Аліса в Країні Чудес
Червневий південь золотий,
Ріки сяйливе скло,
В дрібних долоньках дітвори
Пручається весло,
І течією нас аж ген
Від дому віднесло.
Безжальні! В час, як червень нас
Спекотою повив,
Тоді, коли понад усе
Здрімнути я б волів, -
Вам зажадалося, щоб я
Вам казку оповів!
І квапить Перша: «Не барись!
Розкажеш казку! Згода ?»
А Друга: «Щоб у казці тій
Були чудні пригоди!»
А Третя всіх перебива,
Бо нетерпляча зроду.
Та ось мовчанка залягла,
І, наче уві сні,
Нечутно дівчинка іде
В країні чарівній,
І бачить силу дивних див
В підземній глибині.
Гай-гай!.. Уяви джерело
Вже струменем не б'є.
«Кінець опісля розкажу -
Ось слово вам моє!»
«Опісля, - всі кричать гуртом,
За хвилю настає!..»
Снується нитка спроквола
Моєї диво-казки,
Вже й сонечко ясне сіда -
Доходить до розв'язки...
Гайда додому, день погас
І ніч вдягає маски.
Алісо, казку давніх днів
Сховай до сивини
В тім тайничку, де бережеш
Дитячі любі сни,
Немов прочанин квітку з піль
Своєї сторони!
Розділ перший
第 1 篇
Униз і вглиб кролячою норою
掉进兔子洞
Аліса тяжко занудьгувала, сидячи на березі без діла. Разів зо два зазирнула вона до книжки, яку читала її сестра, але не знайшла там ні малюнків, ні розмов.
- Чого варта книжка без малюнків та розмов? - зітхнула Аліса.
爱丽丝靠著姐姐坐在河岸边很久了，由于没有什么事情可做，她开始感到厌 倦，她一次又─次地瞧瞧姐姐正在读的那本书，可是书里没有图画，也没有对话， 爱丽丝想：“要是一本书里没有图画和对话，那还有什么意思呢？”
Вона сиділа й думала (наскільки це можливо у спеку, коли туманіє голова й злипаються повіки), піти чи не піти нарвати квіток - це ж бо така втіха сплести собі з них віночок...
天热得她非常困，甚至迷糊了，但是爱丽丝还是认真地盘算著，做一只雏菊 花环的乐趣，能不能抵得上摘雏菊的麻烦呢？就在这时，突然一只粉红眼睛的白 兔，贴着她身边跑过去了。
Аж тут повз неї промайнув Кролик - білий, з рожевими очима. Диво, звісно, невелике, як не дивина було й почути, що Кролик бубонить собі під ніс:
- Ой лишенько, лишенько, як я забарився!
(Згадуючи про це опісля, вона подумала, що мала б таки здивуватися, але тієї миті все видавалося цілком звичайним.) Та коли Кролик раптом добув із нагрудної кишеньки годинника й, зиркнувши на нього, поспішив далі, Аліса схопилася на ноги: зроду-віку ще не траплявся їй Кролик із нагрудною кишенькою та ще й при годиннику. Аж тремтячи з цікавості, вона кинулася за ним навздогін - і, на щастя, ще встигла помітити, як він гулькнув у велику кролячу нору під живоплотом.
爱丽丝并没有感到奇怪，甚至于听到兔子自言自语地说：“哦，亲爱的，哦， 亲爱的，我太迟了。”爱丽丝也没有感到离奇，虽然过后，她认为这事应该奇怪， 可当时她的确感到很自然，但是兔于竟然从背心口袋里袭里掏出一块怀表看看， 然后又匆匆忙忙跑了。这时，爱丽丝跳了起来，她突然想到：从来没有见过穿着 有口袋背心的兔子，更没有见到过兔子还能从口袋里拿出─块表来，她好奇地穿 过田野，紧紧地追赶那只兔子，刚好看见兔子跳进了矮树下面的一个大洞。
Аліса з розгону пірнула слідом за Кроликом, навіть не подумавши, як буде звідти вибиратися.
爱丽丝也紧跟著跳了进去，根本没考虑怎么再出来。
Якусь часину кроляча нора йшла рівненько, немов тунель, а тоді зненацька урвалася - так зненацька, аж Аліса й не зчулась, як жухнула навсторч у якийсь глибоченний колодязь.
这个兔子洞开始像走廊，笔直地向前，后来就突然向下了，爱丽丝还没有来 得及站住，就掉进了─个深井里。
Чи то колодязь був просто таки бездонний, а чи так повільно вона падала, але дорогою їй не бракувало часу роззирнутися і поміркувати, що ж буде далі. Найперше Аліса глянула вниз, щоб бачити, куди вона падає, - але там було темно, хоч в око стрель. Тоді вона оглянула стіни колодязя: на них була сила-силенна маленьких мисників та книжкових полиць; подекуди на кілочках висіли мапи й картини. З одного мисника вона прихопила баночку з наліпкою «ПОМАРАНЧЕВЕ ВАРЕННЯ» - та ба! - виявилося, що вона порожня. Викидати її було лячно (ще вб'є когось унизу), тож Аліса примудрилася тицьнути її на одну з поличок, повз яку пролітала.
也许是井太深了，也许是她自己感到下沉得太慢，因此，她有足够的时间去 东张西望，而且去猜测下一步会发生什么事，首先，她往下看，想知道会掉到什 么地方。但是下面太黑了，什么都看不见，于是，她就看四周的井壁，只见井壁 上排满了碗橱和书架，以及挂在钉子上的地图和图画，她从一个架子上拿了一个 罐头，罐头上写著“桔子醬”，却是空的，她很失望，她不敢把空罐头扔下去， 怕砸著下面的人，因此，在继续往下掉的时候，她就把空罐头放到另一个碗橱里 去了。
- Овва! - чудувалася Аліса. - Після такого падіння не страшно й зі сходів скотитися! Ото вдома дивуватимуться, яка я хоробра! Та що там сходи! Тепер я й не писнула б, якби впала навіть із даху! (І це, мабуть, було правдою.)
“好啊，”爱丽丝想，“经过了这次锻炼，我从楼梯上滚下来就不算回事。 家里的人都会说我多么勇敢啊，嘿，就是从屋顶上掉下来也没什么了不起，”─ ─这点倒很可能是真的，屋顶上摔下来，会摔得说不出话的。
Униз, униз, униз... От би падати так до безкінечності!
- Цікаво, скільки миль я вже пролетіла? - міркувала Аліса вголос. Мабуть, уже й до центру Землі недалеко. Ану прикиньмо: по-моєму, до нього ще десь чотири тисячі миль.
(Аліса, бач, просвітилася в цих питаннях на уроках у школі, і хоч зараз була не найкраща нагода хизуватися знаннями - слухати нікому! - а все ж попрактикуватися ніколи не завадить.)
- Так, здається, саме стільки, але тоді постає питання: на якій я широті й довготі?
(Аліса уявлення не мала, що таке "широта" й "довгота", але ці поважно-вчені слова неабияк тішили її вухо.)
掉啊，掉啊，掉啊，难道永远掉不到底了吗？爱丽丝大声说：“我很知道掉 了多少英里了，我一定已经靠近地球中心的一个地方啦！让我想想：这就是说已 经掉了大约四千英里了，我想……”（你瞧，爱丽丝在学校里已经学到了一点这 类东西，虽然现在不是显示知识的时机，因为没一个人在听她说话，但是这仍然 是个很好的练习。）“……是的，大概就是这个距离。那么，我现在究竟到了什 么经度和纬度了呢？”（爱丽丝不明白经度和纬度是什么意思，可她认为这是挺 时髦的字眼，说起来怪好听的。）
Трохи згодом вона знову заходилася міркувати вголос:
- А що, як я провалюся наскрізь*? Ото буде кумедно - вигулькнути серед людей, що ходять униз головою! Антипади, чи як їх там (вона була навіть рада, що ніхто зараз її не чує, бо слово пролунало якось трохи не так).
- І тоді, зрозуміло, мені доведеться запитати, в яку країну я потрапила: «Перепрошую, добродійко, це Австралія чи Нова Зеландія?" - Тут Аліса спробувала зробити реверанс. (Уяви собі реверанс у повітрі і спитай себе, що з того вийшло б?)
- Тільки що вона про мене подумає? Що я якась невігласка? Е, ні, питати не годиться: може, десь буде написано...
不一会儿，她又说话了：“我想知道我会不会穿过地球，到那些头朝下走路 的人们那里，这该多么滑稽呀！我想这叫做‘对称人’（19世纪中学地理教科书 上流行个名洞，叫“对跖人”，意思是说地球直径两端的人，脚心对着脚心。爱 丽丝对“地球对面的人”的概念模糊，以为他们是“头朝下”走路的，而且把 “对跖人”错念成“对称人”了。）吧？”这次她很高兴没人听她说话，因为 “对称人”这个名词似乎不十分正确。“我想我应该问他们这个国家叫什么名称： 太太，请问您知道这是新西兰，还是澳大利亚？”（她说这话时，还试着行个屈 膝礼，可是不成。你想想看，在空中掉下来时行这样的屈膝礼，行吗，）“如果 我这样问，人们一定会认为我是一个无知的小姑娘哩。不，永远不能这样问，也 许我会看到它写在哪儿的吧！”
Униз, униз, униз... Знічев'я Аліса знову заговорила:
- Уявляю, як Діні буде сумно сьогодні без мене! (Діна - це кішка.) Хоч би ж не забули, як питимуть чай, поставити і їй блюдечко з молоком. Діно, кицюню моя! Як жаль, що ти не зі мною! Миші так глибоко, боюся, не водяться, але кроти - близькі мишачі родичі, тут, мабуть, є. От лише... чи їдять коти кротів?
Тут Алісу почав змагати сон, і вона вже бубоніла собі під ніс, немов крізь дрімоту:
"Чи їдять коти кротів?.. Чи їдять коти кротів?.."
Часом виходило щось таке:
"Чи їдять кроти котів?..", бо коли не знаєш відповіді на питання, то байдуже, з якого боку його ставити. Аліса відчула, що дрімота вже заволоділа нею і їй почало снитися, ніби вона гуляє попідручки з Діною і цілком серйозно запитує: "Ну-бо, Діно, признавайся: чи ти колись їла кротів?"
Коли це враз - гу-гуп! - і вона опинилася на купі хмизу й сухого листя: політ закінчено!
掉啊，掉啊，掉啊，除此之外，没別的事可干了。因此，过一会儿爱丽丝又 说话了：“我敢肯定，黛娜今晚一定非常想念我。”（黛娜是只猫）“我希望他 们別忘了午茶时给她准备一碟牛奶。黛娜，我亲爱的，我多么希望你也掉到这里 来，同我在一起呀，我怕空中没有你吃的小老鼠，不过你可能捉到一只蝙蝠，你 要知道，它很像老鼠。可是猫吃不吃蝙蝠呢？”这时，爱丽丝开始瞌睡了，她困 得迷迷糊糊时还在说：“猫吃蝙蝠吗？猫吃蝙蝠吗？”有时又说成：“蝙蝠吃猫 吗？”这两个问题她哪个也回答不出来，所以，她怎么问都没关系，这时候，她 已经睡着了，开始做起梦来了。她梦见正同黛娜手拉着手走着，并且很认真地问： “黛娜，告诉我，你吃过蝙蝠吗？，就在这时，突然“砰”地一声，她掉到了一 堆枯枝败叶上了，总算掉到了底了！
Аліса нітрохи не забилась і швиденько схопилася на ноги. Підвела голову догори - там усе тонуло в темряві; зате попереду виднів ще один довгий коридор, і в ньому миготіла, швидко віддаляючись, постать Білого Кролика. Гаятись не можна було й хвилини - Аліса як вітер помчала за ним і ще встигла почути, як він проказав, звертаючи за ріг:
- Ох, бідні мої вушка! Мої вусики! Як же я запізнююсь!
Здавалося, він був зовсім близько, та коли Аліса й собі звернула за ріг, за Кроликом і слід пропав, а вона опинилася в довгому низькому коридорі, освітленому рядочком підвішених до стелі ламп.
爱丽丝一点儿也没摔坏，她立即站起来，向上看看，黑洞洞的。朝前一看， 是个很长的走廊，她又看见了那只白兔正急急忙忙地朝前跑。这回可別错过时机， 爱丽丝像一阵风似地追了过去。她听到兔子在拐弯时说：“哎呀，我的耳朵和胡 子呀，现在太迟了！”这时爱丽丝已经离兔子很近了，但是当她也赶到拐角，兔 子却不见了。她发现自己是在一个很长很低的大厅里，屋顶上悬挂著一串灯，把 大厅照亮了。
Довкола було багато дверей, але всі позамикані. Аліса пройшла коридором з одного боку, вернулася з протилежного (дорогою вона торгала усі двері поспіль), і тепер сумно брела серединою, розмірковуючи, як же їй звідси вибратися.
大厅四周都是门，全都锁著，爱丽丝从这边走到那边，推一推，拉一拉，每 扇门都打不开，她伤心地走到大厅中间，琢磨著该怎么出去。
Раптом Аліса наштовхнулася на маленький триногий столик, весь із суцільного скла. На ньому не було нічого, опріч крихітного золотого ключика, й Алісі відразу спало на думку, що це, мабуть, ключ від котрихось дверей. Та ба! Чи то замки були завеликі, а чи ключик замалий - у кожному разі він не підходив до жодних дверей. Однак за другим обходом вона раптом нагледіла маленьку завісочку, якої не помітила спершу, а за нею - дверцята заввишки з п'ятнадцять дюймів*. Вона засунула золотого ключика в замок і-о, радість! - він підійшов!
突然，她发现了一张三条腿的小桌，桌子是玻璃做的。桌上除了一把很小的 金钥匙，什么也没有，爱丽丝一下就想到这钥匙可能是哪个门上的。可是，哎呀， 要么就是锁太大了，要么就是钥匙太小了，哪个门也用不上。不过，在她绕第二 圈时，突然发现刚才没注意到的一个低帐幕后面，有一扇约十五英寸高的小门。 她用这个小金钥匙往小门的锁眼里一插，太高兴了，正合适。
Дверцята відчинилися у вузесенький прохід, мало що більший за мишачу нору. Аліса стала навколішки й угледіла в глибині небаченої краси сад. І так їй закортіло вибратися з цього темного коридору між оті барвисті квітники та прохолодні водограї! Проте у дверцята не пролазила навіть її голова. «А якби й пролізла, - подумала бідолашна Аліса, - то який у тому сенс? Кому потрібна голова без плечей. Якби ж то я могла складатись, як підзорна труба! Я напевно склалася б, аби лиш знаття, з якого кінця почати». Бачиш, останнім часом Алісу спіткало стільки всіляких дивовиж, що вона почала сумніватися, чи в цьому світі так уже й багато справді неможливих речей.
爱丽丝打开了门，发现门外是一条小走廊，比老鼠洞还小，她跪下来，顺着 走廊望出去，见到一个从没见过的美丽花园。她多想离开这个黑暗的大厅，到那 些美丽的花圃和清凉的喷泉中去玩呀！可是那门框连脑袋都过不去，可怜的爱丽 丝想：“哎，就算头能过去，肩膀不跟著过去也没用，我多么希望缩成望远镜里 的小人呀（爱丽丝常常把望远镜倒着看，一切东西都变得又远又小，所以她认为 望远镜可以把人放大或缩小。），我想自己能变小的，只要知道变的方法就行了。” 你看，一连串稀奇古怪的事，使得爱丽丝认为没有什么事是不可能的了。
Збагнувши, що біля дверцят вона нічого не вистоїть, Аліса повернулася до столика - не без надії знайти там якогось іншого ключа чи бодай інструкцію для тих, хто хоче скластися, як підзорна труба. Цього разу на столику вона вгледіла маленьку пляшечку ("Раніше її точно не було", - подумала Аліса) з прив'язаним до шийки папірцем, де гарними великими літерами було видрукувано: «ВИПИЙ МЕНЕ».
看来， 守在小门旁没意思了，于是，她回到桌子边，希望还能再找到一把钥匙，至少也 得找到一本教人变成望远镜里小人的书，可这次，她发现桌上有一只小瓶。爱丽 丝说：“这小瓶刚才确实不在这里。”瓶口上系著一张小纸条，上面印著两个很 漂亮的大平：“喝我”。
Коли тобі пропонують «Випий мене» - це, звісно, чудово, але мудра маленька Аліса не збиралася діяти зопалу.
- Ні, - сказала вона собі, - спочатку я гляну, чи нема тут де напису «Отрута».
Бачте, вона читала кілька гарних історійок про дітей, які або попеклися, або потрапили в пазурі диких звірів чи в які інші халепи - і все через те, що не хотіли пам'ятати простих порад своїх друзів, які, скажімо, застерігали, що коли довго тримати розжарену кочергу, то вона попече долоні, і що коли сильно чикнути ножем по пальцю, то неодмінно піде кров. А ще вона ніколи не забувала, що коли напитися з пляшечки з позначкою «Отрута», то з цього майже напевно нічого доброго не вийде, рано чи пізно.
说“喝我”倒不错，可是聪明的小爱丽丝不会忙着去喝的。她说：“不行， 我得先看看，上面有没有写著‘毒药’两个字。”因为她听过一些很精彩的小故 事，关于孩子们怎样被烧伤、被野兽吃掉，以及其它一些令人不愉快的事情，所 有这些，都是因为这些孩子们没有记住大人的话，例如：握拨火棍时间太久就会 把手烧坏；小刀割手指就会出血，等等。爱丽丝知道喝了写著“毒药”瓶里的药 水，迟早会受害的。
Проте на цій пляшечці такого напису не було, тож Аліса таки відважилася з неї надсьорбнути. Виявилося, що це доволі смачно (як пиріг з вишнями, заварний крем, ананас, смажена індичка, іриски й гарячі грінки разом узяті), й Аліса хильцем спорожнила пляшечку.
然而瓶子上没有“毒药”字样，所以爱丽丝冒险地尝了尝，感到非常好吃， 它混合着樱桃馅饼、奶油蛋糕、菠萝、烤火鸡、牛奶糖、热奶油面包的味道。爱丽丝一口气就把一瓶喝光了。
- Цікаве відчуття! - мовила Аліса. - Здається, я стягуюсь, як підзорна труба.
“多么奇怪的感觉呀！”爱丽丝说，“我一定变成望远镜里的小人了。”
І справді: тепер вона заледве сягала десяти дюймів і аж проясніла на думку, що такий зріст дасть їй. нарешті змогу пройти крізь дверцята в той чарівний садок. Та, про всяк випадок, вона перечекала ще кілька хвилин, аби мати певність, що більше не зменшується (це й досі її трохи бентежило).
- Чого доброго, ще зійду нанівець, як свічка, - сказала собі Аліса. - Цікаво, як би я тоді виглядала?
І вона спробувала бодай уявити, як світить свічка після того, коли згорить дотла, бо досі, наскільки вона пам'ятає, такого бачити їй не траплялося.
的确是这样，她高兴得眉飞色舞，现在她只有十英寸高了，已经可以到那个 可爱的花园里去了。不过，她又等了几分钟，看看会不会继续缩小下去。想到这 点，她有点不安了。“究竟会怎么收场呢？”爱丽丝对自己说，“或许会像蜡烛 的火苗那样，全部缩没了。那么我会怎么样呢？”她又努力试着想象蜡烛灭了后 的火焰会是个什么样几。因为她从来没有见过那样的东西。
Упевнившись, що з нею нічого більше не діється, вона вирішила мерщій податися до саду. Бідна Аліса!.. Біля дверцят вона похопилася, що забула золотого ключика, а коли вернула до столика, то зрозуміла, що тепер до ключика їй не дотягтися. Вона виразно бачила його знизу крізь скло і навіть пробувала вилізти вгору по ніжці, але ніжка була заслизька. Натомившись від мар них зусиль, бідолашка сіла й заплакала.
过了一小会，好像不会再发生什么事情了，她决定立刻到花园去。可是，哎 哟！可怜的爱丽丝！她走到门口，发觉忘拿了那把小金钥匙。在回到桌子前准备 再拿的时候，却发现自己已经够不著钥匙，她只能通过玻璃桌面清楚地看到它， 她尽力攀著桌腿向上爬，可是桌腿太滑了，她一次又一次地溜了下来，弄得她精 疲力竭。于是，这个可怜的小家伙坐在地上哭了起来。
- Годі! Сльозами тут не поможеш! - наказала вона сама собі. - Раджу тобі зараз же перестати!
Зазвичай Аліса давала собі непогані поради (хоча й рідко до них прислухалася), а подеколи картала себе аж до сліз. Якось, пригадується, навіть спробувала нам'яти собі вуха за те, що змахлювала, граючи сама з собою в крокет. Ця мала химерниця страх любила вдавати двох осіб воднораз. «Але тепер, - подумала Аліса, - нема сенсу отак роздвоюватися. - Мене заледве й на одну вистачає!»
“起来，哭是没用的！”爱丽丝严厉地对自己说，“限你─，分钟内就停止 哭！”她经常爱给自己下个命令（虽然她很少听从这种命令），有时甚至把自己 骂哭了。记得有一次她同自己比赛槌球，由于她骗了自己，她就打了自己一记耳 光，这个小孩很喜欢装成两个人，“但是现在还装什么两个人呢？”可怜的小爱 丽丝想，“唉！现在我小得连做一个像样的人都不够了。”
Аж ось її погляд упав на невеличку скляну скриньку під столом: вона відкрила її й побачила там малесеньке тістечко, на якому красувалися викладені смородинками слова: «З'ЇЖ МЕНЕ».
- А що ж, і з'їм! - промовила Аліса. - І коли від того побільшаю, то дістану ключа, а здрібнію ще дужче, то просунуся під дверцятами. Так чи інак, а в садок я потраплю однаково.
不．一会儿，她的眼光落在桌子下面的一个小玻璃盒子上。打开一看，里面 有块很小的点心，点心上用葡萄干精致地嵌著“吃我”两个字，“好，我就吃它，” 爱丽丝说，“如果它使我变大，我就能够著钥匙了；如果它使我变得更小，我就 可以从门缝下面爬过去，反正不管怎样，我都可以到那个花园里去了。因此无论 怎么变，我都不在乎。”
Вона відкусила шматочок і збуджено подумала:
"Так чи інак? Так чи інак?"
Притиснувши долоню до маківки голови, щоб відчувати, в якому напрямку росте, Аліса, на превеликий свій подив, виявила, що зріст її не змінився. Певна річ, так зазвичай і буває, коли їси тістечка, проте Аліса вже настільки звикла до суцільних дивовиж, що коли життя знову пішло своїм звичаєм, воно здалося їй нудним і дурним.
她只吃了一小口，就焦急地问自己：“是哪一种，变大还是变小？”她用手 摸摸头顶，想知道变成哪种样子。可是非常奇怪，一点没变，说实话，这本来是 吃点心的正常现象，可是爱丽丝已经习惯了稀奇古怪的事了，生活中的正常事情 倒显得难以理解了。
Тож вона відкусила ще шматочок і незабаром доїла все тістечко.
于是，她又吃开了，很块就把一块点心吃完了。