Досі я міг цитувати звіти, які надсилав Шерлоку Холмсу в перші дні свого перебування в замку Баскервілів. Тепер же я дійшов у своїй розповіді до тієї межі, де змушений облишити цей метод і знову покластися на пам'ять, допомагаючи їй щоденником, який вів увесь час. Кілька уривків з нього дозволять мені підійти до подій, які до останньої дрібниці закарбувалися в моїй голові. Отож я розповідатиму далі, розпочавши з ранку, що настав після нашої невдалої погоні за каторжником, та інших дивних подій на пустищі.
So far I have been able to quote from the reports which I have forwarded during these early days to Sherlock Holmes. Now, however, I have arrived at a point in my narrative where I am compelled to abandon this method and to trust once more to my recollections, aided by the diary which I kept at the time. A few extracts from the latter will carry me on to those scenes which are indelibly fixed in every detail upon my memory. I proceed, then, from the morning which followed our abortive chase of the convict and our other strange experiences upon the moor.
16 жовтня. Нудний туманний день, сіється дрібний дощ. Над баскервільським замком низько пливе громаддя важких хмар, час від часу вони трохи піднімаються, і тоді стає видно похмуре й горбкувате пустище, пагорби з тонкими сріблястими жилами на схилах, валуни віддалік, які починають блищати, коли на їхні мокрі боки падає світло. Сумно і надворі, і в будинку. Баронет усе ще перебуває в похмурому гуморі після нічних переживань. У мене теж якийсь тягар на серці, я постійно відчуваю, що мені загрожує небезпека, ще жахливіша від того, що я не можу визначити, звідки вона на мене насувається.
OCTOBER 16TH.--A dull and foggy day with a drizzle of rain. The house is banked in with rolling clouds, which rise now and then to show the dreary curves of the moor, with thin, silver veins upon the sides of the hills, and the distant boulders gleaming where the light strikes upon their wet faces. It is melancholy outside and in. The baronet is in a black reaction after the excitements of the night. I am conscious myself of a weight at my heart and a feeling of impending danger--ever present danger, which is the more terrible because I am unable to define it.
А хіба я не маю підстав почувати себе саме так? Візьміть до уваги довгий ланцюг подій, які геть усі вказують на існування якихось зловісних сил, що діють навколо нас. У цьому ланцюзі і смерть останнього хазяїна баскервільського замку, яка сталася точно за обставин, зазначених у сімейних переказах, і непоодинокі розповіді селян про появу в пустищі якоїсь дивної істоти. Двічі я сам на власні вуха чув звуки, схожі на далекий собачий гавкіт. Неймовірно, неможливо, щоб вони перебували поза межами дії звичайних законів природи. Примарний собака, який залишає цілком матеріальні сліди і сповнює повітря виттям,— ні, про таке не можна й помислити. Степлтон, а також Мортімер вірять, можливо, у цей забобон, але якщо я маю хоч одну добру якість,— то це здоровий глузд, і ніщо не переконає мене перейти в їхню віру. Зробити так означало б опуститися до рівня селян, яким мало звичайного лютого собаки, їм ще обов'язково треба, щоб у того собаки з пащі й очей бурхало пекельне полум'я. Холмс не захотів би навіть слухати про подібні химери, а я тут є його довіреною особою. Проте факти залишаються фактами: я сам двічі на власні вуха чув у пустищі це виття. І якщо там справді ганяє величезний собака, то все стає зрозумілим. Але де такий собака ховається, де знаходить собі їжу, звідки він прибіг, як це виходить, що ніхто не бачить його вдень? Доводиться визнати, що пояснити все це природними причинами майже так само важко, як і якимись іншими. І потім, якщо навіть не брати собаку до уваги, залишаються чиїсь підступи в Лондоні, чоловік у кебі, а також лист, в якому сера Генрі застерігали відносно пустища. У всякому разі, тут немає нічого неприродного, хоч докласти до цього рук міг як друг, намагаючись захистити баронета, так і ворог. Де він тепер, цей друг чи ворог? Зостався в Лондоні чи приїхав сюди слідом за нами? Невже... Невже той незнайомий на гранітній вершині пагорба — це він?
And have I not cause for such a feeling? Consider the long sequence of incidents which have all pointed to some sinister influence which is at work around us. There is the death of the last occupant of the Hall, fulfilling so exactly the conditions of the family legend, and there are the repeated reports from peasants of the appearance of a strange creature upon the moor. Twice I have with my own ears heard the sound which resembled the distant baying of a hound. It is incredible, impossible, that it should really be outside the ordinary laws of nature. A spectral hound which leaves material footmarks and fills the air with its howling is surely not to be thought of. Stapleton may fall in with such a superstition, and Mortimer also; but if I have one quality upon earth it is common-sense, and nothing will persuade me to believe in such a thing. To do so would be to descend to the level of these poor peasants, who are not content with a mere fiend dog but must needs describe him with hell-fire shooting from his mouth and eyes. Holmes would not listen to such fancies, and I am his agent. But facts are facts, and I have twice heard this crying upon the moor. Suppose that there were really some huge hound loose upon it; that would go far to explain everything. But where could such a hound lie concealed, where did it get its food, where did it come from, how was it that no one saw it by day? It must be confessed that the natural explanation offers almost as many difficulties as the other. And always, apart from the hound, there is the fact of the human agency in London, the man in the cab, and the letter which warned Sir Henry against the moor. This at least was real, but it might have been the work of a protecting friend as easily as of an enemy. Where is that friend or enemy now? Has he remained in London, or has he followed us down here? Could he--could he be the stranger whom I saw upon the tor?
Щоправда, я бачив його тільки мигцем, проте в дечому можу заприсягтися. Він не належить до тих, кого я тут зустрічав, а я вже знаю всіх наших сусідів. На зріст він вищий за Степлтона і набагато худіший від Френкленда. То міг би бути Беррімор, але ми залишили його в баскервільському замку, і він, я впевнений, не подався слідом за нами. Отже, так само як це було в Лондоні, тут нас і далі вистежує якийсь незнайомець. Здихатися його нам не пощастило. Якби мені вдалося знайти цього чоловіка, тоді всі ускладнення для нас нарешті закінчились би. А тому всі свої зусилля я повинен спрямувати на це.
It is true that I have had only the one glance at him, and yet there are some things to which I am ready to swear. He is no one whom I have seen down here, and I have now met all the neighbours. The figure was far taller than that of Stapleton, far thinner than that of Frankland. Barrymore it might possibly have been, but we had left him behind us, and I am certain that he could not have followed us. A stranger then is still dogging us, just as a stranger dogged us in London. We have never shaken him off. If I could lay my hands upon that man, then at last we might find ourselves at the end of all our difficulties. To this one purpose I must now devote all my energies.
Першим моїм бажанням було розповісти про свій план серові Генрі. Та добре поміркувавши, я дійшов набагато розумнішої думки — грати у свою власну гру і менше молоти язиком. Сер Генрі мовчить, до всього неуважний. Оте виття в пустищі неабияк вплинуло на його нерви. Я нічого йому не казатиму, щоб не посилювати його неспокій, але вживу своїх власних заходів для досягнення поставленої мети.
My first impulse was to tell Sir Henry all my plans. My second and wisest one is to play my own game and speak as little as possible to anyone. He is silent and distrait. His nerves have been strangely shaken by that sound upon the moor. I will say nothing to add to his anxieties, but I will take my own steps to attain my own end.
Сьогодні вранці після сніданку у нас розігралася невеличка сценка. Беррімор попросив у сера Генрі дозволу поговорити з ним, і вони ненадовго усамітнились у хазяйському кабінеті. Сидячи в більярдній, я кілька разів чув, як вони підвищували голоси, і чудово уявляв, про що йде мова. За якийсь час баронет відчинив двері й покликав мене.
We had a small scene this morning after breakfast. Barrymore asked leave to speak with Sir Henry, and they were closeted in his study some little time. Sitting in the billiard-room I more than once heard the sound of voices raised, and I had a pretty good idea what the point was which was under discussion. After a time the baronet opened his door and called for me.
— Беррімор на нас ображений,— сказав сер Генрі. — Він вважає, що ми повелися нечесно, побігши полювати на його шуряка, чию таємницю він нам відкрив з власної волі.
"Barrymore considers that he has a grievance," he said. "He thinks that it was unfair on our part to hunt his brother-in-law down when he, of his own free will, had told us the secret."
Дворецький стояв перед нами дуже блідий, але тримав себе в руках.
The butler was standing very pale but very collected before us.
— Я, можливо, трохи погарячкував, сер,— сказав він,— і якщо це так, то тоді мені слід вибачитися. Водночас я був дуже здивований, коли почув, що ви, двоє джентльменів, повернулися вранці з пустища, й дізнався про ваше полювання на Селдена. Бідоласі й так доводиться скрутно, не вистачає ще, щоб я когось пускав по його сліду.
"I may have spoken too warmly, sir," said he, "and if I have, I am sure that I beg your pardon. At the same time, I was very much surprised when I heard you two gentlemen come back this morning and learned that you had been chasing Selden. The poor fellow has enough to fight against without my putting more upon his track."
— Якби ви розповіли все з власної волі, то це була б зовсім інша річ,— відповів баронет,— а насправді ви заговорили, точніше, заговорила ваша дружина, тільки тоді, коли на вас натиснули, і ви нічого іншого зробити не могли.
"If you had told us of your own free will it would have been a different thing," said the baronet, "you only told us, or rather your wife only told us, when it was forced from you and you could not help yourself."
— Я не припускав, що ви скористаєтеся з цього, сер Генрі, аж ніяк не припускав.
"I didn't think you would have taken advantage of it, Sir Henry--indeed I didn't."
— Селден небезпечний для суспільства. У пустищі людських осель обмаль, стоять вони далеко одна від одної, а він такий, що ні перед чим не зупиниться. Досить лише глянути на його обличчя, щоб зрозуміти це. Візьміть, наприклад, будинок містера Степлтона: єдиний його захисник — це сам хазяїн. Ніхто не може почувати себе в безпеці, поки злочинець не опиниться за ґратами.
"The man is a public danger. There are lonely houses scattered over the moor, and he is a fellow who would stick at nothing. You only want to get a glimpse of his face to see that. Look at Mr. Stapleton's house, for example, with no one but himself to defend it. There's no safety for anyone until he is under lock and key."
— Селден ні до кого в будинок не полізе, сер. У цьому я вам присягаюсь. В Англії він більше нікому не завдасть лиха. Запевняю вас, сер Генрі, за кілька днів буде зроблено всі необхідні приготування, і він вирушить у Південну Африку. Заради Бога, сер, благаю вас не повідомляти поліцію про те, що Селден усе ще в пустищі. Полювати тут на нього вже перестали, отож він може спокійно ховатися, чекаючи, коли буде знайдено потрібний йому пароплав. Виказавши його, ви накличете на мою дружину й на мене великі неприємності. Благаю вас, сер, не звертайтесь до поліції.
"He'll break into no house, sir. I give you my solemn word upon that. But he will never trouble anyone in this country again. I assure you, Sir Henry, that in a very few days the necessary arrangements will have been made and he will be on his way to South America. For God's sake, sir, I beg of you not to let the police know that he is still on the moor. They have given up the chase there, and he can lie quiet until the ship is ready for him. You can't tell on him without getting my wife and me into trouble. I beg you, sir, to say nothing to the police."
— А ви що скажете, Вотсоне?
"What do you say, Watson?"
Я знизав плечима:
— Якщо він без перешкод зникне з Англії, платникам податків стане легше.
I shrugged my shoulders. "If he were safely out of the country it would relieve the tax-payer of a burden."
— А раптом він пограбує кого-небудь перед від'їздом?
"But how about the chance of his holding someone up before he goes?"
— Ні, сер, він ніколи не піде на таке божевілля. Ми забезпечили його всім необхідним. Вчинити злочин означало б для нього показати, де він ховається.
"He would not do anything so mad, sir. We have provided him with all that he can want. To commit a crime would be to show where he was hiding."
— Це правда,— мовив сер Генрі. — Добре, Берріморе...
"That is true," said Sir Henry. "Well, Barrymore --"
— Нехай благословить вас Бог, сер, дякую вам від усього серця! Якби Селдена знову впіймали, мою нещасну дружину це вбило б.
"God bless you, sir, and thank you from my heart! It would have killed my poor wife had he been taken again."
— Як на мене, Вотсоне, то зараз ми допомагаємо здійснити карний злочин. Але після всього, що ми тут почули, я чомусь не почуваю себе здатним виказати цього чоловіка, отож покінчимо з цим. Гаразд, Берріморе, ви можете йти.
"I guess we are aiding and abetting a felony, Watson? But, after what we have heard I don't feel as if I could give the man up, so there is an end of it. All right, Barrymore, you can go."
Промовивши уривчастим голосом кілька вдячних слів, дворецький пішов був до дверей, але зупинився й повернув назад.
With a few broken words of gratitude the man turned, but he hesitated and then came back.
— Ви так добре до нас поставилися, сер, що мені хочеться зробити для вас усе, що я можу. Мені дещо відомо, сер Генрі, і, мабуть, я розповів би все раніше, але про ці речі я дізнався вже потім, коли слідство було закінчено. Я нікому ні про що й словом не прохопився. Мова йде про смерть сера Чарльза. Ми з баронетом схопилися на ноги.
"You've been so kind to us, sir, that I should like to do the best I can for you in return. I know something, Sir Henry, and perhaps I should have said it before, but it was long after the inquest that I found it out. I've never breathed a word about it yet to mortal man. It's about poor Sir Charles's death."
— Вам відомо, як він помер?
The baronet and I were both upon our feet. "Do you know how he died?"
— Ні, сер, цього я не знаю.
"No, sir, I don't know that."
— А що ж тоді вам відомо?
"What then?"
— Я знаю, чому він був біля хвіртки так пізно. Щоб зустрітися з жінкою.
"I know why he was at the gate at that hour. It was to meet a woman."
— Щоб зустрітися з жінкою? Сер Чарльз?
"To meet a woman! He?"
— Так, сер.
"Yes, sir."
— І як її звуть?
"And the woman's name?"
— Цього я не знаю, сер, але перші літери імені й прізвища сказати можу: «Л. Л.».
"I can't give you the name, sir, but I can give you the initials. Her initials were L. L."
— Звідки це вам відомо, Берріморе?
"How do you know this, Barrymore?"
— Ваш дядечко, сер Генрі, одержав того ранку листа. Їх надходило до нього кожного дня багато, бо чоловік він відомий, мав добре серце, а тому кожний, хто опинявся у скруті, охоче звертався до нього по допомогу. Але трапилося так, що того ранку був лише один лист, тому я й звернув на нього увагу. Він надійшов з Кумбі-Трейсі, а адресу було написано жіночим почерком.
"Well, Sir Henry, your uncle had a letter that morning. He had usually a great many letters, for he was a public man and well known for his kind heart, so that everyone who was in trouble was glad to turn to him. But that morning, as it chanced, there was only this one letter, so I took the more notice of it. It was from Coombe Tracey, and it was addressed in a woman's hand."
— А що було далі?
"Well?"
— Ну, сер, далі я про той лист взагалі перестав думати і ніколи б про нього більше не згадав, якби не моя дружина. Кілька тижнів тому вона взялася прибрати в робочому кабінеті сера Чарльза — після його смерті туди ще ніхто не заходив — і знайшла в глибині каміна залишки спаленого листа. Більша його частина перетворилася на попіл, але малесенький клаптик, краєчок сторінки, вцілів, і написане ще можна було прочитати, хоч чорнило й посіріло від вогню. Як на нашу думку, то був постскриптум в кінці листа, і в ньому говорилося: «Благаю вас, благаю як джентльмена, спаліть цього листа і будьте біля хвіртки о десятій годині». Внизу стояли ініціали «Л. Л.».
"Well, sir, I thought no more of the matter, and never would have done had it not been for my wife. Only a few weeks ago she was cleaning out Sir Charles's study--it had never been touched since his death--and she found the ashes of a burned letter in the back of the grate. The greater part of it was charred to pieces, but one little slip, the end of a page, hung together, and the writing could still be read, though it was gray on a black ground. It seemed to us to be a postscript at the end of the letter, and it said: 'Please, please, as you are a gentleman, burn this letter, and be at the gate by ten o clock. Beneath it were signed the initials L. L."
— Цей клаптик паперу у вас?
"Have you got that slip?"
— Ні, сер, він розсипався на порох у мене в руках.
"No, sir, it crumbled all to bits after we moved it."
— А до того сер Чарльз одержував листи, написані таким же почерком?
"Had Sir Charles received any other letters in the same writing?"
— Не знаю, сер, я не звертав особливої уваги на його листи. Я й до цього листа не дуже придивлявся, просто того дня він був єдиним.
"Well, sir, I took no particular notice of his letters. I should not have noticed this one, only it happened to come alone."
— А ви не здогадуєтеся, хто це «Л. Л.»?
"And you have no idea who L. L. is?"
— Ні, сер. Так само, як і ви. Але, гадаю, якби нам пощастило знайти цю леді, ми дізнались би про смерть сера Чарльза набагато більше.
"No, sir. No more than you have. But I expect if we could lay our hands upon that lady we should know more about Sir Charles's death."
— Не розумію вас, Берріморе, як ви додумалися приховати таку важливу інформацію!
"I cannot understand, Barrymore, how you came to conceal this important information."
— Розумієте, сер, зразу ж після того як ми знайшли лист, нас спіткало власне лихо. Та й сера Чарльза ми з дружиною дуже любили, бо він стільки для нас зробив. Отож якби ми й почали ворушити минуле, серові Чарльзу це все одно не допомогло б, а коли в справі замішано жінку, треба бути особливо обережним. Навіть найкращі з нас...
"Well, sir, it was immediately after that our own trouble came to us. And then again, sir, we were both of us very fond of Sir Charles, as we well might be considering all that he has done for us. To rake this up couldn't help our poor master, and it's well to go carefully when there's a lady in the case. Even the best of us ----"
— Ви подумали, що це може завдати шкоди його репутації?
"You thought it might injure his reputation?"
— Я подумав, сер, що нічого доброго це дати не може. Але сьогодні ви повелися з нами дуже доброзичливо, і з мого боку було б негарно не сказати вам усього, що я знаю.
"Well, sir, I thought no good could come of it. But now you have been kind to us, and I feel as if it would be treating you unfairly not to tell you all that I know about the matter."
— Дуже добре, Берріморе, ви можете йти.
Коли дворецький вийшов, сер Генрі повернувся до мене.
— Ну, Вотсоне, що ви думаєте про цей новий промінь світла?
"Very good, Barrymore; you can go." When the butler had left us Sir Henry turned to me. "Well, Watson, what do you think of this new light?"
— Від нього темрява, здається, стала ще густішою.
"It seems to leave the darkness rather blacker than before."
— Я теж так вважаю. Але якби нам пощастило знайти цю «Л. Л.», усе прояснилося б. Та ми знаємо вже чимало. Знаємо, що існує жінка, якій відомо саме те, що нас цікавить, і нам треба лише знайти її. Що, на вашу думку, нам слід тепер зробити?
"So I think. But if we can only trace L. L. it should clear up the whole business. We have gained that much. We know that there is someone who has the facts if we can only find her. What do you think we should do?"
— Негайно написати про все Холмсу. Це дасть йому той ключ, який він намагався знайти. Я майже впевнений, що він зразу ж сюди приїде.
"Let Holmes know all about it at once. It will give him the clue for which he has been seeking. I am much mistaken if it does not bring him down."
Я пішов до себе й написав Холмсу докладний звіт про цю вранішню розмову. Останнім часом мій друг, наскільки я розумію, дуже заклопотаний, бо листи, які я одержую з Бейкер-стріт, тепер нечисленні й короткі, інформація, яку я йому дав, у них ніяк не коментується, а мета мого приїзду сюди згадується лише побіжно. Очевидно, справа про шантаж забирає в нього всі сили. А проте нові факти неодмінно привернуть його увагу, в ньому знову заговорить цікавість до тутешніх подій. Як би мені хотілося, щоб він був тут!
I went at once to my room and drew up my report of the morning's conversation for Holmes. It was evident to me that he had been very busy of late, for the notes which I had from Baker Street were few and short, with no comments upon the information which I had supplied and hardly any reference to my mission. No doubt his blackmailing case is absorbing all his faculties. And yet this new factor must surely arrest his attention and renew his interest. I wish that he were here.
17 жовтня. Сьогодні цілий день ллє дощ, вода біжить з даху й шурхотить у листі плюща на стіні. Згадався каторжник у похмурому, холодному пустищі, де ніде сховатися від дощу. Нещасний! Хоч би які були вчинені ним злочини, зараз йому доводиться скрутно, і це певною мірою спокутує його провину. А потім я подумав ще про одного чоловіка — обличчя у віконечці кеба, постать на тлі Місяця. Він, цей невидимий підглядач, людина з темряви, також бродить у цю зливу просто неба? Ввечері я надів плащ і подався далеко в глиб залитого водою пустища, яке моя уява наповнила якимись небезпечними тінями, а дощ періщив мені в обличчя й у вухах свистів вітер. Нехай боронить Бог того, хто забреде тепер у велику Грімпенську трясовину, бо навіть гориста частина пустища перетворюється на грузьке болото. Я знайшов чорний скелястий пагорб, на якому бачив напередодні самотню постать підглядача, і з його кам'янистої вершини оглянув невисоке голе плато. Його жовтувато-коричневою поверхнею прокочувалися шквали дощу, над землею низько слалися важкі свинцеві хмари, сповзаючи сірими вінками із схилів химерних на вигляд пагорбів. Далеко-далеко в улоговині по ліву руку від мене піднімалися над деревами ледве видні в тумані дві вузькі вежі замку Баскервілів. Це була єдина ознака існування тут людського життя, якщо не брати до уваги доісторичних халуп, густо розкиданих по схилах горбів. І ніде жодних слідів самотнього чоловіка, якого я бачив на цьому самому місці дві ночі тому.
OCTOBER 17TH.--All day to-day the rain poured down, rustling on the ivy and dripping from the eaves. I thought of the convict out upon the bleak, cold, shelterless moor. Poor devil! Whatever his crimes, he has suffered something to atone for them. And then I thought of that other one--the face in the cab, the figure against the moon. Was he also out in that deluged--the unseen watcher, the man of darkness? In the evening I put on my waterproof and I walked far upon the sodden moor, full of dark imaginings, the rain beating upon my face and the wind whistling about my ears. God help those who wander into the great mire now, for even the firm uplands are becoming a morass. I found the black tor upon which I had seen the solitary watcher, and from its craggy summit I looked out myself across the melancholy downs. Rain squalls drifted across their russet face, and the heavy, slate-coloured clouds hung low over the landscape, trailing in gray wreaths down the sides of the fantastic hills. In the distant hollow on the left, half hidden by the mist, the two thin towers of Baskerville Hall rose above the trees. They were the only signs of human life which I could see, save only those prehistoric huts which lay thickly upon the slopes of the hills. Nowhere was there any trace of that lonely man whom I had seen on the same spot two nights before.
Коли я повертався назад, мене наздогнав доктор Мортімер, який їхав у бідці вибоїстим путівцем з боку віддаленої ферми Фаулмайєр. Весь час він був дуже до нас із сером Генрі уважний, не минало й дня, щоб він не завітав у баскервільський замок і не поцікавився, як ми ся маємо. Доктор посадив мене в бідку й підвіз додому. Він дуже стурбований тим, що зник його малий спанієль. Собака побіг у пустище й не повернувся. Я заспокоював його, як тільки міг, проте з голови мені не йшов поні, що потонув у Грімпенській трясовині, отож не думаю, що доктор Мортімер побачить свого спанієля знов.
As I walked back I was overtaken by Dr. Mortimer driving in his dog-cart over a rough moorland track which led from the outlying farmhouse of Foulmire. He has been very attentive to us, and hardly a day has passed that he has not called at the Hall to see how we were getting on. He insisted upon my climbing into his dog-cart, and he gave me a lift homeward. I found him much troubled over the disappearance of his little spaniel. It had wandered on to the moor and had never come back. I gave him such consolation as I might, but I thought of the pony on the Grimpen Mire, and I do not fancy that he will see his little dog again.
— До речі, Мортімере,— сказав я, підскакуючи разом з ним на вибоях путівця,— мабуть, у радіусі ваших поїздок майже немає людей, яких би ви не знали?
"By the way, Mortimer," said I as we jolted along the rough road, "I suppose there are few people living within driving distance of this whom you do not know?"
— Думаю, таких зовсім немає.
"Hardly any, I think."
— Чи не можете ви мені в такому разі сказати ім'я і прізвище жінки, ініціали якої «Л. Л.»?
"Can you, then, tell me the name of any woman whose initials are L. L.?"
Доктор на кілька хвилин замислився.
He thought for a few minutes.
— Ні,— відповів він нарешті. — Правда, тут є трохи циган і наймитів, про яких я нічого не можу сказати, а серед хуторян і джентрі ні в кого таких ініціалів немає. Е ні, зачекайте,— додав він по паузі,— є ще Лора Лайонз, бачите, ініціали «Л. Л.», але вона живе в Кумбі-Трейсі.
"No," said he. "There are a few gipsies and labouring folk for whom I can't answer, but among the farmers or gentry there is no one whose initials are those. Wait a bit though," he added after a pause. "There is Laura Lyons--her initials are L. L.--but she lives in Coombe Tracey."
— А хто вона така? — спитав я.
"Who is she?" I asked.
— Дочка Френкленда.
"She is Frankland's daughter."
— Що! Дочка цього старого дивака?
"What! Old Frankland the crank?"
— Саме так. Вона вийшла заміж за художника на прізвище Лайонз, який приїжджав сюди на етюди. Він виявився негідником і покинув її. Але провину за це, з того, що я чув, не можна покласти цілком на когось одного з них. Батько відмовився від неї, бо вона вийшла заміж без його згоди, а, можливо, також і з деяких інших причин. Таким чином, обидва гріховоди — і старий, і молодий — дали молодій жінці ковтнути лиха.
"Exactly. She married an artist named Lyons, who came sketching on the moor. He proved to be a blackguard and deserted her. The fault from what I hear may not have been entirely on one side. Her father refused to have anything to do with her because she had married without his consent, and perhaps for one or two other reasons as well. So, between the old sinner and the young one the girl has had a pretty bad time."
— А з чого вона живе?
"How does she live?"
— Старий Френкленд, я так думаю, дає їй дещо на утримання, звичайно, небагато, бо його власні справи неабияк занепали. Та хоч би на що вона заслуговувала, не можна було дозволити їй безнадійно опускатися дедалі нижче. Її історія стала тут відомою, і люди трохи допомогли чесно заробляти на прожиття. Серед них був Степлтон, а також сер Чарльз. Я теж дещо їй вділив. Ми робили це для того, щоб вона навчилася друкувати на машинці.
"I fancy old Frankland allows her a pittance, but it cannot be more, for his own affairs are considerably involved. Whatever she may have deserved one could not allow her to go hopelessly to the bad. Her story got about, and several of the people here did something to enable her to earn an honest living. Stapleton did for one, and Sir Charles for another. I gave a trifle myself. It was to set her up in a typewriting business."
Мортімер хотів дізнатися, чому я питаю його про все це, і мені пощастило задовольнити його цікавість, сказавши не надто багато, бо нам немає ніякої рації комусь довіряти. Завтра вранці я подамся в Кумбі-Трейсі, і якщо мені вдасться побачити місіс Лауру Лайонз, цю даму з сумнівною репутацією, буде зроблено великий крок до того, щоб пролити світло бодай на одну подію в ланцюзі таємниць. Я стаю справді мудрим як змій, бо коли Мортімер зовсім був притис мене своїми запитаннями, я ніби випадково поцікавився в нього, до якого типу належить череп Френкленда, після чого решту шляху слухав лекцію з краніології. Отож роки, проведені з Холмсом, не минули для мене марно.
He wanted to know the object of my inquiries, but I managed to satisfy his curiosity without telling him too much, for there is no reason why we should take anyone into our confidence. To-morrow morning I shall find my way to Coombe Tracey, and if I can see this Mrs. Laura Lyons, of equivocal reputation, a long step will have been made towards clearing one incident in this chain of mysteries. I am certainly developing the wisdom of the serpent, for when Mortimer pressed his questions to an inconvenient extent I asked him casually to what type Frankland's skull belonged, and so heard nothing but craniology for the rest of our drive. I have not lived for years with Sherlock Holmes for nothing.
Цього непогожого, тоскного дня відбулася ще одна подія, яку я повинен описати. Маю на увазі мою останню розмову з Беррімором, яка дає мені в руки сильну карту,— коли настане слушний час, я з неї піду.
I have only one other incident to record upon this tempestuous and melancholy day. This was my conversation with Barrymore just now, which gives me one more strong card which I can play in due time.
Мортімер залишився в нас на обід, після якого вони з баронетом грали в екарте. Дворецький приніс мені каву в бібліотеку, і я скористався з нагоди, щоб поставити йому кілька запитань.
Mortimer had stayed to dinner, and he and the baronet played ecarté afterwards. The butler brought me my coffee into the library, and I took the chance to ask him a few questions.
— Ну що,— спитав я , — поїхав уже ваш дорогоцінний родич чи все ще десь ховається?
"Well," said I, "has this precious relation of yours departed, or is he still lurking out yonder?"
— Не знаю, сер. Господи, та хоч би вже поїхав, бо тут від нього самі тільки неприємності! Я навіть не чув про нього, відколи востаннє відніс йому в пустище їжу, а це було три дні тому.
"I don't know, sir. I hope to heaven that he has gone, for he has brought nothing but trouble here! I've not heard of him since I left out food for him last, and that was three days ago."
— А тоді ви його бачили?
"Did you see him then?"
— Ні, сер, але їжі на місці не було, коли я на другий день туди пішов.
"No, sir, but the food was gone when next I went that way."
— Отже, він ще там?
"Then he was certainly there?"
— Та треба думати, що так, сер, якщо тільки їжу не взяв отой другий.
"So you would think, sir, unless it was the other man who took it."
Моя рука з чашкою кави завмерла на півдорозі, а я витріщився на Беррімора.
I sat with my coffee-cup halfway to my lips and stared at Barrymore.
— Ви знаєте, що там ще хтось?
"You know that there is another man then?"
— Так, сер, у пустищі переховується ще один чоловік.
"Yes, sir; there is another man upon the moor."
— Ви його бачили?
"Have you seen him?"
— Ні, сер.
"No, sir."
— Тоді звідки ви про нього знаєте?
"How do you know of him then?"
— Мені говорив про нього Селден, сер, з тиждень чи більше тому. Той чоловік теж ховається, але він, наскільки я зрозумів, не каторжник. Мені це не подобається, докторе Вотсоне, відверто вам кажу: не подобається! — з несподіваною щирістю раптом вихопилося в нього.
"Selden told me of him, sir, a week ago or more. He's in hiding, too, but he's not a convict as far as I can make out. I don't like it, Dr. Watson--I tell you straight, sir, that I don't like it." He spoke with a sudden passion of earnestness.
— Послухайте мене, Берріморе! Мене ніщо, крім інтересів вашого хазяїна, тут не цікавить. Я приїхав сюди з єдиною метою — допомогти йому. Скажіть мені чесно, що саме вам не подобається.
"Now, listen to me, Barrymore! I have no interest in this matter but that of your master. I have come here with no object except to help him. Tell me, frankly, what it is that you don't like."
Беррімор якусь хвилину вагався, наче шкодуючи про власну нестриманість чи не знаходячи слів, щоб висловити свої почуття.
Barrymore hesitated for a moment, as if he regretted his outburst, or found it difficult to express his own feelings in words.
— Та все, що там відбувається! — нарешті вигукнув він, махнувши рукою в бік залитого дощем вікна, яке виходить на пустище. — Я ладен заприсягтися: десь там іде підла гра, затівається чорний злочин. Ах, який би я був радий, сер, якби побачив, що сер Генрі повертається в Лондон!
"It's all these goings-on, sir," he cried at last, waving his hand towards the rain-lashed window which faced the moor. "There's foul play somewhere, and there's black villainy brewing, to that I'll swear! Very glad I should be, sir, to see Sir Henry on his way back to London again!"
— Але що саме так вас непокоїть?
"But what is it that alarms you?"
— А ви згадайте смерть сера Чарльза! І хоч би що казав слідчий, то була погана смерть. Послухайте, які звуки лунають у пустищі вночі. Ніхто після заходу сонця туди не піде, навіть якщо за це платитимуть гроші. А отой незнайомий, що там ховається, стежачи за кимось і чогось чекаючи? Чого саме? І що це все означає? А це означає, що всім, хто носить ім'я Баскервілів, буде кепсько, і я з превеликою радістю покину це місце того самого дня, коли нові слуги сера Генрі візьмуть на себе турботи про баскервільський замок.
"Look at Sir Charles's death! That was bad enough, for all that the coroner said. Look at the noises on the moor at night. There's not a man would cross it after sundown if he was paid for it. Look at this stranger hiding out yonder, and watching and waiting! What's he waiting for? What does it mean? It means no good to anyone of the name of Baskerville, and very glad I shall be to be quit of it all on the day that Sir Henry's new servants are ready to take over the Hall."
— До речі, про незнайомого,— мовив я . — Ви можете що-небудь розповісти про нього? Що казав Селден? Він знає, де той ховається або що робить?
"But about this stranger," said I. "Can you tell me anything about him? What did Selden say? Did he find out where he hid, or what he was doing?"
— Селден бачив його двічі чи тричі, але той чоловік — битий жак, і моєму родичу не вдалося чогось про нього довідатися. Спочатку Селден вважав, що то поліцейський, але швидко збагнув: незнайомий має на меті щось інше. Наскільки Селден зрозумів, це якийсь джентльмен, але що саме той робить у пустищі, для нього лишилося загадкою.
"He saw him once or twice, but he is a deep one, and gives nothing away. At first he thought that he was the police, but soon he found that he had some lay of his own. A kind of gentleman he was, as far as he could see, but what he was doing he could not make out."
— А де він переховується?
"And where did he say that he lived?"
— Селден каже, що в старих оселях на схилі пагорба — в отих кам'яних хижах, де колись жили первісні люди.
"Among the old houses on the hillside--the stone huts where the old folk used to live."
— А що він їсть?
"But how about his food?"
— Селден з'ясував, що в незнайомого є хлопець, який носить йому все необхідне. Мені навіть здається, що цей посланець ходить по харчі в Кумбі-Трейсі.
"Selden found out that he has got a lad who works for him and brings him all he needs. I dare say he goes to Coombe Tracey for what he wants."
— Добре, Берріморе. Ми, мабуть, ще поговоримо про це іншим разом.
Коли дворецький пішов, я наблизився до темного вікна й подивився крізь каламутну шибку на хмари, що бігли вгорі, й на дерева, верхівки яких метлялися під поривами вітру. В такий буряний вечір навіть у теплій оселі незатишно, то що вже казати про кам'яну хижу в пустищі. Як пристрасно треба ненавидіти, щоб з власної волі зачаїтися в такому місці й у такий час! І які серйозні, продумані наміри повинні бути в того чоловіка, щоб він піддавав себе цим тяжким випробуванням! Там, у кам'яній хижі в пустищі, здається, й сховано самісіньку сіль проблеми, над якою я постійно сушу собі голову. Присягаюсь, не мине й дня, як я зроблю все, що в людських силах, щоб розкрити цю таємницю.
"Very good, Barrymore. We may talk further of this some other time." When the butler had gone I walked over to the black window, and I looked through a blurred pane at the driving clouds and at the tossing outline of the wind-swept trees. It is a wild night indoors, and what must it be in a stone hut upon the moor. What passion of hatred can it be which leads a man to lurk in such a place at such a time! And what deep and earnest purpose can he have which calls for such a trial! There, in that hut upon the moor, seems to lie the very centre of that problem which has vexed me so sorely. I swear that another day shall not have passed before I have done all that man can do to reach the heart of the mystery.