмонд — літній чоловік, священик і живе у Вестморленді.
— Merci. Ces détails sont du plus grand intérêt. Connaissez-vous M. James Desmond ?
— Дякую. Всі ці деталі надзвичайно цікаві. А ви зустрічалися з містером Джеймсом Десмондом?
— Oui, je l’ai aperçu une fois chez sir Charles. Il a un aspect vénérable et mène, dit-on, une vie exemplaire. Je me souviens qu’il a résisté aux sollicitations de sir Charles, qui insistait pour lui faire accepter une donation assez importante.
— Зустрічався. Він одного разу приїжджав до сера Чарльза. Це чоловік поважного вигляду й праведного життя. Пам'ятаю, він не схотів прийняти від сера Чарльза ніякої фінансової підтримки, хоч той і дуже наполягав.
— Ainsi, cet homme, simple de goûts, deviendrait l’héritier des millions de sir Charles ?
— І чоловік таких скромних звичок успадкував би все багатство сера Чарльза?
— Certainement…. D’après l’ordre des successions, il hériterait du domaine. Il recueillerait également toutes les valeurs, à moins qu’il n’en soit décidé autrement par le précédent propriétaire qui peut, par testament, en disposer à son gré.
— Успадкував би тільки маєток, бо він родовий і нікому не може бути переданий. А гроші перейшли б до нього лише в тому разі, якби ними не розпорядився по-іншому нинішній їх власник, який, звичайно, може робити з ними все, що йому заманеться.
— Avez-vous fait votre testament, sir Henry ? demanda Sherlock Holmes.
— А ви вже уклали духівницю, сер Генрі?
— Non. Je n’en ai pas eu encore le temps, puisque je ne sais que d’hier comment sont les choses. Mais, en tout cas, les valeurs mobilières suivront le domaine et le titre…. Telle était la volonté de mon pauvre oncle. Comment le propriétaire de Baskerville, s’il était pauvre, entretiendrait-il le château ? Maison, terres, argent doivent se confondre sur la même tête.
— Ні, містере Холмсе, не уклав. Ще не встиг, бо тільки вчора дізнався, як стоять справи. Проте за всіх обставин переконаний, що гроші не можна відокремлювати від титулу й маєтку. Саме таких поглядів дотримувався мій нещасний дядько. Хіба зможе хазяїн баскервільського замку відродити славу роду Баскервілів, якщо не матиме для цього потрібних коштів? Будинок, земля й гроші повинні бути разом.
— Parfaitement…. J’approuve votre départ immédiat pour le Devonshire. Je ne mets qu’une restriction à ce projet : vous ne pouvez partir seul.
— Цілком правильно. Так от, сер Генрі, я також, як і ви, вважаю, що вам без зволікань треба їхати в Девоншір. Тільки я повинен зробити вам одне застереження. Вам не можна їхати самому.
— Le docteur Mortimer m’accompagne.
— Разом зі мною повертається доктор Мортімер.
— Mais le docteur Mortimer a ses occupations et sa maison est située à plusieurs milles du château. Avec la meilleure volonté du monde, il lui serait impossible de vous porter secours. Non, sir Henry, il faut que vous emmeniez avec vous une personne de confiance qui restera sans cesse à vos côtés.
— Але докторові Мортімеру доведеться приділяти час своїй лікарській практиці, та й живе він за кілька миль від Баскервіль-холу. Отже, доктор Мортімер при всьому бажанні не зможе вам допомогти. Ні, сер Генрі, вам слід узяти з собою надійну людину, яка завжди буде поряд з вами.
— Pouvez-vous venir, monsieur Holmes ?
— Містере Холмсе, а чи не могли б поїхати ви самі?
— Au moment critique, je tâcherai de me trouver là. Mais vous comprendrez qu’avec les consultations qu’on me demande de tous côtés et les appels qu’on m’adresse de tous les quartiers de Londres, je ne puisse m’absenter pour un temps indéterminé. Ainsi, à cette heure, un des noms les plus honorés de l’Angleterre se trouve en butte aux attaques d’un maître chanteur, et je suis seul capable d’arrêter ce scandale. Dans ces conditions, comment aller à Dartmoor ?
— Якщо дійде до кризи, я постараюся прибути до вас особисто, але ж ви розумієте, що я не можу покинути Лондон на невизначений час, бо в мене чимала консультаційна практика, і звідусіль постійно просять про допомогу. Зараз, наприклад, репутацію однієї з найбільш поважаних в Англії осіб ганьбить якийсь шантажист, і тільки я можу покласти край цій скандальній справі. Бачите, мені просто неможливо поїхати в Дартмур.
— Alors, qui me recommanderiez-vous ? »
— Тоді кого б ви порадили взяти з собою?
Holmes posa sa main sur mon bras.
Холмс поклав руку мені на плече:
« Si mon ami consentait à accepter cette mission, dit-il, personne ne serait plus digne que lui de la remplir. Il possède toute ma confiance. »
— Якби за це взявся мій друг, то ви б мали біля себе, опинившись у тісному куті, дуже надійного чоловіка. Ніхто не знає цього краще, ніж я.
Cette proposition me prit au dépourvu et, sans me donner le temps de répondre, sir Henry saisit ma main, qu’il serra chaleureusement.
Ця пропозиція захопила мене зненацька, і перш ніж я встиг відповісти, Баскервіль схопив мене за руку й гаряче її потиснув.
« Je vous remercie de votre obligeance, docteur Watson, dit-il. Vous me connaissez maintenant et vous en savez autant que moi sur cette affaire. Si vous acceptez de m’accompagner au château de Baskerville et de me tenir compagnie là-bas, je ne l’oublierai jamais. »
— Докторе Вотсоне, це так гарно з вашого боку! — вигукнув він. — Ви бачите, в якому я непевному становищі, а про обставини всієї цієї справи ви знаєте не менше від мене. Якщо ви поїдете зі мною в баскервільський замок і допоможете мені в скрутну хвилину, я ніколи цього не забуду.
Les expéditions aventureuses ont toujours exercé sur moi une irrésistible fascination ; de plus, les paroles élogieuses prononcées par Holmes à mon adresse, ainsi que la précipitation du baronnet à m’agréer pour compagnon, me décidèrent rapidement.
Мене завжди непереборно приваблює можливість пережити пригоду, а слова Холмса і радість, з якою баронет привітав у мені свого компаньйона, дуже мене потішили.
« Je viendrai avec plaisir, répondis-je. Je trouverai difficilement un meilleur emploi de mon temps.
— Я із задоволенням поїду в баскервільський замок,— відповів я . — Не знаю навіть, чи міг би я краще використати свій час.
— Vous me tiendrez exactement au courant de tout, dit Holmes. Lorsque la crise arrivera — et elle arrivera certainement — je vous dicterai votre conduite. J’espère que vous serez en mesure de partir samedi, n’est-ce pas, sir Henry ?
— Ви будете надсилати мені детальні звіти,— сказав Холмс. — Коли настане криза, а вона обов'язково настане, я керуватиму вашими діями. В суботу, думаю, все вже буде готово до від'їзду?
— Cette date convient-elle au docteur Watson ? demanda ce dernier.
— Вас це влаштовує, докторе Вотсоне?
— Absolument.
— Цілком.
— Alors, à samedi ! À moins d’avis contraire, nous nous retrouverons à la gare de Paddington, au train de dix heures trente. »
— Тоді в суботу, якщо вас не буде повідомлено про які-небудь зміни, зустрічаємося на Педдінгтонському вокзалі і їдемо поїздом о десятій тридцять.
Nous nous levions pour prendre congé, quand Baskerville poussa un cri de triomphe. Il se baissa dans un des coins de la chambre et tira une bottine jaune de dessous une armoire.
Ми підвелися, щоб піти, коли раптом Баскервіль з переможним вигуком кинувся в один з кутків вітальні й витягнув з-під комода коричневий черевик.
« La bottine qui me manquait ! s’écria-t-il.
— Ось він, знайшовся! — зрадів він.
— Puissent toutes vos difficultés s’aplanir aussi aisément ! dit Sherlock Holmes.
— Нехай усі інші труднощі зникнуть так само легко! — побажав Холмс.
— C’est très curieux, intervint le docteur Morlimer ; avant le déjeuner, j’ai soigneusement cherché par toute la pièce.
— Але це просто неймовірно,— зауважив доктор Мортімер. — Перед ленчем я обнишпорив усю цю кімнату.
— Moi, aussi, fit Baskerville. Je l’ai bouleversée de fond en comble. Il n’y avait pas la moindre bottine.
— І я теж,— додав Баскервіль. — Кожний дюйм.
— Черевика ніде не було.
— Dans ce cas, le garçon l’aura rapportée pendant que nous déjeunions. »
— Мабуть, туди його поставив служник, поки ми сиділи за ленчем.
On appela le domestique, qui déclara ne rien savoir et ne put fournir aucun renseignement. Un nouvel incident venait donc de s’ajouter à cette série de petits mystères qui s’étaient succédé si rapidement. En négligeant la mort tragique de sir Charles, nous nous trouvions en présence de faits inexplicables survenus dans l’espace de deux jours : la réception de la lettre découpée dans le Times, l’espion à barbe noire blotti dans le cab, la perte de la bottine jaune, puis de la vieille bottine noire, et enfin la trouvaille de la bottine jaune. Durant notre retour à Baker street, Holmes demeura silencieux. Je voyais à ses sourcils froncés, à sa mine préoccupée, que son esprit, — comme le mien, d’ailleurs — s’efforçait à relier entre eux ces épisodes étranges et en apparence incohérents. Tout l’après-midi et jusqu’à bien avant dans la soirée, Holmes s’abîma dans ses pensées et s’enveloppa de nuages de fumée.
Послали по німця, але він оголосив, що нічого не знає, також не прояснило загадку розпитування інших службовців готелю. Таким чином до послідовної серії явно безглуздих таємниць, що так швидко виникали одна за одною, додалася ще одна дрібниця. Не кажучи вже про історію з жахливою смертю сера Чарльза, перед нами був ланцюг незбагненних подій, що трапились протягом двох останніх днів,— надійшов лист, складений з вирізаних із газети слів, з'явився чорнобородий підглядач, зник спочатку новий коричневий черевик, потім старий чорний, і от тепер знайшовся новий коричневий черевик. По дорозі додому Холмс сидів у кебі мовчки, з його нахмурених брів і напруженого обличчя мені було зрозуміло, що він так само, як і я, сушить собі голову, намагаючись виробити необхідну систему, яка об'єднала б усі ці дивні і явно не зв'язані між собою факти. Всю другу половину дня і вечір він провів у глибокій задумі, огорнутий тютюновим димом.
À l’heure du dîner, on lui apporta deux télégrammes. Le premier contenait ceci :
Перед самісіньким обідом нам подали дві телеграми. Перша була така:
« Le directeur de la poste de Grimpen m’annonce que Barrymore est au château.
« Baskerville. » Le second était ainsi conçu :
«Тільки що повідомили Беррімор у баскервільському замку. Баскервіль»
« Selon votre ordre, j’ai visité vingt-trois hôtels ; je n’ai découvert dans aucun le numéro découpé du Times.
« Cartwright. »
Друга: «Обійшов двадцять три готелі як було сказано знайти порізану сторінку «Тайме» не вдалося. Картрайт»
Le visage d’Holmes exprima une vive contrariété. « Voici déjà deux fils qui se brisent dans nos mains, fit-il. Rien ne me passionne plus qu’une affaire dans laquelle tout se retourne contre moi. Il nous faut chercher une autre piste.
— От і обірвалося, Вотсоне, аж дві нитки зразу. Ніщо не стимулює краще ніж справа, де все повстає проти тебе. Треба пошукати іншого сліду.
— Nous avons encore celle du cocher qui conduisait l’espion.
— У нас іще є кебмен, який возив шпига.
— Oui. J’ai télégraphié au bureau de la police pour qu’on m’envoyât son nom et son adresse…. Tenez, je ne serais pas surpris que ce fût la réponse à ma demande. »
— Цілком правильно. Я надіслав телеграму в Реєстраційну контору з проханням повідомити прізвище й адресу того кебмена. І не здивуюсь, якщо оце й є відповідь на моє запитання.
Un coup de sonnette retentissait en effet à la porte d’entrée. Bientôt après, on introduisit dans le salon un homme qui était le cocher lui-même. Il s’avança, en roulant son chapeau entre ses doigts.
Проте дзеленчання дзвоника повідомило, як виявилося, про появу дечого навіть кращого, ніж відповідь, бо двері відчинилися і до вітальні ввійшов хамулуватий з вигляду чолов'яга, очевидно, кебмен, про якого йшла мова.
« J’ai reçu du bureau central, dit-il, un message m’avertissant que, dans cette maison, un bourgeois avait pris des renseignements sur le 2 704. Je conduis depuis sept ans sans avoir mérité un seul reproche… J’arrive tout droit de la remise pour que vous m’expliquiez bien en face ce que vous avez contre moi.
— Мені переказали з головної контори, що джентльмен за цією адресою цікавився номером дві тисячі сімсот чотири,— сказав він. — Я ось уже сім років їжджу, і ніхто ніколи не скаржився. А прийшов я сюди просто з каретного двору спитати, дивлячись вам в обличчя, що ви проти мене маєте.
— Je n’ai rien contre vous, mon brave homme, dit Holmes. Au contraire, si vous répondez clairement à mes questions, je tiens un demi-souverain à votre disposition.
— Та що ви, добродію, я нічого проти вас не маю,— відповів Холмс. — Навпаки, у мене знайдеться для вас пів-соверена, якщо ви дасте мені чітку відповідь на моє запитання.
— Alors, y a pas d’erreur, dit le cocher, j’aurai fait une bonne journée. Que voulez-vous savoir ?
— Ну, та для мене сьогодні справді гарний день,— ошкірився кебмен. — А що ви хочете знати, сер?
— D’abord votre nom et votre adresse, pour le cas où j’aurais encore besoin de vous.
— Перш за все ваше прізвище й адресу на той випадок, якщо ви знову будете мені потрібні.
— John Clayton, 3, Turpey street. Je remise à Shipley, près de Waterloo station. »
— Джон Клейтон з Бороу, Терпі-стріт, номер три. Мій кеб стоїть в каретному дворі містера Шіплі, це біля вокзалу Ватерлоо.
Sherlock Holmes nota ces renseignements.
Шерлок Холмс усе це записав.
« Maintenant, Clayton, reprit-il, parlez-moi du voyageur qui est venu ce matin surveiller cette maison et qui, ensuite, a suivi deux messieurs dans Régent street. »
— А тепер, Клейтоне, розкажіть мені про вашого сідока, який сьогодні вранці о десятій годині приїжджав сюди стежити за цим будинком, а потім подався назирці за двома джентльменами по Ріджент-стріт.
Le cocher parut étonné et quelque peu embarrassé. « Je ne vois pas la nécessité de vous parler d’une chose que vous connaissez déjà aussi bien que moi, dit-il. La vérité, c’est que ce voyageur m’avoua être un détective et me recommanda de ne souffler mot de lui à personne.
Кебмен був явно здивований, він навіть трохи розгубився.
— А що ж мені вам розповідати, коли ви, здається, самі все знаєте,— відповів він. — Річ у тому, що той джентльмен сказав мені, ніби він детектив і щоб я нікому нічого про нього не говорив.
— Mon ami, reprit Holmes gravement, l’affaire est très sérieuse et vous vous mettriez dans un très vilain cas si vous cherchiez à me cacher quoi que ce soit. Ainsi ce monsieur vous a dit qu’il était détective ?
— Добродію, це дуже серйозна справа, і ви наробите собі лиха, якщо спробуєте щось від мене приховати. Ви кажете, що ваш сідок називається детективом?
— Oui.
— Так.
— Quand vous l’a-t-il dit ?
— А коли він про це сказав?
— En me quittant.
— Коли платив за проїзд.
— Vous a-t-il dit autre chose ?
— А він говорив ще що-небудь?
— Il s’est nommé. »
— Назвав своє ім'я й прізвище.
Holmes me jeta un regard triomphant. « Vraiment !… Il s’est nommé !… Quelle imprudence !… Et quel nom vous a-t-il donné ?
Холмс кинув на мене переможний погляд.
— О, назвав ім'я й прізвище? Це дуже нерозважливо з його боку. То як же його звуть?
— Son nom ? répéta le cocher…. Sherlock Holmes. »
— Його звуть,— мовив кебмен,— містер Шерлок Холмс.
Jamais réponse ne démonta mon ami comme celle qui venait de lui être faite. Pendant un instant, il sembla ahuri.
Ніколи раніше я не бачив, щоб мого друга щось приголомшило дужче, ніж ця відповідь кебмена. На мить йому аж мову відібрало. Потім він голосно розреготався.
« Touché, Watson !… bien touché !… Le coup a été bien envoyé, et je sens devant moi une arme aussi rapide et aussi souple que celle que je manie…. Ainsi donc votre voyageur s’appelait Sherlock Holmes ?
— Оце удар, Вотсоне, так удар! — сказав він. — Відчуваю, що рапіра в руках мого противника така ж швидка й вправна, як і моя власна. Цього разу він красиво пошив мене в дурні. Отже, його звуть Шерлок Холмс?
— Oui, monsieur, il m’a donné ce nom-là.
— Еге ж, сер, того джентльмена звуть саме так.
— Parfait. Où l’avez-vous « chargé » et qu’est-il arrivé ensuite ?
— Чудово! Тепер скажіть мені, де ви підібрали того сідока і що було далі.
— Il m’a hélé à neuf heures et demie, dans Trafalgar square. Il m’a dit qu’il était détective et m’a offert deux guinées pour la journée. Je devais aller où bon lui semblerait, sans jamais lui poser de questions. Je me suis bien gardé de refuser cette offre. Je l’ai conduit près de Northumberland hôtel, où nous avons attendu la sortie de deux messieurs qui sont montés dans un cab à la station voisine. Nous avons suivi cette voiture jusqu’à ce qu’elle se soit arrêtée près d’ici.
— Він гукнув мене о пів на десяту на Трафальгар-сквер. Сказав, що він детектив, і пообіцяв заплатити дві гінеї, якщо я весь день робитиму так, як він скаже, і ні про що не питатиму. Я зрадів і згодився. Спочатку ми поїхали до готелю «Нортумберленд» і почекали там, поки звідти не вийшло двоє джентльменів, які взяли кеб на стоянці. Потім ми поїхали слідом за ними кудись сюди.
— À ma porte ? dit Holmes.
— Сюди до нашого будинку,— сказав Холмс.
— Je n’en suis pas certain ; mais le bourgeois, lui, savait où les autres allaient. Il est descendu à peu près au milieu de la rue et j’ai « poireauté » une heure et demie. Alors les deux messieurs sont repassés à pied, et nous les avons suivis de nouveau dans Baker street et dans….
— Ну, цього я сказати не можу, але, думаю, мій сідок знав, куди йому треба. Проїхавши півкварталу, ми зупинилися і простояли години півтори. Потім повз нас пройшли ті два джентльмени, і ми поїхали слідом за ними по Бейкер-стріт, далі проїхали...
— Je sais, interrompit Holmes.
— Я знаю,— перебив Холмс.
— Nous avions remonté les trois quarts de Regent street…. À ce moment, à travers la trappe, mon voyageur m’a crié de filer vers Waterloo station aussi vite que possible. J’ai fouetté la jument et, dix minutes plus tard, nous étions rendus à destination. Il m’a payé deux guinées, comme un « bon zigue », et il est entré dans la gare. En me quittant, il s’est retourné et m’a dit : « Vous serez peut-être content d’apprendre que vous avez conduit M. Sherlock Holmes ». Voilà comment j’ai appris son nom.
— Проїхали три чверті Ріджент-стріт. Тут мій джентльмен відчинив віконце в дашку й наказав щодуху гнати до вокзалу Ватерлоо. Я оперіщив свою кобилу батогом, і менше ніж за десять хвилин ми були на місці. Він заплатив дві гінеї, як обіцяв, і пішов до вокзалу. А тоді обернувся й сказав: «Вам, мабуть, хочеться знати, кого ви возили. Запам'ятайте — містера Шерлока Холмса». Ось звідки я знаю, як його звуть.
— Je comprends…. Et vous ne l’avez plus revu ?
— Розумію. І ви більше його не бачили?
— Non…. Il avait disparu dans la gare.
— Ні, після того як він зник на вокзалі, не бачив.
— Faites-moi le portrait de M. Sherlock Holmes. »
— А який з себе цей містер Шерлок Холмс?
Le cocher se gratta la tête : « Il n’est pas facile à peindre. Il paraît quarante ans…. Il est de taille moyenne… cinq ou six centimètres de moins que vous. Il était habillé comme un gommeux et portait une barbe noire coupée en carré…. Il m’a semblé très pâle…. Je ne puis vous en dire plus long.
Кебмен почухав у потилиці.
— Нелегке це діло розповісти, який він з себе. Як на мене, йому років під сорок, середній на зріст, дюймів на два-три нижчий, ніж ви, сер. Одягнений як пан, з чорною, рівно підрізаною бородою й блідим обличчям. Нічого більше я сказати не можу.
— La couleur de ses yeux ? »
— Якого кольору в нього очі?
Le cocher parut chercher dans ses souvenirs et répondit : « Je ne me la rappelle pas.
— Не помітив.
— D’autres détails vous ont-ils frappé ?
— А ще що-небудь пам'ятаєте?
— Non.
— Ні, сер, не пам'ятаю.
— Bien, fit Holmes. Voici votre demi-souverain. Vous en aurez un autre, si vous m’apportez de nouveaux renseignements. Bonne nuit. — Bonne nuit, monsieur, et merci. »
— Добре, ось ваші півсоверена. Одержите ще один, коли ми матимемо від вас додаткові відомості про цього джентльмена. До побачення.
John Clayton partit très satisfait.
— До побачення, сер. Дякую вам.
Holmes se retourna vers moi avec un haussement d’épaules et un sourire découragé.
Джон Клейтон вийшов, посміхаючись, а Холмс знизав плечима і з сумною посмішкою повернувся до мене.
« Voilà un troisième fil qui casse et nous ne sommes pas plus avancés qu’au début, dit-il. Le rusé coquin !… Il connaissait le numéro de ma maison et la visite projetée par sir Henry Baskerville !… Dans Regent street, il a flairé qui j’étais… il s’est douté que j’avais pris le numéro de sa voiture et que je rechercherais le cocher !… Ah ! Watson, cette fois nous aurons à lutter contre un adversaire digne de nous. Il m’a fait mat à Londres ; je vous souhaite meilleure chance dans le Devonshire…. Mais je ne suis plus aussi tranquille.
— Наша третя нитка теж обірвалася, і ми кінчаємо там, звідки починали,— сказав він. — Хитрий негідник! Дізнався про номер нашого будинку, дізнався, що сер Генрі Баскервіль поїхав до мене проконсультуватися, впізнав мене на Ріджент-стріт, здогадався, що я засік номер кеба і візьму кебмена в роботу, та ще й виявив таке зухвальство! Згадаєте моє слово, Вотсоне,— цього разу нам дістався гідний нас ворог. У Лондоні я зазнав цілковитої поразки. Мені лишається тільки побажати, щоб вам поталанило в Девоншірі. І все ж таки я дуже занепокоєний.
— Sur quoi ?
— Чим?
— Sur votre sort, là-bas. C’est une vilaine affaire, Watson,… vilaine et dangereuse…. Plus je l’examine et moins elle me plaît. Oui, oui, mon cher ami, riez à votre aise !… Je vous jure que je serai très heureux de vous revoir sain et sauf dans notre logis de Baker street. »
— Тим, що посилаю туди вас. Це препогана справа, Вотсоне, препогана і небезпечна, і що більше я про неї думаю, то менше вона мені подобається. Смійтеся, мій друже, смійтеся, але даю вам слово — я буду дуже радий побачити вас знову на Бейкер-стріт живим і здоровим.