Аліса в Країні Чудес

Приключения Алисы в стране чудес

   Розділ восьмий

   Глава VIII.

   Королевин крокет

   КОРОЛЕВСКИЙ КРОКЕТ

   При самому вході до саду ріс великий трояндовий кущ: троянди на ньому були білі, але троє садівників фарбували їх на червоно. Зацікавлена Аліса підступила ближче, і в цю мить один садівник сказав:

    - Обережніше, П'ятірко! Ти мене всього обляпав!

   У входа в сад рос большой розовый куст -- розы на нем были белые, но возле стояли три садовника и усердно красили их в красный цвет. Алиса удивилась и подошла поближе, чтобы узнать, что там происходит. Подходя, она услышала, как один из садовников сказал другому: -- Поосторожней, Пятерка! Опять ты меня забрызгал!

   - Я ненароком! - буркнув П'ятірка. - Це Сімка підбив мені лікоть.

   -- Я не виноват, -- отвечал Пятерка хмуро. -- Это Семерка толкнул меня под локоть!

   Сімка підвів очі й сказав:

    - Браво, П'ятірко! Завжди звертай на іншого!

   Семерка посмотрел на него и сказал: -- Правильно, Пятерка! Всегда сваливай на другого!

   - Ти б краще помовчав! - сказав П'ятірка. - Щойно вчора я чув, як Королева казала, що за твоїм карком давно плаче сокира!

   -- Ты бы лучше помалкивал,--сказал Пятерка. --Вчера я своими ушами слышал, как Королева сказала, что тебе давно пора отрубить голову!

   - А то за що? - поцікавився той, кого обляпали.

   -- За что?--спросил первый садовник.

   - А то вже не твій клопіт, Двійко! - сказав Сімка.

   -- Тебя, Двойка, это не касается! -- отрезал Семерка.

   - Ба ні, якраз його! - вигукнув П'ятірка. - І я йому таки скажу, за що: за те, що він замість цибулі приніс на кухню тюльпанових цибулин.

   -- Нет, касается, -- возразил Пятерка. -- И я ему скажу, за что. За то, что он принес кухарке луковки тюльпана вместо лука!

   Сімка жбурнув пензля.

    - Більшої кривди годі уяви... - почав він, але тут його погляд упав на Алісу, і він затнувся. Решта двоє теж озирнулися, і всі разом низенько їй уклонилися.

   Семерка швырнул кисть. -- Ну, знаете, такой несправедливости... -- начал он, но тут взгляд его упал на Алису, и он умолк. Двое других оглянулись, и все трое склонились в низком поклоне.

   - Чи не будете ласкаві сказати, - несміливо озвалася Аліса, - навіщо ви фарбуєте троянди?

   -- Скажите, пожалуйста, -- робко спросила Алиса, -- зачем вы красите эти розы?

   П'ятірка з Сімкою промовчали і тільки глипнули на Двійку. Той почав пошепки пояснювати:

    - Розумієте, панно, отут повинен був рости червоний кущ, а ми взяли та й посадили білий. І якщо Королева це виявить, нам усім, знаєте, постинають голови. Тому, панно, ми й стараємося, аби ще перед її приходом...

    Тут П'ятірка, який тривожно позирав углиб саду, загорлав:

    - Королева! Королева! - і всі троє садівників попадали ниць. Почувся тупіт багатьох ніг, і Аліса озирнулася, нетерпляче виглядаючи Королеву.

   Пятерка с Семеркой ничего не сказали, но посмотрели на Двойку; тот оглянулся и тихо сказал: -- Понимаете, барышня, нужно было посадить красные розы, а мы, дураки, посадили белые. Если Королева узнает, нам, знаете ли, отрубят головы. Так что, барышня, понимаете, мы тут стараемся, пока она не пришла... В эту минуту Пятерка (он все это время вглядывался в сад) крикнул: -- Королева! Садовники пали ниц. Послышались шаги. Алиса обернулась -- ей не терпелось увидеть Королеву.

   Першими з'явилися десятеро вояків із піками. Усі вони, як і садівники, були плоскогруді й прямокутні, з руками й ногами по краєчках. За ними - так само в колоні по двоє - крокувало десятеро челядників, розцяцькованих з голови до п'ят бубнами. Далі, побравшись за руки, з веселим підскоком ішли парами королівські діти; їх теж було десятеро, і всі - в чирвових серцях. За дітьми виступали гості, здебільшого королі й королеви, і серед них Аліса впізнала Білого Кролика: він то цокотів щось нервовою скоромовкою, то усміхався, коли говорили інші, і врешті проминув Алісу, не помітивши її. За гостями йшов Чирвовий Валет: на червоній оксамитній подушці він ніс королівську корону. А замикали всю цю пишну процесію КОРОЛЬ і КОРОЛЕВА СЕРДЕЦЬ.

   Впереди выступали десять солдат с пиками в руках; они были очень похожи на садовников--такие же плоские и четырехугольные, с руками и ногами по углам. За ними шагали десять придворных; их одежды были расшиты крестами, а шли они по двое, как солдаты. За придворными бежали королевские дети, на одеждах которых красовались вышитые червонным золотом сердечки; их было тоже десять; милые крошки держались за руки и весело подпрыгивали на ходу. За ними шествовали гости, все больше Короли и Королевы. Был там и Белый Кролик; он что-то быстро и нервно говорил и всем улыбался. Он прошел мимо Алисы и не заметил ее. За гостями шел Червонный Валет, на алой подушке он нес корону. А замыкали это великолепное шествие ЧЕРВОННЫЕ КОРОЛЬ И КОРОЛЕВА.

   Аліса завагалася: чи не слід і їй упасти ниць, але не пригадувала, щоб хтось колись казав про таке правило під час процесій.

    "Та й хто тоді буде на них дивитися, - подумала вона, - коли всі лежатимуть долілиць?"

    Тож вона стояла на місці й чекала.

   Алиса заколебалась: может, и ей надо пасть ниц при виде столь блистательного шествия? Однако никаких правил на этот счет она не помнила. -- И вообще, к чему устраивать шествия, если все будут падать ниц? Никто тогда ничего не увидит... И она осталась стоять.

   Коли процесія порівнялася з Алісою, всі зупинилися і прикипіли до неї очима.

    - Хто це? - грізно спитала Королева.

    Чирвовий Валет, до якого вона звернулася, лише осміхнувся і вклонився у відповідь.

   Когда шествие поравнялось с Алисой, все остановились и уставились на нее, а Королева сурово спросила: -- Это еще кто? Она обращалась к Валету, но тот лишь улыбнулся и поклонился в ответ.

   - Ідіот! - тріпнула головою Королева, і звернулася до Аліси:

    - Як тебе звати, дитино?

   -- Глупец! -- бросила Королева, раздраженно мотнув головой. Потом она обернулась к Алисе и спросила: -- Как тебя зовут, дитя?

   - Аліса, ваша величносте, - щонайчемніше відказала Аліса, а про себе додала: "Зрештою всі вони тільки колода карт. Нічого їх боятися".

   -- Меня зовут Алисой, с позволения Вашего Величества, -- ответила Алиса учтиво. Про себя же она добавила: -- Да это всего-навсего колода карт! Чего же мне их бояться?

   - А оце хто? - тицьнула Королева пальцем на садівників, розпростертих навколо трояндового куща. (Оскільки лежали вони долілиць, то за візерунками на їхніх сорочках годі було розпізнати, хто то - садівники, вояки, двораки, а чи трійко власних Королевиних дітей, - сорочки ж бо в колоді всі однакові.)

   -- А это кто такие?--спросила Королева, указывая на повалившихся вокруг куста садовников. Они лежали лицом вниз, а так как рубашки у всех в колоде были одинаковые, она не могла разобрать, садовники это, или придворные, или, может, собственные ее дети.

   - Звідки мені знати? - відповіла Аліса, дивуючись із власної сміливості. - То не мій клопіт.

   -- Откуда мне знать,--ответила Алиса, удивляясь своей смелости. -- Меня это не касается.

   Королева почервоніла з люті і, хижо блимнувши очима, вереснула;

    - Відтяти їй голову! Відтя...

   Королева побагровела от ярости и, сверкнув, словно дикий зверь, на нее глазами, завопила во весь голос. -- Отрубить ей голову! Отрубить...

   - Дурниці! - твердо промовила Аліса на весь голос, - і Королева затихла.

   -- Чепуха! -- сказала Алиса очень громко и решительно. Королева умолкла.

   Король запобігливо торкнув її за рукав:

    - Не гарячкуй, моя люба, це ж бо дитина!

   А Король положил ей руку на плечо и робко произнес: -- Одумайся, дружок! Она ведь совсем ребенок!

   Королева сердито обернулася до нього спиною і звеліла Валетові:

    - Переверни їх!

   Королева сердито отвернулась от него и приказала Валету: -- Переверни их!

   Валет обережно перевернув садівників носаком черевика.

   Валет осторожно перевернул садовников носом сапога.

   - Встати! - вереснула Королева.

    Садівники прожогом посхоплювалися і стали кланятися всім підряд - Королю, Королеві, королівським дітям і цілій громаді.

   -- Встать! -- крикнула Королева громким пронзительным голосом. Садовники вскочили и принялись кланяться Королеве, Королю, королевским детям и всем остальным.

   - Годі! Годі! - зарепетувала Королева. - Мені вже світ закрутився! - І, кивнувши на трояндовий кущ, спитала:

    - Ви що тут робили?

   -- Сию же минуту перестаньте! --- завопила Королева. -- У меня от ваших поклонов голова закружилась! И, взглянув на куст роз, она прибавила: -- А что это вы тут делали?

   - З дозволу вашої величності, - покірно пробелькотів Двійка, вклякаючи на одне коліно, - ми старалися...

   -- С позволения Вашего Величества,--смиренно начал Двойка, опускаясь на одно колено,-- мы хотели...

   - Все ясно! - мовила Королева, розглядаючи троянди. - Постинати їм голови!

    І процесія рушила далі. Відстали тільки троє вояків, що мали скарати безталанних садівників. Ті кинулися до Аліси, благаючи її заступитися.

   -- Все ясно! -- произнесла Королева, которая тем временем внимательно разглядывала розы. -- Отрубить им головы! И шествие двинулось дальше. Только три солдата задержались, чтобы привести приговор в исполнение. Несчастные садовники бросились к Алисе за помощью.

   - Не бійтеся, ваші голови будуть на місці, - мовила Аліса і повкидала садівників у найближчий квітковий горщик.

    Вояки покрутилися, поникали та й спокійнісінько подалися слідом за всіма.

   -- Не бойтесь, -- сказала Алиса. -- Я вас в обиду не дам. И она сунула их в цветочный горшок, который стоял поблизости. Солдаты походили вокруг, поискали и зашагали прочь.

   - Ну як там голови? - крикнула Королева.

   -- Ну что, отрубили им головы? -- крикнула Королева.

   - Були, та загули, ваша величносте! - відгукнулися вояки.

   -- Пропали их головы, Ваше Величество,--гаркнули солдаты.

   - Молодці! - гукнула Королева. - У крокет граєте?

   -- Отлично! -- завопила Королева. -- Сыграем в крокет?

   Вояки мовчки звернули погляди на Алісу: питання вочевидь стосувалося її.

   Солдаты молча взглянули на Алису: видно, Королева обращалась к ней.

   - Граю! - гукнула Аліса.

   -- Сыграем! -- крикнула Алиса.

   - То гайда з нами! - ревнула Королева.

    Й Аліса, чия цікавість була розпалена до краю, пристала до процесії.

   -- Пошли! --взревела Королева. И Алиса вошла в толпу гостей, с недоумением спрашивая себя, что же будет дальше.

   - М...м...м... Ох же гарний день сьогодні! - озвався збоку несміливий голос: поруч неї дріботів Білий Кролик і збентежено зазирав їй в обличчя.

   -- Какая... какая прекрасная сегодня погода, не правда ли? -- робко произнес кто-то. Она подняла глаза и увидела, что рядом идет Белый Кролик и беспокойно на нее поглядывает.

   - Дуже гарний, - притакнула Аліса. - Герцогині не бачили?

   -- Да, погода чудесная, -- согласилась Алиса. -- А где же Герцогиня?

   - Т-с-с-с!.. - оглядаючись через плече, занепокоївся Кролик.

    Він звівся навшпиньки і шепнув Алісі у вухо:

    - Її засуджено до страти.

   -- Ш-ш-ш, -- зашипел Кролик, тревожно оглядываясь. Он поднялся на цыпочки и шепнул ей прямо в ухо: -- Ее приговорили к казни.

   - За віщо? - поцікавилася Аліса. - Якась змова? шкода?

   -- За что?--спросила Алиса.

   - Вам шкода? - нашорошився Кролик.

   -- Ты, кажется, сказала: ``Как жаль?'' -- спросил Кролик,

   - Ба ні! - сказала Аліса. - Зовсім не шкода. Я спитала: "За віщо?"

   -- И не думала, -- отвечала Алиса. -- Совсем мне ее не жаль! Я сказала: ``За что?''

   - Вона нам'яла Королеві вуха, - промовив Кролик.

    Аліса пирснула сміхом.

    - Т-с! Т-с! Королева почує!.. - злякано зашепотів він. - Герцогиня, бачте, спізнилася, і Королева сказала...

   -- Она надавала Королеве пощечин, -- проговорил Кролик. Алиса радостно фыркнула. -- Тише! -- испугался Кролик. -- Вдруг Королева услышит! Понимаешь, Герцогиня опоздала, а Королева говорит...

   - Усім на свої місця! - крикнула Королева громовим голосом, і всі підлеглі кинулися врізнобіч, спотикаючись і наштовхуючись одне на одного. За хвилину-другу метушня, одначе, вщухла, і гра почалася. Аліса подумала, що зроду-віку ще не бачила такого дивного крокетного майданчика - він був увесь у горбиках та рівчаках; замість куль тут котили живих їжаків; за молотки правили живі фламінго, а вояки, постававши навкарачки, вдавали ворітця.

   -- Все по местам! -- закричала Королева громовым голосом. И все побежали, натыкаясь друг на друга, падая и вскакивая. Однако через минуту все уже стояли на своих местах. Игра началась. Алиса подумала, что в жизни не видала такой странной площадки для игры в крокет: сплошные рытвины и борозды. Шарами служили ежи, молотками -- фламинго, а воротцами -- солдаты. Они делали мостик-- да так и стояли, пока шла игра.

   Орудувати своїм фламінго виявилося для Аліси найбільшою морокою. Нарешті вона навчилася затискати його під пахвою так, щоб не заважали ноги. Та тільки-но вона випростувала птахові шию і замірялася ударити ним по їжакові, як фламінго тут-таки вигинався назад і зазирав їй у вічі з таким здивованим виразом, що годі було стримати сміх. А коли вона знову нагинала йому голову і збиралася почати все наново, виявлялося, що їжак за той час розкрутився і тишком-нишком драпає геть. Крім того, хоч би куди вона гилила свого їжака, на дорозі йому зазвичай зринав коли не горбок, то рівчак, а вояковорітця раз у раз розкарлючувалися і переходили на інші ділянки майданчика. Незабаром Аліса дійшла висновку, що це не гра, а мука.

   Поначалу Алиса никак не могла справиться со своим фламинго: только сунет его вниз головой под мышку, отведет ему ноги назад, нацелится и соберется ударить им по ежу, как он изогнет шею и поглядит ей прямо в глаза, да так удивленно, что она начинает смеяться; а когда ей удается снова опустить его вниз головой, глядь! -- ежа уже нет, он развернулся и тихонько трусит себе прочь. К тому же все ежи у нее попадали в рытвины, а солдаты-воротца разгибались и уходили на другой конец площадки. Словом, Алиса скоро решила, что это очень трудная игра.

   Крокетисти били всі заразом, не дожидаючи своєї черги, і весь час сперечалися й чубилися за їжаків. Невдовзі Королева вже гасала скрізь, як навіжена, тупотіла ногами й репетувала:

    - Відтяти йому голову!.. Відтяти їй голову...

   Игроки били все сразу, не дожидаясь своей очереди, и все время ссорились и дрались из-за ежей; в скором времени Королева пришла в бешенство, топала ногами и то и дело кричала: -- Отрубить ей голову! Голову ему долой!

   Аліса захвилювалася: досі, правда, сутички з Королевою у неї не було, але вона могла спалахнути першої-ліпшої хвилини. "Що тоді зі мною буде? - думала вона. - Тут так люблять зносити голови, - аж дивно, що взагалі ще хтось уцілів!"

   Алиса забеспокоилась; правда, у нее с Королевой пока еще не было ни из-за чего спора, но он мог возникнуть в любую минуту. -- Что со мной тогда будет? -- думала Алиса. -- Здесь так любят рубить головы. Странно, что кто-то еще вообще уцелел!

   Вона почала роззиратися довкола, прикидаючи, кудою б непомітно втекти, і раптом угледіла в повітрі якусь дивовижу. Спершу Аліса вкрай розгубилася, але, придивившись пильніше, збагнула, що то - усміх.

    - Чеширський Кіт! - зраділа вона. - Тепер хоч буде з ким порозмовляти!

   Она огляделась и принялась думать о том, как бы незаметно улизнуть, как вдруг над головой у нее появилось что-то непонятное. Сначала Алиса никак не могла понять, что же это такое, но через минуту сообразила, что в воздухе одиноко парит улыбка. -- Это Чеширский Кот, -- сказала она про себя. -- Вот хорошо! Будет с кем поговорить, по крайней мере!

   - Як ся маєте? - запитав Кіт, тільки-но рот проступив йому так виразно, що вже було чим говорити.

   -- Ну как дела? -- спросил Кот, как только рот его обозначился в воздухе.

   Аліса зачекала, поки з'являться очі, й кивнула. "Тепер до нього озиватися марно, - міркувала вона. - Почекаю, поки з'явиться бодай одне вухо". За мить зринула ціла голова; Аліса випустила з рук свого фламінго й почала ділитися враженнями, рада-радісінька, що знайшовся слухач. Кіт вочевидь вирішив, що голови цілком вистачить, і далі з'являтися не став.

   Алиса подождала, пока не появятся глаза, и кивнула. -- Отвечать сейчас все равно бесполезно,--подумала она,-- Подожду, пока появятся уши -- или хотя бы одно! Через минуту показалась уже вся голова; Алиса поставила фламинго на землю и начала свой рассказ, радуясь, что у нее есть собеседник. Кот, очевидно, решил, что головы вполне достаточно, и дальше возникать не стал.

   - Я б не сказала, що це чесна гра, - почала нарікати Аліса. - І всі вони так жахливо сваряться, що не чують самих себе. Правил, по-моєму, ніяких, а якщо і є, то ніхто їх не дотримується. До того ж ви навіть не уявляєте, як важко грати, коли всі кулі й молотки - живі. Скажімо, я маю бити у ворітця, а вони пішли гуляти в інший кінець майданчика! А Королевин їжак, якого я мала крокетувати, тільки-но побачив, що мій на нього котиться, одразу й утік.

   -- По-моему, они играют совсем не так,--говорила Алиса.-- Справедливости никакой, и все так кричат, что собственного голоса не слышно. Правил нет, а если есть, то никто их не соблюдает. Вы себе не представляете, как трудно играть, когда все живое. Например, воротца, через которые мне надо сейчас проходить, пошли гулять на ту сторону площадки! Я бы отогнала сейчас ежа Королевы -- да только он убежал, едва завидел моего!

   - А як тобі подобається Королева? - запитав Кіт, стишивши голос.

   -- А как тебе нравится Королева? -- спросил Кот тихо.

   - А ніяк, - відповіла Аліса, - вона так страшенно... (тут Аліса помітила, що Королева стоїть у неї за спиною, наслухаючи)... так страшенно вправно грає, що не треба великого розуму, аби вгадати, хто переможе.

   -- Совсем не нравится, -- отвечала Алиса. -- Она так... В эту минуту она заметила, что Королева стоит у нее за спиной и подслушивает. -- ...так хорошо играет, -- быстро сказала Алиса, -- что хоть сразу сдавайся.

   Королева всміхнулася і відійшла.

   Королева улыбнулась и отошла.

   - 3 ким це ти балакаєш? - запитав Король, що й собі підійшов до Аліси і зачудовано приглядався до котячої голови.

   -- С кем что ты разговариваешь?--спросил Король, подходя к Алисе и с любопытством глядя на парящую голову.

   - Це мій друг, Чеширський Кіт, - сказала Аліса. - Дозвольте, я вас познайомлю.

   -- Это мой друг, Чеширский Кот, -- отвечала Алиса, -- Разрешите представить...

   - Мені не подобається його подоба, - заявив Король. - А втім, він може поцілувати мені руку, коли хоче.

   -- Он мне совсем не нравится,--заметил Король.--Впрочем пусть поцелует мне руку, если хочет.

   - Я волів би цього не робити, - сказав Кіт.

   -- Особого желания не имею,-- сказал Кот.

   - Не лихослов! - вигукнув Король. - І не світи так на мене очима!

    З цими словами Король сховався за Алісину спину.

   -- Не смей говорить дерзости, -- пробормотал Король. -- И не смотри так на меня. И он спрятался у Алисы за спиной.

   - Котові й король не указ, - мовила Аліса. - Десь я це читала, не пам'ятаю тільки - де.

   -- Котам на королей смотреть не возбраняется, -- сказала Алиса. -- Я это где-то читала, не помню только -- где.

   - Ні! Його треба прибрати! - твердо мовив Король і гукнув до Королеви:

    - Серденько, звели, будь ласка, прибрати кота!

   -- Нет, его надо убрать, -- сказал Король решительно. Увидев проходившую мимо Королеву, он крикнул:

   Королева на все - мале й велике - мала одну раду.

    - Зітнути йому голову! - кинула вона, навіть не обертаючись.

   -- Душенька, вели убрать этого кота! У Королевы на все был один ответ. -- Отрубить ему голову! -- крикнула она, не глядя.

   - Я сам приведу ката! - зголосився Король, і тільки його й бачили.

   -- Я сам приведу палача! -- сказал радостно Король и убежал.

   Аліса вже хотіла вертатися на крокетний майданчик, щоб поглянути, як іде гра, коли тут до неї долинуло несамовите Королевине верещання. Аліса вжахнулася: трьох гравців, що проґавили свою чергу, вже було засуджено до страти. Те, що коїлося на майданчику, здавалося їй справжнім неподобством: довкола панував такий рейвах, що годі було вгадати, чия черга ставати до гри.

   Алиса услыхала, как Королева что-то громко кричит вдалеке, и пошла посмотреть, что там происходит. Она уже слышала, как Королева приказала отрубить головы трем игрокам за то, что они пропустили свою очередь. В целом происходящее очень не понравилось Алисе: вокруг царила такая путаница, что она никак не могла понять, кому играть. И она побрела обратно, высматривая в рытвинах своего ежа.

   Аліса трохи зачекала, а тоді подалася на розшуки свого їжака. Довго шукати не довелося - він скубся з чужим їжаком. То була чудова нагода, щоб одним із них крокетувати другого, але, як на те, Алісин молоток, цебто фламінго, перейшов на інший кінець саду, й Аліса могла тільки бачити, як він неоковирно силкується злетіти на дерево.

   Она его тут же увидела -- он дрался с другим ежом. Вот бы и ударить по ним, но Алисин фламинго забрел на другой конец сада; Алиса увидела, как он безуспешно пытается взлететь на дерево.

   Поки вона його зловила й принесла назад, бійка вщухла, і за обома їжаками вже й слід прохолов.

    - Утім, невелика втрата, - вирішила Аліса, - однаково всі ворітця порозбігалися.

    Міцно затиснувши фламінго під пахвою, щоб той знову не втік, вона подалася докінчувати розмову зі своїм другом.

   Когда Алиса, наконец, поймала его и принесла обратно, ежи уже перестали драться и разбежались. -- Ну и пусть, -- подумала Алиса. -- Все равно воротца тоже ушли. Она сунула фламинго под мышку, чтобы он снова не убежал, и вернулась к Коту; ей хотелось еще с ним поговорить.

   Повернувшись на те місце, де в повітрі мріла його голова, Аліса з подивом побачила, що довкола Кота зібрався цілий натовп. Кат, Король та Королева жваво про щось сперечалися, галасуючи навперебій, а решта всі стояли мовчазні, й, судячи з їхніх облич, занепокоєні.

   Подойдя к тому месту, где в воздухе парила его голова, она с удивлением увидела, что вокруг образовалась большая толпа. Палач, Король и Королева шумно спорили; каждый кричал свое, не слушая другого, а остальные молчали и только смущенно переминались с ноги па ногу.

   Усі троє кинулися до Аліси, щоб вона їх розсудила. Кожен їй щось доводив, та оскільки говорили всі навперебій, то зрозуміти про що йдеться, було дуже важко.

   Завидев Алису, все трое бросились к ней, чтобы она разрешила их спор. Они громко повторяли свои доводы, но, так как говорили все разом, она никак не могла понять, в чем дело.

   Кат доводив, що не можна відтяти голову, коли її нема від чого відтинати: зроду-віку він такого не робив і не збирається на старості переучуватися - на якого ката перевчати ката?!

   Палач говорил, что нельзя отрубить голову, если, кроме головы, ничего больше нет; он такого никогда не делал и делать не собирается; стар он для этого, вот что!

   Король доводив, що всяк, хто має голову, може її позбутися, і годі молоти дурниці.

   Король говорил, что раз есть голова, то ее можно отрубить. И нечего нести вздор!

   А Королева доводила, що коли питання не вирішиться швидше, ніж уже, то вона скарає на горло всіх до одного. (Це й пояснює, чому всі як один були такі похмурі й занепокоєні.)

   А Королева говорила, что, если сию же минуту они не перестанут болтать и не примутся за дело, она велит отрубить головы всем подряд! (Эти-то слова и повергли общество в уныние).

   Аліса не змогла придумати нічого кращого, як сказати:

    - Кіт належить Герцогині. Порадьтеся з нею.

   Алиса не нашла ничего лучше, как сказать: -- Кот принадлежит Герцогине. Лучше бы посоветоваться с ней.

   - Вона за ґратами,- сказала Королева до Ката. - Веди її сюди!

   -- Она в тюрьме, -- сказала Королева и повернулась к палачу. -- Веди се сюда! Палач со всех ног бросился исполнять приказ.

   Кат помчав стрілою, а котяча голова почала танути, і коли нарешті привели Герцогиню, від голови не лишилося й сліду. Король із Катом ще довго бігали, мов навіжені, шукаючи голову, а решта гостей пішли догравати гру.

   Как только он убежал, голова Кота начала медленно таять в воздухе, так что к тому времени, когда палач привел Герцогиню, головы уже не было видно. Король и палач заметались по крокетной площадке, а гости вернулись к игре.

Text from ae-lib.org.ua
Text from lib.ru