Приключения Алисы в стране чудес

   Около дома под деревом стоял накрытый стол, а за столом пили чай Мартовский Заяц и Болванщик, между ними крепко спала Мышь-Соня. Болванщик и Заяц облокотились на нее, словно на подушку, и разговаривали через ее голову. -- Бедная Соня, -- подумала Алиса. -- Как ей, наверно, неудобно! Впрочем, она спит -- значит, ей все равно.

   Перед будинком, під деревом, був виставлений стіл, за яким пили чай Шалений Заєць та Капелюшник. Між ними спав як убитий Сонько-Гризун*, правлячи їм за подушку. Заєць із Капелюшником спиралися на нього ліктями і перемовлялись через його голову. "Страх незручно для Сонька, - подумала Аліса. - Але, якщо він спить, то, мабуть, йому байдуже".

   Стол был большой, но чаевники сидели с одного края, на уголке. Завидев Алису, они закричали: -- Занято! Занято! Мест нет! -- Места сколько угодно! -- возмутилась Алиса и уселась в большое кресло во главе стола.

   Стіл був великий, але всі троє тислися з одного його краю.

    - Нема місця! Нема місця! - загукали вони, помітивши Алісу.

    - Місця скільки завгодно! - обурилася Аліса й сіла у велике крісло кінець столу.

   -- Выпей вина, -- бодро предложил Мартовский Заяц.

   - Скуштуй вина, - люб'язно запропонував Шалений Заєць.

   Алиса посмотрела на стол, но не увидела ни бутылки, ни рюмок. -- Я что-то его не вижу, -- сказала она.

   Аліса кинула оком по столу, але, крім чаю, нічого не побачила.

    - Не бачу тут ніякого вина, - сказала Аліса.

   -- Еще бы! Его здесь нет! --отвечал Мартовский Заяц.

   - А ніякого й нема, - знизав плечима Шалений Заєць.

   -- Зачем же вы мне его предлагаете! -- рассердилась Алиса. -- Это не очень-то вежливо.

   - Тоді не вельми ґречно мені його пропонувати! - сердито мовила Аліса.

   -- А зачем ты уселась без приглашения? -- ответил Мартовский Заяц. -- Это тоже невежливо!

   - Так само, як і сідати за стіл без запрошення, - сказав Шалений Заєць.

   -- Я не знала, что это стол только для вас, -- сказала Алиса. -- Приборов здесь гораздо больше.

   - А я не знала, що його накрито тільки для вас, - відказала Аліса. - Тут далеко більше, ніж три чашки.

   -- Что-то ты слишком обросла! -- заговорил вдруг Болванщик. До сих пор он молчал и только с любопытством разглядывал Алису. -- Не мешало бы постричься.

   - Тобі слід постригтися, - сказав Капелюшник. (Він уже давненько пас її цікавими очима й ось нарешті озвався.)

   -- Научитесь не переходить на личности, -- отвечала Алиса не без строгости. -- Это очень грубо.

   - А вам слід навчитися не зачіпати приватних тем, - з притиском мовила Аліса. - Це дуже нечемно!

   Болванщик широко открыл глаза, но не нашелся, что ответить. -- Чем ворон похож на конторку? -- спросил он, наконец.

   Капелюшник витріщив на неї очі, але сказав ось що:

    - Чим крук схожий на капшук?

   -- Так-то лучше, -- подумала Алиса. -- Загадки -- это гораздо веселее... -- По-моему, это я могу отгадать, -- сказала она вслух.

   "Ну, тепер буде веселіше! - подумала Аліса. - Люблю загадки!"

    - Думаю, я розлущу ваш горішок, - промовила вона вголос.

   -- Ты хочешь сказать, что думаешь, будто знаешь ответ на эту загадку? -- спросил Мартовский Заяц.

   - Ти думаєш, що зумієш знайти відповідь: ти це хотіла сказати? - мовив Шалений Заєць.

   -- Совершенно верно, -- согласилась Алиса.

   - Саме це, - відповіла Аліса.

   -- Так бы и сказала, -- заметил Мартовский Заяц. -- Нужно всегда говорить то, что думаешь.

   - Тоді думай, що кажеш, - мовив Заєць.

   -- Я так и делаю, -- поспешила объяснить Алиса. -- По крайней мере... По крайней мере я всегда думаю то, что говорю... а это одно и то же...

   - Я завжди думаю! - поквапливо сказала Аліса. - Принаймні... принаймні кажу, що думаю... Зрештою, це одне й те саме!

   -- Совсем не одно и то же, -- возразил Болванщик. -- Так ты еще чего доброго скажешь, будто ``Я вижу то, что ем'' и ``Я ем то, что вижу'', -- одно и то же!

   - Аніскілечки! - скрикнув Капелюшник. - Ти ще скажи, ніби: «я бачу, що їм» і «я їм, що бачу» - одне й те саме.

   - Ти ще скажи, - докинув Шалений Заєць, - ніби «я люблю те, що маю» і «я маю те, що люблю» - одне й те саме!

   -- Так ты еще скажешь, -- проговорила, не открывая глаз, Соня,--будто ``Я дышу, пока сплю'' и ``Я сплю, пока дышу'',--одно и то же!

   - Ти ще скажи, - підпрягся Сонько із заплющеними, мов у сновиди, очима, що «я дихаю, коли сплю» і «я сплю, коли дихаю» - одне й те саме!

   -- Для тебя-то это, во всяком случае, одно и то же! -- сказал Болванщик, и на этом разговор оборвался. С минуту все сидели молча. Алиса пыталась вспомнить то немногое, что она знала про воронов и конторки.

   - Щодо тебе, друзяко, то це й справді одне й те саме, - зауважив Капелюшник, і на тому розмова урвалася.

    Якусь часину товариство сиділо мовчки, й Аліса намагалася пригадати все з тієї дещиці, яку знала про круків та капшуки.

   Первым заговорил Болвапщик. -- Какое сегодня число? -- спросил он, поворачиваясь к Алисе и вынимая из кармана часы. Он с тревогой поглядел на них, потряс и приложил к уху.

   Капелюшник перший порушив мовчанку.

    - Яке сьогодні число? - звернувся він до Аліси, добувши з кишені годинника. Він дивився на нього тривожними очима, тоді струснув ним і приклав до вуха.

   Алиса подумала и ответила: -- Четвертое.

   - Четверте, - хвильку подумавши, мовила Аліса.

   -- Отстают на два дня, -- вздохнул Болванщик. -- Я же говорил: нельзя их смазывать сливочным маслом! -- прибавил он сердито, поворачиваясь к Мартовскому Зайцу.

   - На два дні відстає, - зітхнув Капелюшник, і додав, світячи лихими очима на Шаленого Зайця:

    - Я ж тебе застерігав: масло не годиться для годинників.

   -- Масло было самое свежее, -- робко возразил Заяц.

   - Але ж то було масло найвищого ґатунку, - сумирно відповів той.

   -- Да, ну туда, верно, попали крошки, -- проворчал Болванщик. -- Не надо было мазать хлебным ножом.

   - Так, але в нього могли потрапити крихти, - буркнув Капелюшник. - Додумався - мастити кухонним ножем!

   Мартовский Заяц взял часы и уныло посмотрел на них, потом окунул их в чашку с чаем и снова посмотрел. -- Уверяю тебя, масло было самое свежее, -- повторил он. Видно, больше ничего не мог придумать.

   Шалений Заєць узяв годинника й похмуро вп'явся в нього очима, тоді вмочив його у свій чай і глянув ще раз, після чого не знайшов нічого кращого, як повторити:

    - Але ж масло було найвищого ґатунку!

   Алиса с любопытством выглядывала из-за его плеча. -- Какие смешные часы! -- заметила она. -- Они показывают число, а не час!

   - Який кумедний годинник, - зауважила Аліса, що з цікавістю зазирала Зайцеві через плече. - Показує дні, але не показує годин!

   -- А что тут такого? -- пробормотал Болванщик. -- Разве твои часы показывают год?

   - Ну то й що? - промимрив Капелюшник. - Може, твій годинник показує роки?

   -- Конечно, нет, -- отвечала с готовностью Алиса. -- Ведь год тянется очень долго!

   - Певне, що ні, - жваво відказала Аліса. - А все тому, що рік триває дуже довго.

   -- Ну и у меня то же самое! -- сказал Болванщик.

   - Отак і мій - сказав Капелюшник.

   Алиса растерялась. В словах Болванщика как будто не было смысла, хоть каждое слово в отдельности и было понятно. -- Я не совсем вас понимаю,--сказала она учтиво.

   Аліса розгубилася. Капелюшникові слова, здавалось, були позбавлені будь-якого глузду, хоча вона добре розчула кожне слово.

    - Я не зовсім вас розумію, - сказала вона якомога чемніше.

   -- Соня опять спит, -- заметил Болванщик и плеснул ей на нос горячего чаю.

   - Сонько знову спить, - зауважив Капелюшник і хлюпнув йому на ніс гарячого чаю.

   Соня с досадой помотала головой и, не открывая глаз, проговорила: -- Конечно, конечно, я как раз собиралась сказать то же самое.

   Сонько нетерпляче труснув головою й озвався, не розплющуючи очей:

    - Звичайно, звичайно, те самісіньке хотів сказати і я!

   -- Отгадала загадку? -- спросил Болванщик, снова поворачиваясь к Алисе.

   - Ну, як там загадка? Ще не відгадала? - запитав Капелюшник, знову повернувшись до Аліси.

   -- Нет, -- ответила Алиса. -- Сдаюсь. Какой же ответ?

   - Здаюся! - сказала Аліса. - І яка ж відповідь?

   -- Понятия не имею, -- сказал Болванщик.

   - Уявлення не маю, - сказав Капелюшник.

   -- И я тоже, -- подхватил Мартовский Заяц.

   - Я так само, - озвався Шалений Заєць.

   Алиса вздохнула. -- Если вам нечего делать, -- сказала она с досадой, -- придумали бы что-нибудь получше загадок без ответа. А так только попусту теряете время!

   Аліса стомлено зітхнула:

    - І треба ж було вбити стільки часу на загадку, яка не має відповіді!

   -- Если бы ты знала Время так же хорошо, как я, -- сказал Болванщик,--ты бы этого не сказала. Его не потеряешь! Не на такого напали!

   - Якби ти знала Час так, як я, - насупився Капелюшник, - ти б цього не казала, бо Він - живий.

   -- Не понимаю,--сказала Алиса.

   - Не розумію, - сказала Аліса.

   -- Еще бы! -- презрительно встряхнул головой Болванщик. -- Ты с ним небось никогда и не разговаривала!

   - Ще б пак! - зневажливо тріпнув головою Капелюшник. - Ти ж, мабуть, із Часом ніколи й словом не перекинулася!

   -- Может, и не разговаривала, -- осторожно отвечала Алиса. -- Зато не раз думала о том, как бы убить время!

   - Здається, ні... - обережно відповіла Аліса. - Знаю лише, що іноді неправильно його вживаю, коли пишу завдання з мови.

   -- А-а! тогда все понятно, -- сказал Болванщик. -- Убить Время! Разве такое ему может понравиться! Если б ты с ним не ссорилась, могла бы просить у него все, что хочешь. Допустим, сейчас девять часов утра -- пора идти на занятия. А ты шепнула ему словечко и -- р-раз! -- стрелка побежала вперед! Половина второго -- обед!

   - Ага! Тоді все ясно! - сказав Капелюшник. З Часом треба поводитися правильно! Бач якби ти з ним дружила, він робив би з годинником усе, що захочеш. Ось, припустімо, зараз дев'ята ранку - якраз час початку уроків, а ти береш і шепочеш Часові одне слівце - і стрілки я-ак забігають!.. Пів на другу, час обідати.

   (-- Вот бы хорошо! --тихонько вздохнул Мартовский Заяц).

   - Хотів би я, щоб настав час обіду, - тихенько зітхнув Шалений Заєць.

   -- Конечно, это было бы прекрасно,---задумчиво сказала Алиса, -- но ведь я не успею проголодаться.

   - Звісно, це було б чудово, - задумливо мовила Аліса, - тільки до того часу я ще, мабуть не встигну зголодніти. '

   -- Сначала, возможно, и нет, -- ответил Болванщик. -- Но ведь ты можешь сколько хочешь держать стрелки на половине второго.

   - Мабуть, - погодився Капелюшник. - Але його можна затримати на половині другої й тримати скільки завгодно.

   -- Вы так и поступили, да? -- спросила Алиса.

   - Так і ви робите? - запитала Аліса.

   Болванщик мрачно покачал головой. -- Нет, -- ответил он. -- Мы с ним поссорились в марте -- как раз перед тем, как этот вот (он показал ложечкой на Мартовского Зайца) спятил. Королева давала большой концерт, и я должен был петь ``Филина''. Знаешь ты эту песню?

   Капелюшник скрушно похитав головою.

    - Аби ж то... Ми з Часом розбили глека ще в березні, якраз перед тим, коли оцей добродій (він показав чайною ложечкою на Шаленого Зайця) ошалів, - на великому королівському концерті. Я мав співати:

    Ты мигаешь, филин мой!
     Я не знаю, что с тобой.

Іди, іди, борщику,
 Зварю тобі дощику
 В олив'янім горщику...

   - Знаєш цю пісню?

   --Что-то такое я слышала,--сказала Алиса.

   - Та наче щось таке чула, - відповіла Аліса.

   -- А дальше вот как, - продолжал Болванщик.

   - Там є ще продовження, - і Капелюшник заспівав:

    Высоко же ты над нами,
     Как поднос под небесами!

Мені каша, тобі дощ
 Щоб періщив густий борщ!
 Іди, іди, борщику...

   Тут Соня встрепенулась и запела во сне: ``Ты мигаешь, мигаешь, мигаешь...'' Она никак не могла остановиться. Пришлось Зайцу и Болванщику ущипнуть ее с двух сторон, чтобы она замолчала.

   Тут Сонько стрепенувся і крізь сон заспівав: «Іди-іди-іди-іди-іди...» Він співав так довго, аж решті чаєпивців довелося його вщипнути, аби він перестав.

   -- Только я кончил первый куплет, как кто-то сказал: ``Конечно лучше б он помолчал, но надо же как-то убить время!'' Королева как закричит: ``Убить Время! Он хочет убить Время! Рубите ему голову!''

   - Ну так от, - повів далі Капелюшник, - доспівую я перший куплет, коли це Королева як підскочить та як зарепетує: «Це марнування Часу! Він убиває Час! Відтяти йому голову!»

   -- Какая жестокость! -- воскликнула Алиса.

   - Яке дикунство! - вигукнула Аліса.

   -- С тех пор, -- продолжал грустно Болванщик, -- Время для меня палец о палец не ударит! И на часах все шесть...

   - І відтоді, - тоскно додав Капелюшник, - Час для мене пальцем об палець не хоче вдарити! Відтоді у нас завжди шоста година.

   Тут Алису осенило. -- Поэтому здесь и накрыто к чаю? --- спросила она.

   Нараз Алісу осяяв здогад.

    - І через те стіл накритий до чаю*? - спитала вона.

   -- Да,--отвечал Болванщик со вздохом.--Здесь всегда пора пить чай. Мы не успеваем даже посуду вымыть!

   - Атож, саме через те, - зітхнув Капелюшник. - У нас завжди пора чаю, нам навіть ніколи помити посуд.

   -- И просто пересаживаетесь, да? -- догадалась Алиса.

   - Виходить, ви просто пересуваєтесь по колу, чи не так? - спитала Аліса.

   -- Совершенно верно, -- сказал Болванщик. -- Выпьем чашку и пересядем к следующей.

   - Достеменно так, - відповів Капелюшник. - Вип'ємо чашку і пересідаємо до другої.

   -- А когда дойдете до конца, тогда что? -- рискнула спросить Алиса.

   - А що ви робите, коли доходите до того місця, звідки починали? - ризикнула спитати Аліса.

   -- А что, если мы переменим тему?--спросил Мартовский Заяц и широко зевнул. -- Надоели мне эти разговоры. Я предлагаю: пусть барышня расскажет нам сказку.

   - Давайте міняти тему! - втрутився, позіхаючи, Шалений Заєць. - Це вже починає набридати. Пропоную: нехай наша панянка розкаже нам казку.

   -- Боюсь, что я ничего не знаю, -- испугалась Алиса.

   -Боюсь, я не знаю жодної, - збентежилася Аліса.

   -- Тогда пусть рассказывает Соня, -- закричали Болванщик и Заяц. -- Соня, проснись!

   - Тоді розкаже Сонько! - скрикнули обидва чаєпивці. - Гей, Сонько, прокинься! - І вони ущипнули його відразу з обох боків.

   Сопя медленно открыла глаза. --Я и не думала спать, -- прошептала она хрипло. -- Я слышала все, что вы говорили.

   Сонько спроквола розплющив очі.

    - Я не спав, - озвався він хрипким голосочком. - Я чув, хлопці, кожне ваше слово.

   -- Рассказывай сказку! -- потребовал Мартовский Заяц.

   - Розказуй казку! - зажадав Шалений Заєць.

   -- Да, пожалуйста, расскажите,--подхватила Алиса.

   - Будь ласка, - підхопила Аліса.

   -- И поторапливайся, -- прибавил Болванщик. --А то опять заснешь!

   - Але хутко, - докинув Капелюшник, - бо знову заснеш і не докажеш до кінця.

   -- Жили-были три сестрички, -- быстро начала Соня. -- Звали их Элен, Лэси и Тилли, а жили они на дне колодца...

   - Колись давно жили собі три сестрички, - швидко заторохтів Сонько, - і звали їх Олша, Асіла і Тільда*. І жили вони на дні криниці.

   -- А что они ели?--спросила Алиса. Ее всегда интересовало, что люди едят и пьют.

   - І що вони там їли? - запитала Аліса, яку завжди цікавили проблеми харчування.

   -- Кисель,--отвечала, немного подумав, Соня.

   - Мелясу, - сказав Сонько, хвилину подумавши.

   -- Все время один кисель? Это невозможно, -- мягко возразила Алиса. -- Они бы тогда заболели.

   - Не могло такого бути, - лагідно зауважила Аліса, - адже вони всі були б недужі.

   -- Они и заболели, -- сказала Соня. -- И очень серьезно.

   - А вони й були недужі, - сказав Сонько. - Дуже недужі...

   Алиса пыталась понять, как это можно всю жизнь есть один кисель, но это было так странно и удивительно, что она только спросила: -- А почему они жили на дне колодца?

   Аліса спробувала уявити, як то можна все життя харчуватися самою мелясою, і це тільки посилило її сумніви.

    - А чому вони жили на дні криниці? - допитувалася вона далі.

   -- Выпей еще чаю, -- сказал Мартовский Заяц, наклоняясь к Алисе.

   - Чому ти не п'єш більше чаю? - цілком серйозно мовив Шалений Заєць.

   -- Еще? -- переспросила Алиса с обидой. -- Я пока ничего не пила.

-- Больше чаю она не желает, -- произнес Мартовский Заяц в пространство.

   - Більше? - образилася Аліса. - Я ще взагалі його не пила!

    - Більше чаю вона не хоче, - задумливо сказав Шалений Заєць.

   -- Ты, верно, хочешь сказать, что меньше чаю она не желает: гораздо легче выпить больше, а не меньше, чем ничего, -- сказал Болванщик.

   - Ти хочеш сказати, менше чаю вона не хоче, - втрутився Капелюшник, - адже випити більше, ніж нічого, дуже просто.

   -- Вашего мнения никто не спрашивал, -- сказала Алиса.

   - А вашої думки ніхто не питав, - зауважила Аліса.

   -- А теперь кто переходит на личности? -- спросил Болванщик с торжеством.

   - То хто тут зачіпає приватні теми? - переможно запитав Капелюшник.

   Алиса не знала, что на это ответить. Она налила себе чаю и намазала хлеб маслом, а потом повернулась к Соне и повторила свой вопрос: -- Так почему же они жили на дне колодца?

   Відповісти на це було нічого, тож Аліса взяла собі чаю і хліба з маслом, а тоді знов повернулася до Сонька.

    - То чому ж вони жили на дні криниці?

   Соня опять задумалась и, наконец, сказала: -- Потому что в колодце был кисель.

   Сонько знову трохи подумав і промовив:

    - Бо то була мелясна криниця.

   -- Таких колодцев не бывает,--возмущенно закричала Алиса. Но Болванщик и Мартовский Заяц на нее зашикали, а Соня угрюмо пробормотала: -- Если ты не умеешь себя вести, досказывай сама!

   - Таких не буває! - сердито сказала Аліса.

    - Тс!.. тс!.. - засичали на неї Капелюшник і Шалений Заєць.

    - Як моє не в лад - я з своїм назад! Докінчуй казку сама, - набурмосився Сонько.

   -- Простите, -- покорно сказала Алиса. -- Пожалуйста, продолжайте, я больше не буду перебивать. Может, где-нибудь и есть один такой колодец.

   - Ні, ні, будь ласка, розказуйте далі! - покірно сказала Аліса. - Я більше не перебиватиму. Мабуть, один такий колодязь усе ж був.

   -- Тоже сказала -- ``один''! -- фыркнула Соня. Впрочем, она согласилась продолжать рассказ. -- И надо вам сказать, что эти три сестрички жили припиваючи...

   - Один! Аякже! - запирхав Сонько. Проте оповідати далі не відмовився.

    - Отже, ці три сестрички... вони, бачте, жили собі, лижучи...

   -- Припеваючи?--переспросила Алиса.--А что они пели?

   - Лежачи? - засумнівалася Аліса, забувши про свою обіцянку.

   -- Не пели, а пили -- ответила Соня. -- Кисель, конечно.

   - Не лежача, а лижучи - вони лизали мелясу! - випалив Сонько, цього разу без жодних роздумів.

   -- Мне нужна чистая чашка,--перебил ее Болванщик.--Давайте подвинемся.

   - Мені потрібна чиста чашка, - перебив Капелюшник. - Пересуньмося на одне місце.

   И он пересел на соседний стул. Соня села на его место. Мартовский Заяц--на место Сони, а Алиса, скрепя сердцем,--на место Зайца. Выиграл при этом один Болванщик; Алиса, напротив, сильно проиграла, потому что Мартовский Заяц только что опрокинул себе в тарелку молочник.

   І тут-таки пересів на сусідній стілець. Сонько посунувся на його місце, Шалений Заєць - на місце Сонька, й Алісі, хоч-не-хоч, довелося сісти на місце Шаленого Зайця. Капелюшник єдиний виграв від такого переміщення, зате Алісі було найгірше, оскільки Шалений Заєць устиг перекинути у своє блюдце глечик з молоком.

   Алисе не хотелось опять обижать Соню, и она осторожно спросила: -- Я не понимаю... Как же они там жили?

   Алісі не хотілося знов ображати Сонька-Гризуна, тож вона спитала дуже обережно.

    - І все ж я не розумію: як вони там жили?

   -- Чего там не понимать, -- сказал Болванщик. -- Живут же рыбы в воде. А эти сестрички жили в киселе! Поняла, глупышка?

   - Як, як? - озвався Капелюшник. - Лизнуть меляси, та й точать ляси... Второпала, дурненька?

   -- Но почему? -- спросила Алиса Соню, сделав вид, что не слышала последнего замечания Болванщика.

   - Перепрошую, а що таке ляси? - спитала Аліса, пускаючи повз вуха останнє Капелюшникове слово.

   -- Потому что они были кисельные барышни.

   - Ляси - це баляндраси, - пояснив Сонько.

   Этот ответ так смутил бедную Алису, что она замолчала.

   Спантеличена такою відповіддю, бідна Аліса аж кілька хвилин не перебивала Сонькової оповіді.

   -- Так они и жили,-- продолжала Соня сонным голосом, зевая и протирая глаза, -- как рыбы в киселе. А еще они рисовали... всякую всячину... все, что начинается на М.

   - Отак вони й жили, - вів спроквола Сонько-Гризун, позіхаючи й тручи очі, бо його починав морити сон, - лизнуть меляси, поточать ляси, та й малюють всякі вихиляси - усе, що починається з літери Б.

   -- Почему на М? -- спросила Алиса.

   - Чому саме з Б? - поцікавилася Аліса.

   -- А почему бы и нет? -- спросил Мартовский Заяц.

   - А чом би й ні? - рвучко підвів голову Шалений Заєць.

   Алиса промолчала.

   Аліса знову вмовкла.

   -- Мне бы тоже хотелось порисовать, -- сказала она, наконец. -- У колодца. -- Порисовать и уколоться? -- переспросил Заяц. Соня меж тем закрыла глаза и задремала. Но тут Болванщик ее ущипнул, она взвизгнула и проснулась. -- ...начинается на М,--продолжала она.--Они рисовали мышеловки, месяц, математику, множество... Ты когда-нибудь видела, как рисуют множество? -- Множество чего? -- спросила Алиса. -- Ничего, -- отвечала Соня. -- Просто множество!

   Сонько-Гризун став западати в дрімоту, та коли Капелюшник його вщипнув, він тоненько вискнув і заговорив далі:

    - ... з літери Б, наприклад: баляндраси, блідий місяць, байдики, багацько... До речі, чи траплялося тобі бачити таку штукенцію, як багацько?

   -- Не знаю, -- начала Алиса, -- может...

   - М... м... м... Як би вам сказати, - остаточно розгубилася Аліса. - Я не думаю...

   -- А не знаешь -- молчи, -- оборвал ее Болванщик.

   - То й не кажи нічого! - озвався Капелюшник.

   Такой грубости Алиса стерпеть не могла: она молча встала и пошла прочь. Соня тут же заснула, а Заяц и Болванщик не обратили на Алисин уход никакого внимания, хоть она и обернулась раза два, надеясь, что они одумаются и позовут ее обратно. Оглянувшись в последний раз, она увидела, что они засовывают Соню в чайник.

   Такої нетактовності Аліса стерпіти вже не могла: вона встала й подалася геть. Сонько миттю заснув, а на решту чаєпивців Алісин відхід не справив належного враження, хоча вона й озиралася раз чи двічі - чи не покличуть її назад. Оглянувшись востаннє, вона побачила, як Заєць із Капелюшником запихають Сонька у чайник.

   -- Больше я туда ни за что не пойду! --твердила про себя Алиса, пробираясь по лесу. -- В жизни не видела такого глупого чаепития!

   - Ну й нехай, усе одно я більше туди не піду! - казала собі Аліса, пробираючись крізь хащі. - Скільки живу, дурнішої компанії не бачила!

   Тут она заметила в одном дереве дверцу. -- Как странно! -- подумала Алиса. -- Впрочем, сегодня все странно. Войду-ка я в эту дверцу. Так она и сделала.

   Не встигла вона це доказати, як раптом у стовбурі одного з дерев угледіла двері.

    - Оце цікаво! - подумала вона. - А втім, сьогодні цікаве все. Гадаю, мені можна туди ввійти?

   И снова она оказалась в длинном зале возле стеклянного столика. -- Ну теперь-то я буду умнее,--сказала она про себя, взяла ключик и прежде всего отперла дверцу, ведущую в сад, А потом вынула кусочки гриба, которые лежали у нее в кармане, и ела, пока не стала с фут ростом. Тогда она пробралась по узкому коридорчику и наконец--очутилась в чудесном саду среди ярких цветов и прохладных фонтанов.

   Вона увійшла, і... знов опинилася у довгому коридорі з тим самим скляним столиком.

    - Тепер я вже буду мудріша, - сказала вона подумки і почала з того, що взяла золотого ключика й відчинила дверцята до саду. Далі вона відшукала в кишені шматочок гриба і гризла його доти, доки не зменшилася вдвоє.

    І ось, пробравшись крізь вузенький прохід, вона вступила нарешті до чарівного саду з барвистими квітниками й прохолодними водограями.