Наступного дня ми поснідали рано, і Холмсу, одягненому в халат, довелося трохи почекати домовленої зустрічі. Наші клієнти були точними: як тільки годинник вибив десяту, з'явився доктор Мортімер у супроводі молодого баронета. Той виявився невеликим на зріст, але дуже міцним, жвавим чоловіком років тридцяти з темними очима й густими чорними бровами на енергійному обличчі, яке мало задерикуватий вираз. Одягнений він був у твідовий, з червонястим полиском костюм, а його засмагла шкіра свідчила про те, що більшу частину часу він проводить просто неба, проте твердий погляд і спокійна впевненість у поводженні виказували в ньому джентльмена.
Ce matin-là, nous déjeunâmes de bonne heure. Sherlock Holmes, en robe de chambre, attendait l’arrivée de nos visiteurs. Ils furent exacts au rendez-vous : dix heures sonnaient à peine, quand on introduisit le docteur Mortimer, suivi du jeune baronnet. Il pouvait avoir trente ans. Petit, alerte, les yeux noirs, il était très solidement bâti. Il avait des sourcils très fournis qui donnaient à son visage une expression énergique. Il portait un vêtement complet de couleur rougeâtre. Son teint hâlé attestait de nombreuses années passées au grand air, et cependant le calme de son regard et la tranquille assurance de son maintien dénotaient un homme bien élevé.
— Сер Генрі Баскервіль,— відрекомендував його доктор Мортімер.
« Voici sir Henry Baskerville », dit Mortimer.
— Так, саме він,— мовив баронет. — Дивна річ, містере Шерлоку Холмсе, але якби мій друг не запропонував мені завітати до вас сьогодні вранці, я зробив би це самостійно. Я чув, ви вмієте розгадувати невеличкі загадки, а я цього ранку зіткнувся з такою, над якою треба добре посушити голову, але мені цей ребус не до снаги.
— Lui-même, ajouta le jeune homme. Et ce qu’il y a de plus étrange, monsieur Holmes, c’est que, si mon ami ici présent ne m’avait pas proposé de me présenter à vous, je serais venu de mon propre mouvement. Vous aimez les énigmes…. Eh bien, j’en ai reçu une, ce matin, qui exige, pour la deviner, plus de temps que je ne puis lui consacrer. »
— Прошу вас, сідайте, сер Генрі. Чи правильно я зрозумів, що після приїзду в Лондон з вами трапилося щось незвичайне?
Holmes s’inclina. « Veuillez vous asseoir, sir Henry, fit-il. Dois-je comprendre que depuis votre court séjour à Londres, vous avez été l’objet de quelque aventure ?
— Цьому випадку я не надаю надто великого значення, містере Холмсе. Цілком імовірно, що це просто якийсь жарт. Сьогодні вранці я одержав цього листа, якщо його можна так назвати.
— Oh ! rien de bien important, monsieur Holmes. Une plaisanterie, si je ne me trompe… cette lettre — mérite-telle ce nom ? — qui m’a été remise ce matin. »
Сер Генрі поклав на стіл конверт, і ми всі схилилися над ним. Конверт був звичайний, сіруватого кольору. Адресу на ньому «Готель «Нортумберленд», серові Генрі Баскервілю» — було написано великими друкованими літерами, стояв поштовий штемпель «Чарінг-крос» і час відправлення — вечір учорашнього дня.
Et sir Henry posa une enveloppe sur la table. Nous nous approchâmes tous pour la regarder. Le papier était de couleur grisâtre et de qualité commune. Une main malhabile avait écrit l’adresse suivante : « Sir Henry Baskerville, Northumberland hôtel ». La lettre portait le timbre du bureau de Charing Cross et avait été mise à la poste la veille au soir.
— Кому було відомо, що ви збираєтеся зупинитись у готелі «Нортумберленд»? — спитав Холмс, пильно дивлячись на нашого гостя.
« Qui savait que vous descendiez à Northumberland hôtel ? » demanda Holmes en regardant attentivement notre visiteur.
— Ніхто не міг знати. Я вирішив це тільки після зустрічі з доктором Мортімером.
— Personne. Je m’y suis seulement décidé après ma rencontre avec le docteur Mortimer.
— Але ж, певно, доктор Мортімер зупинився в тому готелі раніше?
— Sans doute M. Mortimer y logeait déjà ?
— Ні, я знайшов притулок у друга,— мовив доктор. — Ніяк було дізнатися, що ми поїдемо саме в цей готель.
— Non ; j’étais descendu chez un ami, répondit le docteur. Il était impossible de prévoir que nous irions dans cet hôtel.
— Гм! Здається, хтось дуже цікавиться вашими переїздами.
Холмс вийняв з конверта пів-аркуша паперу, згорнутого вчетверо. Розгорнув його й поклав на стіл. Посередині листка стояла одна-єдина фраза, складена з підклеєних одне до одного слів. Там було таке:
«Якщо життя вам не набридло і ви не хочете збожеволіти, тримайтеся далі від пустища». Слово «пустище» було написано чорнилом, але друкованими літерами.
— Hum ! fit Sherlock. Quelqu’un me paraît très au courant de vos mouvements ». Holmes tira de l’enveloppe la moitié d’une feuille de papier écolier pliée en quatre. Il l’ouvrit et la développa sur la table. Au milieu, des caractères imprimés, réunis ensemble et collés, formaient une seule phrase. Elle était ainsi conçue : « Si vous attachez de la valeur à votre raison ou à votre vie, prenez garde à la lande. » Seul, le mot « lande », était écrit à la main.
— Так от, може, ви скажете мені, містере Шерлоку Холмсе,— повів далі сер Генрі Баскервіль,— що, чорт забирай, це означає і хто так дуже цікавиться моїми справами?
« Peut-être m’apprendrez-vous, monsieur Holmes dit sir Henry Baskerville, ce que signifie tout cela et quel est l’homme qui s’intéresse tant à moi ?
— А ви що про це думаєте, докторе Мортімере? Ви повинні визнати: цього разу тут немає нічого надприродного.
— Qu’en pensez-vous, docteur Mortimer ? Vous conviendrez, en tout cas, qu’il n’y a là rien de surnaturel.
— Так, сер, але лист могла надіслати людина, яка переконана, що вся ця історія надприродна.
— J’en conviens, monsieur. Mais cet avis ne peut-il être envoyé par une personne convaincue que nous sommes en présence de faits surnaturels ?
— Яка історія! — різко спитав сер Генрі. — Здається мені, ви, джентльмени, знаєте про мої справи набагато більше, ніж я сам.
— Quels faits ? demanda vivement sir Henry. Il me semble, messieurs, que vous connaissez mieux mes affaires que je ne les connais moi-même.
— Ще до того, як ви підете з цієї кімнати, сер Генрі, ми поділимося з вами нашими знаннями,— заспокоїв його Шерлок Холмс. — А поки що, з вашого дозволу, візьмемось за вивчення цього дуже цікавого документа, скомпонованого й надісланого вам учора ввечері. Вотсоне, у вас є вчорашня «Таймс»?
— Avant de sortir de cette pièce, répliqua Sherlock Holmes, vous en saurez autant que nous, je vous le promets. Pour le moment — et avec votre permission — nous allons nous renfermer dans l’examen de ce fort intéressant document. Il a été probablement confectionné hier soir et mis à la poste aussitôt. Avez-vous le Times d’hier, Watson ?
— Отам у кутку.
— Il est là, sur le coin de votre table.
— Якщо не важко, дайте її мені, внутрішню сторінку, будь ласка, ту, де основні статті. — Холмс швидко пробіг очима кожну колонку. — Редакційний матеріал — про свободу торгівлі. Дозвольте прочитати з нього один уривок. «Якщо різні добродії доводитимуть вам, ніби ту галузь торгівлі або промисловості, в якій ви маєте власні інтереси, буде захищено протекціоністськими тарифами, то тримайтеся далі від таких порадників, бо треба збожеволіти, щоб не бачити: подібна система, якій ще не набридло вводити людей в оману, кінець кінцем підірве ефективність нашого імпорту, і хочете ви того чи не хочете, але життя на нашому острові не стане кращим». Що ви на це скажете, Вотсоне? — радісно вигукнув Холмс, задоволено потираючи руки. — Чудова думка, чи не так?
— Ayez l’obligeance de me le passer… la page intérieure, s’il vous plaît… celle qui contient les leading articles. » Holmes parcourut rapidement les colonnes du journal de la Cité.
« Le principal article traite la question de la liberté de commerce, fit-il. Permettez-moi de vous en lire un passage :
« C’est un leurre de croire que les tarifs protecteurs encouragent votre commerce et votre industrie nationale. Si vous attachez de la valeur à vos importations, prenez garde à une trop longue application de cette législation, qui aura vite abaissé les conditions générales de la vie dans cette île…. La raison vous en démontrera tout le danger. »
« Quel est votre avis sur ceci, Watson ? » s’écria joyeusement Holmes, en se frottant les mains, avec une satisfaction manifeste.
Доктор Мортімер подивився на Холмса з таким жалем, ніби перед ним був безнадійно хворий, а сер Генрі Баскервіль спантеличено втупився своїми темними очима в мене.
Le docteur Mortimer considéra Holmes avec un air d’intérêt professionnel, tandis que sir Henry tourna vers moi des regards étonnés.
— Я не дуже знаюся на тарифах та прейскурантах,— сказав він,— але, як на мене, ми трохи відхилилися від теми нашої розмови, бо йшлося про оцю ось записку.
« Je n’entends pas grand’chose aux questions de tarifs et d’économie politique, dit ce dernier. D’ailleurs il me semble que cette lettre nous a un peu détournés de notre sujet.
— Навпаки, сер Генрі, я вважаю, що ми говоримо виключно про неї. Вотсон знайомий з моїм методом краще від вас, але, боюсь, навіть він не збагнув значення прочитаного мною уривка.
— Au contraire, sir Henry, je crois que nous y sommes en plein. Watson est plus initié que vous à ma méthode, et cependant je crains qu’il n’ait pas saisi l’importance de cette citation.
— Так, я справді не розумію, який зв'язок між запискою й газетою.
— Non, répliquai-je, je ne vois pas quel rapport…
— А проте, мій любий Вотсоне, зв'язок тісний, бо одне зроблено з другого. «Якщо», «вам», «ви», «тримайтеся далі від», «збожеволіти», «не набридло», «не хочете», «життя». Хіба ви не бачите, звідки взято ці слова?
— Il en existe un — et très intime. « Vous », « votre », « votre », « vie », « raison », « attachez de la valeur », « prenez garde à »…. Comprenez-vous maintenant où l’on a pris ces mots ?
— Чорт забирай, ви маєте рацію! Це просто неймовірно! — вигукнув сер Генрі.
— Mais oui ! s’écria sir Henry. C’est très adroit.
— Якщо ваші сумніви ще не розвіялися, то зверніть увагу на слова «тримайтеся далі від» — їх вирізано одним шматком.
— Et s’il me restait un doute, continua Holmes, le seul fait que les mots « prenez garde », et « attachez de la valeur » sont détachés d’un seul coup de ciseaux les dissiperait ».
— Ану... О, так воно й є!
— Цього, містере Холмсе, я навіть уявити не міг,— сказав доктор Мортімер, здивовано розглядаючи мого друга. — Я не здивувався б, якби хтось сказав, що ці слова вирізано з газети, але ви зуміли визначити, з якої саме і з якої статті, а це, як на мене, диво дивне. Як ви здогадалися?
— Réellement, monsieur Holmes, ceci dépasse tout ce que j’aurais pu imaginer, dit Mortimer, en examinant mon ami avec stupéfaction. Je comprendrais qu’on eût deviné que ces mots avaient été découpés dans un journal…. Mais indiquer lequel et ajouter qu’ils proviennent d’un leading article, c’est vraiment étonnant ! Comment l’avez-vous découvert ?
— Я припускаю, докторе, ви можете відрізнити череп негра від черепа ескімоса.
— Je présume, docteur, que vous savez distinguer le crâne des nègres de celui des Esquimaux ?
— Безумовно.
— Très certainement.
— Але як?
— Pourquoi ?
— А так, бо це мій улюблений коник. Різниця між одним і другим цілком очевидна. Надбрівні дуги, лицьовий кут, щелепний вигин...
— C’est mon métier. Les différences sautent aux yeux…. L’os frontal, l’angle facial, la courbe des maxillaires, le….
— У мене теж є свій коник. І для мене різниця між одним і другим не менш очевидна. Моє око бачить таку ж величезну різницю між освинцьованим боргесом , яким друкується «Таймс», і неохайним шрифтом дешевих вечірніх листків, як ваше — між черепом негра і ескімоса. Вміння розрізняти шрифти — одне з найелементарніших для спеціаліста, який має справу з криміналом, хоч повинен зізнатися, що одного разу, коли був ще дуже молодий, я сплутав «Лідс Меркурі» з «Вестерн Морнінг Ньюс». Але шрифт передової в «Таймс» неможливо сплутати з якимсь іншим, і ці слова взято тільки з неї. А оскільки лист зроблено вчора, були всі підстави шукати їх у номері за вчорашнє число.
— Eh bien, le reste est mon métier, à moi ! Les différences me sautent également aux yeux. Je trouve tout autant de dissemblance entre les caractères du Times et ceux d’une méchante feuille de chou qu’entre vos nègres et vos Esquimaux. Pouvoir reconnaître les uns des autres les caractères d’imprimerie, voilà la science la plus élémentaire d’un expert en crime. J’avoue néanmoins qu’au temps de ma jeunesse je confondis le Leeds Mercury avec les Western Morning News. Un premier-Londres du Times est absolument reconnaissable, et ces mots ne pouvaient avoir été pris que là. La lettre étant d’hier, il devenait donc presque certain que je les trouverais dans le numéro paru à cette date.
— Як я вас зрозумів, містере Холмсе,— сказав сер Генрі Баскервіль,— хтось вирізав слова одержаної мною записки ножицями з...
— Ainsi, demanda sir Henry Baskerville, quelqu’un les a découpés avec des ciseaux ?…
— Манікюрними ножицями,— уточнив Холмс. — Ви ж бачите, ножиці були дуже короткі, бо, щоб вирізати слова «тримайтеся далі від», різальнику довелося клацнути ними кілька разів.
— Avec des ciseaux à ongles, précisa Holmes. Remarquez que la lame en était très courte, puisque celui qui les maniait s’y est pris à deux fois pour les mots « prenez garde à » et « attachez de la valeur ».
— Це так. Отже, хтось вирізав ці слова короткими ножицями, намазав їх клейстером...
— En effet. Ainsi quelqu’un a découpé les mots avec de petits ciseaux à ongles et les a fixés ensuite à l’aide de colle….
— Гуміарабіком,— підказав Холмс.
— Non, de gomme, rectifia Holmes.
— Намазав їх гуміарабіком і наклеїв на папір. Але хотілось би знати, чому слово «пустища» написано від руки?
— … À l’aide de gomme, sur le papier, continua sir Henry. Expliquez-moi aussi pourquoi le mot « lande » est écrit à la main ?
— Тому що автор листа не знайшов їх у газеті. Інші слова досить звичайні і їх легко знайти в будь-якій газеті, а слово «пустище» зустрічається не часто.
— Parce que l’article ne le contient pas. Les autres mots sont usuels ; on peut les rencontrer dans tous les journaux plus facilement que « lande » beaucoup moins commun.
— Авжеж, цим усе й пояснюється. А ще що-небудь, містере Холмсе, ви вичитали в цьому посланні?
— J’accepte votre explication, monsieur Holmes. Avez-vous lu autre chose dans ce message ?
— Вичитав кілька дрібниць, хоч автор листа й доклав неймовірних зусиль, аби не залишити ніяких слідів. Адресу, як ви помітили, написано великими друкованими літерами. Але така газета, як «Тайме», рідко потрапляє в руки людей не дуже добре освічених. З цього, таким чином, ми можемо зробити висновок, що лист підготувала освічена людина, яка хотіла видатися неосвіченою, а її намагання приховати власний почерк дають підстави припустити, що цей почерк вам або вже відомий, або може стати відомим пізніше. Крім того, зверніть увагу на те, що слова наклеєно нерівно — одні вище, другі нижче. Слово «життя», наприклад, вилізло зовсім кудись не туди. Це може свідчити як про недбалість автора листа, так і про його хвилювання або поспіх. В цілому я схиляюсь до останнього, тому що лист для нього, очевидно, річ серйозна і навряд чи він міг дозволити собі тут недбалість. Якщо ж автор листа поспішав, то виникає дуже цікаве запитання, що ж саме було причиною цього поспіху, оскільки лист, надісланий учора хоч би як пізно, все одно встиг би дійти до сера Генрі ще до його виїзду з готелю. Може, автор листа боявся, що йому перешкодять? Але хто?
— J’y ai puisé une ou deux indications, bien qu’on ait pris toutes sortes de précautions pour donner le change. Observez que l’adresse — d’une écriture mal formée — est mise à la main. Or, le Times est le journal des intelligences cultivées. Nous pouvons en conclure que la lettre a été composée par un homme instruit, qui désirait passer pour quelqu’un qui ne le serait pas. Ensuite les efforts pour déguiser l’écriture suggèrent l’idée que vous connaissez cette écriture ou que vous pourrez la connaître un jour. Vous observerez en outre que les mots ne sont pas collés suivant une ligne droite ; il y en a de placés plus haut que d’autres. « Vie », par exemple, est tout à fait hors de la ligne. Faut-il attribuer ce manque de soin à la négligence du découpeur ou bien à son agitation ou à sa précipitation ? Je penche pour cette dernière interprétation. Ce message était important et vraisemblablement celui qui le composait y apportait toute son attention. Si nous admettons la précipitation, il faut chercher quelle en était la cause, car la même lettre jetée à la boîte le matin de bonne heure au lieu du soir, aurait touché quand même sir Henry avant sa sortie de l’hôtel. Le correspondant de sir Henry craignait-il d’être interrompu ?… Et par qui ?
— Ми вже вступаємо якоюсь мірою в сферу здогадів,— зауважив доктор Мортімер.
— Nous entrons à présent dans le domaine des hypothèses, fit le docteur Mortimer.
— Скажіть краще — в сферу, де зважують всі ймовірності й вибирають ту, яка заслуговує на першорядну увагу. Це наукове використання можливостей уяви, проте ми завжди маємо певну матеріальну основу, від якої й починаємо рух нашої думки. Ви, безумовно, назвете це здогадом, але я майже впевнений, що адресу написано в якомусь готелі.
— Disons plutôt, répliqua Holmes, dans le domaine des probabilités… et choisissons la plus vraisemblable. Cela s’appelle appliquer l’imagination à la science. N’avons-nous pas toujours à notre disposition quelque fait matériel pour asseoir nos spéculations ? Vous allez m’accuser encore de me livrer à des hypothèses, mais j’ai la certitude que cette lettre a été écrite dans un hôtel.
— Та чому, власне, ви так вважаєте?
— Qu’est-ce qui vous fait dire cela ? s’écria Mortimer.
— Якщо ви уважно оглянете конверт, то побачите, що і перо, і чорнило завдало авторові мороки. Перо зробило дві ляпки в одному слові і на ньому тричі кінчалося чорнило, поки писалася ця досить коротка адреса, отже, чорнила в чорнильниці було мало. Власне ж перо або чорнильницю не часто допускають до такого стану, а щоб одразу і те, і те відмовлялося служити, то такого не буває ніколи. Ви ж знаєте, які в готелях пера і яке чорнило, а чогось кращого нам не знайти. Так, я, майже не вагаючись, можу твердити, що якби ми мали можливість оглянути кошики для паперів у готелях, розташованих навколо Чарінг-крос, то знайшли б залишки порізаної передовиці в «Таймс» і таким чином дістались би прямісінько до особи, яка є автором цього своєрідного послання. Чекайте! Чекайте! Що це?
— Si vous examinez attentivement cette lettre, vous verrez que la plume et l’encre laissaient à désirer. La plume a craché deux fois dans un même mot et elle a couru trois fois à sec dans l’adresse — courte cependant…. La plume était donc mauvaise et l’encrier contenait peu d’encre. Or, la plume et l’encrier d’un particulier sont rarement dans cet état, et il est plus rare encore qu’ils le soient simultanément…. Tandis que vous connaissez les plumes et les encriers d’hôtels ? Aussi je n’hésite pas à dire que nous devons fouiller les corbeilles à papier des hôtels qui avoisinent Charing Cross, jusqu’à ce que nous ayons retrouvé le numéro mutilé du Times. Grâce à lui, nous mettrons la main sur l’expéditeur de ce singulier message…. Tiens ! tiens !
Він заходився пильно вивчати аркуш паперу, на якому було наклеєно слова, тримаючи його на відстані одного-двох дюймів від очей.
Holmes avait élevé à la hauteur de ses yeux le papier sur lequel on avait collé les mots et il l’examinait avec soin.
— Ну що?
« Eh bien ? demandai-je.
— Ні, нічого,— відповів Холмс, кидаючи лист на стіл. — Чистий аркуш паперу, навіть без водяних знаків. Ми витиснули з цього дивного листа все, що було можливо. А тепер, сер Генрі, скажіть, будь ласка, чи не трапилося з вами чогось цікавого після того, як ви прибули в Лондон?
— Rien, dit il, en reposant le feuillet sur la table. Ce papier est tout blanc, sans même de filigrane…. Je crois que nous avons tiré de cette curieuse lettre tous les indices qu’elle pouvait fournir. Maintenant, sir Henry, vous est-il arrivé quelque chose depuis votre descente du train ?
— Та ні, містере Холмсе. Мабуть, ні.
— Non, monsieur Holmes…. Je ne me souviens pas.
— Ви не помітили, за вами ніхто не йшов слідом, не стежив за вами?
— N’avez-vous pas remarqué que quelqu’un vous ait observé ou suivi ?
— Здається, я опинився в якомусь пригодницькому романі,— сказав наш відвідувач. — Якого біса комусь треба ходити або стежити за мною?
— Il me semble marcher à travers les ténèbres d’un sombre feuilleton, répondit notre visiteur. Pourquoi diable m’aurait-on surveillé ou suivi ?
— Зараз ми до цього дійдемо. Ви нічого більше не можете розповісти нам, перш ніж ми перейдемо до основного?
— Ça m’en a tout l’air cependant. N’avez-vous pas autre chose à nous communiquer, avant que nous entrions dans l’étude de cette sorte de surveillance qui vous entoure ?
— Ну, це залежить від того, що саме, на ваш погляд, варте уваги.
— Cela dépend de ce que vous jugez digne de vous être communiqué.
— Та все, що так чи так виходить за рамки повсякденного буденного життя.
— Tout ce qui sort de la marche ordinaire de la vie en vaut la peine. »
Сер Генрі посміхнувся.
Sir Henry sourit.
— Я ще мало знаю англійські звичаї, бо майже все життя провів у Сполучених Штатах і Канаді. Але думаю, що коли у вас зникає один черевик, це не вважається тут нормальним.
« Je ne connais presque rien de la vie anglaise, dit-il, puisque j’ai passé la majeure partie de mon existence aux États-Unis ou au Canada. Je ne pense pas toutefois que la perte d’une bottine soit ici un événement qui sorte de la « marche ordinaire de la vie ».
— Ви загубили один черевик?
— Vous avez perdu une de vos bottines ?
— Мій любий сер,— вигукнув доктор Мортімер,— ваш черевик просто помилково поклали кудись в інше місце! Він знайдеться, як тільки ви повернетесь у готель. Чи варто турбувати містера Холмса такими дрібницями!
— Seulement égaré, intervint Mortimer… Vous la retrouverez en rentrant à l’hôtel. Quelle nécessité d’ennuyer M. Holmes avec de semblables futilités ?
— Ну, мене ж спитали, чи не трапилося зі мною що-небудь не зовсім звичайне.
— Il m’a interrogé, je réponds, repartit sir Henry.
— Цілком правильно,— підтримав Холмс. — Хоч би яким безглуздим те не зовсім звичайне здавалося. Ви кажете, загубили черевик?
— Parfaitement, dit Holmes. Dites-moi tout, quelque négligeables que ces incidents puissent vous paraître. Ainsi, vous avez perdu une bottine ?
— Добре, нехай його поставили в інше місце. Ввечері я виставив за двері обидва черевики, а вранці там стояв тільки один. А від хлопця, який чистить взуття, добитися зрозумілої відповіді мені не вдалося. Найгірше те, що я тільки вчора купив їх на Стренді і навіть ні разу не взув.
— Tout au moins égaré. J’ai placé la paire à la porte de ma chambre, la nuit dernière, et, ce matin, il ne m’en restait plus qu’une. Questionné, le garçon n’a pu me donner aucune explication. Le pire, c’est que je les avais achetées la veille, dans le Strand, et que je ne les avais jamais portées.
— Ви їх не носили і виставили за двері, щоб їх почистили? Навіщо?
— Si vous ne les avez jamais portées pourquoi les faire nettoyer ?
— Черевики коричневі, їм потрібний був крем, щоб вони блищали. Ось чому я їх виставив.
— Le cuir, fauve, n’avait pas encore été poli…. Je désirais qu’il le fût.
— Отже, приїхавши вчора в Лондон і оселившись у готелі, ви зразу ж пішли й купили черевики?
— Ainsi hier, dès votre arrivée à Londres, vous êtes sorti immédiatement et vous avez acheté des bottines ?
— Я вчора багато ходив по крамницях. Разом з доктором Мортімером. Розумієте, якщо вже мені доводиться зробитися тут сквайром, то й одягатися треба відповідно, бо, цілком можливо, на Заході я звик ставитися до свого гардероба досить безтурботно. Серед інших речей я купив ці коричневі черевики — віддав за них шість доларів — і не встиг їх узути, як один уже вкрали.
— J’ai acheté différentes choses…. Le docteur Mortimer m’a accompagné. Dame ! Si je dois jouer au grand seigneur, il faut bien que j’en aie les habits…. Dans le Far-West, je ne soignais pas beaucoup ma tenue…. Parmi mes emplettes, figurait cette paire de bottines jaunes…. Je les ai payées six dollars… et on m’en a volé une avant même que j’aie pu m’en servir.
— Якщо це крадіжка, то неймовірно безглузда,— сказав Шерлок Холмс. — Мушу признатися, я поділяю впевненість доктора Мортімера в тому, що черевик скоро знайдеться.
— Je ne vois pas l’utilité de ce vol, dit Holmes. Je partage l’avis du docteur Mortimer… vous les retrouverez bientôt.
— Здається мені, джентльмени,— рішуче почав баронет,— я надто багато говорю, хоч майже нічого не знаю. Пора вже вам додержати свого слова і детально пояснити мені, куди ви хилите.
— Il me semble, messieurs, dit le baronnet, que nous avons assez causé de moi. Le moment est venu de me dire, à votre tour, tout ce que vous savez.
— Ваша вимога цілком обгрунтована,— погодився Холмс. — Докторе Мортімере, на мою думку, вам треба розповісти все серові Генрі так, як ви розповіли нам.
— Ce désir est très légitime, répondit Sherlock Holmes. Docteur Mortimer, recommencez donc pour sir Henry votre récit d’hier matin. »
Підбадьорений цією підтримкою, наш учений друг видобув з кишені свої папери і виклав усю історію так, як і напередодні вранці. Сер Генрі Баскервіль слухав доктора з глибокою увагою, час від часу перериваючи розповідь здивованими вигуками.
Ainsi encouragé, notre ami tira ses papiers de sa poche et narra toute l’histoire que le lecteur connaît déjà. Sir Henry Baskerville l’écouta avec la plus profonde attention. De temps en temps un cri de surprise lui échappait.
— Ну, я, здається, одержав спадщину, за яку мстяться,— мовив він, коли довгу оповідь було закінчено. — Звичайно, я чув про собаку ще в дитинстві. Цю історію любили розповідати в нашій родині, але я ніколи не ставився до неї серйозно. Що ж до смерті мого дядька, то в голові у мене зараз усе переплуталося і я ще нічого не можу зрозуміти. Та ви й самі, здається, не вирішили, до кого тут треба звертатися — до поліцейського чи до священика.
Lorsque le docteur Mortimer cessa de parler, il s’écria : « J’ai donc recueilli un héritage maudit !… Certes, dès ma plus tendre enfance, j’ai entendu parler de ce chien. C’est l’histoire favorite de la famille, mais je ne pensai jamais à la prendre au sérieux. Quant à la mort de mon oncle…. Il me semble que ma tête bout…. je ne puis lier deux idées…. Je me demande si ce que vous venez de m’apprendre exige une enquête judiciaire ou un exorcisme.
— Достеменно так.
— Précisément.
— А тепер ще цей лист, що знайшов мене в готелі. Очевидно, він має відіграти якусь призначену йому роль.
— Puis, il y a cette lettre adressée à mon hôtel…. Elle tombe à propos.
— Лист показує, що про події на пустищі хтось знає більше від нас,— зауважив доктор Мортімер.
— Elle montre que quelqu’un connaît mieux que nous ce qui se passe sur la lande, dit Mortimer.
— А також те, що цей «хтось» не ставиться до вас погано, бо попереджає про небезпеку,— додав Холмс.
— Et aussi que ce quelqu’un vous veut du bien, puisqu’il vous prévient du danger, ajouta Holmes.
— Або, можливо, хоче, дбаючи про власні інтереси, від-лякати мене від Баскервіль-холу.
— Ma présence là-bas contrarie peut-être certains projets….
— Це теж, звичайно, не виключено. Я дуже зобов'язаний вам, докторе Мортімере, за те, що ви поставили переді мною проблему, яка має кілька цікавих альтернатив. Але зараз, сер Генрі, нам необхідно вирішити одне практичне питання — варто вам чи не варто їхати в Баскервіль-хол.
— C’est encore possible…. Merci, docteur Mortimer, de m’avoir soumis un problème qui renferme un aussi grand nombre d’intéressantes alternatives. Maintenant, sir Henry Baskerville, il ne nous reste plus qu’un seul point à décider : oui ou non, devez-vous aller au château ?
— А чому б мені не поїхати?
— Pourquoi n’irais-je pas ?
— Там, здається, небезпечно.
— Il paraît y avoir du danger.
— Про яку небезпеку ви говорите — про ту, що виходить від злого духа нашої родини, чи про ту, що виходить від людей?
— Un danger provenant du démon familial ou d’êtres humains ?
— Оце нам і треба з'ясувати.
— C’est ce qu’il faut éclaircir.
— Хоч би звідки вона загрожувала, моя відповідь готова. Немає такого диявола в пеклі, містере Холмсе, і немає такої людини на землі, які можуть перешкодити мені поїхати в своє родове гніздо — оце й є моя остаточна відповідь. — Чорні брови сера Генрі нахмурилися, смагляве об-личчя залило рум'янцем. Бурхлива й непогамовна баскер-вільська натура явно давала себе знати в цьому останньому представнику старовинного роду. — До речі,— вів він далі,— я ще не встиг як слід обміркувати все те, що почув сьогодні від вас. Людині буває важко все зрозуміти і все вирішити за одним присідом. Мені хотілось би побути з годину самому і спокійно поміркувати. Слухайте, містере Холмсе, зараз половина на дванадцяту, і я їду звідси просто в готель. А що, коли ви з вашим другом доктором Вотсоном завітаєте до нас на ленч десь годині о другій? На той час я зможу більш ясно сказати вам, що саме робитиму.
— Quelle que soit votre décision, mon parti est pris. Il n’existe en enfer aucun diable, monsieur Holmes, ni sur terre aucun homme capables de m’empêcher d’aller dans la demeure de mes ancêtres. Voilà mon dernier mot. » Les sourcils de sir Henry se froncèrent et son visage, pendant qu’il parlait, tourna au rouge pourpre. Il était évident que le dernier rejeton des Baskerville avait hérité le caractère emporté de ses aïeux. Il reprit : « J’ai besoin de méditer plus longuement sur tout ce que vous m’avez appris. Il est malaisé de se décider aussi rapidement. Accordez-moi une heure de recueillement…. Onze heures et demie sonnent, je retourne directement à mon hôtel…. Acceptez, ainsi que M. Watson, une invitation à déjeuner pour deux heures. Je vous répondrai alors plus clairement.
— Це буде зручно для вас, Вотсоне?
— Cela vous convient-il, Watson ? me demanda Holmes.
— Цілком.
— Parfaitement.
— Тоді чекайте нас. Гукнути вам кеб?
— Dans ce cas, attendez-nous…. Faut-il faire avancer une voiture ?
— Ні, я краще пройдуся пішки, бо ця розмова трохи вивела мене з рівноваги.
— Je vous accompagnerai dans votre promenade, fit Mortimer.
— Я із задоволенням приєднаюсь до вас,— сказав його товариш.
— À deux heures,… c’est entendu ? répéta sir Henry.
— Тоді до зустрічі о другій. Au revoir і нехай вам щастить!
— Oui, à bientôt », répondîmes-nous, Holmes et moi.
Ми чули, як наші відвідувачі спустилися сходами й зачинили за собою вхідні двері. І тут Холмс миттю перетворився з млявого марудника на людину дії.
Nous entendîmes le pas de nos visiteurs résonner dans l’escalier et la porte de la rue se refermer sur eux. Aussitôt Holmes abandonna son attitude rêveuse et se réveilla homme d’action. « Vite ! votre chapeau, Watson ! » dit-il.
— Вдягайтеся, Вотсоне, швидко! Не можна гаяти й хвилини! — Він кинувся в свою кімнату, на ходу знімаючи з себе халат, і зразу ж повернувся назад уже в сюртуці.
Ми збігли сходами на вулицю. Доктор Мортімер і Баскервіль були ярдів за двісті попереду нас — вони йшли в напрямку Оксфорд-стріт.
Il courut en robe de chambre vers son cabinet de toilette, d’où il ressortit quelques secondes après en redingote. Nous descendîmes l’escalier quatre à quatre, et nous nous précipitâmes dans la rue. À deux cents mètres devant nous, nous aperçûmes le docteur Mortimer et sir Henry Baskerville se dirigeant vers Oxford street.
— Наздогнати й зупинити їх?
Je demandai à mon ami :
« Voulez-vous que je coure et que je les arrête ?
— Нізащо в світі, мій любий Вотсоне. Я цілком задоволений вашим товариством, аби лише моє вам не набридло. А наші друзі мають рацію, день для прогулянки справді чудовий.
— Gardez-vous-en bien, Watson. Votre compagnie me suffit, si la mienne ne vous déplaît pas…. Ces messieurs avaient raison… il fait très bon marcher ce matin. »
Він пришвидшив ходу, і поступово відстань між нами й нашими недавніми відвідувачами зменшилася наполовину. Отак, тримаючись від них за сотню ярдів, ми вийшли на Оксфорд-стріт, а звідти на Ріджент-стріт. Біля одного з магазинів сер Генрі і доктор Мортімер, розглядаючи вітрину, трохи затрималися, і Холмс зупинився теж. За мить він задоволено клацнув язиком, і я, простеживши за напрямком його уважного погляду, побачив, що кеб, який зупинився був на протилежному боці вулиці, знову повільно рушив уперед. В кебі сидів пасажир.
Holmes hâta le pas, jusqu’à ce que nous eussions diminué de moitié la distance qui nous séparait de nos nouveaux amis. Alors, laissant entre eux et nous un intervalle d’environ cent mètres, nous parcourûmes Oxford street, puis Regent street. Bientôt Holmes poussa un cri de joie. Je suivis la direction de son regard et je vis un hansom-cab, rangé le long du trottoir, reprendre sa marche en avant. Un voyageur l’occupait….
— Цей чоловік нам і потрібен, Вотсоне! Ходімо! Хоч роз дивимось його добре, якщо нічого іншого не зможемо зробити.
« Voilà notre homme ! s’écria Holmes. Venez vite ! Nous pourrons au moins le dévisager, faute de mieux ! »
Крізь бічне віконце кеба я мигцем побачив густу чорну бороду і пронизливі очі, що невідривно дивилися на нас. І зразу ж прочинилося віконце на дашку кеба, кучеру різким голосом було щось наказано, і кеб шалено помчав по Ріджент-стріт. Холмс роззирнувся, шукаючи очима вільний екіпаж, але не побачив жодного. Тоді він кинувся у гущавину вуличного руху, наздоганяючи підозрілий кеб, але той уже встиг від'їхати так далеко, що його вже не було видно.
Comme dans un éclair, je vis une barbe noire broussailleuse et des yeux perçants qui nous regardaient à travers la glace du cab. Aussitôt la trappe par laquelle on communique de l’intérieur avec le cocher s’ouvrit et un ordre fut donné. Le véhicule partit à fond de train vers Trafalgar square. Holmes chercha immédiatement autour de lui une voiture vide et n’en trouva pas. Dans une course folle, il se jeta au milieu des embarras de la rue. Mais le cab avait trop d’avance sur mon ami, qui le perdit de vue peu après.
— Ось тобі й маєш! — з серцем мовив блідий від досади Холмс, випірнувши з потоку екіпажів і насилу переводячи подих. — Це ж треба, щоб нам так не поталанило і щоб я виявився таким неповоротким! Вотсоне, Вотсоне, якщо ви чесний чоловік, то поряд з успіхами обов'язково повинні занотувати й оцю мою невдачу!
« Sapristi ! dit Holmes, avec amertume, en se dégageant tout haletant des files de voitures, quelle malchance et aussi quelle imprévoyance de ma part ! Si vous êtes juste, Watson, vous enregistrerez cet échec à mon passif. »
— Хто цей чоловік?
J’interrogeai Sherlock : « Quel homme était-ce ?
— Не маю уявлення.
— Je n’en ai pas la moindre idée.
— Підглядач?
— Un espion ?
— З того, що ми знаємо, випливає очевидна річ: за Баскервілем хтось дуже пильно стежить від його приїзду в Лондон. Інакше звідки б стало так швидко відомо, що він зупинився в готелі «Нортумберленд»? Якщо за ним ходили назирці в перший день, то, запевняю, стежать і сьогодні. Ви, мабуть, помітили, що поки доктор Мортімер читав нам манускрипт, я двічі підходив до вікна?
— D’après ce que nous avons entendu, il est certain qu’une ombre a marché dans les pas de Baskerville depuis son arrivée à Londres. Comment aurait-on su rapidement qu’il avait choisi Northumberland hôtel ? Si on l’a espionné le premier jour, j’en conclus qu’on l’espionnera le second. Vous vous souvenez bien que, tout à l’heure, pendant la lecture des papiers du docteur Mortimer, je me suis approché deux fois de la fenêtre ?
— Так, пам'ятаю.
— Oui, je me le rappelle.
— Я дивився, чи не вештається хтось біля нашого будинку, але нікого не помітив. Ми маємо справу з розумним чоловіком, Вотсоне. Все це надзвичайно серйозно, і хоч я ще не дійшов висновку, з якими силами — добрими чи злими — ми зіткнулися, але я постійно відчуваю їхню могут-ність і їхній точний розрахунок. Коли наші нові друзі пішли, я негайно подався слідом за ними, сподіваючись помітити їхнього невидимого супутника. Але той виявився настільки хитрим, що не понадіявся на свої ноги, а найняв кеб, щоб або тягтися позаду них, або їх обганяти і залишатися в такий спосіб непоміченим. Його прийом має ще й додаткову перевагу, яка полягає в тому, що якби вони теж узяли кеб, то він не втратив би можливості стежити за ними й далі. Проте одна очевидна незручність у його прийомі є.
— Je regardais si personne ne flânait dans la rue. Je n’avais rien remarqué de suspect. Ah ! nous avons affaire avec un homme habile, Watson ! La chose se complique. Bien qu’il me soit encore impossible de démêler si nous nous trouvons en présence d’une intervention amicale ou hostile, je reconnais qu’il en existe une. Quand nos amis nous ont quittés, je les ai suivis pour découvrir leur invisible surveillant. Cet homme est si rusé qu’au lieu d’aller à pied, il a préféré prendre un cab. Il pouvait ainsi rester en arrière de ceux qu’il observait ou les devancer pour échapper à leur attention. Ce procédé offrait aussi l’avantage de conserver leur contact, si l’envie leur venait de monter en cab ; mais il avait un désavantage évident.
— Залежність від кебмена?
— Celui de livrer son auteur à la discrétion du cocher ?
— Саме так.
— Évidemment.
— Який жаль, що ми не запам'ятали його номер!
— Quel malheur que nous n’ayons pas son numéro !
— Мій любий Вотсоне, хоч сьогодні я й виявився недотепою, але як ви можете хоч на мить припустити, що я пропустив нагоду запам'ятати номер кеба? Ось він — дві тисячі сімсот чотири. А втім, зараз він нам ні до чого.
— Mon cher Watson, j’ai été maladroit, j’en conviens…. Toutefois, vous n’imaginez pas sérieusement que j’aie oublié, de l’inscrire là ! » Et Holmes se frappa le front. Il reprit : « J’ai lu sur le cab le numéro 2 704. Mais cela nous importe peu pour le moment.
— Не розумію, що ще ви могли зробити.
— Qu’auriez-vous pu faire de plus ?
— Помітивши кеб, я повинен був негайно повернути в інший бік. Потім, не поспішаючи, найняти кеб і їхати за першим на пристойній відстані або, ще краще, податися до готелю «Нортумберленд» і чекати там. І коли наш незнайомець приволікся б туди слідом за Баскервілем, ми дістали б можливість зіграти з ним у його ж гру і подивитись, куди він поїде. А вийшло так, що через нашу нетерплячість і необачність, з яких той чоловік скористався з надзвичайною вправністю, ми себе виказали, а його загубили з очей.
— Si j’avais remarqué le cab, j’aurais tourné sur mes talons et pris une autre direction. J’aurais eu alors toute facilité pour en héler un autre, et, à une distance respectueuse, j’aurais trotté dans les pas du premier jusqu’à Northumberland hôtel. Là, j’aurais attendu. Puis, lorsque notre inconnu aurait accompagné sir Henry Baskerville chez lui, nous l’aurions filé à notre tour. Tandis que, par une précipitation intempestive, dont notre adversaire a su profiter avec une décision rare, nous nous sommes trahis et nous avons perdu sa trace. »
Під час цієї розмови ми повільно йшли по Ріджент-стріт, не бачачи вже ні доктора Мортімера, ні його супутника, які давно зникли десь попереду нас.
Tout en causant et en flânant devant les magasins de Régent street, nous avions cessé de voir le docteur Mortimer et son compagnon.
— Немає рації йти за ними,— сказав Холмс. — їхня тінь кудись утекла і тепер не повернеться. Треба подивитись, які карти ми маємо на руках, і сміливо пускати їх у гру. Ви добре роздивились обличчя чоловіка в кебі?
« Il est inutile que nous les suivions plus loin, dit Holmes. L’ombre s’est évanouie et ne reparaîtra plus. D’autres cartes nous restent encore dans les mains, jouons-les avec résolution. Reconnaîtriez-vous l’homme assis dans le cab ?
— Я побачив тільки його бороду.
— Je ne reconnaîtrais que sa barbe.
— Я теж... з чого роблю висновок, що борода, очевидно, фальшива. Розумному чоловіку, який виконує таку делікатну роботу, борода потрібна тільки для того, щоб сховати обличчя. Ходімо-но сюди, Вотсоне.
— Moi aussi…. Mais je jurerais bien qu’elle est fausse. Un homme, engagé dans une « filature » aussi délicate, ne peut porter une telle barbe que pour dissimuler ses traits…. Entrons ici, Watson. »
Він повернув в одну з розсильницьких контор цього району, управитель якої зустрів його з розкритими обіймами.
Holmes pénétra dans un de ces bureaux de quartier où des commissionnaires se tiennent à toute heure du jour et de la nuit à la disposition du public. Le directeur le reçut avec force salutations.
— А, Вілсоне, ви, бачу, не забули тієї дрібної справи, в якій мені пощастило вам допомогти!
« Ah ! Wilson, fit mon ami, je vois avec plaisir que vous n’avez pas oublié le léger service que je vous ai rendu.
— Ні, сер, не забув. Ви врятували моє добре ім'я, а можливо, й життя.
— Certes non, monsieur. Vous avez sauvé ma réputation et peut-être même ma vie.
— Ви перебільшуєте, дорогий друже. Пригадую, Вілсоне, у вас був один хлопець на ім'я Картрайт, який під час розслідування вашої справи виявив неабияку кмітливість.
— Vous exagérez, mon garçon. Je me souviens que vous aviez, parmi vos boys, un gamin nommé Cartwright, qui fit preuve d’une certaine adresse, au cours de l’enquête.
— Так, сер, він і досі у нас.
— Oui, monsieur ; il est toujours ici.
— Чи не можна викликати його дзвінком? Дякую. І ще, будь ласка, розміняйте мені ці п'ять фунтів.
— Faites-le monter…. Pouvez-vous me procurer la monnaie de ce billet de cinq livres ? »
На виклик управителя з'явився хлопець років чотирнадцяти з кмітливим, розумним обличчям. Він зупинився перед нами, з величезною пошаною втупившись поглядом у знаменитого детектива.
Un jeune garçon de quatorze ans, à la mine intelligente et futée, répondit au coup de sonnette du directeur. Il vint se placer devant Holmes, qu’il regarda respectueusement.
— Дайте, будь ласка, «Путівник по готелях»,— попросив Холмс. — Дякую. Ось тут, Картрайте, назви двадцяти трьох готелів, всі вони близько від Чарінг-крос. Бачиш?
« Donne-moi l’Annuaire des hôtels, lui dit mon ami. Voici, Cartwright, le nom des vingt-trois hôtels qui sont dans le voisinage immédiat de Charing Cross… Tu les vois bien ?
— Так, сер.
— Oui, monsieur.
— Ти обійдеш їх усі по черзі.
— Tu les visiteras tous, les uns après les autres.
— Так, сер.
— Oui, monsieur.
— Щоразу ти даватимеш швейцарам біля вхідних дверей по шилінгу. Ось тобі двадцять три шилінги.
— Tu commenceras par donner au concierge de chacun d’eux un shilling…. Voici vingt-trois shillings.
— Так, сер.
— Oui, monsieur.
— Кожному кажи, що тобі треба подивитися вчорашнє паперове сміття. Пояснюватимеш це так: одну важливу телеграму помилково доставили не туди і тобі наказано її знайти. Зрозумів?
— Tu leur demanderas de te remettre les corbeilles à papier d’hier. Tu leur diras qu’on a laissé à une mauvaise adresse un télégramme important que tu tiens à retrouver…. Comprends-tu ?
— Так, сер.
— Oui, monsieur.
— Але насправді ти шукатимеш внутрішню сторінку газети «Тайме» з кількома дірками, вирізаними ножицями. Ось тобі номер «Тайме». А це та сторінка. Ти зможеш відрізнити її від інших, га?
— Ce qu’il te faudra réellement chercher, ce n’est pas un télégramme, mais une page intérieure du Times dans laquelle on aura pratiqué des coupures à l’aide de ciseaux. Voilà ce numéro du Times et la page en question…. Tu la reconnaîtras facilement, n’est-ce pas ?
— Так, сер.
— Oui, monsieur.
— Швейцари на вхідних дверях посилатимуть тебе до портьє у вестибюлі, їм ти теж даватимеш по шилінгу. Ось тобі ще двадцять три шилінги. В двадцяти готелях з двадцяти трьох тобі, мабуть, скажуть, що вчорашнє паперове сміття спалено або викинуто. Але в решті трьох тобі покажуть купи паперів, в них ти і шукай цю сторінку газети «Тайме». Шансів знайти її у тебе майже ніяких. Ось тобі ще десять шилінгів на непередбачені витрати. Ввечері даси мені телеграму на Бейкер-стріт, в якій відзвітуєш, що тобі пощастило зробити. А тепер, Вотсоне, нам лишається останнє: зробити по телеграфу запит про кебмена номер дві тисячі сімсот чотири, після чого заскочимо в одну з картинних галерей на Бонд-стріт і проведемо там час до ленчу з нашими друзями.
— Dans chaque hôtel, le concierge te renverra au garçon du hall, auquel tu donneras aussi un shilling…. Je te remets encore vingt-trois autres shillings. Probablement, dans vingt hôtels sur vingt-trois, on te répondra que le contenu des corbeilles de la veille a été jeté ou brûlé. Dans les trois derniers hôtels, on te conduira à des tas de papiers parmi lesquels tu devras rechercher cette page du Times. Tu as très peu de chances de la retrouver…. Voici dix shillings de plus pour faire face à l’imprévu. Envoie-moi à Baker street, avant ce soir, le résultat de tes investigations. Maintenant, Watson, procurons-nous par télégramme l’identité du cocher qui conduit le cab 2 704. Puis, en attendant l’heure de nous présenter à Northumberland hôtel, nous entrerons dans une des expositions de peinture de Bond street. »