Мені перехопило подих, і хвилину чи дві я сидів, не наважуючись повірити власним вухам. Потім до мене повернувся дар мови, і я відчув, як неймовірний тягар відповідальності ніби миттю зник з моєї душі. Цей холодний, уїдливий, іронічний голос міг належати лише одній-однісінькій в усьому світі людині.
Минуту или две я стоял, не веря своим ушам, и не мог перевести дух от неожиданности. Потом дар речи вернулся ко мне, и я почувствовал, как огромная тяжесть спала у меня с плеч. Этот холодный, язвительный голос мог принадлежать только одному человеку во всем мире.
— Холмсе! — вигукнув я . — Холмсе!
- Холмс! - крикнул я. - Холмс!
— Виходьте,— сказав він,— і, будь ласка, обережно з револьвером.
- Выходите, - сказал он, - и, пожалуйста, поосторожнее с револьвером.
Нахилившись під кривим одвірком, я вийшов і побачив його — Холмс сидів на камені, і його сірі очі весело заблищали, коли він зупинив погляд на моїй здивованій фізіономії. Він схуд і змарнів, але вигляд у нього був бадьорий і впевнений, обличчя з тонкими рисами,— обвітрене й бронзове від сонця. Одягнутий у твідовій костюм і сукняне кепі, Холмс нічим не відрізнявся від звичайнісіньких туристів, що забивалися в пустище, більше того, він примудрився не зрадити властиву йому котячу пристрасть до охайності, підборіддя в нього було гладенько виголено, а сорочка сяяла чистотою так, ніби він перебував на Бейкер-стріт.
Я вылез из пещеры и увидел его. Холмс сидел на камне и с озорным блеском в серых глазах смотрел на мою изумленную физиономию. Он сильно похудел за это время, но вид у него был бодрый, спокойный, лицо - бронзовое от загара. Строгий спортивный костюм, кепи - ни дать ни взять турист, странствующий по болотам! Он даже остался верен своему поистине кошачьему пристрастию к чистоплотности: гладко выбритые щеки, рубашка без единого пятнышка. Как будто все это происходило на Бейкер-стрит!
— Ще нікого і ніколи в житті я не був більш радий бачити,— сказав я, міцно тиснучи йому руку.
- Кто другой мог бы так обрадовать меня своим появлением! - сказал я, крепко пожимая ему руку.
— І більш здивовані, еге ж?
- А заодно и удивить?
— Не можу цього заперечити.
- Да, вы правы.
— Але, запевняю, здивувалися не тільки ви. Я й не уявляв, що ви знайшли мою випадкову схованку, і ще менше підозрював, що ви сидите в халупі, поки не опинився за двадцять кроків від дверей.
- Но, уверяю вас, друг мои, удивились не вы один Я и не подозревал, что вам удалось найти мое временное пристанище, и никак не думал застать вас здесь. Это выяснилось всего лишь за двадцать шагов до пещеры.
— Мабуть, побачили мої сліди?
- Вы узнали мои следы?
— Ні, Вотсоне. Боюсь, мені не під силу розпізнати ваші сліди серед безлічі інших, що існують на світі. Якщо коли-небудь у вас виникне серйозне бажання піддурити мене, то ви повинні поміняти тютюнову крамницю, бо як тільки я побачу недопалок сигарети з маркою «Бредлі, Оксфорд-стріт», то зразу ж здогадуюся, що десь поблизу мій друг Вотсон. Он він, той недопалок, лежить біля стежки. Ви, безперечно, пожбурили його геть тієї самої миті, коли кинулися в порожню халупу.
- Нет, Уотсон! Боюсь, что это непосильная задача - различить ваши следы среди множества других, которые существуют на свете. Если же в будущем вы захотите как-нибудь провести меня, то советую вам сначала переменить табачный магазин, ибо стоит только мне увидеть папиросу с маркой "Бредли. Оксфорд-стрит", как я сразу же догадаюсь, что мой друг Уотсон находится где-то поблизости. Вон он, ваш окурок, валяется около тропинки. Вы, вероятно, бросили его в ту минуту, когда решили взять приступом мое пустое жилье?
— Достоту так.
- Совершенно верно.
— Авжеж, помилитися я не міг і, знаючи вашу неймовірну впертість, ні на хвилину не засумнівався в тому, що ви сидите в засідці з револьвером напохваті й чекаєте, коли повернеться мешканець цієї халупи. Отже, ви справді подумали, що злочинець — це я?
- Так я и думал... И, зная ваш дотошный характер, догадался, что вы устроили в пещере засаду и ждете возвращения ее обитателя, держа револьвер наготове. Так вы в самом деле приняли меня за преступника?
— Я не знав, хто тут є, тому й вирішив з'ясувати це.
- Я не знал, кто вы такой, но решил выяснить
— Чудово, Вотсоне! А як вам вдалося знайти, де я ховаюся? Мабуть, ви побачили мене під час погоні за каторжником, коли я був такий необережний, що дозволив собі постовбичити на тлі місяця.
- Великолепно, Уотсон! А как вам удалось отыскать мое жилье? Вы, вероятно, увидели меня во время погони за каторжником, когда я по собственной оплошности позволил луне светить мне в спину?
— Так, саме тоді я вас і побачив.
- Да, я вас увидел тогда.
— І, напевно, обнишпорили всі халупи, поки не набрели на цю?
- И стали обыскивать все пещеры подряд, пока не наткнулись на эту?
— Ні, бачили вашого хлопчину, і це підказало мені, де вас шукати.
- Нет, меня навел на след ваш мальчишка - за ним тут кое-кто наблюдает.
— І побачив його, звичайно, старий джентльмен з підзорною трубою. Коли я вперше помітив відблиски сонця на її лінзі, то й не зрозумів був, що то таке. — Холмс підвівся і зазирнув у хатину. — Еге, бачу, Картрайт уже встиг принести трохи харчів. А це що за папірець? Отже, ви їздили в Кумбі-Трейсі, так?
- А! Старый джентльмен с подзорной трубой! Я видел, как солнце поблескивает на ее линзе, и сначала не мог догадаться, что это за штука. - Он встал и заглянул в пещеру. - Ага, Картрайт уже побывал здесь. Что это за бумажка? Так вы ездили в Кумби-Треси?
— Їздив.
- Да.
— Побачитися з місіс Лаурою Лайонз?
- Повидаться с миссис Лаурой Лайонс?
— Саме так.
- Совершенно верно.
— Це непогано! Наші пошуки йшли, очевидно, паралельними шляхами, і коли ми складемо здобуті відомості докупи, то, сподіваюсь, матимемо цілковите уявлення про цю справу.
- Прекрасно! В своих розысках мы с вами, очевидно, двигались по параллельным линиям. Что ж, теперь надо поделиться добытыми сведениями, и тогда у нас будет более или менее ясное представление об этом деле.
— Що ж, я страшенно радий, що ви тут, бо, признаюся, всю оцю відповідальність разом з таємничістю мої нерви починають не витримувати. Але як, скажіть на Божу милість, ви тут опинилися і що робите? Я вважав, що ви на Бей-кер-стріт розплутуєте ту справу про шантаж.
- Я страшно рад, что вы здесь! У меня уже нервы начали сдавать под бременем всех этих тайн и ответственности, которая лежала на мне. Но как вы сюда попали и что вы здесь делаете? А я-то думал, что Холмс сидит на Бейкер-стрит и трудится над делом о шантаже!
— Цього я й хотів — щоб ви так вважали.
- Я хотел, чтобы вы именно так и думали.
— Отже, ви використовуєте мене в своїх інтересах і в той же час не довіряєте мені! — розчаровано вигукнув я . — А я гадав, Холмсе, що заслужив на краще ставлення з вашого боку.
- Значит, вы пользуетесь моей помощью и в то же время не доверяете мне! - рассердился я. - Это незаслуженно, Холмс!
— Дорогий друже, і в цій справі, як і в багатьох інших, ваша допомога для мене була неоціненною, і я прошу у вас пробачення, якщо вам здається, ніби я вас у чомусь обдурив. Правду кажучи, я пішов на це частково заради вас же самого, а привело мене сюди відчуття, що вам загрожує небезпека, отож я й вирішив особисто дослідити цю справу. Якби я був разом з сером Генрі й вами, то можу вас запевнити, що моя точка зору нічим не відрізнялася б від вашої, а моя присутність змусила б наших дуже страшних противників бути насторожі. А так я мав можливість відвідувати які завгодно місця, чого був би позбавлений, якби жив у баскер-вільському замку. Отож я й досі залишаюся в цій справі невідомою силою, готовою лягти в критичну мить на шальку терезів усією своєю вагою.
- Друг мой, и в теперешнем деле и во многих других ваша помощь была для меня бесценна. Если вам кажется, что я вас как-то надул, умоляю, не сердитесь! Откровенно говоря, я пошел на это отчасти ради вас же самих. Я чувствовал, что вы подвергаетесь опасности, и приехал сюда лично расследовать это дело. Если б я был вместе с сэром Генри и с вами, моя точка зрения ничем не отличалась бы от вашей, да и противники наши были бы начеку. Приезд в Баскервиль-холл меня очень связал бы, а так я мог действовать совершенно свободно, оставаясь за кулисами и готовясь выступить на сцену в самую критическую минуту.
— Але навіщо тримати мене в темряві?
- Но зачем вам понадобилось скрываться и от меня?
— Бо якби ви знали, що я тут, це нам нічим би не допомогло і могло б, очевидно, призвести тільки до того, що мене виявили б. Вам, мабуть, закортіло б розповісти мені про деякі події або, з властивої вам доброти, принести що-небудь для полегшення мого існування чи зробити щось подібне, а це означало б іти на непотрібний ризик. Я привіз сюди Картрайта — ви, звичайно, пам'ятаєте хлопчину з транспортної контори,— і він дбав про мої скромні потреби, тобто про шматок хліба і чистий комірець. Чого ще людині треба? До того ж він — це зайва пара очей на двох дуже прудких ногах. І те, й те виявилося неоціненним.
- Если б вы знали, что я здесь, это ничему бы на помогло и, может быть, даже кончилось моим разоблачением. Вам, наверно, захотелось бы рассказать мне что-нибудь или же вы, по свойственной вам доброте, вдруг вздумали бы обставлять меня здесь удобствами. Зачем подвергаться ненужному риску? Я привез с собой Картрайта - помните мальчугана из Рассыльной конторы? - и он великолепно обслуживает меня. А вы знаете мои скромные требования: кусок хлеба, чистый воротничок, что еще человеку нужно? Кроме того, Картрайт - это лишняя пара глаз и лишняя пара ног, весьма быстрых. То и другое оказалось для меня просто кладом.
— Отже, всі мої звіти пропали марно! — Голос у мене аж затремтів, коли я згадав, з якою старанністю й гордістю їх писав.
- Значит, все мои отчеты писались впустую! - сказал я дрогнувшим голосом, вспомнив, сколько труда и гордости этим трудом было вложено в них.
Холмс видобув з кишені пачку листів:
Холмс вынул из кармана пачку писем:
— Ось вони, ваші звіти, дорогий друже, і запевняю, їх зачитано мало не до дірок. Я так добре про все домовився, що вони потрапляли до мене із затримкою всього на один день. Особливо я повинен похвалити вас за розум і запопадливість, виявлені вами у такій надзвичайно важкій справі.
- Вот ваши отчеты, друг мой, изученные самым тщательным образом, в чем вы можете не сомневаться. Я так хорошо все устроил, что они попадали ко мне с опозданием только на один день. Примите мои горячие поздравления. Упорство и наблюдательность, которые вы проявили в таком необычайно трудном деле, выше всякой похвалы.
Я все ще трохи сердився, що мене обдурено, але теплі слова Холмса розвіяли мою досаду. До того ж у глибині душі я відчував, що він має підстави так говорити і що для досягнення нашої мети мені справді не слід було знати про його перебування в пустищі.
Я все еще никак не мог примириться с тем, что меня так ловко провели, но теплые слова Холмса рассеяли мою досаду. Кроме того, в глубине души я чувствовал правоту моего друга и признавал, что в интересах дела мне не следовало знать о его появлении в здешних местах.
— Оце вже краще,— мовив Холмс, дивлячись на моє повеселіле обличчя. — А тепер розкажіть про наслідки візиту до місіс Лаури Лайонз — мені не важко було здогадатися: ви їздили саме до неї, бо тепер я вже зрозумів, що це єдина особа в Кумбі-Трейсі, яка може прислужитися нам у нашій справі. Запевняю, якби ви не поїхали туди сьогодні, то я, найімовірніше, подався б туди завтра.
- Ну, то-то же! - сказал он, глядя на мое просветлевшее лицо. - А теперь расскажите мне о своем визите к миссис Лауре Лайонс. Я сразу догадался, к кому вы поехали, ибо теперь мне уже ясно, что это единственный человек в Кумби-Треси, от которого мы можем кое-чего добиться. Откровенно говоря, если б вы не побывали там сегодня, я, по всей вероятности, отправился бы к ней завтра сам.
Сонце зайшло, над пустищем почали густішати сутінки. Повітря зробилося холодним, і ми, щоб зігрітися, сховалися в халупі. І там, сидячи в напівтемряві поряд з Холмсом, я розказав йому про розмову з місіс Лаурою Лайонз. Моя розповідь так його зацікавила, що окремі її частини мені довелося повторювати двічі.
Солнце уже спряталось, над болотами сгустились сумерки. В воздухе сразу похолодало, и мы перешли в пещеру. И там, сидя в полутьме рядом с Холмсом, я рассказал ему о своем разговоре с миссис Лайонс. Он так заинтересовался им, что многое мне пришлось повторять по два раза.
— Все це надзвичайно важливо,— сказав він, коли я закінчив. — Тепер заповнюється прогалина, яку я ніяк не міг подолати в цій неймовірно складній справі. Вам, певно, відомо про інтимні стосунки між цією дамою і Степлтоном?
- Это все очень важно, - сказал Холмс, когда я кончил. - Дело чрезвычайно сложное, и в нем был один пробел, который до сих пор мне никак не удавалось заполнить. Вы, вероятно, знаете, что Стэплтон в большой дружбе с миссис Лайонс?
— Ні, про інтимні стосунки я нічого не знаю.
- Нет, о дружбе я ничего не слыхал.
— Щодо характеру цих стосунків не може бути ніяких сумнівів. Вони зустрічаються, листуються, між ними взагалі встановилося цілковите взаєморозуміння. Так от, це дає нам у руки могутню зброю. Якби я тільки зміг скористатися з неї, щоб відірвати від нього його дружину...
- Это факт. Они встречаются, обмениваются письмами - вообще между ними полное согласие, что дает нам крупный козырь в руки. Если б пустить этот козырь в ход, чтобы воздействовать на его жену...
— Його дружину?
- Его жену?
— Зараз я поділюся з вами деякою інформацією навзамін почутої від вас. Леді, яку знають тут як міс Степлтон, насправді є його дружиною.
- Теперь я поделюсь кое-чем с вами в обмен на ваши открытия. Женщина, которую он выдает здесь за мисс Стэплтон, на самом деле его жена.
— Боже мій, Холмсе! Ви впевнені в цьому? Тоді як же він дозволив, щоб сер Генрі закохався в неї?
- Боже мой, Холмс! Вы уверены в этом? Тогда как же он допустил, чтобы сэр Генри влюбился в нее?
— Те, що сер Генрі в неї закохався, не може зашкодити нікому, крім самого сера Генрі. Степлтон, як ви тільки що зауважили, особливо подбав про те, щоб сер Генрі не домігся її. Повторюю, ця леді дружина Степлтона, а не його сестра.
- Романтические чувства сэра Генри грозят бедой только самому сэру Генри. Как вы заметили, Стэплтон всячески оберегает ее от ухаживаний баронета. Повторяю, эта леди не сестра, а жена Стэплтона.
— Але навіщо потрібний такий хитрий обман?
- Но зачем понадобились такие хитросплетения?
— А ось навіщо: Степлтон передбачив, що вона буде набагато йому корисніша в ролі вільної жінки.
- А вот зачем: Стэплтон предвидел, что она будет гораздо полезнее ему в роли свободной женщины.
Всі мої підсвідомі здогади, всі мої невиразні підозри набрали раптом чітких обрисів і зосередились навколо натураліста. У цьому байдужому, безбарвному чоловікові в солом'яному брилі і з сачком я побачив щось жахливе — це була істота, наділена безмежним терпінням і хитрістю, з усміхненим обличчям і жорстоким серцем.
Все мои неясные подозрения, все подсказанное чутьем вдруг выплыло наружу и сомкнулось вокруг натуралиста. От этого спокойного, бесцветного человека в соломенной шляпе и с сачком для ловли бабочек веяло чем-то грозным. Выдержка и терпение, сопряженное с хитростью, на губах улыбка, а в сердце черная злоба...
— Отже, це і є наш ворог, це він стежив за нами в Лондоні?
- Значит, это и есть наш противник? Значит, он и выслеживал нас в Лондоне?
— Саме так я й розгадав цю загадку.
- Да, так я разгадал эту загадку.
— А попередження... воно надійшло від неї?
- А предостережение... Его прислала она?
— Авжеж, від неї.
- Совершенно верно.
В мороці, що так довго оточував мене, вималювалися обриси якоїсь страхітливої підлоти.
Из мрака, в котором я так долго блуждал, выступили наполовину увиденные, наполовину угаданные мною очертания чудовищного злодейства.
— Але чи впевнені ви в цьому, Холмсе? Звідки ви дізналися, що ця жінка — дружина Степлтона?
- Неужели это верно, Холмс? Откуда вы узнали, что она его жена?
— А звідти. Коли Степлтон зустрівся з вами вперше, він настільки забувся, що розповів вам шматок своєї справжньої біографії,— мені здається, він встиг безліч разів пошкодувати про це. Так, колись у нього справді була школа на Півночі Англії. А немає ж нічого легшого, ніж знайти директора школи. Для цього існують шкільні агентства, з допомогою яких можна встановити особу всякого, хто мав стосунок до цієї професії. Я навів довідки і виявилося, що в одній школі відбулися просто жахливі події і що чоловік, якому вона належала,— прізвище в нього було інше — втік разом із своєю дружиною. Прикмети цих людей цілком збіглися з прикметами Степлтонів. А коли я дізнався, що він захоплювався ентомологією, всі мої сумніви остаточно розвіялися.
- В первую свою встречу с вами Стэплтон настолько увлекся, что поведал вам часть своей биографии, о чем, вероятно, не перестает жалеть до сих пор. У него действительно была школа на севере Англии. А ведь отыскать учителя - самое простое дело. На этот предмет существуют школьные агентства, которые дадут вам сведения о любом лице, связанном с этой профессией. Я навел справки и вскоре узнал, что действительно в одной школе разыгрались очень неприятные события и что директор ее - фамилия у него была другая - скрылся вместе с женой. Все их приметы совпадали в точности. А когда мне стало известно его увлечение энтомологией[15], тут уж я совсем перестал сомневаться.
Темрява, що огортала мене, почала потроху світлішати, проте багато що ще ховалося в тіні.
Тьма, окутывавшая меня, мало-помалу начинала редеть, но многое еще оставалось в тени
— Якщо ця жінка справді його дружина, то до чого тут місіс Лаура Лайонз? — спитав я.
- Если эта женщина его жена, то при чем тут миссис Лаура Лайонс? - спросил я.
— Це один з тих пунктів, на які ви пролили світло своїми пошуками. Після вашої розмови з тією дамою ситуація стала набагато зрозумілішою. Я раніше не знав, що місіс Лаура Лайонз збирається розлучитися із своїм чоловіком. Якщо це так, то, маючи Степлтона за неодруженого, вона, очевидно, розраховує піти за нього заміж.
- Это один из пунктов, на который вы сами пролили некоторый свет. После вашей поездки в Кумби-Треси многое стало ясным. Я, например, не знал, что миссис Лайонс хочет развестись с мужем. Она, вероятно, рассчитывает на брак со Стэплтоном - ведь ей невдомек, что он женат.
— А що буде, коли вона зрозуміє свою помилку?
- А когда она узнает правду?
— Ну, тоді вона може неабияк стати нам у пригоді. Завтра ми обидва — і це наш найперший обов'язок,— повинні побачитися з нею. Чи не здається вам, Вотсоне, що ви надто надовго покинули свого підопічного? Ваше місце в баскервільському замку.
- Тогда эта леди может оказаться весьма полезной для нас. Нам обоим нужно завтра же повидать ее. А теперь, Уотсон, как вы думаете, не пора ли вам вернуться к своим обязанностям? Ваше место в Баскервиль-холле.
На заході згасли останні червоні спалахи, і на пустище опустилася ніч. На фіолетовому небі мерехтіло кілька ледь помітних зірок.
Последние красные отблески заката погасли на западе, и на болота спустилась ночь. В лиловатом небе слабо мерцали редкие звезды.
— І останнє запитання, Холмсе,— сказав я, підводячись,— нам не треба нічого приховувати один від одного. Що все це означає? Що йому потрібно?
- Еще один, последний, вопрос, Холмс, - сказал я, вставая. - Нам нечего скрывать друг от друга. Что все это значит? К чему он ведет?
Холмс відповів, притишивши голос:
Холмс ответил мне глухим голосом:
— Йому потрібне вбивство, Вотсоне,— витончене, заздалегідь обмірковане навмисне вбивство. Не розпитуйте мене про подробиці. Він ось-ось потрапить у мої сіті, хоч уже встиг обплутати сера Генрі своїми. З вашою допомогою він уже майже у мене в руках. Нам тепер загрожує тільки одна небезпека. Він може завдати удару раніше від нас. Ще один день, найбільше два, і я завершу необхідну роботу, а до того пильнуйте свого підопічного так, як любляча мати пильнує хвору дитину. Ваша сьогоднішня відсутність у баскервільському замку цілком себе виправдала, а проте я хотів би, щоб ви не відходили від сера Генрі й на крок. Слухайте!
- К убийству, Уотсон... хладнокровно обдуманному убийству. Не допытывайтесь с подробностях. Стэплтон затягивает в свои сети сэра Генри, а я затягиваю его самого. Он почти у меня в руках, с вашей помощью. Теперь нам угрожает только одна опасность - он может нанести удар первым. Еще день, самое большее два, и у меня все будет готово, а до тех пор берегите сэра Генри, как любящая мать бережет больного ребенка. Ваше отсутствие сегодня вполне простительно, и все же я бы, пожалуй, предпочел, чтобы вы не оставляли его... Слышите?
Моторошний зойк — довгий зойк жаху й болю розітнув тишу пустища. Від цього страхітливого крику в мене аж кров у жилах похолола.
Страшный протяжный вопль, полный ужаса и муки, пронесся над безмолвными болотами. Я слушал его и чувствовал, как у меня стынет кровь в жилах.
— О Боже! — видихнув я. — Що це таке? Що це?
- Боже мой! Что это? Что это такое?
Холмс схопився з місця, і його темна атлетична постать вималювалася в отворі дверей — він зупинився там, зсутуливши плечі, витягнувши голову вперед і напружено вдивляючись у темряву.
Холмс вскочил с места, и его высокая фигура заслонила от меня вход в пещеру. Он стал там, пригнувшись, вытянув шею, напряженно вглядываясь в темноту, и только успел бросить мне шепотом:
— Тихше! — прошепотів він. — Тихше!
- Тише! Тише!
Цей крик, гучний і несамовитий, долинув до нас звіддаля з похмурої рівнини. Аж ось він почувся ближче, став ще гучнішим і благальнішим.
Этот крик, поразивший нас своей пронзительностью, шел из глубины беспросветно темных болот. Но вот он послышался ближе, явственнее...
— Де це? — пошепки спитав Холмс, і з того, як у нього зірвався голос, я зрозумів, що й він, людина із залізними нервами, приголомшений до глибини душі. — Де це кричать, Вотсоне?
- Где это? - шепнул Холмс, и по тому, как дрогнул у него голос - у него, у человека с железными нервами! - я понял, что этот вопль проник ему в самую душу. - Где кричат, Уотсон?
— Здається, там,— показав я рукою в темряву.
- По-моему, в той стороне. - Я протянул руку, показывая в темноту.
— Ні, ось там!
- Нет, вон там!
Болісний крик знову розітнув нічну тишу, цього разу ще гучніше й ближче. І до нього долучився якийсь новий звук — глухе, притишене гарчання, досить мелодійне і водночас загрозливе, воно лунало то дужче, то слабше, нагадуючи безперервний гомін моря.
Мучительный крик снова пронесся в безмолвной ночи, но теперь он был еще ближе, еще громче. И к нему примешивались какие-то другие звуки - глухое низкое рычание, напоминающее чем-то непрестанный рокот моря.
— Це собака! — вигукнув Холмс. — Ану, Вотсоне, біжімо туди. Боже милий, аби тільки встигнути!
- Это собака! - крикнул Холмс. - Бежим, Уотсон, бежим! Боже мой! Только бы не опоздать!
Він швидко побіг у пустище, я кинувся слідом за ним, не відстаючи й на крок. І раптом десь близько просто попереду нас за уламками скель розлігся останній розпачливий зойк, за ним почувся глухий звук падіння чогось важкого. Ми зупинилися, прислухаючись. Але більше ніщо не порушувало безгоміння тихої ночі.
Он бросился в темноту, я следом за ним. И вдруг где-то впереди, за валунами, раздался отчаянный вопль, потом глухой, тяжелый стук. Мы остановились, прислушиваясь. Но больше ничто не нарушало давящей тишины безветренной ночи.
Я побачив, як Холмс, немов знавіснілий, схопився за голову. Потім тупнув ногою.
Я увидел, как Холмс, словно обезумев, схватился за голову и топнул ногой о землю:
— Він випередив нас, Вотсоне. Ми спізнилися.
- Он опередил нас, Уотсон! Мы опоздали!
— Ні, ні, цього не може бути!
- Нет, этого не может быть!
— Дурний я, що зволікав. А ви, Вотсоне, можете подивитися, чим закінчилося ваше нехтування своїм обов'язком! Але, Богом присягаюся, якщо трапилося найгірше, ми йому відплатимо!
- Чего я медлил, дурак! И вы тоже хороши, Уотсон! Оставили Баскервиля одного, и вот чем все кончилось! Нет, если поправить ничего нельзя, я все равно отомщу негодяю!
Ми кинулися бігти наосліп у темряві туди, звідки почувся цей жахливий звук, наштовхуючись на валуни, продираючись крізь кущі дроку, насилу видираючись на схили горбів і збігаючи ними вниз. На кожному підвищенні Холмс пильно озирався навколо, але пустище тонуло в мороці, і на його похмурому просторі не помітно було ніякого руху.
Не разбирая дороги, мы бросились туда, откуда донесся этот страшный крик. Мы взбирались вверх по склонам, сбегали вниз, натыкались в темноте на валуны, продирались сквозь заросли дрока. С вершины каждого холма мой друг быстро оглядывался по сторонам, но болота покрывал густой мрак, и на их угрюмой шири нельзя было приметить ни малейшего движения.
— Ви що-небудь бачите?
- Вы что-нибудь видите?
— Анічогісінько.
- Ничего.
— Але стривайте! Що це?
- Подождите! Что это?
До нас долинув притишений стогін. Ось він почувся знову, ліворуч від нас! Пасмо скель з того боку закінчувалося прямовисною стіною, що височіла над усипаним камінням схилом. І на тому схилі ми побачили щось темне, неправильної форми. Коли ми підбігли ближче, темний предмет набрав чіткіших обрисів. Це була людина, вона лежала долілиць, підвернувши під якимось жахливим кутом голову, підвівши плечі й випнувши спину так, наче робила сальто. Поза ця була вкрай безглузда, і тому в першу мить я не зрозумів, що чув уже передсмертний стогін. Ні шереху, ні звуку не доходило до нас від темної постаті, над якою ми схилилися. Холмс доторкнувся до тіла, скрикнув від жаху і відсмикнув руку. Вогник сірника, якого він витер, освітив його закривавлені пальці й страшну калюжу, що повільно розпливалася під розбитим черепом жертви. І ще сірник висвітив таке, від чого серця в нас завмерли — перед нами лежало мертве тіло сера Генрі Баскервіля!
До нас донесся приглушенный стон. Он шел откуда-то слева. Каменная гряда круто обрывалась там вниз, переходя в усеянный валунами склон, и среди валунов лежало что-то темное. Мы подбежали ближе, и темный предмет принял более ясные очертания. Это был человек, лежащий на земле лицом вниз. Он словно готовился сделать кульбит - подвернутая под каким-то невероятным углом голова, приподнятые плечи, округленная линия спины. Нелепость этой позы помешала мне в первую минуту осознать, что его стон был предсмертным. Мы стояли, наклонившись над ним, и не слышали ни хрипа, не могли уловить ни шороха. Холмс тронул неподвижное тело, вскрикнул в ужасе и тут же отдернул руку. Зажженная спичка осветила его окровавленные пальцы и страшную лужу, медленно расплывавшуюся из-под разбитого черепа мертвеца. И сердце у нас замерло - при свете спички мы увидели, что перед нами лежит сэр Генри Баскервиль!
Ще б пак! Адже ні я, ні Холмс не могли забути незвичайний червонястий твідовий костюм Генрі Баскервіля, той самий, в якому він уперше завітав до нас на Бейкер-стріт. Ми тільки на мить побачили цей костюм, а потім сірник спалахнув востаннє й згас так само, як у наших серцях згасла надія. Холмс застогнав, і навіть у темряві стало видно, як зблідло його обличчя.
Разве можно было забыть этот необычный красновато-коричневый костюм - тот самый, в котором баронет впервые появился на Бейкер-стрит! Нам достаточно было секунды, чтобы узнать его, а потом спичка вспыхнула и погасла так же, как погасла в нас последняя искра надежды. Холмс застонал, и я даже в темноте разглядел, какой бледностью покрылось его лицо.
— Негідник! Негідник! — вигукнув я, стискаючи кулаки. — Холмсе, я ніколи собі не пробачу, що покинув його напризволяще!
- Мерзавец! Мерзавец! - Руки у меня сами собой сжались в кулаки. - Холмс, я никогда не прощу себе, что оставил его на произвол судьбы!
— Я завинив ще більше, Вотсоне. Аби остаточно підготувати цю справу, цілком її завершити, я знехтував життям свого клієнта. Це найтяжчий удар за всю мою практику. Але хіба міг я знати, хіба міг знати, що, незважаючи на всі мої застереження, він, ризикуючи життям, піде сам-один у пустище?
- Моя вина больше, Уотсон. Я пожертвовал жизнью клиента только ради того, чтобы подытожить, так сказать, закруглить, это дело. Я не помню другого такого удара за всю свою практику. Но кто мог знать, кто мог знать, что, несмотря на все мои предостережения, он рискнет выйти один на болота!
— Подумати тільки, ми чули його крик — Боже мій, який крик! — і не змогли врятувати сера Генрі! Де цей клятий псюра, що призвів його до смерті? Може, ховається тут серед скель? А де Степлтон? Він відповість за це.
- И мы слышали его крик - боже мой, какой крик! - и не могли сразу прийти ему на помощь! Но куда делась эта чудовищная собака - виновница его смерти? Может быть, она и сейчас где-нибудь здесь? И где Стэплтон? Он ответит за это!
— Так, обов'язково. Я подбаю про це. І дядька, й племінника вбито — один помер від страху, коли побачив звіра, на його думку істоту надприродну, другий знайшов свій кінець, рятуючись втечею. Але тепер нам треба довести, що між цим чоловіком і звіром існує зв'язок. Спираючись на те, що ми чули, неможливо навіть твердити про існування якогось собаки, оскільки, очевидно, сер Генрі просто впав і вбився. Але, присягаюсь небом, хоч би який хитрий був цей чоловік, не пізніше як завтра він буде у мене в руках!
- Да, он ответит за все, об этом я позабочусь. И дядя и племянник - оба убиты. Один умер от страха, только увидев перед собой это чудовище, которое он считал сверхъестественным существом, другой погиб, спасаясь от него бегством. Но теперь нам надо доказать, что между этим человеком и собакой есть связь. Мы слышали ее вой, но это еще не доказательство, так как сэр Генри, вероятно, разбился при падении. И все же, клянусь, как ни хитер наш противник, а завтра он будет у меня в руках!
Приголомшені раптовим і непоправним нещастям, яке означало, що всі наші довготривалі й важкі зусилля закінчилися вкрай жалюгідно, ми стояли із скам'янілими серцями по обидва боки знівеченого тіла. Потім коли зійшов місяць, видерлись на вершину скелі, з якої впав наш бідолашний друг, і звідти оглянули похмуре пустище — одна половина його сріблилася в місячному сяйві, друга тонула в мороці. Вдалині, за кілька миль від нас у напрямку Грімпена, рівно світився жовтавий вогник. Він міг горіти лише в самотній оселі Степлтонів. Люто лайнувшись, я погрозив у той бік кулаком.
Потрясенные внезапной непоправимой бедой, положившей столь грустный конец нашим долгим и нелегким трудам, мы стояли возле изуродованного тела. Потом, когда из-за туч показалась луна, поднялись на каменную гряду, с которой упал наш несчастный друг, и оглядели оттуда серебрившиеся в лунном свете болота. Вдали, где-то около Гримпена, виднелся желтый огонек. Он мог гореть только в уединенном жилище Стэплтонов. Я с проклятием погрозил в ту сторону кулаком:
— А чому б нам не схопити його зараз же?
- Чего мы ждем? Надо схватить его немедленно!
— Справу ще не завершено. А він хлопець обачливий і хитрий як ніхто в світі. Не має значення, що саме ми знаємо, має значення лише те, що ми здатні довести. Один хибний крок, і негідник може ухилитися від нашого удару.
- Дело еще не закончено, а он человек осторожный, хитрый. Мало ли что мы знаем, а вот попробуйте доказать это. Один неосторожный шаг - и негодяй ускользнет от нас.
— Що ж нам придумати?
- Так что же тогда делать?
— На завтра клопоту у нас скільки завгодно. А сьогодні ми можемо тільки зробити нашому бідолашному другу останню послугу.
- На завтра забот у нас хватит. А сегодня нам остается только оказать последнюю услугу несчастному сэру Генри.
Ми обидва спустилися стрімким схилом і наблизилися до безформної чорної купи, що лежала на посрібленому місяцем камінні. В серці мені шпигонуло, коли я подивився на це скарлючене агонією тіло, на очі набігли сльози.
Мы спустились по крутому откосу и подошли к бесформенной черной груде, лежавшей на посеребренных луной камнях. При виде этого мучительно скорченного тела сердце у меня сжалось от боли и глаза заволокло слезами.
— Доведеться послати по допомогу, Холмсе! Самі ми не донесемо його до баскервільського замку. Боже мій, чи ви збожеволіли?
- Придется послать за помощью, Холмс. Мы не донесем его до дому... Боже мой, что с вами? Вы сошли с ума!
Холмс скрикнув і нахилився над тілом сера Генрі. І раптом почав пританцьовувати, сміючись і тиснучи мені руку. Невже це мій суворий, завжди стриманий друг? Та в ньому ж стільки прихованого вогню!
Холмс вскрикнут и наклонился над телом сэра Генри. И вдруг начал приплясывать, с хохотом тряся мне руку. Неужели это мой строгий, всегда такой сдержанный друг? Вот что бывает, когда скрытое пламя прорывается наружу!
— Борода! Борода! У цього чоловіка борода!
- Борода! У него борода!
— Борода?
- Борода?
— Це не баронет, це... це мій сусід, каторжник!
- Это не сэр Генри!.. Боже, да это мой сосед - каторжник!
З гарячковим поспіхом ми перевернули тіло, закривавлена борода тепер стирчала вгору, показуючи на ясний холодний місяць. Сумнівів бути не могло — такий же низький лоб, глибоко запалі, як у мавпи, очі. Це було те саме обличчя, що визирнуло з-за скелі у світлі свічки — обличчя Селдена, злочинця.
Мы с лихорадочной быстротой перевернули тело, и окровавленная борода уставилась теперь прямо в холодный яркий лик луны. Сомнений быть не могло! Низкий лоб, глубоко запавшие, как у обезьяны, глаза. Это было то же лицо, которое при свете свечи мелькнуло передо мной в расселине, - лицо убийцы Селдена!
Я миттю все зрозумів. Я згадав, як баронет казав мені, що подарував свій старий одяг Беррімору. Беррімор віддав його Селденові, щоб допомогти тому втекти. Черевики, сорочка, кепі — все це колись належало серу Генрі. Так, трагедія залишалася трагедією, але, за законами своєї країни, Селден принаймні заслуговував на смерть. З радісним серцем, вдячний долі за те, що не сталося найгіршого, я пояснив Холмсу, в чому справа.
И тут я понял все. Я вспомнил, что баронет подарил Бэрримору чуть ли не весь свой старый гардероб. Значит, Бэрримор отдал его Селдену, чтобы тот переоделся к отъезду. Башмаки, рубашка, кепи - все носил когда-то сэр Генри. Правда, трагедия оставалась трагедией, но ведь этот человек так или иначе заслужил смерть по законам нашей страны. Сам не свой от радости, я объяснил Холмсу, как все это получилось.
— Отже, причина смерті бідолахи — одяг,— мовив він. — Цілком зрозуміло, що собацюру пустили по сліду, давши понюхати якусь із речей сера Генрі,— найімовірніше, черевик, що зник у готелі,— от він і погнався за цим чоловіком. Проте мене дуже дивує одне: яким чином Селден побачив у темряві, що за ним женеться собака?
- Значит, несчастный погиб из-за костюма, - сказал он. - Собаке, конечно, дали понюхать какую-нибудь вещь сэра Генри - по всей вероятности, тот самый башмак, который был украден в отеле, - и пустили ее по следам каторжника. Остается невыясненным только одно: каким образом Селден увидел в темноте, что за ним кто-то гонится?
— Він його почув.
- Наверно, услышал.
— Собачий гавкіт у пустищі не міг нажахати цього загартованого й відважного чоловіка настільки, щоб він почав репетувати на ґвалт, ризикуючи, що його зловлять. Якщо судити з його зойків, він біг досить довго після того, як зрозумів, що собацюра за ним женеться. Як він про це здогадався?
- Услышал, что по болотам бегает собака, и стал звать на помощь, рискуя быть пойманным? Нет, каторжника этим не напугаешь. Так вот: как Селден мог увидеть, что за ним гонится собака?
— А для мене більша таємниця в іншому: чому цей пес, припускаючи, що наші здогади правильні...
- А по-моему, есть вещи более странные. Почему эту собаку... предполагая, что наши догадки правильны...
— Я нічого не припускаю.
- Я ничего такого не предполагаю.
— Добре, чому собаку випущено саме сьогодні пізно ввечері: Не думаю, що він завжди бігає так вільно. Степлтон не відпустив би собаку, якби не мав підстав вважати, що сер Генрі теж буде в пустищі.
- Хорошо. Почему эту собаку выпустили на болота сегодня ночью? Вряд ли она всегда пользуется такой свободой. Стэплтон, вероятно, ждал, что сэр Генри придет сюда.
— Моя загадка набагато складніша за вашу, бо на вашу ми скоро дістанемо відповідь, а моя може назавжди, лишитися нерозгаданою. А тепер давайте вирішимо, що нам робити з тілом цього нещасного. Не можемо ж ми покинути його тут лисицям і воронам.
- Моя загадка труднее. На вашу мы скоро получим ответ, а моя, вероятно, так и останется неразгаданной. А теперь давайте решим, что нам делать с этим несчастным. Нельзя же оставлять его здесь на съедение лисицам и коршунам.
— Мабуть, треба покласти його в одну з цих халуп, поки ми не зв'яжемося з поліцією.
- Пусть полежит в какой-нибудь пещере, пока мы не сообщим в полицию.
— Правильно. Вдвох ми його туди як-небудь донесемо. Ого, що це, Вотсоне? Невже це він сам власною персоною. Ну й дива! І яке зухвальство! Ні слова про наші підозри — ні слова, бо інакше всі мої плани буде зруйновано.
- Правильно. Туда-то мы его во всяком случае донесем. Смотрите, Уотсон! Что это? Неужели он сам? Нет, какова дерзость!.. Ни слова о наших подозрениях, ни единого слова! Не то все мои планы рухнут.
З пустища до нас наближалася людина — я побачив тьмяний вогник сигари. Місяць світив яскраво, і я зразу впізнав вертку, рухливу постать і швидку ходу натураліста. Помітивши нас, він зупинився, потім знову рушив уперед.
Из глубины болот к нам приближался человек. Он курил сигару, огонек которой тускло мерцал вдали. Луна ярко освещала его, и я сразу узнал щуплую фигуру и быструю, подпрыгивающую походку натуралиста. Увидев нас, он остановился, потом снова зашагаю вперед.
— Докторе Вотсоне! Невже це ви? Аж ніяк не чекав зустріти вас у пустищі вночі. Але Боже мій, що це? Що трапилося? Не може бути, невже це сер Генрі?
Степлтон пробіг повз мене й нахилився над мертвим тілом. Я почув, як він різко вдихнув повітря, сигара випала у нього з пальців.
- Доктор Уотсон! Нежели это вы? Вот уж никак не думал встретить вас ночью на болотах! Боже мой что это? Что случилось? Нет, не может быть! Неужели это наш друг, сэр Генри?
Стэплтон пробежал мимо меня и нагнулся над трупом... Я услышал прерывистый вздох, сигара выпала из его руки на землю.
— Хто... хто це? — спитав він, затинаючись.
- Кто... кто это? - запинаясь, пробормотал он
— Селден, каторжник, що втік з прінстаунської тюрми.
- Это Селден, каторжник, сбежавший из принстаунской тюрьмы.
Степлтон повернув до нас бліде як у мерця обличчя, ціною величезних зусиль приховавши своє здивування й розчарування. Він пильно подивився спочатку на Холмса, потім на мене.
Стэплтон повернул к нам мертвенно-бледное лицо. Ему стоило громадного усилия воли овладеть собой и ничем не выдать своего удивления и разочарования. Его пристальный взгляд остановился сначала на Холмсе, потом на мне.
— Ось тобі й маєш! Жахлива подія! Як же це сталося?
- Боже мой, какой ужас! Как это случилось?
— Здається, впав з тієї скелі й скрутив собі в'язи. Ми з другом прогулювалися й почули крик.
- Должно быть, свалился вон с того откоса и сломал себе шею. Мы с приятелем гуляли по болотам и услышали чей-то крик.
— Я теж почув крик. Він і витягнув мене з дому. Я переживав за сера Генрі.
- А я на этот крик и вышел из дому. Меня беспокоил сэр Генри.
— Чому саме за сера Генрі? — не стримався я.
- Почему именно сэр Генри? - не удержался я.
— Тому що він мав зайти до нас сьогодні. Але не зайшов, і це, природно, дуже мене здивувало. Коли ж я почув у пустищі крик, то занепокоївся, чи не загрожує йому небезпека. До речі,— його очі перескочили з мене на Холмса,— крім крику, ви нічого не чули?
- Он должен был зайти к нам сегодня и почему-то не пришел, что меня очень удивило. А когда я услышал на болотах крики, то, естественно, встревожился за него. Кстати, - Стэплтон снова перевел взгляд с меня на Холмса, - кроме этих криков, вы ничего не слышали?
— Ні,— відказав Холмс. — А ви?
- Нет, - сказал Холмс. - А вы?
— Теж ні.
- Тоже нет.
— Тоді навіщо про це питати?
- Тогда зачем об этом спрашивать?
— О, хіба ви не знаєте, які історії розповідають тутешні селяни про привид якогось собаки і таке інше? Подейкують, ніби він бігає ночами в пустищі. От я й поцікавився, чи не чули ви його сьогодні.
- Ах, вы же знаете, что у нас тут рассказывают о призрачной собаке и тому подобных чудесах! Здешние фермеры говорят, будто бы она бегает каждую ночь по болотам. Вот я и интересуюсь: может быть, вы слышали ее?
— Ні, ми нічого такого не чули,— відповів я.
- Нет, мы ничего такого не слышали, - сказал я.
— А як, на вашу думку, загинув цей бідолаха?
- А как вы объясните гибель этого несчастного?
— Я впевнений, що від хвилювань і постійного страху бути спійманим у нього помутився розум. Мабуть, у нападі божевілля він бігав по пустищу, випадково впав тут зі скелі й скрутив собі в'язи.
- Я уверен, что у него помутился рассудок от страха, от постоянной опасности быть пойманным. Вероятно, бегал по болотам в припадке сумасшествия и в конце концов упал под откос и сломал себе шею.
— Так, це найбільш вірогідне пояснення,— сказав Степлтон і зітхнув, як мені здалося, з явним полегшенням. — А що ви про це думаєте, містере Шерлоку Холмсе?
- Да, это вполне правдоподобно, - сказал Стэплтон и вздохнул с явным облегчением. - А что об этом думаете вы, мистер Шерлок Холмс?
Мій друг вклонився, віддаючи Степлтонові належне.
— А ви дуже догадливі.
- Какая догадливость! - сказал мой друг, отвесив ему низкий поклон.
— Ми чекаємо вас відтоді, як сюди приїхав доктор Вотсон. І ви прибули вчасно — стали свідком трагедії.
- Мы давно вас поджидаем, с тех самых пор, как здесь появился доктор Уотсон. И вы вовремя приехали - как раз к трагедии.
— Воно й справді так. Але я не маю сумнівів, що мій друг дасть цій пригоді правильне пояснення. А я поїду завтра в Лондон з неприємною згадкою.
- Да, в самом деле! Я уверен, что мой друг даст ей правильное объяснение. А я уеду завтра в Лондон с неприятным осадком в душе.
— Ви повертаєтеся завтра?
- Как! Вы завтра уезжаете?
— Маю такий намір.
- Собираюсь.
— Сподіваюсь, ваш візит сюди проллє світло на події, які завели нас у глухий кут.
- Но ваш приезд, конечно, прольет свет на все эти события, которые поставили нас буквально в тупик.
Холмс знизав плечима.
Холмс пожал плечами:
— Не завжди можна досягти успіху, на який сподіваєшся. Досліднику потрібні не легенди й чутки, а факти. Щось нічого з цією справою у мене не виходить.
- Успех не всегда дается нам в руки. При расследовании надо опираться на факты, а не на легенды и слухи. У меня что-то ничего не получается из этого дела.
Мій друг говорив найщирішим і найнезацікавленішим тоном. Степлтон все ще не зводив з нього погляду. Потім він звернувся до мене:
Мой друг говорил самым естественным и самым спокойным тоном. Стэплтон взглянул на него внимательно, пристально. Потом обратился ко мне:
— Я охоче запропонував би віднести бідолаху до нас, але це так налякає сестру, що, мабуть, не варто цього робити. Якщо ми чимось прикриємо йому обличчя, то до ранку з ним нічого не трапиться.
- Я охотно предложил бы перенести тело к нам в дом, но моя сестра так перепугается, что, пожалуй, лучше этого не делать. Давайте прикроем ему чем-нибудь лицо и оставим здесь. До утра с ним ничего не случится.
Так і було зроблено. Відхиливши гостинне запрошення Степлтона завітати до нього, ми з Холмсом рушили до замку Баскервілів, давши натуралісту можливість повертатися додому самому. Пройшовши трохи і озирнувшись назад, ми побачили його постать, що рухалася безкраїм пустищем, і самотню чорну пляму, що залишилась на посрібленому місячним сяйвом схилі,— то лежала людина, яка загинула такою жахливою смертю.
Так и было сделано. Мы с Холмсом отклонили предложение Стэплтона зайти в Меррипит-хаус и, предоставив ему возвращаться домой в одиночестве, пошли к Баскервиль-холлу. Пройдя несколько шагов, мы оглянулись и увидели его фигуру, медленно удаляющуюся в глубь болот, а дальше, позади нее, единственное черное пятно на посеребренном луной склоне - там, где лежал погибший такой страшной смертью человек.