Приключения Алисы в стране чудес

   У входа в сад рос большой розовый куст -- розы на нем были белые, но возле стояли три садовника и усердно красили их в красный цвет. Алиса удивилась и подошла поближе, чтобы узнать, что там происходит. Подходя, она услышала, как один из садовников сказал другому: -- Поосторожней, Пятерка! Опять ты меня забрызгал!

   При самому вході до саду ріс великий трояндовий кущ: троянди на ньому були білі, але троє садівників фарбували їх на червоно. Зацікавлена Аліса підступила ближче, і в цю мить один садівник сказав:

    - Обережніше, П'ятірко! Ти мене всього обляпав!

   -- Я не виноват, -- отвечал Пятерка хмуро. -- Это Семерка толкнул меня под локоть!

   - Я ненароком! - буркнув П'ятірка. - Це Сімка підбив мені лікоть.

   Семерка посмотрел на него и сказал: -- Правильно, Пятерка! Всегда сваливай на другого!

   Сімка підвів очі й сказав:

    - Браво, П'ятірко! Завжди звертай на іншого!

   -- Ты бы лучше помалкивал,--сказал Пятерка. --Вчера я своими ушами слышал, как Королева сказала, что тебе давно пора отрубить голову!

   - Ти б краще помовчав! - сказав П'ятірка. - Щойно вчора я чув, як Королева казала, що за твоїм карком давно плаче сокира!

   -- За что?--спросил первый садовник.

   - А то за що? - поцікавився той, кого обляпали.

   -- Тебя, Двойка, это не касается! -- отрезал Семерка.

   - А то вже не твій клопіт, Двійко! - сказав Сімка.

   -- Нет, касается, -- возразил Пятерка. -- И я ему скажу, за что. За то, что он принес кухарке луковки тюльпана вместо лука!

   - Ба ні, якраз його! - вигукнув П'ятірка. - І я йому таки скажу, за що: за те, що він замість цибулі приніс на кухню тюльпанових цибулин.

   Семерка швырнул кисть. -- Ну, знаете, такой несправедливости... -- начал он, но тут взгляд его упал на Алису, и он умолк. Двое других оглянулись, и все трое склонились в низком поклоне.

   Сімка жбурнув пензля.

    - Більшої кривди годі уяви... - почав він, але тут його погляд упав на Алісу, і він затнувся. Решта двоє теж озирнулися, і всі разом низенько їй уклонилися.

   -- Скажите, пожалуйста, -- робко спросила Алиса, -- зачем вы красите эти розы?

   - Чи не будете ласкаві сказати, - несміливо озвалася Аліса, - навіщо ви фарбуєте троянди?

   Пятерка с Семеркой ничего не сказали, но посмотрели на Двойку; тот оглянулся и тихо сказал: -- Понимаете, барышня, нужно было посадить красные розы, а мы, дураки, посадили белые. Если Королева узнает, нам, знаете ли, отрубят головы. Так что, барышня, понимаете, мы тут стараемся, пока она не пришла... В эту минуту Пятерка (он все это время вглядывался в сад) крикнул: -- Королева! Садовники пали ниц. Послышались шаги. Алиса обернулась -- ей не терпелось увидеть Королеву.

   П'ятірка з Сімкою промовчали і тільки глипнули на Двійку. Той почав пошепки пояснювати:

    - Розумієте, панно, отут повинен був рости червоний кущ, а ми взяли та й посадили білий. І якщо Королева це виявить, нам усім, знаєте, постинають голови. Тому, панно, ми й стараємося, аби ще перед її приходом...

    Тут П'ятірка, який тривожно позирав углиб саду, загорлав:

    - Королева! Королева! - і всі троє садівників попадали ниць. Почувся тупіт багатьох ніг, і Аліса озирнулася, нетерпляче виглядаючи Королеву.

   Впереди выступали десять солдат с пиками в руках; они были очень похожи на садовников--такие же плоские и четырехугольные, с руками и ногами по углам. За ними шагали десять придворных; их одежды были расшиты крестами, а шли они по двое, как солдаты. За придворными бежали королевские дети, на одеждах которых красовались вышитые червонным золотом сердечки; их было тоже десять; милые крошки держались за руки и весело подпрыгивали на ходу. За ними шествовали гости, все больше Короли и Королевы. Был там и Белый Кролик; он что-то быстро и нервно говорил и всем улыбался. Он прошел мимо Алисы и не заметил ее. За гостями шел Червонный Валет, на алой подушке он нес корону. А замыкали это великолепное шествие ЧЕРВОННЫЕ КОРОЛЬ И КОРОЛЕВА.

   Першими з'явилися десятеро вояків із піками. Усі вони, як і садівники, були плоскогруді й прямокутні, з руками й ногами по краєчках. За ними - так само в колоні по двоє - крокувало десятеро челядників, розцяцькованих з голови до п'ят бубнами. Далі, побравшись за руки, з веселим підскоком ішли парами королівські діти; їх теж було десятеро, і всі - в чирвових серцях. За дітьми виступали гості, здебільшого королі й королеви, і серед них Аліса впізнала Білого Кролика: він то цокотів щось нервовою скоромовкою, то усміхався, коли говорили інші, і врешті проминув Алісу, не помітивши її. За гостями йшов Чирвовий Валет: на червоній оксамитній подушці він ніс королівську корону. А замикали всю цю пишну процесію КОРОЛЬ і КОРОЛЕВА СЕРДЕЦЬ.

   Алиса заколебалась: может, и ей надо пасть ниц при виде столь блистательного шествия? Однако никаких правил на этот счет она не помнила. -- И вообще, к чему устраивать шествия, если все будут падать ниц? Никто тогда ничего не увидит... И она осталась стоять.

   Аліса завагалася: чи не слід і їй упасти ниць, але не пригадувала, щоб хтось колись казав про таке правило під час процесій.

    "Та й хто тоді буде на них дивитися, - подумала вона, - коли всі лежатимуть долілиць?"

    Тож вона стояла на місці й чекала.

   Когда шествие поравнялось с Алисой, все остановились и уставились на нее, а Королева сурово спросила: -- Это еще кто? Она обращалась к Валету, но тот лишь улыбнулся и поклонился в ответ.

   Коли процесія порівнялася з Алісою, всі зупинилися і прикипіли до неї очима.

    - Хто це? - грізно спитала Королева.

    Чирвовий Валет, до якого вона звернулася, лише осміхнувся і вклонився у відповідь.

   -- Глупец! -- бросила Королева, раздраженно мотнув головой. Потом она обернулась к Алисе и спросила: -- Как тебя зовут, дитя?

   - Ідіот! - тріпнула головою Королева, і звернулася до Аліси:

    - Як тебе звати, дитино?

   -- Меня зовут Алисой, с позволения Вашего Величества, -- ответила Алиса учтиво. Про себя же она добавила: -- Да это всего-навсего колода карт! Чего же мне их бояться?

   - Аліса, ваша величносте, - щонайчемніше відказала Аліса, а про себе додала: "Зрештою всі вони тільки колода карт. Нічого їх боятися".

   -- А это кто такие?--спросила Королева, указывая на повалившихся вокруг куста садовников. Они лежали лицом вниз, а так как рубашки у всех в колоде были одинаковые, она не могла разобрать, садовники это, или придворные, или, может, собственные ее дети.

   - А оце хто? - тицьнула Королева пальцем на садівників, розпростертих навколо трояндового куща. (Оскільки лежали вони долілиць, то за візерунками на їхніх сорочках годі було розпізнати, хто то - садівники, вояки, двораки, а чи трійко власних Королевиних дітей, - сорочки ж бо в колоді всі однакові.)

   -- Откуда мне знать,--ответила Алиса, удивляясь своей смелости. -- Меня это не касается.

   - Звідки мені знати? - відповіла Аліса, дивуючись із власної сміливості. - То не мій клопіт.

   Королева побагровела от ярости и, сверкнув, словно дикий зверь, на нее глазами, завопила во весь голос. -- Отрубить ей голову! Отрубить...

   Королева почервоніла з люті і, хижо блимнувши очима, вереснула;

    - Відтяти їй голову! Відтя...

   -- Чепуха! -- сказала Алиса очень громко и решительно. Королева умолкла.

   - Дурниці! - твердо промовила Аліса на весь голос, - і Королева затихла.

   А Король положил ей руку на плечо и робко произнес: -- Одумайся, дружок! Она ведь совсем ребенок!

   Король запобігливо торкнув її за рукав:

    - Не гарячкуй, моя люба, це ж бо дитина!

   Королева сердито отвернулась от него и приказала Валету: -- Переверни их!

   Королева сердито обернулася до нього спиною і звеліла Валетові:

    - Переверни їх!

   Валет осторожно перевернул садовников носом сапога.

   Валет обережно перевернув садівників носаком черевика.

   -- Встать! -- крикнула Королева громким пронзительным голосом. Садовники вскочили и принялись кланяться Королеве, Королю, королевским детям и всем остальным.

   - Встати! - вереснула Королева.

    Садівники прожогом посхоплювалися і стали кланятися всім підряд - Королю, Королеві, королівським дітям і цілій громаді.

   -- Сию же минуту перестаньте! --- завопила Королева. -- У меня от ваших поклонов голова закружилась! И, взглянув на куст роз, она прибавила: -- А что это вы тут делали?

   - Годі! Годі! - зарепетувала Королева. - Мені вже світ закрутився! - І, кивнувши на трояндовий кущ, спитала:

    - Ви що тут робили?

   -- С позволения Вашего Величества,--смиренно начал Двойка, опускаясь на одно колено,-- мы хотели...

   - З дозволу вашої величності, - покірно пробелькотів Двійка, вклякаючи на одне коліно, - ми старалися...

   -- Все ясно! -- произнесла Королева, которая тем временем внимательно разглядывала розы. -- Отрубить им головы! И шествие двинулось дальше. Только три солдата задержались, чтобы привести приговор в исполнение. Несчастные садовники бросились к Алисе за помощью.

   - Все ясно! - мовила Королева, розглядаючи троянди. - Постинати їм голови!

    І процесія рушила далі. Відстали тільки троє вояків, що мали скарати безталанних садівників. Ті кинулися до Аліси, благаючи її заступитися.

   -- Не бойтесь, -- сказала Алиса. -- Я вас в обиду не дам. И она сунула их в цветочный горшок, который стоял поблизости. Солдаты походили вокруг, поискали и зашагали прочь.

   - Не бійтеся, ваші голови будуть на місці, - мовила Аліса і повкидала садівників у найближчий квітковий горщик.

    Вояки покрутилися, поникали та й спокійнісінько подалися слідом за всіма.

   -- Ну что, отрубили им головы? -- крикнула Королева.

   - Ну як там голови? - крикнула Королева.

   -- Пропали их головы, Ваше Величество,--гаркнули солдаты.

   - Були, та загули, ваша величносте! - відгукнулися вояки.

   -- Отлично! -- завопила Королева. -- Сыграем в крокет?

   - Молодці! - гукнула Королева. - У крокет граєте?

   Солдаты молча взглянули на Алису: видно, Королева обращалась к ней.

   Вояки мовчки звернули погляди на Алісу: питання вочевидь стосувалося її.

   -- Сыграем! -- крикнула Алиса.

   - Граю! - гукнула Аліса.

   -- Пошли! --взревела Королева. И Алиса вошла в толпу гостей, с недоумением спрашивая себя, что же будет дальше.

   - То гайда з нами! - ревнула Королева.

    Й Аліса, чия цікавість була розпалена до краю, пристала до процесії.

   -- Какая... какая прекрасная сегодня погода, не правда ли? -- робко произнес кто-то. Она подняла глаза и увидела, что рядом идет Белый Кролик и беспокойно на нее поглядывает.

   - М...м...м... Ох же гарний день сьогодні! - озвався збоку несміливий голос: поруч неї дріботів Білий Кролик і збентежено зазирав їй в обличчя.

   -- Да, погода чудесная, -- согласилась Алиса. -- А где же Герцогиня?

   - Дуже гарний, - притакнула Аліса. - Герцогині не бачили?

   -- Ш-ш-ш, -- зашипел Кролик, тревожно оглядываясь. Он поднялся на цыпочки и шепнул ей прямо в ухо: -- Ее приговорили к казни.

   - Т-с-с-с!.. - оглядаючись через плече, занепокоївся Кролик.

    Він звівся навшпиньки і шепнув Алісі у вухо:

    - Її засуджено до страти.

   -- За что?--спросила Алиса.

   - За віщо? - поцікавилася Аліса. - Якась змова? шкода?

   -- Ты, кажется, сказала: ``Как жаль?'' -- спросил Кролик,

   - Вам шкода? - нашорошився Кролик.

   -- И не думала, -- отвечала Алиса. -- Совсем мне ее не жаль! Я сказала: ``За что?''

   - Ба ні! - сказала Аліса. - Зовсім не шкода. Я спитала: "За віщо?"

   -- Она надавала Королеве пощечин, -- проговорил Кролик. Алиса радостно фыркнула. -- Тише! -- испугался Кролик. -- Вдруг Королева услышит! Понимаешь, Герцогиня опоздала, а Королева говорит...

   - Вона нам'яла Королеві вуха, - промовив Кролик.

    Аліса пирснула сміхом.

    - Т-с! Т-с! Королева почує!.. - злякано зашепотів він. - Герцогиня, бачте, спізнилася, і Королева сказала...

   -- Все по местам! -- закричала Королева громовым голосом. И все побежали, натыкаясь друг на друга, падая и вскакивая. Однако через минуту все уже стояли на своих местах. Игра началась. Алиса подумала, что в жизни не видала такой странной площадки для игры в крокет: сплошные рытвины и борозды. Шарами служили ежи, молотками -- фламинго, а воротцами -- солдаты. Они делали мостик-- да так и стояли, пока шла игра.

   - Усім на свої місця! - крикнула Королева громовим голосом, і всі підлеглі кинулися врізнобіч, спотикаючись і наштовхуючись одне на одного. За хвилину-другу метушня, одначе, вщухла, і гра почалася. Аліса подумала, що зроду-віку ще не бачила такого дивного крокетного майданчика - він був увесь у горбиках та рівчаках; замість куль тут котили живих їжаків; за молотки правили живі фламінго, а вояки, постававши навкарачки, вдавали ворітця.

   Поначалу Алиса никак не могла справиться со своим фламинго: только сунет его вниз головой под мышку, отведет ему ноги назад, нацелится и соберется ударить им по ежу, как он изогнет шею и поглядит ей прямо в глаза, да так удивленно, что она начинает смеяться; а когда ей удается снова опустить его вниз головой, глядь! -- ежа уже нет, он развернулся и тихонько трусит себе прочь. К тому же все ежи у нее попадали в рытвины, а солдаты-воротца разгибались и уходили на другой конец площадки. Словом, Алиса скоро решила, что это очень трудная игра.

   Орудувати своїм фламінго виявилося для Аліси найбільшою морокою. Нарешті вона навчилася затискати його під пахвою так, щоб не заважали ноги. Та тільки-но вона випростувала птахові шию і замірялася ударити ним по їжакові, як фламінго тут-таки вигинався назад і зазирав їй у вічі з таким здивованим виразом, що годі було стримати сміх. А коли вона знову нагинала йому голову і збиралася почати все наново, виявлялося, що їжак за той час розкрутився і тишком-нишком драпає геть. Крім того, хоч би куди вона гилила свого їжака, на дорозі йому зазвичай зринав коли не горбок, то рівчак, а вояковорітця раз у раз розкарлючувалися і переходили на інші ділянки майданчика. Незабаром Аліса дійшла висновку, що це не гра, а мука.

   Игроки били все сразу, не дожидаясь своей очереди, и все время ссорились и дрались из-за ежей; в скором времени Королева пришла в бешенство, топала ногами и то и дело кричала: -- Отрубить ей голову! Голову ему долой!

   Крокетисти били всі заразом, не дожидаючи своєї черги, і весь час сперечалися й чубилися за їжаків. Невдовзі Королева вже гасала скрізь, як навіжена, тупотіла ногами й репетувала:

    - Відтяти йому голову!.. Відтяти їй голову...

   Алиса забеспокоилась; правда, у нее с Королевой пока еще не было ни из-за чего спора, но он мог возникнуть в любую минуту. -- Что со мной тогда будет? -- думала Алиса. -- Здесь так любят рубить головы. Странно, что кто-то еще вообще уцелел!

   Аліса захвилювалася: досі, правда, сутички з Королевою у неї не було, але вона могла спалахнути першої-ліпшої хвилини. "Що тоді зі мною буде? - думала вона. - Тут так люблять зносити голови, - аж дивно, що взагалі ще хтось уцілів!"

   Она огляделась и принялась думать о том, как бы незаметно улизнуть, как вдруг над головой у нее появилось что-то непонятное. Сначала Алиса никак не могла понять, что же это такое, но через минуту сообразила, что в воздухе одиноко парит улыбка. -- Это Чеширский Кот, -- сказала она про себя. -- Вот хорошо! Будет с кем поговорить, по крайней мере!

   Вона почала роззиратися довкола, прикидаючи, кудою б непомітно втекти, і раптом угледіла в повітрі якусь дивовижу. Спершу Аліса вкрай розгубилася, але, придивившись пильніше, збагнула, що то - усміх.

    - Чеширський Кіт! - зраділа вона. - Тепер хоч буде з ким порозмовляти!

   -- Ну как дела? -- спросил Кот, как только рот его обозначился в воздухе.

   - Як ся маєте? - запитав Кіт, тільки-но рот проступив йому так виразно, що вже було чим говорити.

   Алиса подождала, пока не появятся глаза, и кивнула. -- Отвечать сейчас все равно бесполезно,--подумала она,-- Подожду, пока появятся уши -- или хотя бы одно! Через минуту показалась уже вся голова; Алиса поставила фламинго на землю и начала свой рассказ, радуясь, что у нее есть собеседник. Кот, очевидно, решил, что головы вполне достаточно, и дальше возникать не стал.

   Аліса зачекала, поки з'являться очі, й кивнула. "Тепер до нього озиватися марно, - міркувала вона. - Почекаю, поки з'явиться бодай одне вухо". За мить зринула ціла голова; Аліса випустила з рук свого фламінго й почала ділитися враженнями, рада-радісінька, що знайшовся слухач. Кіт вочевидь вирішив, що голови цілком вистачить, і далі з'являтися не став.

   -- По-моему, они играют совсем не так,--говорила Алиса.-- Справедливости никакой, и все так кричат, что собственного голоса не слышно. Правил нет, а если есть, то никто их не соблюдает. Вы себе не представляете, как трудно играть, когда все живое. Например, воротца, через которые мне надо сейчас проходить, пошли гулять на ту сторону площадки! Я бы отогнала сейчас ежа Королевы -- да только он убежал, едва завидел моего!

   - Я б не сказала, що це чесна гра, - почала нарікати Аліса. - І всі вони так жахливо сваряться, що не чують самих себе. Правил, по-моєму, ніяких, а якщо і є, то ніхто їх не дотримується. До того ж ви навіть не уявляєте, як важко грати, коли всі кулі й молотки - живі. Скажімо, я маю бити у ворітця, а вони пішли гуляти в інший кінець майданчика! А Королевин їжак, якого я мала крокетувати, тільки-но побачив, що мій на нього котиться, одразу й утік.

   -- А как тебе нравится Королева? -- спросил Кот тихо.

   - А як тобі подобається Королева? - запитав Кіт, стишивши голос.

   -- Совсем не нравится, -- отвечала Алиса. -- Она так... В эту минуту она заметила, что Королева стоит у нее за спиной и подслушивает. -- ...так хорошо играет, -- быстро сказала Алиса, -- что хоть сразу сдавайся.

   - А ніяк, - відповіла Аліса, - вона так страшенно... (тут Аліса помітила, що Королева стоїть у неї за спиною, наслухаючи)... так страшенно вправно грає, що не треба великого розуму, аби вгадати, хто переможе.

   Королева улыбнулась и отошла.

   Королева всміхнулася і відійшла.

   -- С кем что ты разговариваешь?--спросил Король, подходя к Алисе и с любопытством глядя на парящую голову.

   - 3 ким це ти балакаєш? - запитав Король, що й собі підійшов до Аліси і зачудовано приглядався до котячої голови.

   -- Это мой друг, Чеширский Кот, -- отвечала Алиса, -- Разрешите представить...

   - Це мій друг, Чеширський Кіт, - сказала Аліса. - Дозвольте, я вас познайомлю.

   -- Он мне совсем не нравится,--заметил Король.--Впрочем пусть поцелует мне руку, если хочет.

   - Мені не подобається його подоба, - заявив Король. - А втім, він може поцілувати мені руку, коли хоче.

   -- Особого желания не имею,-- сказал Кот.

   - Я волів би цього не робити, - сказав Кіт.

   -- Не смей говорить дерзости, -- пробормотал Король. -- И не смотри так на меня. И он спрятался у Алисы за спиной.

   - Не лихослов! - вигукнув Король. - І не світи так на мене очима!

    З цими словами Король сховався за Алісину спину.

   -- Котам на королей смотреть не возбраняется, -- сказала Алиса. -- Я это где-то читала, не помню только -- где.

   - Котові й король не указ, - мовила Аліса. - Десь я це читала, не пам'ятаю тільки - де.

   -- Нет, его надо убрать, -- сказал Король решительно. Увидев проходившую мимо Королеву, он крикнул:

   - Ні! Його треба прибрати! - твердо мовив Король і гукнув до Королеви:

    - Серденько, звели, будь ласка, прибрати кота!

   -- Душенька, вели убрать этого кота! У Королевы на все был один ответ. -- Отрубить ему голову! -- крикнула она, не глядя.

   Королева на все - мале й велике - мала одну раду.

    - Зітнути йому голову! - кинула вона, навіть не обертаючись.

   -- Я сам приведу палача! -- сказал радостно Король и убежал.

   - Я сам приведу ката! - зголосився Король, і тільки його й бачили.

   Алиса услыхала, как Королева что-то громко кричит вдалеке, и пошла посмотреть, что там происходит. Она уже слышала, как Королева приказала отрубить головы трем игрокам за то, что они пропустили свою очередь. В целом происходящее очень не понравилось Алисе: вокруг царила такая путаница, что она никак не могла понять, кому играть. И она побрела обратно, высматривая в рытвинах своего ежа.

   Аліса вже хотіла вертатися на крокетний майданчик, щоб поглянути, як іде гра, коли тут до неї долинуло несамовите Королевине верещання. Аліса вжахнулася: трьох гравців, що проґавили свою чергу, вже було засуджено до страти. Те, що коїлося на майданчику, здавалося їй справжнім неподобством: довкола панував такий рейвах, що годі було вгадати, чия черга ставати до гри.

   Она его тут же увидела -- он дрался с другим ежом. Вот бы и ударить по ним, но Алисин фламинго забрел на другой конец сада; Алиса увидела, как он безуспешно пытается взлететь на дерево.

   Аліса трохи зачекала, а тоді подалася на розшуки свого їжака. Довго шукати не довелося - він скубся з чужим їжаком. То була чудова нагода, щоб одним із них крокетувати другого, але, як на те, Алісин молоток, цебто фламінго, перейшов на інший кінець саду, й Аліса могла тільки бачити, як він неоковирно силкується злетіти на дерево.

   Когда Алиса, наконец, поймала его и принесла обратно, ежи уже перестали драться и разбежались. -- Ну и пусть, -- подумала Алиса. -- Все равно воротца тоже ушли. Она сунула фламинго под мышку, чтобы он снова не убежал, и вернулась к Коту; ей хотелось еще с ним поговорить.

   Поки вона його зловила й принесла назад, бійка вщухла, і за обома їжаками вже й слід прохолов.

    - Утім, невелика втрата, - вирішила Аліса, - однаково всі ворітця порозбігалися.

    Міцно затиснувши фламінго під пахвою, щоб той знову не втік, вона подалася докінчувати розмову зі своїм другом.

   Подойдя к тому месту, где в воздухе парила его голова, она с удивлением увидела, что вокруг образовалась большая толпа. Палач, Король и Королева шумно спорили; каждый кричал свое, не слушая другого, а остальные молчали и только смущенно переминались с ноги па ногу.

   Повернувшись на те місце, де в повітрі мріла його голова, Аліса з подивом побачила, що довкола Кота зібрався цілий натовп. Кат, Король та Королева жваво про щось сперечалися, галасуючи навперебій, а решта всі стояли мовчазні, й, судячи з їхніх облич, занепокоєні.

   Завидев Алису, все трое бросились к ней, чтобы она разрешила их спор. Они громко повторяли свои доводы, но, так как говорили все разом, она никак не могла понять, в чем дело.

   Усі троє кинулися до Аліси, щоб вона їх розсудила. Кожен їй щось доводив, та оскільки говорили всі навперебій, то зрозуміти про що йдеться, було дуже важко.

   Палач говорил, что нельзя отрубить голову, если, кроме головы, ничего больше нет; он такого никогда не делал и делать не собирается; стар он для этого, вот что!

   Кат доводив, що не можна відтяти голову, коли її нема від чого відтинати: зроду-віку він такого не робив і не збирається на старості переучуватися - на якого ката перевчати ката?!

   Король говорил, что раз есть голова, то ее можно отрубить. И нечего нести вздор!

   Король доводив, що всяк, хто має голову, може її позбутися, і годі молоти дурниці.

   А Королева говорила, что, если сию же минуту они не перестанут болтать и не примутся за дело, она велит отрубить головы всем подряд! (Эти-то слова и повергли общество в уныние).

   А Королева доводила, що коли питання не вирішиться швидше, ніж уже, то вона скарає на горло всіх до одного. (Це й пояснює, чому всі як один були такі похмурі й занепокоєні.)

   Алиса не нашла ничего лучше, как сказать: -- Кот принадлежит Герцогине. Лучше бы посоветоваться с ней.

   Аліса не змогла придумати нічого кращого, як сказати:

    - Кіт належить Герцогині. Порадьтеся з нею.

   -- Она в тюрьме, -- сказала Королева и повернулась к палачу. -- Веди се сюда! Палач со всех ног бросился исполнять приказ.

   - Вона за ґратами,- сказала Королева до Ката. - Веди її сюди!

   Как только он убежал, голова Кота начала медленно таять в воздухе, так что к тому времени, когда палач привел Герцогиню, головы уже не было видно. Король и палач заметались по крокетной площадке, а гости вернулись к игре.

   Кат помчав стрілою, а котяча голова почала танути, і коли нарешті привели Герцогиню, від голови не лишилося й сліду. Король із Катом ще довго бігали, мов навіжені, шукаючи голову, а решта гостей пішли догравати гру.